Постанова № 8380115, 11.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2010 р.                               м. Київ                                        К-8067/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенко М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Харківської об’єднаної державної податкової інспекції на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2008 у справі № 2а-1787/07 Харківського окружного адміністративного суду за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Надія»

до Харківської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним рішення про застосування штрафних /фінансових/ санкцій

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2008, позов задоволено: визнано недійсним рішення Харківської ОДПІ від 27.07.2007 № 0000332200/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 179195,00 грн.

В касаційній скарзі Харківська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій ст. 129 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994р. № 185/94-ВР (далі –Закон № 185/94), пункт 3.3 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними операціями, затвердженої Постановою Правління НБУ від 24.03.1999 № 136 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 28.05.1999 № 338/3631), ст.ст. 7, 9, 70, 71, 159, 206 КАС України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичною підставою для донарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 19.07.2007 № 2072/2200-25612905, про порушення позивачем ст. 2 Закону № 185/94 внаслідок порушення 90-денного терміну надходження товару (смоли ПВХ марок LS 100, LS100E, LS130S) за імпортним контрактом від 20.03.2006 № 2006LGCMSC-1C044 укладеного з фірмою LG Chem, Ltd, Корея.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону № 185/94 імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Статтею 4 Закону встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»від 16.04.1991р. № 959-ХІІ (зі змінами та доповненнями) моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до ст. 44 Митного кодексу України товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби, якими вони переміщуються через митний кордон, а також документи на ці товари і транспортні засоби пред’являються для контролю митним органам у незмінному стані в пунктах пропуску через митний кордон України та в інших місцях митної території України, встановлених митними органами для здійснення митного контролю та оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів і транспортних засобів у пункт пропуску або таке місце.

Суд враховує, що відповідно до ч.3 ст. 71 Митного кодексу України митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України резидентами (крім громадян), крім випадків переміщення товарів і транспортних засобів через територію України у режимі транзиту, здійснюється митними органами, у зонах діяльності яких розташовані ці резиденти.

Разом з тим, відповідно до ст. 92 Митного кодексу якщо митне оформлення товарів і транспортних засобів у повному обсязі відповідно до їх митного режиму здійснюється не в місці перетинання митного кордону, митному органу у пункті пропуску на митному кордоні України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари і транспортні засоби, достатні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України.

Також згідно з ч.1 ст. 95 Митного кодексу переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України здійснюється через пункти пропуску на митному кордоні України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 574 ВМД є заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України або зміну митного режиму щодо цих товарів.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що оформлена ВМД не є єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення через митний кордон товарів, а є документом, який є заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України і засвідчує суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів у визначений митний режим і підтверджує, а не встановлює права і обов’язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій, тобто перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну, при цьому, первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа (CMR), проставлення на якому відбитка штампа «під митним контролем» з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України. За таких обставин датою імпорту є не дата оформлення ВМД, а дата фактичного перетину митного кордону.

Судами встановлено, що на виконання вказаного контракту позивач здійснив передоплату 19.01.2007р. платіжне доручення № 1 на суму 504000,00 доларів США; 14.02.2007 платіжне доручення № 2 на суму 352800,00 доларів США; 02.03.2007 платіжне доручення № 3 на суму 436050,00 доларів США, граничний термін надходження товару 20.04.2007, 15.05.2007, 31.05.2007 відповідно.

Поставка товару за кожною із цих передплат відбувалась у декілька етапів, а саме: по платіжному дорученню № 1 товар перетнув митний кордон України 16.03.2007, 04.04.2007, 27.04.2007 (комерційні інвойси № 20175183 від 02.02.2007, № 20175184 від 09.02.2007, № 20175926 та № 20175927 від 15.02.2007 відповідно); по платіжному дорученню № 2 – 27.04.2007, 15.05.2007 (комерційні інвойси № 20180063 від 09.03.2007, № 20180062 від 09.03.2007, № 20180101 від 21.03.2007); по платіжному дорученню № 3 –10.05.2007 (комерційний інвойс № 20175931 від 28.02.2007).

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27.04.2007 відбулась поставка імпортного товару на суму 214200,00 доларів США із порушенням 90-денного граничного терміну надходження імпортного товару, при цьому, встановлено, що згідно ст. 4 Закону № 185/94 у зв’язку із простроченням терміну надходження товару на 8 днів нараховується пеня у розмірі 5140,80 доларів США (214200,00 доларів США* 0,3%* 8 днів = 5140,80 доларів США), згідно курсу НБУ станом на 27.04.2007 1 долар США = 5,05 грн., що дорівнює 25961,04 грн.

Згідно зі ст. 225 цього Кодексу суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково; змінити постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2007, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2008.

Позов задовольнити частково: скасувати рішення Харківської об’єднаної державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000332200/0 від 27.07.2007 в частині застосування до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Надія»штрафних (фінансових) санкцій (пеня за порушення у сфері ЗЕД) в сумі 153234,00 грн.

В позові про скасування рішення Харківської об’єднаної державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000332200/0 від 27.07.2007 в частині застосування до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Надія»штрафних (фінансових) санкцій (пеня за порушення у сфері ЗЕД) в сумі 25961,04 грн. –відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий ПідписЄ.А.Усенко

Судді підписЛ.І.Бившева

підписМ.І.Костенко

підпис Н.Є.Маринчак

підписТ.М.Шипуліна