Ухвала суду № 8380132, 25.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2010 р.                               м. Київ                                        К-8735/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Закарпатської області від 12.12.2006

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2007

у справі № 14/158

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс»(далі –ТОВ «Комплекс»)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –не з’явились,

відповідача –Майора І.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Закарпатської області від 12.12.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2007, позов задоволено; податкове повідомлення-рішення від 08.10.2006 № 0000132342/0 скасовано. Ухвалені у справі судові акти мотивовано тим, що придбання позивачем об’єкта нерухомості –квартири –з метою її подальшого продажу є операцією у межах господарської діяльності позивача, що обумовлює правомірність включення ТОВ «Комплекс»до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 20330,50 грн., сплаченої у складі передоплати за цю квартиру.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що продаж об’єктів нерухомості не є статутним видом діяльності позивача, а тому інвестування будівництва житлового приміщення з метою його подальшого продажу не є господарською діяльністю у розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що в ході проведеної ДПІ документальної виїзної планової перевірки ТОВ«Комплекс»на предмет правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2006 року, оформленої актом від 29.09.2006 № 64/23-0/32689101, було виявлено факт включення позивачем до складу податкового кредиту у червні 2006 року суми ПДВ у розмірі 20330,50грн., сплаченої ТОВ «Комплекс»як інвестором дочірньому підприємству «Сі Пі Ем Білдін Юкрейн»у складі передоплати за квартиру за договором пайової участі у фінансуванні будівництва житлового будинку від 29.12.2005 №А2-5-21/003. За висновком ДПІ, фінансування будівництва названої квартири не є операцією у межах господарської діяльності позивача, позаяк торгівля жилими приміщеннями не включена до статутних видів діяльності ТОВ «Комплекс», у зв’язку з чим контролюючим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення про зменшення ТОВ «Комплекс»задекларованої ним суми бюджетного відшкодування на 20331грн.

Судами також було з’ясовано, що інвестування будівництва названої квартири здійснювалося позивачем з метою її подальшого продажу товариству з обмеженою відповідальністю «Технопропозиція»після закінчення будівництва житлового будинку та введення його в експлуатацію, що підтверджується протоколом переговорів від 10.09.2005 № 01 та гарантійним листом товариства з обмеженою відповідальністю «Технопропозиція»від 11.12.2006 №01/11.12.2006.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ за операцією з внесення попередньої оплати в процесі інвестування будівництва нерухомого об’єкта.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарську діяльність визначено як будь-яку діяльність особи, що направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Таким чином, інвестування позивачем будівництва квартири для її подальшого продажу з метою одержання доходу є господарською діяльністю у розумінні наведеного припису Закону, а відтак і операцією, що підлягає оподаткуванню.

Посилання скаржника на те, що торгівля нерухомими об’єктами не є статутним видом діяльності ТОВ «Комплекс», а тому не може вважатися його господарською діяльністю, не є слушними. Адже у будь-якому разі операція з продажу квартири є об’єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість». Навіть здійснення позивачем такого продажу поза межами його статутної діяльності не звільнятиме ТОВ «Комплекс»від обов’язку сплати відповідних податків та зборів (обов’язкових платежів), у тому числі і ПДВ. Водночас, як було з’ясовано судовими інстанціями, пунктом 3.1.10 статуту ТОВ «Комплекс»передбачено можливість здійснення товариством інших дій, що прямо не заборонені законодавством України.

Доводи скаржника про те, що продаж однієї квартири не має таких обов’язкових ознак господарської діяльності, як регулярність, постійність, суттєвість, також не можуть бути взяті до уваги Вищим адміністративним судом України, адже зазначені характеристики є ознаками господарської діяльності суб’єкта господарювання, а не ознаками господарської операції. Іншими словами, здійснення підприємством господарської діяльності не передбачає в обов’язковому порядку систематичне виконання ним тих самих операцій, позаяк господарська діяльність може полягати у здійсненні суб’єктом різних операцій (у тому числі разових), які у своїй сукупності становлять регулярну, постійну, суттєву діяльність такого суб’єкта.

До того ж, слід зазначити, що у випадку невикористання позивачем в подальшому зазначеної квартири у господарській діяльності застосовуватимуться наслідки, передбачені останнім абзацом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», за змістом якого якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З урахуванням викладеного у Вищого адміністративного суду України відсутні правові підстави для скасування правильних та обґрунтованих рішень місцевого та апеляційного судів зі справи.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Закарпатської області від 12.12.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2007 у справі №14/158 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак Т.М. Шипуліна