Рішення № 83643964, 26.06.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2019 року м. Київ № 320/276/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Панової Г.В., при секретарі судового засідання Черниш А.І.,

за участю сторін:

від позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

від відповідача-1 - Андросович Г.Є.,

від відповідача-2 та третьої особи - Шевченко В.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Державної фіскальної служби України,

Головного управління ДФС у Київській області,

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Києво-Святошинська об`єднана державна податкова інспекція Головного

управління ДФС у Київській області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час

вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3 ) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач-1, ДФС України), Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач-2, ГУ ДФС у Київській області), третя особа: Києво-Святошинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області (далі - третя особа, Києво-Святошинська ОДПІ), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. голови Державної фіскальної служби України від 17.12.2018 №2460-о О.Власова «Про звільнення ОСОБА_3 »;

- поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України перевести (призначити) ОСОБА_3 на посаду начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області, або іншу рівнозначну посаду;

- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.12.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 14.06.2016 по 28.02.2017 вона обіймала посаду начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області. Наказом від 28.02.2017 її було звільнено з займаної посади, проте не погоджуючись з такими діями суб`єкта владних повноважень вона оскаржила наказ про звільнення до суду. Позивач вказує, що на виконання рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018 у справі № 826/4079/17, відповідно до наказу ДФС України від 07.09.2018 № 1615-о, з яким вона ознайомилася 17.09.2018 її було поновлено на посаді начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області. Водночас, у той же день, вона отримала попередження про наступне вивільнення, вакантних посад запропоновано їй не було, як і не було запропоновано листом від 19.10.2018.

Як зазначає позивач, 27.11.2018 відповідачем-2 було запропоновано позивачу 38 вакантних нерівнозначних посад від яких вона відмовилась, оскільки жодна з них не є керівною та не відповідає її кваліфікації та специфіці роботи.

Наказом № 2460-о від 17.12.2018 на підставі листа ГУ ДФС у Київській області №6964/8/10-36-04-01 від 27.11.2018, попереджень про наступне вивільнення від 17.09.2018, вакансій станом на 27.11.2018, запропонованих ГУ ДФС у Київській області позивача було звільнено з займаної посади.

Позивач стверджує, що наказ про її звільнення є протиправним, оскільки про вивільнення повинна була бути попереджена Головою комісії з реорганізації Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС, оскільки п.п. 5.3 п.5 наказу ДФС України від 10.05.2018 №287 зобов`язано голів комісій з реорганізації відповідних ОДПІ у межах чинного законодавства забезпечити вжиття комплексу заходів щодо попередження та звільнення працівників. Проте, всупереч викладеного, попередження про наступне вивільнення її з посади було підписане в.о. начальника ГУ ДФС у Київській області.

Позивач вважає, що її незаконно звільнено з посади, оскільки відповідачем не запропоновано їй рівнозначної посади для продовження трудової діяльності в органах ДФС, проте наказами від 19.09.2018, від 30.10.2018, від 28.11.2018 ГУ ДФС у Київській області було оголошено конкурс на заміщення більш ніж 150 вакантних посад, із них більш ніж 40 посад - керівні.

Враховуючи викладене, позивач вважає що наявні підстави для визнання протиправним та скасування наказу про її звільнення від 17.12.2018, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Разом з тим, позивач вважає, що ефективний захист її прав можливий шляхом покладення на ДФС України обов`язку перевести (призначити) її на посаду начальника Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київській області, або іншу рівнозначну посаду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На підставі розпорядження Керівника апарату Київського окружного адміністративного суду № 111 від 28.03.2019, було проведено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи № 320/276/19 та визначено головуючим суддею Панову Г.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 адміністративну справу № 320/276/19 прийнято до провадження суддею Пановою Г.В. та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Відповідачі позов не визнали, у відзивах (вх. №10584/19 від 23.04.2019 та №10589/19 від 23.04.2019), які за змістом і суттю є ідентичними зазначили, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2018 № 296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» керуючись Цивільним кодексом України та Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (із змінами) ДФС України 10.05.2018 видано наказ № 287 «Про реорганізацію територіальних органів ДФС у Київській області», відповідно до якого Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області реорганізовується, шляхом її приєднання як структурного підрозділу Головного управління ДФС у Київській області.

Також відповідачі вказали, що на підставі викладеного ГУ ДФС у Київській області було повідомлено ОСОБА_3 про наступне вивільнення шляхом звільнення позивача із займаної посади 19.11.2018 згідно п.1 ст. 40 КЗпП України та п.1 с.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з реорганізацією Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області яка реорганізовується, шляхом її приєднання як структурного підрозділу Головного управління ДФС у Київській області. У період з 09.10.2018 по 26.11.2018 позивач перебувала на лікуванні, від переведення на запропоновані посади позивач відмовилася 27.11.2018, тому 27.11.2018 ГУ ДФС у Київській області підготовлено подання про звільнення ОСОБА_3 з займаної посади.

При цьому, відповідачі зауважили, що при ознайомленні з наказом ДФС України «Про звільнення ОСОБА_3 » від 17.12.2018 № 2460-о позивач убуло запропоновано наявні вакантні посади ( 49 посад) станом на 17.12.2018.

Щодо пункту 4 позовних вимог ОСОБА_3 про зобов`язання ДФС перевести (призначити) ОСОБА_3 на посаду начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області, або іншу рівнозначну посаду, відповідачі вважають їх безпідставними та такими що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем невірно обрано спосіб судового захисту, всупереч статті 235 КЗпП.

Крім того, відповідачі звертали увагу суду, що станом на дату попередження про наступне вивільнення позивача з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області посада начальника Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київській області не була вакантною, зокрема відповідно до наказу ГУ ДФС у Київській області від 10.08.2018 №551-о «Про переведення працівників» ОСОБА_4 переведено на вказану посаду. Тому відповідачі вважають, що підстави для задоволення позову відсутні та просять відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 повністю.

Третя особа подала до суду пояснення на позовну заяву аналогічну за змістом і суттю, що і відзиви відповідачів.

24.05.2019 на адресу суду надійшли додаткові пояснення Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області відповідно до змісту яких відповідачі вказали, що реорганізацію Києво-Святошинської ОДПІ розпочато 16.05.2018, а посада начальника Києво-Святошинського управління, як і всіх інших територіальних управлінь, створена з 30.07.2018. При цьому, позивач у період з 16.05.2018 по 17.09.2018 не була працівником жодного органу ДФС, оскільки лише після скасування наказу про звільнення в судовому порядку, відповідно до наказу від 17.09.2018 була поновлена на посаді. Отже, у органів ДФС Київської області будь-які обов`язки щодо реорганізації, перед позивачем виникли лише з 17.09.2018, не зважаючи на те, що процедури реорганізації (попередження та переведення інших працівників) були розпочаті ще 16.05.2018. Таким чином запропонувати позивачу рівнозначну вакантну посаду не було можливим. У свою чергу, відповідно до наказу ГУ ДФС у Київській області від 10.08.2018 № 551 «Про переведення працівника» ОСОБА_4 переведено на посаду Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київській області з 13.08.2018, тому станом на час попередження позивача про вивільнення вказана посада не була вакантною.

Шодо тверджень позивача про те, що їй не було запропоновано рівнозначної посади, відповідач зауважив, що посада на яку претендує позивач Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київській області не є рівнозначною займаній позивачем посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області. Так, звернули увагу на те, що приєднання Києво-Святошинської ОДПІ в процесі реорганізації до ГУ ДФС, потягло зміну її юридичного статусу на вищу ланку, відповідно, і посада начальника новоствореного Києво-Святошинського управління ГУ ДФС, яка входить до складу Головного управління ДФС у Київській області, не є рівнозначною посаді, з якої позивача було звільнено. Крім того, листом від 09.10.2018 № 4708/К/10-36-04-00, у відповідь на звернення позивача, ГУ ДФС у Київській області було повідомлено про те, що вакантної посади не було запропоновано так як на момент попередження про наступне вивільнення ОСОБА_3 , з метою організації роботи щодо приєднання територіальних органів до ГУ ДФС у Київській області оголошено конкурс на заміщення 152 вакантних посад (копії наказів ГУ ДФС у Київській області «Про оголошення проведення конкурсів на заняття вакантних посад державних службовців» від 19.09.2018 № 1972, від 30.10.2018 № 2317 та від 28.11.2018 № 2610 додаються). Також, відповідачі звертали увагу суду на той факт, що станом на дату ознайомлення ОСОБА_3 з попередженням про наступне вивільнення (17.09.2018) посади начальників Білоцерківського управління ГУ ДФС у Київській області, Броварського управління ГУ ДФС у Київській області, Вишгородського управління ГУ ДФС у Київській області, Обухівського управління ГУ ДФС у Київській області, Ірпінського управління ГУ ДФС у Київській області, Васильківського управління ГУ ДФС у Київській області та Бориспільського управління ГУ ДФС у Київській області, відповідно до наказів ГУ ДФС у Київській області від 10.08.2018 № 551-о, від 31.08.2018 № 623-о, від 04.09.2018 № 633-о та від 06.09.2018 № 647-о не були вакантними. При цьому, при ознайомленні з наказом ДФС України від 17.12.2018 №2460-о ОСОБА_3 запропоновано наявні вакантні посади (у кількості 49 посад) станом на 17.12.2018, проте від запропонованих посад ОСОБА_3 відмовилася.

19.06.2019 на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача, відповідно до змісту яких спростовуючи доводи відповідача, викладені у відзив на позов вказав, що пропозиція позивачу 27.11.2018 відповідачем-2 38 вакантних нерівнозначних посад, а саме Головних державних ревізорів-інспекторів не повинна враховуватись, оскільки до 27.11.2018, неодноразово були оголошені конкурси на заміщення вакантних посад, в тому числі керівних, проте жодна із них не пропонувалась позивачу, тим самим не було дотримано приписи п.1. ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», оскільки відповідач-2 мав можливість запропонувати рівнозначну посаду, але свого обов`язку він не виконав.

Також представник позивача зауважив, що як обґрунтовувалось позивачем в адміністративному позові, відповідно до приписів п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП, ст.49-2 КЗпП України, реорганізація державного органу може бути підставою припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення за умови скорочення чисельності або штату державних службовців, та виключно за умови першочергової пропозиції працівнику, який вивільняється, всіх вакантних посад у новоствореному органі. Крім того, положенням п.1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби.

Крім того, представник позивача акцентував увагу, що з 13.08.2019 начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФC у Київській області ОСОБА_4 . було переведено на посаду начальника Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київській області, а позивач, на відміну від ОСОБА_4 отримала повідомлення про подальше вивільнення, що свідчить про вибіркове застосування законодавства, яка регулює обов`язкове переведення працівників на рівнозначні посади у новостворений державний орган при процедурі реорганізації. Тому, зазначає, що позивач мала право без конкурсу бути переведена на посаду начальника Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київській області, оскільки дія трудового договору в разі реорганізації, шляхом приєднання продовжується.

10.06.2019 до суду надійшли додаткові пояснення Державної фіскальної служби, у яких відображено позицію відповідача-1 про те, що вимоги позивача щодо відносно того, що ОСОБА_3 підлягає поновленню на посаді в іншому органі, а не на ту посаду на якій вона працювала до реорганізації є помилковими, оскільки п.1 ст. 40 КЗпП чітко передбачено, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберігалось його попереднє місце роботи, тому теоретично у разі задоволення позову, поновити позивача можливо лише на місці, з якого її було звільнено.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2019 у судовому засіданні оголошено перерву у зв`язку з витребуванням доказів.

У судовому засіданні, призначеному у справі на 28.05.2019, суд у зв`язку з наданням часу на подання письмових пояснень, виклику представника ГУ ДФС у Київській області, на підставі ч. 2 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України оголосив перерву до 19.06.2019.

У судовому засіданні, призначеному у справі представником ГУ ДФС у Київській області Цимбалюком Д.А. було надано суду пояснення щодо процедури вручення позивачу повідомлення про вивільнення. Крім того, судом було встановлено, що 19.06.2019 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_3 про виправлення описки від 14.06.2019 (вх. №16140/19), відповідно до змісту якої представник позивача просив виправити описку в п. 4 прохальної частини позовної заяви, та викласти її й такій редакції: зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області перевести ОСОБА_3 на посаду начальника Києво-Святошинського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, або іншу рівнозначну посаду. Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні даної заяви, так як по суті це заява про зміну підстав та предмету позову, що на даному етапі судового розгляду процесуальними нормами не допускається.

Також протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 26.06.2019.

У судове засідання, призначене у справі на 26.06.2019 з`явилися представники позивача та уповноважені представники відповідача та представник третьої особи.

Присутні у судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позові просили їх задовольнити та вказали, що вважають, що наказ ДФС про звільнення ОСОБА_3 є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновлення на посаді з подальшим призначенням (переведенням) її на посаду начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області, або іншу рівнозначну посаду.

Присутні у судовому засіданні представники ДФС України та ГУ ДФС у Київській області заперечували проти задоволення позову, наголосили, що ОСОБА_3 для переведення пропонувались вакантні посади, але позивач відмовилася від них, пропозиція посади (переведення на посаду) саме начальника Києво-Святошинської ОДПІ, є дискреційними повноваженнями керівника ГУ ДФС - законодавство покладає на нього обов`язок запропонувати позивачу вакантну посаду, що і було зроблено відповідачем-2, але у нього відсутній обов`язок запропонувати саме ту рівнозначну посаду, яку бажає зайняти позивач. Крім того, на час звільнення ОСОБА_3 посада начальника Києво-Святошинського управління вже обіймав ОСОБА_4 .. У свою чергу стверджували, що станом на час вивільнення з посади позивачу було запропоновано всі вакантні посади, а відкриті надалі вакантні посади, зокрема і керівні, вже призначаються за результатами конкурсу, де всі кандидати мають рівні можливості на зайняття цієї посади.

Відповідно до наданих пояснень ОСОБА_6 , станом на час вручення повідомлення про вивільнення позивачу ним було усно запропоновано вакантні посади, але вона відмовилась. Станом на час повідомлення позивача про вивільнення рівнозначних займаній посаді не було запропоновано оскільки фактично вакантних посад не було, в подальшому вони були оголошені на конкурс, проте для призначення на вказану посаду необхідно пройти конкурс на загальних підставах. Крім того, посадова особа ГУ ДФС у Київській області вказав, що він особисто телефонував до позивача перед тим, як винести дані на конкурс для того аби запропонувати ознайомитися із переліком вакантних посад, проте позивач то хворіла, то була відсутня, тому повідомити таку інформацію не вдалося.

Присутній у судовому засіданні представник третьої особи заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, з 1994 і по 09.09.2013 ОСОБА_3 працювала на різних посадах в органах податкової служби, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача (том І, а.с. 11-19), а 09.09.2013 ОСОБА_3 була звільнена з займаної посади згідно п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією. На виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2013 № 810/5440/13-а, наказом Міністерства доходів і зборів України від 27.05.2014 № 1448-0 позивача було поновлено на посаді першого заступника начальника державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області, а 14.06.2016 призначено на посаду начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (том І, а.с.22).

У подальшому 28.02.2017 ОСОБА_3 була звільнена з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, згідно п.1 ч.2 ст. 65, ст.ст. 66 та 47 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ.

Відповідно до наказу ДФС України від 07.09.2018 №1615-0, на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2019 по справі № 826/4079/17, ОСОБА_3 поновлено на посаді начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 р. № 296 «Про реформування служби» вирішено, зокрема згідно пункту 2, реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання як структурних підрозділів до відповідних територіальних органів Служби за переліком згідно з додатком (том І, а.с.37).

Пунктом 1 наказу Державної фіскальної служби України від 10 травня 2018 року № 287 «Про реорганізацію територіальних органів ДФС у Київській області» вирішено реорганізувати Києво-Святошинську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області шляхом її приєднання як структурного підрозділу до Головного управління ДФС у Київській області (том І, а.с. 40).

Наказом від 14.05.2018 № 39 «Про реорганізацію Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області» із змінами, внесеними наказами від 29.05.2018 № 46, від 05.09.2018 № 64, розпочато процедуру реорганізації Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (том І, а.с. 43-55).

17.09.2018 ОСОБА_3 була попереджена про наступне вивільнення, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП та п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з реорганізацією Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області шляхом приєднання її як структурного підрозділу до Головного управління ДФС у Київській області. Додатково проінформовано, що в ГУ ДФС у Київській області відсутні вакантні посади, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, що відповідали б кваліфікації позивача ( том І. а.с.67).

27.11.2018 начальником управління по роботі з персоналом ОСОБА_6 було запропоновано ОСОБА_3 перелік вакантних посад станом на 27.11.2018 на яких може продовжити роботу позивач ( том І, а.с. 90). Проте, позивач відмовився від запропонованих посад, про що свідчить особистий підпис на зворотньому боці повідомлення.

Листом від 27.11.2018 № 6964/8-10-36-04-01 ГУ ДФС у Київській області було оформлене подання на ім`я в.о. Голови Державної фіскальної служби України про звільнення з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області (том ІІ, а.с. 60-61).

Крім того, судом було встановлено, що у період з 18.10.2018 по 26.10.2018, з 29.10.2018 по 16.11.2018 та з 23.11.2018 по 26.11.2018 ОСОБА_3 , згідно листків непрацездатності Серія АДС № 924674, Серія АДС № 924674, Серія № АДС 925135 була звільнена від роботи, у зв`язку з загальним захворюванням (том І, а.с.196-198).

17.12.2018 позивачу було повторно надано для ознайомлення перелік вакантних посад ГУ ДФС у Київській області станом на 17.12.2018, які запропоновані ОСОБА_3 , в кількості 46 посад головного державного ревізора-інспектора, про що зроблено відмітку позивача від 17.12.2018 « ознайомлена».

Наказом Державної фіскальної служби України від 17 грудня 2018 року №2460-о «Про звільнення ОСОБА_3 » було припинено держану службу та звільнено ОСОБА_3 з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області у зв`язку із реорганізацією територіальних органів ДФС у Київській області, пункт 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (том І, а.с.93).

Позивач вважає, що її звільнення відбулось всупереч встановленому законом порядку, а тому звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частинами першою та третьою статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону №889-VIII).

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про державну службу», а у частині, що ним не врегульовані - норми законодавства про працю.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати (частина четверта статті 87 Закону №889-VIII).

Законом №889-VIII встановлені гарантії працевлаштування для державних службовців державних органів, які реорганізуються. Так, відповідно до ст. 22 ч. 5 цього Закону, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з абзацом першим пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи (абзац другий пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992).

Статтею 49-2 ч. 1 і 3 КЗпП України передбачено, що у разі вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці та одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Системний аналіз вказаних норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при реорганізації державного органу, звільнення державного службовця може вважатись правомірним лише за одночасної наявності таких умов:

- реорганізація державного органу в якій працює особа та/або скорочення штату працівників;

- відсутність можливості працевлаштування державного службовця на рівнозначну посаду;

- відмова державного службовця від переведення на іншу (нижчу) посаду відповідно його кваліфікації.

Таким чином, перед звільненням ОСОБА_3 , їй повинні були запропонувати або рівнозначну посаду, або іншу посаду, яка відповідає її кваліфікації.

Проте, судом було встановлено, що 17.09.2018, коли позивачу було повідомлено про наступне вивільнення, ОСОБА_3 не було запропоновано вакантної посади на переведення, що підтверджується відповідними відомостями попередження про наступне вивільнення.

При цьому, як було встановлено судом, наказом в.о начальника ГУ ДФС у Київській області № 1972 від 19.09.2018 було оголошено конкурс на зайняття 152 вакантних посад державних службовців у Головному управлінні ДФС у Київській області (том І, а.с.68-80); наказом від 30.10.2018 № 2317 оголошено конкурс на зайняття 50 вакантних посад державних службовців у Головному управлінні ДФС у Київській області (том І. а.с. 81-89); також наказом № 2610 від 28.11.2018 було оголошено конкурс на зайняття 32 вакантних посад державних службовців у Головному управлінні ДФС у Київській області (том І, а.с. 91-92).

Суд зазначає, що наказом в.о. начальника ГУ ДФС у Київській області № 1972 від 19.09.2018 «Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад державних службовців» було оголошено конкурс на заміщення 152 вакантних посад, серед яких зокрема були посади: начальника Іванківсько-Поліської державної податкової інспекції Вишгородського управління, начальник Макарівської державної податкової інспекції Ірпінського управління, начальник Бориспільського управління державної податкової інспекції Бориспільського управління, начальник Баришівсько-Березанської державної податкової інспекції Бориспільського управління, начальник Згурівської державної податкової інспекції Бориспільського управління, начальник Фастівської державної податкової інспекції Васильківського управління тощо.

У свою чергу, наказами ГУ ДФС у Київській області від 30.10.2018 № 2317, № 2610 від 28.11.2018 також було оголошено конкурси на заміщення вакантних посад державних службовців Головного управління ДФС у Київській області, серед яких 19 посад були керівними посадами.

Слід також зазначити, що у відповідь на звернення позивача від 27.09.2018 № КУ-8569146/4234, відповідачем-2 було повідомлено ОСОБА_3 про те, що вакантної посади при повідомленні про вивільнення їй запропоновано не було, оскільки на вказаний період з метою організації роботи щодо приєднання територіальних органів до ГУ ДФС у Київській області оголошено конкурс на заміщення 152 вакантних посад, тому запропонувати вакантні посади можливо буде тільки після проведення конкурсу.

Відповідно до Положення про Києво-Святошинську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 13.04.2016 № 314, Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з центром у м. Вишневому з Васильківським, Обухівським та Фастівським відділенням є територіальним органом Державної фіскальної служби, який підпорядковується ДФС та Головному управлінню ДФС у Київській області. ОДПІ забезпечує реалізацію повноважень ДФС на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Пунктом 1 положення про Києво-Святошинську об`єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Київській області, затвердженого наказом ДФС від 27.03.2017 № 202 визначено, що Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з центром у м. Вишневому є територіальним органом Державної фіскальної служби, який підпорядковується ДФС та Головному управлінню ДФС у Київській області. У своєму складі має відділення, які діють на правах відокремлених структурних підрозділів, та перелік яких затверджується окремим наказом ДФС. ОДПІ забезпечує реалізацію повноважень ДФС на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Пунктом 35 вказаного положення передбачено, що ОДПІ є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, власні бланки та рахунки в органах казначейства.

Наказом ГУ ДФС у Київській області від 12.10.2018 № 2169 затверджено положення про Києво-Святошинське управління. Зокрема відповідно до пункту 1.1. Положення Києво-Святошинське управління Головного управління ДФС у Київській області є самостійним структурним підрозділом (на правах відокремленого структурного підрозділу) ГУ ДФС у Київській області та підпорядковується начальнику (першому заступнику (заступнику) начальника) ГУ ДФС у Київській області, відповідно до розподілу обов`язків по керівництву структурними підрозділами. Управління має гербову печатку ГУ ДФС у Київській області №5. Управління виконує функції, визначені у розділі другому цього Положення, на території Києво-Святошинського району (п. 1.5, 1.6 Положення).

Варто зауважити, що внаслідок реформування територіальних органів ДФС, була змінена лише внутрішня організаційна структура ГУ ДФС, зокрема Києво-Святошинська ОДПІ втратила статус юридичної особи та була приєднана до ГУ ДФС в якості структурного підрозділу, яка виконуватиме ті функції, що і Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Стосовно вакантних посад в ГУ ДФС у Київській області, які не пропонувались позивачу, проте були оголошені конкурсом від 19.09.2018 суд зазначає, що роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають наведеним вище законодавчим вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення, за змістом частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як встановлено судом, на момент оголошення попередження від 17.09.2018 про наступне вивільнення ОСОБА_3 не було запропоновано рівнозначної посади для подальшого проходження служби в органах ДФС України, чим порушено вимоги законодавства. При цьому, позивач мав право на переведення її на рівнозначну посаду.

Разом з цим, незважаючи на те, що станом на 17 вересня 2018 року посади начальників декількох державних податкових інспекцій були вакантними, та у свою чергу відповідають посадам державної служби категорії «В», зазначені посади позивачу запропоновані не були, що підтверджується наявними доказами у матеріалах справи, та не заперечується відповідачами.

Беручи до уваги, що у Головному управлінні ДФС у Київській області були вакантними керівні посади, зокрема начальники ДПІ, заступники начальників ДПІ, що відповідали досвіду, спеціальності та кваліфікації позивача, з яких позивачу не було запропоновано жодної, суд вважає, що відповідачами не виконано вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, а саме не виконано обов`язку щодо працевлаштування позивача, зокрема, запропонування всіх вакантних посад, що відповідали його спеціальності та кваліфікації.

Суд звертає увагу, що жодних доказів невідповідності позивача спеціальності та кваліфікації всім вакантним посадам, рівнозначним за посадовими обов`язками у Головному управління ДФС у Київській області посаді, яку займав позивач до звільнення, як і доказів вжиття заходів щодо переведення позивача на такі вакантні посади у реорганізованому територіальному органі ГУ ДФС у Київській області, відповідачі під час розгляду справи не надали.

З приводу твердження відповідача-2 про те, що позивач повинен був взяти участь у конкурсі, для призначення її на вакантну посаду, суд зазначає, що участь у конкурсі на заміщення вакантних посад є відповідним правом особи, а не його безпосереднім обов`язком і не свідчить про законність звільнення особи з посади.

Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2014 виклав правовий висновок про те, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 39088425).

Суд відхиляє доводи відповідачів про те, що пропозиція вакантних посад здійснена 17.09.2018 не була, оскільки такі дії щодо пропонування вакантних посад можливо було здійснити лише після проведення конкурсу, оскільки одночасно із оголошенням попередження про вивільнення, відповідач-2 мав запропонувати позивачу всі вакантні посади, в тому числі і вакантні керівні посади, чого ним зроблено не було, попри те, що у територіальних органах ДФС у Київській області була низка вакантних посад.

Крім того, відповідно до наданих пояснень начальника управління по роботі з персоналом ОСОБА_6, останній вказав суду, що 17.09.2018 ним було запропоновано позивачу посади, які не були оголошені, так, зокрема керівних посад запропоновано не було, оскільки останні були відсутні, а інші посади були запропоновані усно, але позивач відмовилась від них.

Проте, суд зазначає, що документально підтверджених доказів на підтвердження вказаних доводів відповідачем-2 до суду не надано, попри те, що відповідно до даних попередження про наступне вивільнення міститься відмітка про відсутність у ГУ ДФС у Київській області вакантних посад.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (статті 43 Конституції України).

У постанові від 07.11.2011 (справа №6-45цс11) Верховний Суд України відзначив, що звільнення працівника на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України вважається законним, якщо до звільнення працівнику було запропоновано вакантні посади, що відповідали його спеціальності та кваліфікації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 (справа 6-40цс15), де Суд зазначив, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП, щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, як зазначив Верховний Суд України, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Суд зазначає, що відповідно до наданої Головним управлінням ДФС у Київській області інформації у формі довідки від 27.11.2018 (том І, а.с.90), станом на 27.11.2018 ОСОБА_3 запропоновано 38 наявних вакантних посад, серед яких всі 38 посад головного державного ревізора-інспектора, що не були рівнозначними посаді начальника, тому позивач відмовилася від вказаних посад. Таким же чином позивачу було вручено перелік вакантних посад ГУ ДФС у Київській області, запропонованих ОСОБА_3 станом на 17.12.2018, з якими позивач ознайомилася.

Крім того, судом встановлено, що оскаржуваний наказ, яким позивача звільнено з посади, прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 № 296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» та наказу ДФС України від 10.05.2018 № 287 «Про реорганізацію територіальних органів ДФС у Київській області». Згідно Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 № 296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області реорганізовується шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Київській області.

Згідно додатку до наказу ДФС від 10.05.2018 № 287 головою комісії з реорганізації територіальних органів ДФС у Київській області, зокрема Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області визначено ОСОБА_10. - першого заступника начальника цього територіального органу.

Як було встановлено судом, пунктом 1 наказу Державної фіскальної служби України від 10.05.2018 № 792-0 «Про надання повноважень» уповноважено Голів комісій з реорганізації відповідних ОДПІ (ДПІ) здійснювати попередження керівних працівників ОДПІ (ДПІ), а також осіб начальницького складу податкової міліції цих органів, посади яких належать до номенклатури ДФС, про реорганізацію, скорочення чисельності або штату державного органу та їх наступне вивільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України або підпункту «з» пункту 63, підпункту 63, підпункту «г» пункту 64 Положення (том І. а.с. 42).

Як вбачається з матеріалів справи, попередження про наступне вивільнення від 17.09.2018 було підписано в.о. начальника Головного управління ДФС у Київській області ОСОБА_11, тобто підписано не уповноваженою особою. Таким чином приписи частини 1-3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо персонального попередження не були дотримані. В свою чергу, як вбачається з абз.4 оскаржуваного Наказу, попередження В.о. начальника Головного управління ДФС у Київській області від 17.09.2018 року про наступне вивільнення позивача було підставою для звільнення ОСОБА_3 , що свідчить про протиправність оскаржуваного Наказу.

Приймаючи до уваги наведені вище обставини справи у сукупності суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача було проведено з порушенням установленого законом порядку, що полягало у незапропонуванні позивачу всіх вакантних посад, що відповідали спеціальності та кваліфікації позивача, у той час як судом встановлено, що такі вакантні посади існували, а також повідомлення про вивільнення неуповноваженою особою.

Отже, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу в.о. голови Державної фіскальної служби України від 17.12.2018 №2460-о О.Власова «Про звільнення ОСОБА_3 » у частині припинення державної служби та звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вирішуючи питання поновлення позивача на посаді начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, суд виходить з наступного.

Як було встановлено судом вище, Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 р. №296 «Про реформування служби» вирішено, зокрема згідно пункту 2, реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання як структурних підрозділів до відповідних територіальних органів Служби за переліком згідно з додатком.

Згідно додатку № 1 до вказаної постанови, Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області реорганізоване шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Київській області.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.06.2019 за № 1005457364, Києво-Святошинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39471029) станом на час отримання витягу відомості про внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи до реєстру не внесенні.

Тобто, на день прийняття судового рішення у даній справі Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області не припинено.

Верховний Суд України у постанові від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11) висловив позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 36 КЗпП зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України дійшла висновку, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (постанова від 28.10.2014 справа №21-484а14).

У справі, що розглядається судом встановлено, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 р. №296 «Про реформування служби» вирішено, зокрема згідно пункту 2, реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання як структурних підрозділів до відповідних територіальних органів - Києво-Святошинську ОДПІ, яку очолювала позивач до моменту звільнення, як територіальний орган реорганізовано шляхом приєднання до ГУ ДФС у Київській області.

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина друга статті 104 Цивільного кодексу України).

При цьому, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 Цивільного кодексу України).

Тобто, саме у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) юридичної особи виникає правонаступництво - перехід майна, прав та обов`язків до юридичних осіб, що утворились внаслідок реорганізації.

Водночас, питання припинення юридичної особи публічного права слід розглядати не лише в контексті припинення її майнових зобов`язань, позаяк така особа створювалась для виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Відповідно, функції держави не зникають із припиненням юридичної особи публічного права (крім випадку повної відмови держави від виконання певних функцій, що потребуватиме відповідних змін у законодавстві), а тому, у будь-якому випадку, враховуючи принцип безперервності влади, має бути вирішено питання про «функціональне» правонаступництво юридичної особи публічного права.

Тобто, при припинені юридичної особи публічного права у результаті приєднання, її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки у частині майнових прав, а й трудових відносин, у тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Реорганізація юридичної особи публічного права - це таке припинення діяльності, при якому його права, обов`язки і майно переходять до інших діючих чи знову створюваних юридичних осіб, які приймають на себе виконання функцій і завдань реорганізованої юридичної особи публічного права чи реорганізованих юридичних осіб публічного права, що припинили свою діяльність. При реорганізації має місце правонаступництво, так би мовити, заміна у правовідносинах, які виникли раніше, одних суб`єктів господарювання на інших з переходом до них усіх прав та обов`язків перших (до правонаступника переходять весь пасив і актив майна, борги, права і обов`язки за угодами тощо).

З огляду на те, що судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, суд у даній справі дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Отже суд зазначає, що захист порушеного права позивача у зазначений спосіб передбачає негайне видання органом, який виконує повноваження (завдання) особи, що ліквідується, наказу про поновлення позивача на посаді та одночасне вжиття заходів по працевлаштуванню незаконно звільненої особи з урахуванням кваліфікації, досвіду роботи та пропонуванням всіх наявних вакантних посад, які позивач може обіймати відповідно до своєї кваліфікації та досвіду роботи.

Також, відповідно до абзацу 10 підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб`єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов`язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Суд зазначає, що визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії (розпорядження про звільнення) має наслідком його недійсність з моменту прийняття. Тобто такий акт індивідуальної дії від моменту прийняття не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.

Таким чином, встановлення судом факту незаконного звільнення працівника і, як наслідок, поновлення його на роботі, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що поновлення на роботі незаконно звільненого працівника повинно відбуватись з дня, наступного за днем звільнення.

Наведені висновки узгоджуються також з правилами ведення трудових книжок та порядком скасування у них записів про незаконне звільнення.

Так, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Абзацом першим пункту 2.26 Інструкції визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з абзацом першим пункту 2.27 Інструкції запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи (абзац другий пункту 2.27 Інструкції).

Пунктом 2.10 Інструкції передбачено, що у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за номером таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за номером таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі».

Як встановлено вище судом, останнім днем роботи позивача було 17.12.2018 (понеділок), що відповідно є днем звільнення позивача з посади.

Враховуючи, що день звільнення вважається останнім днем роботи, то днем поновлення позивача на посаді є перший робочий день, який наступає за днем звільнення, тобто 18 грудня 2018 в року, який припадає на вівторок.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац четвертий пункту 2 Порядку №100).

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13 Пленуму Верховного Суду України зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено вище судом, відповідно до пункту 1 наказу від 17.12.2018 №24607-о Державної фіскальної служби України «Про звільнення ОСОБА_3 » припинено державну службу та звільнено ОСОБА_3 з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області у зв`язку із реорганізацією територіальних органів ДФС у Київській області, пункт 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Як вбачається з довідки Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 06.02.2018 №2/К/10-13-01-15, сума нарахованої заробітної плати позивача у листопаді 2018 року - 7580,37 грн. та у грудні 2018 року - 30574.74 грн.

Отже, сума нарахованої ОСОБА_3 заробітної плати за листопад-грудень 2018 року становить 38155,11 грн. (7580,37 грн. + 30574,74 грн.).

При цьому, кількість робочих днів, за які позивачу виплачена заробітна плата складає 43 дні: 22 днів у листопаді 2018 року та 21 день у грудні 2018 року.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 887,32 грн. (38155,11 грн./43 дні).

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 129 робочих днів та обраховується, починаючи з першого дня після звільнення - 18.12.2018 по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто по 26.06.2019 включно (з 18.12.2018 по 31.12.2018 - 9 робочих днів; з 01.01.2019 по 31.01.2019 - 22 робочих днів, з 01.02.2019 по 28.02.2019 - 20 робочих днів; з 01.03.2019 по 31.03.2019 - 20 робочий день; з 01.04.2019 по 30.04.2019 - 20 робочих днів; з 01.05.2019 по 31.05.2019 - 21 робочий день; з 01.06.2019 по 26.06.2019 - 17 робочих днів.

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 129 робочих днів, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 114 464,28 грн. (129 х 887,32 грн.).

Суд зазначає, що позивач працювала в органах Державної фіскальної служби, а саме, в Києво-Святошинській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

При цьому, згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оскільки діяльність Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було припинено, таким чином, обов`язок щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу покладено на Державну фіскальну службу України, яка у межах своєї компетенції може розпоряджатись майном і коштами служби в межах затвердженого кошторису видатків.

За змістом частини першої статті 72 та частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно статті 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Всупереч викладеним положенням відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність звільнення позивача у зв`язку з проведеною реорганізацією у ході розгляду справи надано не було.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Державної фіскальної служби України перевести (призначити) ОСОБА_3 на посаду начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області або рівнозначну посаду, суд дійшов висновку, що дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки вона є передчасною, адже скасування наказу про звільнення ОСОБА_3 від 17.12.2018 є підставою для Державної фіскальної служби як роботодавця видати наказ про поновлення позивача на посаді начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області та у зв`язку з припиненням Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області одночасно з поновленням позивача на посаді вчинити заходи, пов`язані з реорганізацією цього територіального органу ДФС України, вчинити інші дії, які залежать від роботодавця по працевлаштуванню незаконно звільненої особи.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених у судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачами під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Згідно із пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне рішення суду у частині поновлення ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на посаді начальника Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області з 18.12.2018 та у частині стягнення із з Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197; місцезнаходження: 04053, м. Київ, пл. Львівська, 8) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 19 521 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять одна) грн. 04 коп. без урахування обов`язкових податків та зборів допустити до негайного виконання.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як встановлено судом, позивач відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, витрати позивача, пов`язані з залученням свідків та проведенням судових експертиз також відсутні, отже, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідачів не підлягають.

Крім того, позивачем у прохальній частині позовної заяви заявлено вимогу про стягнення з Державної фіскальної служби України на її користь понесені витрати на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

У судовому засіданні від 08.05.2019 представник позивача ОСОБА_2 . заявив про відмову від заявленої вимоги ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та таку відмову прийнято судом. Тому у суду відсутні підстави для розподілу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, при цьому доказів понесення таких витрат позивачем до суду не надано.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов`язки О.Власова голови Державної фіскальної служби України від 17.12.2018 №2460-о «Про звільнення ОСОБА_3 ».

3.Поновити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на посаді начальника Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області з 18.12.2018.

4.Стягнути з Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197; місцезнаходження: 04053, м. Київ, пл. Львівська, 8) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.12.2018 по 26.06.2019 включно у сумі 114 464 (сто чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят чотири) грн. 28 коп. без урахування обов`язкових податків та зборів.

5. В іншій частині позовних вимог у задоволенні позову - відмовити.

6. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на посаді начальника Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області з 18.12.2018.

7. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197; місцезнаходження: 04053, м. Київ, пл. Львівська, 8) на користь ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 19 521 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять одна) грн. 04 коп. без урахування обов`язкових податків та зборів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 01 липня 2019 р.