Рішення № 8369529, 01.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/64501.02.10 За позовом Громадської організації «Київська міська спілка автомобілістів»

до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»

про стягнення 23461,27 грн.

                                                                                Суддя           Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Куртик І. В. –представник за довіреністю від 08.09.2009р.

від відповідача: не з’явились

СУТЬ СПОРУ :          

          Заявлено позов про стягнення з Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»збитків в розмірі 23461,27 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач по справі належним чином не виконав умови Договору на банківське обслуговування, у зв’язку з чим позивач поніс збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2009р. порушено провадження по справі № 53/645, розгляд справи призначено на 07.12.2009р.

У зв’язку з нез’явленням в судове засідання 07.12.2009р. представника відповідача розгляд справи було відкладено на 11.01.2010р.

Ухвалою суду від 11.01.2010р. було продовжено строк вирішення спору за клопотанням сторін у справі.

В судовому засіданні 11.01.2010р., відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 01.02.2010р.

27.01.2010р. через відділ Діловодства суду позивач по справі подав уточнену позовну заяву.

Дослідивши надану заяву позивача, суд встановив, що подана позивачем уточнена позовна заява не є уточненням позовних вимог в розумінні статті 22 ГПК України, а являється додатковим поясненням до позовної заяви.

Таким чином, суд приймає уточнену позовну заяву позивача як додаткові пояснення до позовної заяви.

Представник позивача в судовому засіданні 01.02.2010р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, вважає їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

          Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі, відповідач судове засідання 01.02.2010р. не з’явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав, вимоги попередніх ухвал суду не виконав.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.02.2010р. за згодою представника позивача, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Громадська організація «Київська міська спілка автомобілістів»як платник податків зареєстрована у Державній податковій інспекції Шевченківського району м. Києва. Позивач є платником податку на додану вартість.

30 травня 2005 р. позивач відкрив поточний розрахунковий рахунок в АБ «Банк Регіонального Розвитку»(МФО: 300540) за № 260053093802/980 (надалі - Рахунок 1) та сторони у справі уклали Договір банківського рахунку (юридичної особи) від 30 травня 2005 р. (надалі - Договір 1)

02 квітня 2008 р. позивач відкрив поточний розрахунковий рахунок в АБ «Банк Регіонального Розвитку»(МФО: 300540) за № 260023093803 (надалі - Рахунок).

Позивач та відповідач у справі уклали Договір на банківське обслуговування з використанням системи «Клієнт-Банк»№ 442 від 12.05.2008 р. (надалі - Договір «Клієнт-Банк»)

20 січня 2009 р. позивач, за результатами своєї діяльності, визначив податкове зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2008 р. на загальну суму 294 892,00 грн. та подав декларацію до ДПІ Шевченківського району м. Києва.

Через систему «Клієнт-Банк»28 січня 2009 р. позивачем було надано розпорядження відповідачеві сплатити з розрахункового рахунка № 260023093803 (рахунок позивача) податок на додану вартість на суму 294 892,00 грн. Позивач відправив, а відповідач відповідно прийняв 28.01.2009р. суму в розмірі 294 892,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 17 - на суму 240 000,00 грн. та платіжним дорученням № 18 - на суму 54 892,00 грн.

Як вбачається з платіжних доручень № 17 та № 18 призначенням платежу є сплата ПДВ за грудень 2008р.

Законодавчо затверджено, що 30 січня 2009 р. є останнім строком сплати суми податкового зобов'язання по ПДВ за грудень 2008 p., визначеного у податковій декларації.

Таким чином, можна зробити висновок, що позивач перерахував до державного бюджету ПДВ за грудень 2008 р. на суму 294 892,00 грн. у встановлені законом строк.

Однак, відповідачем розпорядження позивача щодо перерахування податку на додану вартість вчасно виконано не було, у зв'язку з чим призначені кошти до державного бюджету вчасно не надійшли.

Позивач звертався до відповідача з приводу порушення строків перерахування коштів, що підтверджується листом № 39 від 29 січня 2009 р.

Відповідач відповіді на лист № 39 не надавав.

Позивач також направив лист № 39 до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва для повідомлення про звернення до відповідача з приводу затримки перерахування податку.

05 лютого 2009 р. позивач отримав від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва першу податкову вимогу від 05 лютого 2009 р. № 1/1003 за несплату ПДВ за грудень 2008 р. на суму 289 504,72 грн. (копія є у матеріалах справи).

В податковій вимозі від 05 лютого 2009 р. № 1/1003 за несплату ПДВ зазначено, що з 31 січня 2009 р. на активи позивача розповсюджується право податкової застави згідно з Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Також в податковій вимозі вказано, що у зв'язку з порушенням строків перерахування ПДВ до державного бюджету на суму боргу буде нарахована пеня та штрафні санкції.

10 лютого 2009 р. позивач звернувся з листом № 54 від 10.02.2009 р. до Голови Національного Банку України, ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва та відповідача, у якому просив вжити заходів щодо зарахування до державного бюджету податку на додану вартість, вчасно не переказаного з вини банку.

Зі слів позивачам 10 лютого 2009 р. на прохання відповідача платіжне доручення № 17 від 28 січня 2009 р. було відкликано позивачем та знову відправлене двома частинами: № 17 - 50 000,00 грн. та № 17 - 190 000,00 грн. цього ж дня, а вже 10 лютого 2009 р. відповідач переказав першу частину коштів за платіжним дорученням №17 від 10 лютого 2009 р. - 50 000,00 грн., цим було частково погашено податкове зобов'язання по сплаті ПДВ.

11 лютого 2009 р. відповідачем було надіслано лист-повідомлення №11/533 про невиконання розрахункових документів (копія є у матеріалах справи) у якому, зокрема, зазначалося, що Відповідач у зв'язку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку, не виконав розрахункові документи: платіжне доручення від 28 січня 2009 р. № 18 та платіжне доручення від 10 лютого 2009 р. № 17, які Відповідач взяв для обліку за позабалансовим рахунком № 9804.

Також позивача зазначає, що 13 лютого 2009 р. з розрахункового рахунку позивача № 260053093802 було списано 54 892,00 грн. за платіжним дорученням № 18 від 28 січня 2009р.

17 лютого 2009 р. на прохання відповідача платіжне доручення № 17 від 10 лютого 2009р. на суму 190 000,00 грн. було відкликано позивачем та знову відправлене чотирма частинами: № 17 - 40 000,00 грн.; № 17- 50 000,00 грн.; №17- 50 000,00 грн.; № 17 - 50 000,00 грн., про що відповідачеві було надіслано лист № 59 від 17.02.2009 р. (копія є у матеріалах справи). Відкликання вищезазначених платіжних доручень було зумовлено тим, що Відповідач поставив умову проведення грошових переказів сумами, що не перевищують 50 000,00 грн.

Відповідач звернувся до Позивача з Листом № 22/623 від 13.02.2009р., у якому просив позивача при розпорядженні поточним рахунком, відкритим у АБ «БРР»проводити платежі невеликими сумами до 50 тис. грн. (копія листа є у матеріалах справи)

20 лютого 2009 р. відповідачем по справі було надіслано лист-повідомлення №11/954 про невиконання розрахункових документів у якому, зокрема, зазначалося, що відповідач, у зв'язку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку, не виконав розрахункові документи: платіжні доручення від 19 лютого 2009 р. №17 - 40 000,00 грн.; №17- 50 000,00 грн., №17- 50 000,00 грн.; №17 - 50 000,00 грн., які Відповідач взяв для обліку за позабалансовим рахунком № 9804. (копія листа є у матеріалах справи)

Зі слів позивача 20 лютого 2009 р. з розрахункового рахунку позивача № 260023093803 було списано 50 000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №17 від 19 лютого 2009р.; 27 лютого 2009 р. з розрахункового рахунку Позивача № 260023093803 було списано 140 000,00 грн. за платіжними дорученнями №17-40 000,00 грн.; №17-50 000,00 грн.; №17-50 000,00 грн.

Таким чином, суд встановив, що саме з вини відповідача, податок надійшов до державного бюджету із запізненням.

Незважаючи на те, що Позивач неодноразово повідомляв ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва про не перерахування податку відповідачем по справі ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва 21 квітня 2009 р. винесла Акт № 155/15-0925 від 21.04.2009р. про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання платіжних доручень до установ банку та Податкове повідомлення-рішення від 21.04.2009 р. № 5134, у якому зазначається, що у разі несплати в установлений термін штрафу, визначеного в цьому податковому повідомленні-рішенні, виникає право податкової застави на активи платника податків і така сума штрафу буде визнана податковим боргом. Податковим органом будуть ужиті заходи з погашення податкового боргу в порядку, встановленому законодавством. ДПІ у Шевченківському районі міста Києва нарахувала позивачу штраф у розмірі 23461,27 грн.

28 квітня 2009 р. позивач звернувся до Відповідача з листом № 301 від 28.04.2009р., у якому повідомляв про нарахування штрафних санкцій за невчасно перераховані з його вини кошти до бюджету і пропонував добровільно сплатити суму штрафних санкцій.

15 червня 2009р. відповідачем було надіслано лист № 3423 від 15.06.2009 р. позивачу, у якому повідомлялося, що, у зв'язку з введенням 24 березня 2009 р. мораторію на задоволення вимог кредиторів на строк до 23.09.2009 p., відповідач звільняється від сплати фінансових санкції за несвоєчасне виконання платіжних документів у період дії мораторію.

Позивачем було самостійно сплачено штрафні санкції у сумі 23 461,27 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 162 від 05 травня 2009 р. (копія є у матеріалах справи).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п.п. 1.2-1.3 ст. 1 Закону України від 25.06.91 p. N 1251-XII «Про систему оподаткування»податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Узгоджене або встановлене судом податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплачене у встановлений строк, а також: пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання, є податковим боргом.

Положеннями частин 3 та 4 ст. 9 Закону «Про систему оподаткування»визначено, що обов'язок юридичної та фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу).

У розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатором переказу вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Таким документом, відповідно до п. 1.6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»є електронний або паперовий документ, що використовується банками, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - членами платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.

Що ж до проведення самого переказу коштів, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (п. 1.29 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

З положеннями п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»узгоджуються положення підпункту 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до якого днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Слід зазначити, що саме з поданням платником податків платіжного доручення до банку Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»пов'язує настання певних правових наслідків. Так, відповідно до підпункту 16.3.1 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»нарахування пені на суму податкового боргу закінчується у день прийняття банком, що обслуговує платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу.

Оскільки момент закінчення нарахування пені визначено датою подачі платіжного документа до банку, є підстави для висновку, що саме з цим моментом, а не з датою фактичного зарахування суми до бюджету, наведена норма пов'язує погашення (сплату) податкового боргу платником податків.

Аналогічну позицію щодо даного питання висловив Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у листах від 29 березня 2002 p. N 5-532/1815 «Щодо відповідальності платників податків за несвоєчасне зарахування податкових платежів до бюджетів з вини банку» та від 13 червня 2002 p. N 2-532/3253 «Щодо вимог місцевої державної податкової інспекції повторно сплатити суми податкових зобов'язань, які не були перераховані до бюджету з вини банку «Україна». Так, в останньому з цих листів висловлюється думка про те, що суб'єкт підприємницької діяльності, надавши банку платіжне доручення, виконав свої податкові зобов'язання перед бюджетом в повному обсязі.

Підтримав дану позицію і Верховний Суд України у своєму Листі від 23.12.2003 р «Судова практика вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про оподаткування суб'єктів підприємництва».

Крім того, аналогічної позиції дотримується Державна податкова адміністрація України у своєму Листі від 03.12.2008 p. N 1192/16/22-2015 «Щодо визначення моменту, з якого податкове зобов'язання платника податків вважається виконаним (сплаченим), та щодо того, хто саме (банки чи господарюючі суб'єкти) несе відповідальність за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету»(копія є у матеріалах справи).

Щодо обов'язковості виконання платіжного доручення банком та відповідальності за порушення строків такого виконання необхідно зазначити наступне.

Договором банківського рахунка від 30.05.2005р., укладеним між сторонами у справі передбачено, за цим договором БАНК зобов'язується приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, виконувати розпорядження КЛІЄНТА про перерахування та видачу відповідних сум з РАХУНКУ, проведення операцій по РАХУНКУ( п. 1.1. Договору).

Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на рахунку з дотриманням встановленого порядку та режиму функціонування рахунку; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг (п.п. 2.2.1-2.2.2. Договору від 30.05.2005р.).

Банк бере на себе зобов'язання виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу грошових коштів з рахунку (п.п. 2.3.3 Договору від 30.05.2005р.).

П. 3.2. Договору від 30.05.2005р.також передбачено, що розрахункові документи Банк приймає від клієнта і виконує в день їх надходження, якщо вони надані в банк в операційний час. Операційний час роботи з Клієнтом, по безготівкових операціях в системі «Клієнт банк»встановлюється з 9.00 до 16.00 щоденно.

Крім того, обов'язок банку щодо належного виконання платіжних доручень клієнта (Позивача) передбачено Договором «Клієнт-Банк».

Так, відповідно до п.п. 3.1.2.-3.1.3. Договору «Клієнт-Банк»Банк зобов'язаний виконувати платежі клієнта відповідно до черговості надходження електронних розрахункових документів та в межах залишків коштів на рахунках Клієнта; здійснювати списання коштів з рахунків Клієнта після отримання і реєстрації дистанційного розпорядження та акцепту Банком електронного розрахункового документа Клієнта.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Положення ч. 3 ст. 1068 ЦК України встановлюють, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Також ст. 1074 ЦК України чітко встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Крім того, п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»зазначає, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Таким чином, банк не виконав обов'язків, передбачених Договорами укладеними між сторонами у справі та положеннями законодавства.

Відповідно до п. 4.2. Договору банківського рахунка від 30.05.2005р. за несвоєчасне списання/зарахування коштів з рахунків/на рахунки Клієнта Банк несе відповідальність згідно з чинним законодавством, включаючи завдані Клієнту збитки.

Відповідно до п. 5.7. Договору «Клієнт-Банк»Банк відшкодовує Клієнту збитки, спричинені внаслідок неналежного виконання або невиконання Банком своїх зобов'язань за цим Договором, за умови дотримання Клієнтом умов цього договору.

Крім того, ст. 1073 ЦК України передбачено, що уразі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»також встановлено відповідальність банків при здійсненні переказу коштів, так, відповідно до п.п. 32.1. - 32.2. названої статті банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між: ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між: ними.

Крім того, підпунктом 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»встановлено, що за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»банк сплачує пеню за колений день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених пп. 16.4.1 п. 16.4 cт. 16, та штрафні санкції, встановлені пп. 17.1.7 п. 17.1 cт. 17 Закону, а також: несе іншу відповідальність, встановлену Законом N 2181-ІІІ, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Також ст. 22 ЦК України встановлено що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

В статті 225 ГК України зазначено, що щодо складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Сторонами у справі було повідомлено суду про введення тимчасової адміністрації до банку відповідача.

Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 23.03.2009 р. № 157, за якою в АБ «Банк регіонального розвитку»призначена тимчасова адміністрація строком на один рік та з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку уведений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 24.03.2009р. до 23.09.2009 р.

Поняття та зміст мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного Національним банком України стосовно комерційного банку, регулюються ст. 2 та ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Так, відповідно до визначення термінів, що вживаються у ст. 2 вищезазначеного Закону, «мораторій - це зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію».

Статтею 85 Закону встановлено, що «мораторій вводиться Національним банком України під час здійснення тимчасової адміністрації, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку та на строк не більше шести місяців.

Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також: на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.»

Таким чином, відповідно до ч. 2 та п. 2 ч. З ст. 85 згаданого Закону України мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації, тобто до 23.03.2009 р.

У даному випадку фактичним моментом завдання збитків позивачеві є момент виникнення зобов'язання по сплаті штрафних санкцій за порушення строків сплати податку на додану вартість - тобто момент винесення ДШ у Шевченківському р-ні м. Києва Податкового повідомлення-рішення, яким встановлено розмір штрафних санкцій за несвоєчасний переказ коштів та строки їх погашення. Оскільки саме з даним моментом пов'язане виникнення додаткових фінансових зобов'язань у Позивача з вини Відповідача, то його і слід вважати моментом завдання збитків Позивачеві.

Так як, Податкове повідомлення-рішення, яким встановлено розмір штрафних санкцій за несвоєчасний переказ коштів та строки їх погашення було винесено 21 квітня 2009 p., і відповідна сума коштів була сплачена Позивачем 5 травня 2009 p., то дія мораторію не поширюється на зобов'язання відповідача щодо відшкодування збитків, завданих Позивачеві, оскільки такі збитки були заподіяні після введення мораторію.

Таким чином, вимога Позивача щодо відшкодування збитків, завданих Відповідачем не підпадає під дію мораторію і підлягає задоволенню з вищенаведених підстав.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем вчасно та належним чином виконано зобов'язання по сплаті ПДВ за грудень 2008 р., натомість, відповідачем обов'язок по перерахуванню коштів виконано із порушенням строків, що спричинило застосування ДПІ у Шевченківському районі міста Києва штрафних санкцій до позивача по справі в розмірі 23461,27 грн.

Таким чином, суд вважає, що позивач правомірно звернувся до суду про відшкодування збитків завданих відповідачем.

А тому суд задовольняє позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача завданих збитків в розмірі 23461,27 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд встановив, що позивач при зверненні з позовною заявою до суду сплатив витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в більшому розмірі, ніж передбачено законом.

Виходячи з матеріалів справи, суд встановив, що позивач по справі сплатив витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 315,00 грн. про що свідчить додане до позовної заяви платіжне доручення № 455 від 28.07.2009р. про сплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2009р. № 825 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258", яка набрала чинності з дня її опублікування, а саме з 13.08.2009р. розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів за подачу господарської справи становить 236,00 грн.

За таких обставин внесені витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством підлягає поверненню з Державного бюджету в розмірі 79,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 526, 611, 629, 1066, 1068, 1073, 1074, ЦК України, ст.ст. 20, ч. 1 ст. 193, ч.2 ст. 193, 224, 225, ГК України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»(04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-А; код ЄДРПОУ 19338316, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Громадської організації «Київська міська спілка автомобілістів»(04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-А; код ЄДРПОУ 05508648) 23461 (двадцять три тисячі чотириста шістдесят одна) грн. 27 коп. збитків, 2346 (дві тисячі триста сорок шість) грн. 12 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Повернути Громадській організації «Київська міська спілка автомобілістів» 04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-А; код ЄДРПОУ 05508648) з Державного бюджету витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 79 (сімдесят десять) грн. 00 коп. як таке, що внесене у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перераховане платіжним дорученням № 455 від 28.07.2009р. Платіжне доручення № 455 від 28.07.2009р. залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 53/645.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                 Грєхова О.А.