Рішення № 83225409, 23.07.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/8572/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі головуючої судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору іпотеки недійсним, -

в с т а н о в и в:

29 травня 2019 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору іпотеки №89391 від 02 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парубець С.В., зареєстрованого в реєстрі за №3304, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк`та ОСОБА_1 - недійсним.

Вимоги позиву обґрунтовані тим, що 02 липня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки №89391 для забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту №113670840000 від 02 липня 2008 року. При укладанні договору іпотеки позивач, не будучи фахівцем в галузі права чи фінансів, здійснила помилку, передавши в іпотеку своє єдине майно, яке є місцем проживання - квартиру АДРЕСА_1 , не усвідомлюючи ризику втрати квартири. В позові вказано, що укладення договору іпотеки не відповідало внутрішній волі позивача, було зумовлено зовнішніми факторами. Крім того на переконання позивача умови пунктів 2.1.3. та 4.1. договору іпотеки не є справедливими, добросовісними та розумними, оскільки дозволяють банку навіть у випадку коливань ринкової вартості квартир на ринку нерухомості, достроково звернути стягнення на предмет іпотеки. В позові також зазначено, що опис предмета іпотеки, наведений в пункті 1.1. договору іпотеки, суперечить положенням ст. 18 Закону України «Про іпотеку», оскільки обмежується зазначенням адреси квартири та її загальною площею. Крім того, в позові зазначено, що на даний час має місце істотна зміна обставин, якими керувалась позивач при укладенні оспорюваного договору іпотеки, оскільки через вплив світової фінансової кризи на економіку України відбулось погіршення фінансового стану позивача. Наведені підстави позивач вважає достатніми для визнання договору іпотеки недійсним.

Правовими підставами для визнання договору іпотеки недійсним в позові вказані положення ч.ч.1, 3 ст. 203, ст. 229, ст.652 ЦК України та ст.18 Закону України «Про іпотеку».

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 03 червня 2019 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

12 червня 2019 року представником відповідача Акціонерного товариства «УкрСиббанк» отримано копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з доданими до неї документами, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням.

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ст.ст. 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.

Відповідачем до суду відзиву на позовну заяву подано не було, позивачем додаткових пояснень також до суду подано не було.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що 02 липня 2008 року між іпотекодержателем АКІБ «УкрСиббанк» та іпотекодавцем ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки №89391 (нерухомого майна), відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Івановою С.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12 червня 2003 року за №3377, та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 18 червня 2003 року та записано у реєстрову книгу №д.295-208 за реєстраційним номером 4899. Предмет іпотеки складається з однієї жилої кімнати. Загальна площа предмета іпотеки становить 28,7 кв.м.

Договір іпотеки укладений в забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором №11367084000 від 02 липня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та іпотекодерждателем.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 202 ЦК України).

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Закон України «Про іпотеку`є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній станом на дату укладання оспорюваного договору іпотеки)містять виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку»(у редакції чинній станом на дату укладання оспорюваного договору іпотеки) іпотека припиняється, зокрема, у разі: визнання іпотечного договору недійсним.

Статті 203, 215 ЦК України визначають загальні правові підстави визнання правочинів недійсними. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, для визнання недійсним правочину ключовим є встановлення обставин недодержання вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

За змістом статті 229 ЦК України, під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Заявляючи вимогу про визнання договору іпотеки недійсним з підстав, передбачених ч.3 ст.203 та ч.1 ст.229 ЦК України, позивач посилається на те, що передача квартири в іпотеку була помилкою, оскільки квартира є єдиним майном та житлом позивача, яка не усвідомлювала ризику її втрати, а укладення договору іпотеки не відповідало внутрішній волі позивача, оскільки було зумовлено зовнішніми факторами.

Проте посилання позивача на те, що при укладанні договору іпотеки вона не усвідомлювала наслідків які можуть настати, помилилась щодо обставин, що мають істотне значення та не могла передбачити суттєві зміни обставин, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Помилка внаслідок власного недбальства та/або незнання закону не є підставою для визнання правочину недійсним.

Посилання позивача на те, що вона не усвідомлювала ризику втрати квартири при укладанні договору іпотеки не підтверджено жодним доказом в розумінні ст.ст.76-80 ЦПК України. Крім того, такий ризик може настати лише у випадку не виконання чи неналежного виконання позивачем своїх зобов`язань за кредитного договором, в забезпечення якого укладено договір іпотеки.

Позивач, як власник квартири, вправі розпоряджатися нею на власний розсуд, у тому числі й передавати в іпотеку. Не може бути помилкою щодо обставин, що мають істотне значення зазначення в позовній заяві про те, що квартира є єдиним житлом та майном позивача, оскільки при укладанні договору іпотеки позивач була обізнана про це та мала передбачити можливі ризики.

Доказів існування будь-яких зовнішніх факторів, якими було зумовлено укладання договору іпотеки, стороною позивача суду також надано не було, як і не було зазначено в позові, які саме зовнішні фактори вплинули чи могли вплинути на волевиявлення позивача щодо укладення договору іпотеки.

Також слід зазначити, що зі змісту пункту 1.3 договору іпотеки №89391 від 02 липня 2008 року вбачається, що іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами договору (ів), що обумовлюють основне зобов`язання, втому числі стосовно можливості зміни розміру зобов`язань у більше та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим договором та/або договорам. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов`язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру зобов`язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договору (ів), що обумовлюють основне зобов`язання. Сторони підтверджують, що іпотекою згідно цього договору забезпечуються також і розмір зобов`язань, строк і порядок їх виконання, який може бути змінено відповідно до умов вищевказаних договору (ів), що обумовлюють основне зобов`язання.

Наведене свідчить про усвідомлення та розуміння позивачем всіх ризиків невиконання основного зобов`язання.

Також в позові зазначено, що положення пунктів 2.1.3. та 4.1. договору іпотеки не є справедливими, добросовісними та розумними (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), що за змістом позовної заяви також є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Так пунктом 2.1.3. договору іпотеки передбачено, що у випадку зміни в сторону зменшення ринкової вартості предмета іпотеки більше ніж на 5 процентів від вартості зазначеної в цьому договорі (398174,00грн), іпотекодержатель має право вимагати надання додаткового забезпечення та/або дострокового погашення заборгованості за договором (ми), що обумовлюють основне зобов`язання.

Іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки: 4.1.1. у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором; 4.1.2. у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; 4.1.3. в інших випадках відповідно до діючого законодавства (п.4.1. договору іпотеки).

На переконання позивача такі умови договору іпотеки дозволяють банку у випадку коливань ринкової вартості квартир на ринку нерухомості, достроково звернути стягнення на предмет іпотеки, тому ці положення договору суперечать одним із загальних засад цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність, як це визначено п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Виходячи із засад розумності й справедливості, сторони повинні при веденні переговорів враховувати розумні інтереси один одного. Усі договірні зобов`язання мають інтерпретуватися відповідно до принципів розумності і справедливості. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду однієї із сторін договору. Поняття ж добросовісності більшою мірою пов`язане, на відміну від категорій розумності та справедливості, із суб`єктивними чинниками і застосовується для визначення намірів сторін.

Принцип добросовісності, розумності і справедливості у частині 3 ст.509 ЦК України розглядається як одна з основних засад виконання зобов`язання.

При укладанні договорів, визначаючи їх умови, обидві сторони несуть певні ризики, частина з яких може убезпечуватись певними умовами (додатковими гарантіями).

Отже іпотекодержатель цілком правомірно визначив додаткові гарантії забезпечення зобов`язання по поверненню кредиту в разі значної втрати предметом іпотеки його вартості. А позивач, як іпотекодавець, ознайомившись з такими умовами, погодилась з ними, підписавши даний договір.

Тому включення до умов договору пунктів 2.1.3. та 4.1.не може свідчити про його суперечність засадам цивільного законодавства.

Крім того, слід зазначити, що навіть недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ч.1 ст.217 ЦК України).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про іпотеку»(у редакції чинній станом на дату укладання оспорюваного договору іпотеки) іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; 2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання;3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Як убачається зі змісту договору іпотеки, в ньому вказані адреса місцезнаходження предмета іпотеки, правовстановлюючий документ із зазначенням реєстраційного номеру, кількість кімнат квартири та її загальна площа.

Отже оспорюваний договір іпотеки містить як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, так і його реєстраційні дані.

Тому проаналізувавши норми законодавства у їх сукупності із наявними у матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що при укладенні договору іпотеки №89391 від 02 липня 2008 року сторонами було дотримано всіх вимог, передбачених статтею 18 Закону України «Про іпотеку».

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що договір іпотеки було укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, зміст договору не суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також засадам справедливості, добросовісності та розумності. Також, з огляду на викладене, немає підстав вважати, що позивач помилялась щодо обставин, які мають істотне значення. При цьому договір іпотеки посвідчений нотаріально.

В позові також зазначено, що на час звернення з позовною заявою до суду має місце істотна зміна обставин, якими керувалась позивач при укладенні оспорюваного договору іпотеки, оскільки через вплив світової фінансової кризи на економіку України відбулось погіршення фінансового стану позивача.

У п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин» роз`яснено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Таким чином, слід дійти висновку, що світова фінансова криза, і як наслідок, погіршення фінансового стану позивача, на що остання посилається як на ще одну підставу для визнання договору іпотеки недійсним, стосується обох сторін договору, а позивач, з урахуванням фінансових процесів в державі та світі, могла передбачити погіршення свого фінансового стану та/або певної нестабільності такого стану та зважити вказані обставини перед укладанням як кредитного договору так і договору іпотеки.

Більше того, істотна зміна обставин, згідно положень статті 652 ЦК України, може бути підставою для зміни або розірвання договору, а не для визнання його недійсним.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із вимогами про визнання оспорюваного договору недійсним позивач повинна була довести ті обставини на які посилається у позовній заяві, підтвердити їх належними та допустимими доказами. Однак, жодних доказів, які б підтверджувати обставини викладені у позовній заяві матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору іпотеки недійсним не підлягає задоволенню.

Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.

На підставі викладеного, статтями 3, 6, 202, 203, 204, 215, 229, 572, 575, 626, 627, 628 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», статтями 2, 10, 12, 13, 49, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (місцезнаходження: м.Київ, вул. Андріївська, 2/12, ЄДРПОУ 09807750) про визнання договору іпотеки недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.

Суддя: