Рішення № 83619822, 06.08.2019, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

06 серпня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/488/19

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О.М.

Позивач: Публічне акціонерне товариство Укртелеком,

код ЄДРПОУ 21560766, бульвар Шевченка, 18, м. Київ, 01601

в особі Чернігівської філії ПАТ Укртелеком,

проспект Перемоги, 76, м. Чернігів, 14000

Відповідач: Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 03196127, вул. Святомиколаївська, 114, смт Ріпки, Чернігівська область, 15000

Предмет спору: про стягнення 227947,29 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Полегенько К. А., довіреність № 4527 від 13.06.2019, представник;

від відповідача: Кульгейко О.Л., начальник Управління,

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Чернігівської філії ПАТ «Укртелеком» подало позов до Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі Управління), у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 227947,29 грн, що становить вартість телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян, які проживають в смт Ріпки та Ріпкинському районі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що всупереч нормам чинного законодавства відповідачем не відшкодовано позивачу вартість телекомунікаційних послуг у розмірі 227947,29 грн, наданих пільговим категоріям громадян, які проживають в смт Ріпки та Ріпкинському районі, за період з 01.01.2018 по 31.12.2018.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. У своєму відзиві на позовну заяву Управління зазначає, що між позивачем та відповідачем взагалі відсутні будь-які договірні зобов`язання стосовно відшкодування витрат за користування телефоном пільговій категорії громадян, що, на його думку, в свою чергу унеможливлює прийняття судового рішення про стягнення таких витрат з відповідача.

Також відповідач, посилаючись на ст. 23 Бюджетного кодексу України, вказує, що будь-які зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності бюджетного призначення. За твердженнями відповідача, місцеві районні державні адміністрації, зокрема органи соціального захисту населення, не мають бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг.

Ухвалою суду від 18.06.2019 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 16.07.2019 та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвала суду від 18.06.2019 отримана відповідачем 20.06.2019.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 05.07.2019.

25.06.2019, тобто у встановлений судом строк, відповідач направив до суду та відповідачу відзив на позовну заяву.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, судове засідання, призначене на 16.07.2019, не відбулось.

Ухвалою суду від 23.07.2019 підготовче засідання призначено на 06.08.2019 та викликано у судове засідання позивача та відповідача.

У підготовчому засіданні 06.08.2019 суд долучив до матеріалів справи наданий відповідачем відзив на позовну заяву, оскільки він поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з його урахуванням.

У підготовчому засіданні 06.08.2019 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та за письмовими згодами сторін розпочав розгляд справи по суті у цей же день.

У зв`язку з цим, суд не встановлював сторонам строки для подання відповіді на відзив та заперечень.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановив суд, ПАТ «Укртелеком», відокремленим підрозділом якого є Чернігівська філія ПАТ «Укртелеком», є оператором з надання телекомунікаційних послуг споживачам. За рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації від 28 вересня 2006 року №384, позивача включено до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій за №74.

Позивач протягом січня грудня 2018 року надав пільговим категоріям громадян, які проживають у смт Ріпки та Ріпкинському районі, телекомунікаційні послуги на загальну суму 227947,29 грн, що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, за відповідний період (а.с. 18-105).

Відповідно до наданих позивачем супровідних листів №82і250/58-233 від 05.02.2018, №82і250/58-377 від 06.03.2018, №82і250/58-479 від 12.04.2018, №82і250/58-581 від 10.05.2018,

№82і250/58-687 від 06.06.2018, №82і250/58-790 від 09.07.2018, №82і250/58-873 від 06.08.2018, №82і250/58-1006 від 11.09.2018, №82і250/58-1079 від 09.10.2018, №82і250/58-1210 від 06.11.2018, №82і250/58-2030 від 10.12.2018, №82і250/58-77 від 09.01.2019 Чернігівська філія ПАТ «Укртелеком» на адресу Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації надсилала розрахунки щодо вартості наданих за січень-грудень 2018 року послуг за формою « 2-пільга» (а.с. 118-119, 121-122, 124-132, 134-135, 137-138, 140-141, 143-144, 146-147, 149-150).

Листами №02-14/897 від 28.02.2018, №02-14/1655 від 04.04.2018, №02-14/3744 від 10.08.2018, 02-14/3891 від 30.08.2018, 02-14/4151 від 24.09.2018, №02-14/4297 від 06.11.2018, №02-14/4469 від 26.11.2018, №02-14/4819 від 20.12.2018 відповідач повідомив позивача про відсутність в Управління призначень на розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг з виплат за послуги зв`язку, зокрема безпровідного доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, а відтак і неможливість прийняти облікові форми, акти, розрахунки витрат за 2018 рік (а.с. 120, 123, 133, 136, 139, 142, 145, 148).

Позивач склав акти звірки розрахунків за послуги зв`язку пільговим категоріям населення між Чернігівською філією ПАТ «Укртелеком» та Управлінням станом на 01.02.2018, 01.03.2018, 01.04.2018, 01.05.2018, 01.06.2018, 01.07.2018, 01.08.2018, 01.09.2018, 01.10.2018, 01.11.2018, 01.12.2018, 01.01.2019, однак вказані акти відповідач не підписав (106-117).

Як вбачається з листів відповідача та пояснень, наданих його представником у судовому засіданні 06.08.2019, вказані акти звірки розрахунків не підписані лише через відсутність бюджетних призначень. Заперечення ж щодо безпосереднього розміру (вартості) наданих послуг у відповідача відсутні.

Позивач на адресу відповідача направив претензію від 27.05.2019 № 14-12/157 з вимогою в термін до 07.06.2019 перерахувати на розрахунковий рахунок товариства грошові кошти у розмірі 227947,29 грн (а.с. 159).

Відповідач надав відповідь на претензію позивача від 05.06.2019 №02-10/2638, у якій відповідач вказує, що Управління не має призначень на розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг з виплат за послуги зв`язку, зокрема безпровідного доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, (а.с. 160).

Отже, відповідач не відшкодував позивачу вартість телекомунікаційних послуг у розмірі 227947,29 грн, наданих пільговим категоріям громадян, які проживають у смт Ріпки та Ріпкинському районі, за період з 01.01.2018 по 31.12.2018.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» та пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

У пункті 19 частини першої статті 12, пункті 10 частини першої статті 13, частини 6 статті 12, пункті 18 частини першої статті 14, пункті 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; пункті 18 частини першої статті 6-1, пункті 10 частини першої статті 6-2, пункті 17 частини першої статті 6-3, пункті 19 частини першої статті 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; пунктах 11, 28 частини першої статті 20, частині 3 статті 20, статтею 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; пункті 6 частини першої статті 6, частині третій статті 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; частині п`ятій статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункті 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства», пунктом 7 частини першої статті 9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» установлено пільги з оплати за послуги зв`язку для окремих категорій осіб.

Указані приписи законодавства закріплюють державні соціальні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв`язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб`єкту господарювання, який їх надає.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу регулюються Бюджетним кодексом України.

Згідно зі статтею 2 Бюджетного кодексу України видатки бюджету - це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.

Положеннями статті 30 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов`язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги.

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 статті 89 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст, республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту.

За змістом статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 97 Бюджетного кодексу України).

Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 (далі - Порядок).

Пунктами 2, 3 Порядку передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з пунктом 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), зокрема, щодо пільг з послуг зв`язку.

Відповідно до п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

З метою удосконалення обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, Кабінет Міністрів України постановою від 29 січня 2003 року № 117 затвердив Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Положення).

Відповідно до пункту 3 Положення Управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання інформації про осіб, які мають право на пільги та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1-пільга", в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

Пунктом 11 Положення визначено, що уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга"; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою "3-пільга"; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами "4-пільга" та "6-пільга".

З огляду на викладене, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян при цьому, такі зобов`язання виникають безпосередньо із законів України.

Судом встановлено, що на виконання вимог законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, позивачем як оператором телекомунікації в період з 01.01.2018 до 31.12.2018 надано телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян, які проживають в смт Ріпки та Ріпкинському районі, за пільговими тарифами на загальну суму 227947,29 грн.

Відповідно до п. 4 Положення про управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови райдержадміністрації від 30.01.2013 №29, основним завданням управління є забезпечення реалізації державної соціальної політики на території району у сфері соціального захисту населення.

У підпункті 29 п. 5 цього Положення зазначено, що з питань реалізації заходів соціальної підтримки населення Управління організовує в межах своєї компетенції роботу щодо надання населенню, зокрема, пільг з оплати послуг зв`язку; проводить електронні звірки інформації від організацій-надавачів послуг щодо витрат, пов`язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, з відомостями, що містяться в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги.

Отже, здійснення відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг за користування телефоном пільговим категоріям громадян, які мають право на відповідні пільги згідно з чинним законодавством покладається відповідно до положень вищезазначених норм законодавства на Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації як розпорядника коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, до компетенції якого належать питання праці та соціального захисту населення.

Згідно із частинами першою та другою статті 509, частинами третьою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Заявлена позивачем до стягнення з відповідача грошова сума фактично є втратами підприємства, які воно понесло надаючи послуги окремим категоріям громадян за пільговими тарифами, встановленими державою у відповідних Законах України.

Проте всупереч згаданих приписів закону відповідач не виконав своїх зобов`язань з відшкодування понесених позивачем втрат внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах у спірному періоді в розмірі 227947,29 грн.

Докази відшкодування відповідачем вказаних втрат в матеріалах справи відсутні.

Заперечення відповідача проти позовних вимог з підстав відсутності укладеного договору про порядок відшкодування витрат за користування телефоном пільговій категорії населення та відсутність бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг відхиляються судом з огляду на наступне.

Обов`язок по оплаті наданих позивачем телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян відповідно до перелічених вище норм законодавства покладено на відповідача - Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації як розпорядника коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення відповідного району.

Чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України (постанова Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 904/7478/16).

Оскільки телекомунікаційні послуги на пільгових умовах ПАТ "Укртелеком" надано не з власної ініціативи, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, то у результаті уповноважений на те державою орган (відповідач у справі) в силу закону має відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних коштів понесені ним витрати (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 924/781/17).

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому відповідач не надав доказів щодо відсутності у нього бюджетних призначень на компенсацію пільг.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику цього Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), а саме у справі Кечко проти України (заява №63134/00), Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У зв`язку із цим Суд не прийняв до уваги позиції Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлено відповідні доплати та пільги з бюджету і які є чинними, та Закону України про державний бюджет на відповідний рік, положення якого, на думку Уряду України, превалювали як норми спеціального закону. У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18 жовтня 2005 року та у справі Бакалов проти України від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі №911/4249/16, від 22.05.2018 у справі № 927/465/17.

За таких обставин, Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації відповідає за зобов`язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області (код ЄДРПОУ 03196127, вул. Святомиколаївська, 114, смт Ріпки, Чернігівська область, 15000) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766, бульвар Шевченка, 18, м. Київ, 01601) 227947,29 грн заборгованості та 3419,21 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 13.08.2019.

Суддя В.В. Шморгун