Рішення № 8368931, 27.01.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/34627.01.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Андора”

До Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

Про стягнення 309 333,85 грн.

Суддя Удалова О. Г.

Представники сторін:

від позивачаЦелух О. В. (дов. б/н від 09.07.2009 р.)

Станчук А. Ю. (дов. б/н від 09.07.2009 р.)

від відповідачане зявились

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю „Андора” з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 309 333,85 грн. збитків, завданих порушенням умов перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач при перевезенні вантажу позивача порушив температурний режим, внаслідок чого спірний вантаж (фрукти) зіпсувався, чим позивачеві було завдано збитків. Вказані збитки складаються з: митної вартості товару (121085,58 грн.), коштів сплачених за проведення експертизи (1142,52 грн.), вартості знищення фруктів (9965,76 грн.) та упущеної вигоди (177139,99 грн.).

Відповідач позовні вимоги відхилив, посилаючись на відсутність між позивачем та відповідачем договору перевезення та на прийняття позивачем спірного товару без зауважень.

Крім того, відповідач зазначає, що з експертного висновку, яким встановлено факт зіпсування вантажу, слідує, що пошкоджено лише 22% плодів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2009 р. (суддя Кролевець О.А.) порушено провадження у справі № 17/346 та призначено її розгляд на 28.10.2009 р..

Відповідно до розпорядження голови Господарського суду міста Києва Саранюка В.І. від 26.10.2009 р. № 01-1/953 справу № 17/346 передано на розгляд судді Удаловій О.Г., у зв'язку з обранням Кролевець О.А. на посаду судді Вищого господарського суду України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2009 р. справа № 17/346 прийнята до провадження судді Удалової О.Г.

Розгляд справи неодноразово відкладався, у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі, у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Як слідує з матеріалів справи, відповідач надавав позивачу транспортні послуги, які полягали в перевезенні вантажу свіжих фруктів за маршрутом: Іспанія м. Іллічівськ, Україна.

Факт надання вказаних послуг підтверджується доданою до матеріалів справи копією CMR № 0239641, належним чином засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи та не заперечується відповідачем.

Згідно з пунктом 4.6 ГОСТ 21832-76 „Абрикосы свежие. Технические условия”, ГОСТ 21833-76 „Персики свежие. Технические условия” та ГОСТ 21920-76 „Слива и алыча крупноплодная свежие. Технические условия” спірний вантаж підлягає транспортуванню всіма видами транспорту відповідно до правил перевезення швидкопсувних вантажів.

Пунктом 29.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363 (далі-Правила), встановлено, що до швидкопсувних вантажів належать продукти харчування та інші вантажі, перевезення яких потрібно здійснювати у відповідному середовищі і при відповідному температурному режимі.

Отже, спірний вантаж слід відносити до швидкопсувного.

Пунктом 29.4 Правил визначено, що швидкопсувні вантажі перевозяться спеціалізованим рухомим складом (авторефрижераторами) з додержанням температурного режиму, який указано в графах 4 і 5 додатку 18.

У графах 4 і 5 додатку 18 до вказаних Правил визначено, що:

- персики перевозять при температурі повітря в кузові авторефрижератора від +1 до +4 С;

- абрикоси перевозять при температурі повітря в кузові авторефрижератора від 0 до +3 С;

- сливу перевозять при температурі повітря в кузові авторефрижератора від +1 до +7 С.

Як слідує з CMR № 0239641, відправником в графі 13 „Вказівки відправника” було зазначено, що температура, за якою мав бути перевезений спірний вантаж становить +2С, що відповідає встановленим законодавством температурним режимам для перевезення спірного вантажу.

При прийнятті товару позивачем було виявлено, що відповідачем порушено температурний режим перевезення спірного вантажу.

За замовленням позивача, компанією Бюро Веритас Україна було проведено експертизу і складено Інспекційний звіт (а.с. 27-42), з якого слідує, що при транспортуванні спірного вантажу температурний режим знаходився на недопустимо низькому рівні (- 1С), що в подальшому призведе до пришвидшення погіршення його товарного вигляду та повної непридатності вантажу для використання у повному обсязі.

При цьому, посилання відповідача на те, що зі змісту вказаного звіту слідує, що лише частина фруктів, а саме: 22% було зіпсовано, судом до уваги не береться, оскільки вказаний факт спростовується змістом самого висновку.

У подальшому спірний вантаж за замовленням позивача на підставі договору на надання послуг по утилізації відходів № 07-25/1 від 25.07.2009 р., укладеного з Харківським регіональним центром поводження з небезпечними відходами, було утилізовано, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-07-31/6 від 31.07.2009 р. та акту знищення неякісної продукції від 31.07.2009 р..

Позивач, звертаючись до суду з позовом, вказує на те, що при здійсненні спірного перевезення відповідачем було порушено температурний режим перевезення, внаслідок чого товар було зіпсовано, а позивачу завдано збитків на загальну суму 309333,85 грн., з яких:121085,58 грн. митна вартість спірного товару, 1142,52 грн. плата за складення Інспекційного звіту, 9965,76 грн. плата за знищення спірного товару, .

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно зі статті 623 ЦК України, боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є,

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту вказаних правових норм випливає, що підставою виникнення цивільно-правової відповідальності є наявність збитків, протиправність дій особи, яка завдала збитків, причинний звязок між ними та наявність вини особи, яка завдала збитків.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором, а при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Згідно зі ст. 3 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (далі - КДПВ), яка ратифікована Україною 17.05.2007 р. (далі - Конвенція) „При применении настоящей Конвенции транспортер отвечает, как за свои собственные действия и упущения, за действия и упущения своих агентов и всех других лиц, к услугам которых он прибегает для выполнения перевозки, когда эти агенты или лица выполняют возложенные на них обязанности”.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 17 Конвенції „транспортер несет ответственность за полную или частичную потерю груза или за его повреждение, происшедшее в промежуток времени между принятием груза к перевозке и его сдачей, а также за просрочку доставки.

Транспортер не может ссылаться для сложения с себя ответственности ни на дефекты автомобиля, которым он пользуется для выполнения перевозки, ни на вину лица, у которого был нанят автомобиль, или агентов последнего.”

Згідно зі ст. 25 Конвенції „В случае повреждения груза транспортер должен уплатить сумму, соответствующую обесценению груза, исчисляемую с принятием за основу стоимости груза, установленной в соответствии с положениями пунктов 1, 2 и 4 статьи 23.

Размер возмещения не может, однако, превышать:

a) в случае если вследствие повреждения обесценению подвергся весь перевозимый груз, суммы возмещения, которое причиталось бы при потере всего груза;

) в случае если вследствие повреждения обесценению подверглась лишь часть перевозимого груза, суммы, которая причиталась бы при потере той части груза, которая оказалась поврежденной.”

Згідно з ч. 1, 2 ст. 23 Конвенції „Когда, согласно постановлениям настоящей Конвенции, транспортер обязан возместить ущерб, вызванный полной или частичной потерей груза, размер подлежащей возмещению суммы определяется на основании стоимости груза в месте и во время принятия его для перевозки.

Стоимость груза определяется на основании биржевой котировки или, за отсутствием таковой, на основании текущей рыночной цены, или же, при отсутствии и той и другой, на основании обычной стоимости товара такого же рода и качества.”

Отже, позивач має право вимагати стягнення з відповідача як перевізника за умовами укладеного між ними договору у вигляді транспортної накладної збитків у розмірі, визначеному в порядку та у спосіб, встановлений Конвенцією.

На підтвердження митної вартості спірного товару, яку позивач просить стягнути з відповідача в сумі 121085,58 грн., позивачем до матеріалів справи залучено рахунок/invoice/фактура № 200029 від 05.06.2009 р. з відміткою Яготинської митниці та копію митної декларації від 13.06.2009 р..

Факт сплати позивачем компанії Бюро Веритас Україна 1142,52 грн. за проведення експертизи і складення Інспекційного звіту підтверджується доданими до матеріалів справи копіями акту приймання-здачі робіт № 90758 від 22.06.2009 р., рахунку-фактури № 90758 KIV від 22.06.2009 р. та платіжного доручення №190 від 25.06.2009 р..

Факт перерахування Харківському регіональному центру поводження з небезпечними відходами 9965,76 грн. за утилізацію спірного вантажу на підставі договору № 07-25/1 від 25.07.2009 р. підтверджується доданою до матеріалів справи копією платіжного доручення № 222 від 30.07.2009 р..

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено наявність всіх умов для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків на загальну суму 132193,86 грн., які складаються з митної вартості спірного товару, коштів, сплачених за проведення експертизи та за послуги зі знищення спірного товару.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Факт понесених позивачем з вини відповідача збитків в сумі 132193,86 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення збитків в сумі 132193,86 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що між ним та позивачем відсутній письмовий договір щодо перевезення спірного вантажу, який би регулював, в тому числі і відповідальність сторін, а відтак, позивач не має права на стягнення спірних збитків.

Проте, із вказаною думкою відповідача суд не може погодитись з огляду на наступне.

Статтею 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Правовідносини між сторонами регулюються Конвенцією.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Конвенції „настоящая Конвенция применяется ко всякому договору дорожной перевозки грузов за вознаграждение посредством автомобилей, когда указанные в договоре место принятия к перевозке груза и место, предусмотренное для сдачи груза, находятся на территории двух различных стран, из которых по крайней мере одна является участвующей в Конвенции. Применение Конвенции не зависит от местожительства и национальности заключающих договор сторон”.

Статтею 4 Конвенції визначено, що „Договор перевозки устанавливается накладной. Отсутствие, неправильность или потеря накладной не отражаются ни на существовании, ни на действительности договора перевозки, к которому и в этом случае применяются постановления настоящей Конвенции.”

Отже, посилання відповідача на відсутність договору на перевезення спірного вантажу суперечить нормам ЦК України та положенням Конвенції.

Позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 177139,99 грн., яка складається з різниці між ринковою ціною спірного товару та його собівартістю.

Ринкову вартість товару позивач розраховує виходячи з даних, наведених в листі Іллічевського підприємства Одеської регіональної торгово-промислової палати № ИНФ-3/476 від 26.06.2009 р., яким визначені комерційні (оптові) ціни на нектарин, персик та абрикос.

Собівартість товару позивач розраховує як суму митної вартості товару та накладних витрат, як складаються з:

- митних платежів в сумі 31763,13 грн.;

- вартості сертифікації Укр Сепро 1275,60 грн.;

- вартості висновку СЕС 759,20 грн.;

- вартості карантину рослин 107,50 грн.;

- вартості вїзду в порт 180 грн.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 177139,99 грн. позивач посилається на те, що спірний товар мав бути поставлений ним товариству з обмеженою відповідальністю „СВНСГК „Август” за господарським договором поставки № 15 від 01.06.2009 р., предметом якого є поставка позивачем товариству з обмеженою відповідальністю „СВНСГК „Август” фруктів, а саме: абрикосів 2000 кг, персиків 8000 кг та нектаринів 9000 кг, що майже співпадає зі спірною поставкою.

За твердженням позивача, внаслідок неналежного виконанням відповідачем своїх обовязків щодо транспортування та збереження вантажу фруктів, позивач не зміг виконати умови укладеного між ним та товариством з обмеженою відповідальністю „СВНСГК „Август” договору № 15 від 01.06.2009 р. на загальну суму 345000,00 грн.

Позивач в обґрунтування своїх вимог про стягнення суми збитків у вигляді упущеної вигоди зазначив, що собівартість товару, яка складається з митної вартості товару (121085,58 грн.) та накладних витрат (34085,43 грн.), становить 155171,01 грн., а ціна продажу за договором № 15 від 01.06.2009 р., укладеним між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю „СВНСГК „Август”, складає 345000,00 грн., тому розмір упущеної вигоди дорівнює 189828,99 грн., тобто торгівельній націнці позивача включеній до вартості товару за договором. Однак, як зазначив позивач у своїх поясненнях від 12.11.2009 р., враховуючи середню ринкову вартість таких видів товару, він залишає свої вимоги щодо відшкодування упущеної вигоди в сумі 177139,99 грн., як різницю між ринковою ціною товару та його собівартістю.

Згідно з п. 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням, доказується кредитором.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.

Обовязковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного звязку між діями особи та збитками, які складають обєктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це обєктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобовязання було виконано боржником.

Обовязковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний звязок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобовязань причиною.

Чинним законодавством України обовязок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий звязок між правопорушенням і збитками.

Позивачем не надано жодних доказів того, що свій обовязок за договором поставки № 15 від 01.06.2009 р. ним виконано не було, а також того, що таке невиконання відбулось лише з вини відповідача, а позивач вжив всіх необхідних заходів для його виконання.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача упущеної вимоги в сумі 177 139,99 грн. задоволенню не підлягають як такі, що не доведені.

Щодо понесення позивачем накладних витрат, які, як вже зазначалось вище, складаються з митних платежів (31763,13 грн.), сертифікації Укр Сепро (1275,60 грн.), витрат, понесених з отримання висновку СЕС (759,20 грн.), з карантину рослин (107,50 грн.), витрат з вїзду в порт (180 грн.), слід зазначити наступне.

Вказані витрати підтверджені позивачем належними доказами:

- митні платежі (платіжне доручення № 41 від 12.06.2009 р.);

- сертифікація Укр Сепро (рахунок-фактура № ОС-4010 від 05.06.2009 р., платіжне доручення № 169 від 12.06.2009 р.);

- висновок СЕС (рахунок № 2580 від 15.06.2009 р., платіжне доручення № 188 від 25.06.2009 р.);

- карантин рослин (рахунок № 216/к від 12.06.2009 р., платіжне доручення № 641 від 15.06.2009 р.)

- вїзд в порт (разовий пропуск № 21 для вїзду на території ТОВ „Іллічівський морський рибний порт”).

У той же час, як слідує зі змісту позовних вимог, аналізу наданих позивачем пояснень, наведених у письмових документах та в усних виступах представників позивача, вимоги щодо стягнення зазначених вище витрат в сумі 34085,43 грн. позивачем не заявлені та не включені останнім до предмету позову, отже, понесення таких витрат позивачем не підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача в межах даного спору.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (04205, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Андора” (68000, Одеська область, м. Іллічівськ, 5 (ІМРП), код 30873973, рахунок 2600167511 у ФАБ „Південний” м. Іллічівськ, МФО 328663) збитки в сумі 132193 (сто тридцять дві тисячі сто девяносто три) грн. 86 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1321 (одна тисяча триста двадцять одна) грн. 94 коп. та 100 (сто) грн. 85 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.Г. Удалова

Рішення підписано 02.02.2010 р.