Рішення № 8369047, 02.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/2702.02.10 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Миронівський хлібокомбінат» До           Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер

Інтернешенал (Україна)»

Про           вилучення насіння соняшника в кількості 2000 тон

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача                    Назарова І.В. –по дов. № б/н від 08.01.2010

Даниленко С.І. –по дов. б/н від 08.01.2010

Від відповідача          Михайлов Ю.О. –по дов. № 145/А від 22.01.2010

СУТЬ СПОРУ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Відкритого акціонерного товариства «Миронівський хлібокомбінат»про вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»передавши позивачу насіння соняшника, врожаю 2009 року, в кількості 2000 тон, ДСТУ 2239189, в зв‘язку з неналежним виконанням взятих на себе відповідачем зобов‘язань згідно договору поставки № 500/22-4816 від 14.09.2009.

Відповідач у письмовому відзиві на позов, поданому в засіданні суду, підтверджує що ним частково не виконані умови договору постави № 500/22-4616 від 14.09.2009, щодо передачі товару позивачеві Так, за умовами п. 7.4.5. договору товар має бути переданий тільки після повної сплати його ціни, однак на час розгляду справи позивачем сплачено кошти лише в розмірі 3076624,85 грн., що відповідає оплаті товару у кількості 1002,260 тонни 260 кг. Тому вважає позовні вимоги щодо стягнення насіння в кількості 2000 тонн безпідставними.

В судовому засідання 28.01.2010, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 02.02.2010 для виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

14.09.2009 між Відкритим акціонерним товариством «Миронівський хлібокомбінат»(покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»(постачальник) було укладено договір поставки № 500/22-4816 (далі - договір).

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було передано позивачу товар в кількості 2000 тонн визначений в заявках.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 712 Цивільного кодексу України визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 2.1. договору протягом Сезону, починаючи з 14.09.2009, постачальник зобов‘язується закуповувати та постачати узгоджені партії товару, а покупець зобов‘язується замовляти та приймати узгоджені партії товару та оплачувати такі партії товару на умовах, передбачених положеннями цього договору.

Пунктом 3.1.1. договору встановлено, що «товар»означає наступну сільськогосподарську продукцію: насіння соняшнику.

Відповідно до п. 4.1. договору, покупець має замовляти та купувати у постачальника, а постачальник повинен постачати покупцю, з урахуванням інших положень цього договору, за цим договором не менше 70 000 (сімдесят тисяч) метричних тонн товару (плюс мінус 10 %).

Якість товару повинна відповідати ДСТУ 4694:2006 або ГОСТ 22391-89, за виключенням показників з олійної домішки. Допускається поставка насіння соняшнику з олійною домішкою не більше 15%. Прийом об‘ємів насіння соняшника з олійною домішкою від 15% до 17% сторони узгоджують окремо (п. 5.1. договору).

Пунктом 7.3.4. договору покупець зобов‘язаний надавати заявки на поставку до 20 числа місяця, що передує місяцю, в якому повинна відбутися поставка товару.

14.09.2009 позивачем і відповідачем у відповідності до умов договору було складено дві заявки на поставку насіння соняшнику у кількості 1002 тони 260 кг та 997 тонн 740 кг, загалом 2 000 тонни.

Заявка на поставку у відповідності до п. 7.3.2. договору була оформлена належним чином та підписана у двох екземплярах сторонами договору. В заявці визначено, що товар повинен бути поставлений у визначений в заявці строк до 11.01.2010.

Відповідно до п. 7.4.1. договору товар має поставлятись на умовах поставки EXW.

Місце покупки партії товару обумовлено в заявках, саме (EXW склад елеватора, або ХПП) СФГ «Зевс».

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач провів закупівлю товару та на підставі договору складського зберігання від 24.11.2009 № 15 передав на відповідне зберігання на склад СФГ «Зевс»- насіння соняшнику 2009 року врожаю вагою 2000 тонн, державний стандарт ГОСТ 2239189.

Пунктом 7.4.5. договору визначено, що постачальник зобов‘язується передати товар у власність покупця тільки після повної сплати ціни такого товару.

Наявна в матеріалах справи банківська виписка свідчить, що позивачем сплачено кошти в розмірі 3076624,85 грн., що відповідає за товар у кількості 1002 тонни 260 кг.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, позовні вимоги про вилучення у відповідача товару в кількості 1002 тони 260 кг обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про вилучення у відповідача товару в кількості 997 тонн 740 кг., який позивачем на даний час не оплачений.

Зважаючи на вищевказане, вимоги Відкритого акціонерного товариства «Миронівський хлібокомбінат»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 11 к.3 ЄДРПОУ 20027449) та передати Відкритому акціонерному товариству «Миронівський хлібокомбінат»(08800, Київська обл., м. Миронівна, вул. Елеваторна, 1, ЄДРПОУ 25412361) насіння соняшника, врожаю 2009 року, в кількості 1 002 (одну тисячу дві) тонни 260 кг., ДСТУ 2239189.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 11 к.3 ЄДРПОУ 20027449) на користь Відкритого акціонерного товариства «Миронівський хлібокомбінат»(08800, Київська обл., м. Миронівна, вул. Елеваторна, 1, ЄДРПОУ 25412361) 25500 (двадцять п‘ять тисяч п‘ятсот) грн. витрат по сплаті держмита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

СуддяСівакова В.В.