Ухвала суду № 8304357, 23.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2010 р.                               м. Київ                                        К-16287/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача          Федорова М.О.

суддів:                    Брайка А.І.

                                                            Голубєвої Г.К.

                    Карася О.В.

                    Рибченка А.О.

секретар судового засідання                    Горбенко К.Л.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 23.02.2010 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2007 та постанову господарського суду Львівської області від 20.11.2006

у справі           № 5/1706-13/290А господарського суду Львівської області

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів»

до                    Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

про                    скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Львівської області від 20.11.2006, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2007 у справі №5/1706-13/290А, адміністративний позов задоволено повністю: скасовано податкові повідомлення - рішення №0000902320/019473, №0000912320/019474, №0000922320/019475 від 16.08.2006.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Шевченківському районі м. Львова звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Геос - Львів» ЄДРПОУ 30539282 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 31.03.2006, за результатами якої складено Акт №163/23-031/30539282 від 04.08.2006 (далі Акт перевірки).

На підставі Акту перевірки, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, згідно з пп.«б»пп.4.2.2 ст.4, пп.17.1.3, 17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та у відповідності до пп.пп.4.1.1, 4.1.6, п.4.1 ст.4, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5, пп. 11.3.1 п.11.3 ст.11, пп. 12.4.2 п.12.4 ст.12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” прийнято податкове повідомлення-рішення №0000922320/019475 від 16.08.2006 форми «Р», яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 6814531,13грн., в тому числі за основним платежем 3653614,73грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3160916,40грн.

Також відповідачем на підставі Акту перевірки згідно з пп.«б»пп.4.2.2 ст.4, пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та у відповідності до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” прийнято податкове повідомлення-рішення №0000912320/019474 від 16.08.2006р. форми «Р», яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 5817600,40грн., в тому числі за основним платежем 2908800,20грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2908800,20грн.

Крім того, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000902320/019473 від 16.08.2006 форми «Р», яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання зі збору за право використання місцевої символіки у розмірі 21482,40грн., в тому числі за основним платежем 14321,60грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 7160,80грн., на підставі зазначеного вище Акту перевірки згідно з пп.«б»пп.4.2.2 ст.4, пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та відповідно до ст.15 Закону України “Про систему оподаткування”, ст.12 Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів щодо задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відносно встановленого перевірною відповідача заниження позивачем податкового зобов’язання по податку на додану вартість на 2259994,00 грн.

Як встановлено судами, згідно з видатковими накладними (повернення), в період з 01.04.2005 по 01.01.2006 мало місце повернення позивачу його контрагентами-покупцями ТОВ «Дельта-Інвест», ТОВ «Корпорація КВН», ПП «Адамант», ТОВ «Рікомм», ТОВ «Торговий дім Ресурс Плюс»товарно-матеріальних цінностей, які були раніше реалізовані їм позивачем на виконання укладених між ними договорів купівлі-продажу.

Судами також встановлено, що кошти, отримані позивачем в якості оплати за товар, який був згодом повернутий йому покупцями згідно видаткових накладних (повернення), повернуті позивачем контрагентам в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Внаслідок повернення позивачу товарів його контрагентами-покупцями, позивачем було здійснено перерахунок валових доходів, а також податкових зобов’язань по податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Пунктом 5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок валових доходів або валових витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Відповідно до пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Трактування Відповідачем дати виникнення сум заборгованості, які виникли внаслідок повернення раніше реалізованого товару, як виникнення першої події, що сталася раніше, а саме зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, є безпідставним, оскільки вказані суми є не авансом, як вважає Відповідач, а заборгованістю, що виникла внаслідок повернення реалізованого раніше товару.

Згідно з п.4.5. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Відповідно до пп.4.5.1. п.4.5. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

Як встановлено судами, що позивачем у відповідності до пп.4.5.1. п.4.5. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»після кожного повернення йому товару від контрагентів-покупців, підтвердженого матеріалами справи, зменшено суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість з розрахунку суми податку, включеного до вартості поверненого товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних.

З огляду на зазначене, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком судів щодо необґрунтованості тверджень відповідача в частині, що стосується встановленого відповідачем заниження позивачем податкового зобов’язання по податку на додану вартість на суму 2259994,00 грн.

Відносно доводів відповідача щодо заниження позивачем валових доходів 2005 року в сумі 3243576,03 грн. та заниження позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість на 648715,20 грн.

Як встановлено судами, згідно з договором на переробку №10/03/1 від 03.10.2005 ТОВ «Геос-Львів»як виконавець зобов’язувалось здійснити переробку шкір великої рогатої худоби (далі - ВРХ) до напівфабрикату «Вет-блу», а ТОВ «Дельта-Інвест», як замовник зобов’язувалось прийняти напівфабрикат «Вет-блу»та оплатити вартість переробки.

На виконання вказаного договору згідно з накладними на внутрішнє переміщення № ДІ-0000001 від 03.10.2005 та № ДІ-0000002 від 17.10.2005 шкірсировина ВРХ в кількості 140556 кг поступила на виробництво ТОВ «Геос-Львів»для переробки.

Згідно з накладною на внутрішнє переміщення № ГЛ-0000001 від 31.10.2005 задокументовано переміщення товару «шкіряний напівфабрикат вет-блу із сировини замовника»в кількості 69440,720 кг зі складу відправника (виробництво ТОВ «Геос-Львів») на склад одержувача (ТОВ «Дельта-Інвест»).

Підставою для проведення вказаної господарської операції та оформлення вказаної накладної на внутрішнє переміщення зазначено договір на переробку сировини №10/03/1 від 03.10.2005 (в матеріалів справи).

Актом №1031-8 здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.10.2005 задокументовано, що позивачем проведено роботи по договору переробки сировини №10/03/1 від 03.10.2005.

Також судами встановлено, що після переробки 140556 кг шкірсировини ВРХ вихід шкіряного напівфабрикату вет-блу становить 69440,72кг.

Загальна вартість робіт (послуг) (без ПДВ) становить 256761,03 грн.

Згідно з ч.2 пп.3.1.1 Акту перевірки (стор. 25 Акту) наведена вище операція відображена позивачем у складі валових доходів за 2005 рік. Інших взаємовідносин, окрім переробки сировини, між ТОВ «Геос-Львів»та ТОВ «Дельта-Інвест»не відбувалось.

Відповідно до п.1.31. ст.1 згаданого вище Закону продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Враховуючи зазначене, судова колегія погоджується з висновком судів про те, що доводи відповідача щодо заниження позивачем валових доходів 2005 року в сумі 3243576,03 грн. та заниження позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість на 648715,20 грн. є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вказані господарські операції здійснені сторонами на виконання зобов’язань за договором на переробку №10/03/1 від 03.10.2005 і не передбачають продажу товару.

Відносно встановлення перевіркою того, що станом на 01.04.2005 та 31.03.2006 у ТОВ «Геос-Львів»рахується кредиторська заборгованість у розмірі 34645,00 грн., яку позивач в порушення пп. 4.1.6 абз.4 п.4.1 ст.4, пп.12.4.2 п.12.4 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включило до складу валового доходу у І кварталі 2006 року внаслідок відсутності первинних документів, які підтверджують інформацію про постачальника (платіжне доручення, ВМД).

Як встановлено судами, згідно укладеного між Компанією Systems Limited»(Великобританія) та ТОВ «Геос-Львів»контракту №11/02-04 від 11.02.2004 Компанія Limited»продала позивачу товар –вимірювальну машину для шкіряного напівфабрикату «вет-блю»марки WEGA NOVA3, 3200mm, бувшу у вжитку в зібраному стані, вартістю 6500 доларів США.

Факт ввезення вказаного обладнання на митну територію України підтверджується вантажною митною декларацією № 20003/4/103518 від 24.02.2004.

Відповідно до абз.4 пп. 4.1.6 п.4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону.

Відповідно до пп. 12.4.2 п.12.4 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,у разі коли за висновком відповідного уповноваженого органу, визначеного підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 цієї статті, обставини непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору) носять тимчасовий характер і не впливають на дієспроможність дебітора сплатити заборгованість після їх закінчення, кредитор може надати претензію дебітору стосовно сплати зазначеної заборгованості.

У випадку, якщо дебітор не погасив зазначену заборгованість або кредитор не звернувся з позовом до суду стосовно стягнення такої заборгованості протягом строків, визначених законодавством, валові доходи кредитора і дебітора збільшуються на суму зазначеної заборгованості.

Колегія суддів погоджується з висновками судів щодо безпідставності та необґрунтованості застосування відповідачем норм абз.4 пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.12.4.2 п.12.4 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при збільшенні позивачу валових доходів у І кварталі 2006 року на суму кредиторської заборгованості ТОВ «Геос-Львів»перед компанією Systems Limited»у розмірі 34645,00 грн. за придбаний у лютому 2004 року товар, оскільки відповідач не вказав та не підтвердив наявність форс-мажору згідно висновку уповноваженого на те органу, не підтвердив спливу строків, визначених законодавством для стягнення такої заборгованості.

Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат за 2005 рік витрат на поліпшення основних фондів в сумі 81889,91 грн.

Як встановлено судами, валові витрати позивача на поліпшення основних фондів у сумі 81889,91 грн. підтверджені в повному обсязі наступними первинними документами:

- акт № ОУ-0000044 від 13.01.2005р. здачі-прийняття робіт (надання послуг), відповідно до якого ТОВ «Енергозберігаючі технології»здійснено монтаж тепломеханічного обладнання, а загальна вартість вказаних робіт становить 21456,00грн. (без ПДВ);

- акт № ОУ-0000045 від 13.01.2005р. здачі-прийняття робіт (надання послуг), відповідно до якого ТОВ «Енергозберігаючі технології»проведено пусконалагоджувальні роботи загальною вартістю 25039,17грн. (без ПДВ);

- видаткова накладна № ВнК12/0526-007 від 26.05.2005р., складена ЗАТ «Кабельелектро», відповідно до якої покупцю - ТОВ «Геос-Львів»відвантажено електротовари на суму 11289,74грн. (без ПДВ);

- акт приймання виконаних робіт за березень 2004 року, отриманий ТОВ «Геос-Львів»01.07.2005р. від підрядника ПП «Еріда», в якому відображено виконання підрядником робіт по тепловій ізоляції паропроводів і гарячої води загальною вартістю 24105,00 грн. (без ПДВ).

Належним чином завірені копії вказаних документів наявні в матеріалах справи.

Відповідно до пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат у 2005 році вартості поліпшень основних фондів у сумі 81889,91 грн., оскільки вона підтверджена відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами

Щодо віднесення позивачем до валових витрат у І кварталі 2006 року суми орендної плати за обладнання згідно договору оренди від 01.01.200616666,67грн.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Судом встановлено, що 04.01.2006 між ТОВ «Геос-Львів»та ТОВ «Тур-Транс»укладено договір найму обладнання, згідно з яким Наймодавець (ТОВ «Тур-Транс») зобов’язується передати Наймачеві (ТОВ «Геос-Львів») у користування за плату строком на один рік обладнання для шкіряної промисловості, а саме: дерев’яний барабан для відмоки і дублення (6 шт.), мездрильну машину Rizzi SC2 (1 шт.), мездрильну машину Poletto (1 шт.). Плата за користування обладнанням становить 10000,00 грн. в місяць, у тому числі ПДВ 1666,67 грн.

Згідно з актом прийому-передачі обладнання від 04.01.2006 на виконання вищезазначеного договору ТОВ «Тур-Транс»передало, а ТОВ «Геос-Львів»прийняло в найм вказане обладнання.

Підтвердженням того, що монтаж вказаного обладнання був проведений протягом січня 2006 року, є картки обліку встановлення устаткування №1, №2, №3.

Факт отримання позивачем у І кварталі 2006 року послуг з користування обладнанням загальною вартістю 16666,67 грн. (без ПДВ) підтверджують акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 3101/1 від 31.01.2006, №2802/1 від 28.02.2006.

Відповідач в своїй касаційній скарзі наголошує на тому, що обладнання, отримане позивачем в оренду від ТОВ «Тур-Транс», не монтувалось, а знаходилось в розібраному вигляді, згідно акту обстеження від 20.06.2006, у зв’язку з чим у позивача були відсутні підстави для віднесення у І кварталі 2006 року до складу валових витрат сум орендної плати.

Проте, колегія суддів погоджується з висновком судів, що акт обстеження від 20.06.2006 не може бути належним доказом в частині тверджень відповідача про те, що орендоване обладнання не монтувалось, оскільки вказаний акт складений станом на 20.06.2006 і тому може засвідчувати тільки стан обладнання на 20.06.2006 і не може підтверджувати чи спростовувати факт використання обладнання у січні та лютому 2006 року. Тим більше, з огляду на те, що факт проведення монтажу обладнання в січні 2006 року підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

З огляду на викладене, позивачем правомірно включено до валових витрат у І кварталі 2006 року 16666,67 грн. у відповідності до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відносно заниження нарахування збору за право використання місцевої символіки на 14321,70 грн.

Судами встановлено, що позивачу був виданий дозвіл Управління економіки Львівської міської ради № 51 від 08.12.2003 на право використання місцевої символіки, а саме слова „Львів”.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про систему оподаткування»до місцевих зборів (обов’язкових платежів) відноситься збір за право використання місцевої символіки.

Згідно з ст.12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»від 20.05.1993р. № 56-93, збір за право використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою.

Відповідно до п.3.1 ст.3 Положення про збір за право використання місцевої символіки, затвердженого Ухвалою Львівської міської ради № 1492 від 24.06.2004, платниками збору є юридичні особи, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, а також окремі громадяни, які у встановленому порядку займаються підприємницькою діяльністю і використовують місцеву символіку з комерційною метою.

Пунктом 4.2 ст.4 вказаної ухвали передбачено, що об’єктом обкладання збором для суб’єктів підприємницької діяльності-юридичних осіб, які використовують місцеву символіку з комерційною метою у виробництві окремих видів продукції (товарів, робіт, послуг), є чистий дохід (виручка) від реалізації цієї продукції (товарів, робіт, послуг).

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту використання позивачем місцевої символіки в комерційних цілях.

Як вірно зазначено судом, наявність лише самого дозволу на право використання місцевої символіки не означає, що таке її використання з комерційною метою мало місце.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду погоджується з висновком судів щодо необґрунтованості висновку відповідача про заниження нарахування позивачем збору за право використання місцевої символіки в сумі 14321,70 грн.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2007 та постанову господарського суду Львівської області від 20.11.2006 у справі № 5/1706-13/290А слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2007 та постанову господарського суду Львівської області від 20.11.2006 у справі №5/1706-13/290А без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіА.І. Брайко

Г.К. Голубєва

О.В. Карась

А.О.Рибченко