Рішення № 83935153, 14.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2019 року Справа № 160/3260/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу, що викладенні в рішеннях № 1291/03-09/26 від 28.11.2018 року та № 28/20 від 11.01.2019 року;

- визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачу - протиправною та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 01 березня 2010 року шляхом поновлення її відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що по досягненні пенсійного віку та наявності 42 років страхового стажу, йому була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому до 01.03.2010 року. 01.09.2009 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. Починаючи з 01.03.2010 року, позивач призначеної по закону пенсії не отримує. Зауважив, що право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат встановлено рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, яким були визнані неконституційними положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон. З метою реалізувати своє право на поновлення пенсії, позивач звернувся до відповідача з особистою відповідною заявою про поновлення йому пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Конвенції. Проте, відповідачем було відмовлено у поновлені пенсії позивачу. Позивач вважає, що дії відповідача щодо незаконної відмови в поновленні виплати йому пенсії, є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці.

Також, позивач, з посиланням на ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вважає, що йому має бути виплачена пенсія повністю, без обмеження будь яким строком, тобто починаючи з 01.03.2010 року та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

10.05.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Зокрема, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначає, що представник ОСОБА_2 звернувся, як представник ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області з заявою про призначення пенсії з доданими документами, необхідними для призначення пенсії. Листом від 28.11.2018 № 1291/03-09/26 та листом від 11.01.2019 № 28/20 ОСОБА_2 було відмовлено, у зв`язку з тим, що 20.11.2018 року було надано представником за довіреністю та документи тільки в копіях, в той час як необхідно було подати заяву про поновлення пенсії ОСОБА_1 особисто з оригіналами документів.

Щодо заявлених вимог в частині поновлення та виплати пенсії за віком позивачу з 01 березня 2010 року шляхом поновлення її відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зауважує, що відповідно до ст.122 КАСУ, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Строк в шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Вказує, що статтею 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено порядок здійснення індексації та перерахунку пенсії. Для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. Зазначає, що розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

10.05.2019 року представником позивача до суду подана відповідь на відзив, в якій, зокрема, зазначено, що особиста заява позивача про поновлення пенсії повністю відповідає формі, яка встановлена Додатком 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який затверджений Постановою Правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 року.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане відділенням МВС в Хайфі, 30.10.2017 року та органом 1111, 22.09.2002 року; паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом 1201, 29.07.2005 року, ІПН НОМЕР_3 .

По досягненні пенсійного віку та, зважаючи на наявність необхідного страхового стажу, позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась Управлінням Пенсійного фонду України в Індустріальному районі до виїзду за кордон позивача, що підтверджено долученими до матеріалів справи копіями трудової книжки; пенсійного посвідчення.

До виїзду за кордон позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .

01.09.2009 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Як було зазначене позивачем, починаючи з 01.03.2010 року і станом на сьогоднішній день, позивач призначеної по закону пенсії не отримує.

20.11.2018 року представник позивача В.Меламед, Юридичний офіс (Ізраїль - Україна), діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нотаріально посвідчені документи позивача, необхідні для поновлення виплати пенсії, разом з оригіналом особистої заяви позивача про поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком нотаріально посвідченої та апостольованої.

До заяви були долучені (оригінали для ознайомлення та копії): довіреність представників, посвідчення особи, ІПН, трудова книжка, паспорт громадянина України для виїзду за кордон (копія), талон вибуття.

Заява позивача була прийнята відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом УПФУ від 20.11.2018 року на супровідному листі.

19 грудня 2018 року представниками позивача було отримано лист відповідача № 1291/03- 09/26 від 28.11.2018 року, в якому орган УПФУ повідомив, що для поновлення пенсії необхідно звернутися безпосередньо до Лівобережного відділу обслуговування громадян (сервісний центр) з відповідною заявою та документами.

28 грудня 2018 року представниками позивача, діючими на підставі нотаріальної довіреності, було подано безпосередньо до Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вимогу про необхідність винесення рішення, що підтверджується супровідним листом та належними доказами відправлення.

12 березня 2019 року представниками позивача отримано лист-відмову відповідача №28/20 від 11.01.2019 року, в якому, зорема, зазначено, що звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 20.11.2018 року було надано представником за довіреністю та документи тільки в копіях, а необхідно подати заяву про поновлення пенсії ОСОБА_1 особисто з оригіналами документів.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями-відмовами Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні пенсії, позивач через свого представника звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів на належне пенсійне забезпечення.

Правомірність дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати позивачу раніше призначеної з 01.03.2010 року пенсії є предметом спору, переданого на вирішення суду.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, врегульовані Законом України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування".

Пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV (далі – Закон № 1058-ІV) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у нього виникло право на відновлення виплати пенсії за віком.

Проте наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності вживати заходів щодо захисту свого права, якщо воно порушується. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та не відновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.

Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Суд зазначає, що підстави для поновлення позивачу виплати пенсії виникли з дати його звернення до відповідача з заявою щодо поновлення пенсії, тобто з 20.11.2018 року.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інтереси та права позивача порушено з 20.11.2018, оскільки з цієї дати вона звернулась із заявою про поновлення виплати пенсії за віком.

Іншими словами, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Ні адміністративний позов, ні матеріали справи не містять відомостей щодо існування об`єктивних обставин, які обумовили неможливість звернення позивача до суду з цим позовом після прийняття Конституційним Судом України 07.10.2009 року рішення № 25-рп/2009.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15 відповідно), а також від 8 червня 2016 року (справи № 21-174а16).

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач набув право на поновлення виплати пенсії саме з 20.11.2018 року. Натомість в період часу з винесення рішення № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року по 19.11.2018 року (включно) відсутні правові підстави для спірної виплати пенсії позивачу.

Стосовно доводів відповідача, що позивачем не подано заяву про відновлення виплати пенсії особисто та документи надано тільки в копіях, суд зазначає наступне.

Подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно з Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

За приписами статті 44 Закону № 1058-IV, перерахунок та поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі особисто поданої пенсіонером заяви, також, заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії може бути подано пенсіонером через свого повноважного представника.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.02.2018 року у справі № 757/12134/14-а.

Відповідно до п. 2.23 Порядку 22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що ризначає пенсію.

Суд звертає увагу на те, що 20.11.2018 року представник позивача звернувся безпосередньо до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області разом з особистою заявою позивача про поновлення пенсії, до якої були подані необхідні оригінали документів та їх засвідчені копії.

За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача в поновленні позивачу пенсії за віком з підстав, викладених в оскаржуваних рішеннях.

Крім того, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про поновлення пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, оскільки питання розміру виплати пенсії, як і визначення базового місяця та компенсація втрати частини доходів належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування таких сум, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання належних позивачу виплат при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Також, суд вважає необґрунтованим посилання позивача на статтю 46 Закону № 1058, частиною другою якої визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки в даному випадку пенсія позивачу не нараховувалася. Крім того, припинення нарахування та виплати відбувалося на підставі чинного на той час законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду, що, розглядаючи заяву позивача про поновлення виплати пенсії, він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України , при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат пропорційно до розміру задоволених, а саме, судового збору у розмірі 384,20 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії, починаючи 20.11.2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 384,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник