Рішення № 8364062, 02.11.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/50802.11.09 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинг Плюс» До відповідачаМіністерства юстиції України

Треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1.Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродукт»

2.Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»

3.Відкрите акціонерне товариство «Агроекспорт»

Про виключення майна з актів опису

Суддя Ковтун С.А.

Представники учасників процесу:

Від позивачане зявились

Від відповідачане зявились

Від третьої особи-1не зявились

Від третьої особи-2Тукман Ю.В. (за дов. № 6 від 24.10.2006 р.)

Від третьої особи-3не зявились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтинг Плюс»до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про виключення з актів опису боржника - відкритого акціонерного товариства «Агроекспорт», що були складені державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в процесі виконавчого провадження на виконання наказу Господарського суду Миколаївської області № 11/381/05 від 18.04.2006 р., нерухомого майна, яке на праві власності належить товариству з обмеженою відповідальністю «Консалтинг Плюс»(код 33119429) та розташоване за адресами:

-Миколаївська область, Вознесенський район, с. Новогригорівка, вул. Садова, 1б;

-м. Миколаїв, вул. Проектна, 7;

земельних ділянок, розташованих за адресою: м. Миколаїв, вул. Проектна, 7;

-м. Миколаїв, вул. Нікопольська, 40/1;

-Миколаївська область, с. Шостакове, вул. Елеваторна, 1;

-Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Карла Маркса, 57-а;

-Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Кірова, 89.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником спірного майна, на яке Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в процесі виконання наказу Господарського суду Миколаївської області № 11/381/05 від 18.04.2006 р. накладено арешт, що, на думку позивача, є порушенням його права власності.

Ухвалою суду від 05.08.2009 р. порушено провадження у справі № 6/508, призначено її розгляд на 28.09.2009 р., залучено до участі у справі третіх осіб товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродукт»та відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

Під час розгляду справи (22.10.2009 р.) суд замінив первісного відповідача - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України належним відповідачем Міністерством юстиції України на підставі ст. 24 ГПК України.

Відповідач позовні вимоги відхилив повністю, виклавши свої заперечення у поданому суду відзиві. Зокрема, відповідач зазначає, що ним 27.06.2008 р. було відкрито виконавче провадження про звернення стягнення на майно товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродукт», яке перебуває в заставі на користь акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль». Згідно з довідкою Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації право власності на спірне майно належало боржнику, а не позивачу. Також відповідач вважає, що він є неналежним відповідачем, оскільки даний спір є спором про право та стосується права власності на майно

Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»подало клопотання про зупинення провадження у справі, яке було відхилено судом, як необґрунтоване.

22.10.2009 р. судом залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродукт», оскільки рішення у справі може вплинути на права та обовязки останнього щодо однієї зі сторін.

Розгляд справи відкладено на 02.11.2009 р..

Представники позивача, відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3 у судове засідання не зявились, про день та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).

Здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.

Зокрема, відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на це, відповідачем за таким позовом повинна бути особа, яка оспорює або не визнає право власності позивача.

Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У звязку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон повязує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно зі ст. 392 ЦК України є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

У той же час, в розумінні ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Отже, вчинення виконавчих дій відповідними посадовими особами, у тому числі і арешт майна, повязано зі здійсненням виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження, і не повязано з невизнанням чи оспоренням існуючого права власності на майно третіх осіб.

За таких обставин, орган примусового виконання рішення не може бути відповідачем за вимогами про визнання права власності і звільнення майна з-під арешту, оскільки не є особою, що оспорює чи не визнає право власності позивача.

Дана позиція узгоджується з розясненнями президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. № 04-5/365 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», п. 5 яких зазначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник.

З огляду на викладене, позов до Міністерства юстиції України предявлено необґрунтовано, у звязку з чим підстави для його задоволення відсутні.

Виходячи з того, що справи у спорах про право власності на майно розглядаються за місцезнаходженням майна (ч. 2 ст. 16 ГПК України), і спірне майно не знаходиться у м. Києві, також відсутні підстави для залучення до участі у справі боржника і стягувача як інших відповідачів для розгляду справи по суті, оскільки дані дії є порушенням вимог закону щодо виключної підсудності справ.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя С.А. Ковтун

Рішення підписано 22.12.2009 р.