Рішення № 83578376, 06.08.2019, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/440/19

Провадження № 2/364/194/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2019 р. Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л. А.,

при секретарі судового засідання Кулинич Г. І.

за участю:

представника Позивача Фрашко Т.В. (довіреність від 28.12.2016 р. № 7895-К-О, а.с. 54),

Відповідач - не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду Володарського районного суду Київської області в смт Володарка Київської області цивільну справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»)

до ОСОБА_1 ,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 16.04.2019 р. надійшов зазначений позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , в якій Позивач просить суд: стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 07.07.2011 р. № б/н у розмірі 11 440,35 грн.

На обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач у позовній заяві зазначив, що за укладеним договором від 07.07.2011 р. № б/н ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, підтвердивши свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між нею та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» договір. Позивач свої зобов`язання за зазначеним договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві можливість розпоряджатися кредитними коштами на передбачених договором умовах та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте Відповідач не надала своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом згідно з умовами договору, що відображено в доданому до позовної заяви Розрахунку заборгованості. У зв`язку з цим Відповідач з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості за станом на 17.03.2019 р. має перед Позивачем заборгованість на загальну суму 11 440,35 грн., що складається з такого:

- 0,00 грн. - заборгованість за «тілом» кредиту;

- 569,59 грн. - заборгованість за простроченим «тілом» кредиту;

- 0,00 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом;

- 7 199,79 грн. - заборгованість за пенею за прострочене зобов`язання;

- 2 650,00 грн. - заборгованість за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.;

- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);

- 520,97 грн. - штраф (процентна складова).

Ухвалою суду від 24.04.2019 р. відкрито провадження у справі за зазначеним позовом, визначено здійснення розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін, встановлено Відповідачеві строк для подання відзиву, визнано явку представника Позивача обов`язковою для дачі особистих пояснень, зобов`язано його надати оригінали письмових доказів, доданих до позовної заяви, та інші матеріали кредитної справи, призначено судове засідання на 03.06.2019 р. (а.с. 37-39), відкладене на 06.08.2019 р. через неявку учасників справи та за клопотанням Позивача (а.с. 46).

У судовому засіданні 06.08.2019 р. представник Позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити, на виконання ухвали суду від 24.04.2019 р. надала суду для дослідження оригінал доданої до позовної заяви копії анкети-заяви Відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг (а.с. 7, 63-64), а також 03.06.2019 р. додатково долучила до матеріалів справи виписку здійснених Відповідачем за кредитною картою операцій (а.с. 49-51), довідки банку про зміну умов кредитування Відповідача (а.с. 52) та про номер виданої Відповідачеві кредитної карти (а.с. 53). Додатково пояснила, що Відповідач частково погашала заборгованість, проте останній платіж нею було здійснено 12.12.2016 р., після цього платежі від неї не надходили. При цьому представник Позивача вказала, що згідно з долученими документами після 2016 року розмір кредитного ліміту, встановленого Відповідачеві (500 грн.), не збільшувався. У той же час представник Позивача в судовому засіданні не змогла пояснити заявлений до стягнення розмір простроченої заборгованості за «тілом» кредиту - 569,59 грн., що є більшим за розмір максимального встановленого Відповідачеві кредитного ліміту - 500 грн. Також представник Позивача не пояснила, де конкретно, в яких пунктах (положеннях) доданих до позовної заяви Умов і Правил надання банківських послуг викладено умови кредитування та нарахування неустойки, яким чином вони доведені Відповідачеві.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася в порядку частин сьомої, восьмої статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) шляхом направлення судових повісток (а.с. 42, 59) за зареєстрованою адресою місця її проживання, підтвердженою органом реєстрації в порядку статті 187 ЦПК України (а.с. 36), які згідно поштових повідомлень були вручені її матері (а.с. 45, 62).

За наведених обставин, Відповідач вважається належно повідомленою про дату, час і місце розгляду справи за зареєстрованою адресою її місця проживання шляхом вручення судової повістки повнолітньому члену сім`ї (пункт 2 частини сьомої, пункт 1 частини восьмої статті 128, частина третя статті 130 ЦПК України).

Водночас суд, вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності фактичного отримання Відповідачем судових повісток, виходить як з наведених вище положень статті 128, 130 ЦПК України, які є спеціальними процесуальними нормами, що встановлюють порядок направлення і вручення судових повісток, а також з обов`язку особи зареєструвати своє місце проживання протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання (стаття 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). За чинним законодавством України саме за адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (пункт 7 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 207).

З огляду на це обов`язок суду повідомити особу, зокрема про дату, час і місце судового засідання, шляхом направлення офіційної кореспонденції на адресу її зареєстрованого місця проживання, на переконання суду, прямо кореспондується з обов`язком особи зареєструвати своє місце проживання, тим самим повідомивши державу (державні органи, зокрема суди) про адресу отримання нею офіційної кореспонденції; невиконання особою такого обов`язку не може перешкоджати іншим особам захистити в суді свої права та законні інтереси (стаття 68 Конституції України).

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою Позивача, викладеною письмово в позовній заяві (а.с. 4), в окремому клопотанні, доданому до позовної заяви (а.с. 33), а також наданою усно представником Позивача в судовому засіданні, вбачає можливим розглянути справу за відсутності Відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

Суд, заслухавши пояснення представника Позивача, надані в судовому засіданні, розглянувши позовну заяву, додані до неї та надані додатково документи, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що 07.07.2011 р. Відповідач з метою отримання банківських послуг звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (Позивач, банк) та, підписавши відповідну анкету-заяву, отримала кредитну карту із встановленим кредитним, що підтверджено доданою до позовної заяви копією цієї анкети-заяви Відповідача (а.с. 7, 63-64), оригінал якої надано суду для дослідження представником Позивача у судовому засіданні.

Протягом часу користування кредитною карткою розмір встановленого Відповідачеві кредитного ліміту змінювався як у бік збільшення, так і зменшення. Так, найбільший розмір кредитного ліміту - 500 грн. було встановлено 14.04.2016 р., а 29.08.2018 р. - зменшено до 0,00 грн. й надалі вже не змінювався, що підтверджено Позивачем наданою представником Позивача в судовому засіданні довідкою про зміну умов кредитування (а.с. 52).

Відповідач користувалася кредитними коштами Позивача зі свого карткового рахунку, зокрема шляхом зняття готівкових коштів протягом періоду з 14.04.2016 р. до 10.09.2016 р., про що свідчить надана суду виписка здійснених Відповідачем за кредитною картою операцій (а.с. 49) та доданий до позовної заяви Розрахунок заборгованості (а.с. 5-6).

Отже, Позивач на виконання умов укладеного з Відповідачем договору зобов`язання виконав, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте останньою не виконано у повному обсязі взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту і сплати складових кредитного договору. Тому за станом на 17.03.2019 р. Відповідач, як зазначено в позовній заяві, має перед Позивачем заборгованість на загальну суму 11 440,35 грн., що складається з такого:

- 0,00 грн. - заборгованість за «тілом» кредиту;

- 569,59 грн. - заборгованість за простроченим «тілом» кредиту;

- 0,00 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом;

- 7 199,79 грн. - заборгованість за пенею за прострочене зобов`язання;

- 2 650,00 грн. - заборгованість за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.;

- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);

- 520,97 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до частини першої статті 509, частини першої статті 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями частини першої статті 626, частини першої статті 634 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; при цьому договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частинами першою, другою статті 10561 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 526, частини першої статті 527, частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Зважаючи на усе викладене та встановлені судом обставини, суд вважає, що Відповідач порушила умови кредитного договору від 07.07.2011 р. № б/н, укладеного нею з Позивачем, та не виконала в повному обсязі взяті на себе зобов`язання.

З огляду на це з Відповідача з урахуванням внесених нею раніше коштів на погашення заборгованості, а також обсягу заявлених позовних вимог слід стягнути на користь Позивача заборгованість за кредитом (простроченим «тілом» кредиту) у розмірі, доведеному Позивачем належними і допустимим доказами, який дорівнює максимальний розмір встановленого Відповідачеві кредитного ліміту - 500 грн. (а.с. 52). Жодних доказів на підтвердження іншого розміру наданого Відповідачеві кредитного ліміту, що перевищував би вказані 500 грн., які підтверджували б заявлений до стягнення розмір цієї заборгованості (569,59 грн.) суду надано не було. Відтак, суд також вважає недоведеними розмірі заявлених до стягнення пені і штрафів, оскільки через неправильне зазначення розміру заборгованості за простроченим «тілом» кредиту неможливо встановити правильність здійснених їх розрахунків.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача штрафних санкцій, суд виходить з такого.

Кредитний договір укладається у письмовій формі; кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За визначенням частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України, як наводилося вище, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює саме підприємець (у даному випадку - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За визначеннями статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Як наведено вище і встановлено судом зі змісту підписаної Відповідачем анкети-заяви (а.с. 7, 63-64), у цій заяві відсутні будь-які умови договору щодо встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Водночас Позивач (банк), звертаючись до суду і пред`являючи вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості за кредитом, просив окрім стягнення заборгованості за простроченим «тілом» кредиту (тобто суми, яку фактично отримала в борг Відповідач), стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню і штрафи за несвоєчасне повернення кредиту (а.с. 3). При цьому Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 07.07.2011 р., посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», викладені, як зазначено в позовній заяві, на сайті банку: www.privatbank.ua/ (а.с. 2) як невід`ємні частини спірного договору.

Натомість матеріали цієї справи не містять жодних підтверджень, що саме згадані «Тарифи банку» та «Умови» розуміла Відповідач, ознайомлювалася і погоджувалася з ними на час підписання нею анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Позивача (банку), а також те, що ці документи на момент отримання Відповідачем кредитних коштів містили саме ці умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Позивачем до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17, роздруківка із сайту Позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано Позивачем під час розгляду цієї справи.

За таких наведених обставин та правових позицій Верховного Суду та Верховного Суду України суд вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Відповідачу умови та правила банківських послуг (а саме умови кредитування), відсутність у анкеті-заяві Відповідача (а.с. 7, 63-64) жодних домовленостей сторін зі сплати, зокрема, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, відтак надані банком Витяг з Тарифів (а.с. 8) та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 9-23) не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із Відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 62 Конституції України, стаття 81 ЦПК України).

Як вказано Великою Палатою Верховного Суду (згадана постанова від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17), обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати визначеному статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Тому суд виходить з того, що надані Позивачем Умови та Правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони, зокрема, прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві Відповідача, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття Відповідачем запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Таким чином, у суду відсутні правові підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а так само відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вирішуючи зазначені питання, суд вважає за доцільне застосувати в цій справі до даних правовідносин висновки Конституційного Суду України, викладені в Рішенні від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», де Суд, аналізуючи правовідносини зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування, дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів (стаття 42 Конституції України) вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такі висновки суду щодо доцільності застосування цього Рішення Конституційного Суду України та забезпечення належного захисту прав Відповідача як споживача, який є слабкою стороною у договорі і підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності, узгоджуються з правовими позиціями, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 03.09.2014 р. у справі № 6-100цс14, від 03.12.2014 р. у справі № 6-33270св14, рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляді цивільних і кримінальних справ від 15.07.2015 р. № 6-10427св15, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 752/13945/15-ц, а також у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права та бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки ці Умови та Правила надання банківських послуг є значним за обсягом документом, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

У зв`язку з цим відсутні підстави вважати, що Позивач (банк) при укладенні договору з ОСОБА_1 дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача (Відповідача) про умови його кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Позивач (банк). Інший висновок не відповідав би згаданому європейському принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Зважаючи на усе наведене вище, суд вважає доведеним наявність у Відповідача перед Позивачем заборгованості за кредитним договором (простроченим «тілом» кредиту) у зменшеному порівняно із заявленим розмірі, що відповідає максимальному розміру встановленого Відповідачу кредитному ліміту, однак правильність нарахованих розмірів неустойки (пеня, штрафи) суд вважає такими, що не були доведені Позивачем належними, допустимими і достовірними доказами, зміст яких був доведений і узгоджений із Відповідачем на час укладення договору кредиту.

Тому суд дійшов до висновку, що позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню частково, а саме: в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача доведеного розміру заборгованості за простроченим «тілом» кредиту у сумі 500 грн., в іншій частині у задоволені позову слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статей 3, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 551, 610-612, 616, 626, 629, 634, 1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 2-4, 12, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284, 288, 289, 351, 352, 354, 355, підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає в с АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570; місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094; р/р НОМЕР_2 , МФО 305299) заборгованість за кредитним договором від 07.07.2011 р. № б/н у розмірі 500 (п`ятсот ) грн. 00 коп.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає в с АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570; місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094; р/р НОМЕР_2 , МФО 305299) судовий збір у розмірі 83 (вісімдесят три) грн. 95 (дев`яносто п`ять) коп.

Копію повного заочного рішення суду направити сторонам.

Заочне рішення суду може бути переглянуте Володарським районним судом Київської області за письмовою заявою Відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення цього заочного рішення. Заява про перегляд заочного рішення подається в письмовій формі та повинна відповідати вимогам статті 285 ЦПК України.

Заочне рішення суду може бути оскаржено Позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Володарський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи цей строк з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо протягом цього строку не було подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копія скороченого рішення суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення рішення.

Повне рішення суду буде складено не пізніше 12.08.2019 р.

Повне рішення суду складено 12.08.2019 р.

Суддя: Л. А. Макаренко