Ухвала суду № 8302073, 05.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2010 р. м. КиївК-24026/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді Кобилянського М.Г.

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В.. Гуріна М.І., Юрченка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоплачених сум щорічної грошової допомоги

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом. Зазначав, що є інвалідом війни 3 групи і відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»має право на одноразову щорічну допомогу до 5-го травня у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, однак протягом 2007-2008 років допомога виплачувалась не у повному обсязі, тому просить стягнути з відповідача недоплачену суму грошової допомоги у сумі 5559 грн.

Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 25 лютого 2009 року позовні вимоги задоволено. Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради по відмові у виплаті ОСОБА_3 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій за 2007-2008 роки у розмірі, визначеному Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», неправомірними. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради за рахунок коштів Державного бюджету України за КЕКВ 1341 «Виплата пенсій та допомог», КПКВ 2501150 «щорічна разова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань»з р/р 35219012000632 в Г УДК у Донецькій області, МФО 834016, ЕДРПОУ 25953988 на користь ОСОБА_3 недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, прирівняному за пільгами до інваліда війни 3 групи за 2007-2008 рік у розмірі 5559 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року постанову Селидівського міського суду Донецької області від 25 лютого 2009 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області відмовлено.

Позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, яке вважає законним і обґрунтованим. Зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального і процесуального права.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення без задоволення касаційної скарги, а оскаржуваного судового рішення без змін з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач є інвалідом війни 3 групи та відповідно до вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»щорічно до 5 травня має право на одержання разової грошової допомоги у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

У 2007 році позивач отримав разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 300 грн., у 2008 році 350 грн. з урахуванням обмежень, встановлених Законами України «Про Державний бюджет України»на відповідні роки.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що зменшення розміру щорічної допомоги до 5 травня у 2007-2008 роках суперечить вимогам Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», крім того, звуження змісту та обсягу цих гарантій шляхом прийняття нових законів або внесенням змін до чинних законів є порушенням статті 22 Конституції України.

Відмовляючи у задоволенні позову, та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач сплатив визначені на час виплат законодавством суми щорічної разової допомоги до 5 травня, оскільки Закон України «Про державний бюджет України на 2007 рік»та Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів»ще не були визнані неконституційними і на час вчинення оскаржуваної дії управління діяло відповідно до закону.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обовязковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 було визнано неконституційними положення пункту 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані неконституційними положення законів України про Державний бюджет України 2008 рік, яким встановлені розміри щорічної грошової допомоги.

Водночас, згідно з ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органом праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів»були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином підстав для визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області неправомірними щодо виплати щорічної одноразової допомоги до 5 травня у 2007-2008 роках у зменшеному розмірі, ніж встановлений законом розмір виплат інвалідам війни, немає, оскільки управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За обставин, коли оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 230 КАС України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у випадках, з підстав, у строки та в порядку, визначених статтями 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГОЛОВУЮЧИЙ : Кобилянський М.Г.

СУДДІ : Амєлін С.Є.

Головчук С.В.

Гурін М.І.

Юрченко В.В.