Ухвала суду № 8301836, 24.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2010 р. К-6851/07

м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівЛанченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретаріКравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4

на постанову Господарського суду Донецької області від 20.12.2006 р.

та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2007 р.

у справі № 31/242а

за позовом Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4

до Єнакієвської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Донецької області від 20.12.2006 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2007 р., у задоволенні позову відмовлено.

СПД-фізична особа ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове судове рішення про задоволенні позову у повному обсязі.

Сторони, належним чином повідомні про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом перевірки № 1710/17/2587008054 від 05.05.2005 р. зафіксовано порушення вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у включенні позивачем до складу податкового кредиту у вересні, жовтні та грудні 2004 року та січні 2005 року податок на додану вартість на підставі податкових накладних, складених особами, не зареєстрованими як платники податку на додану вартість.

Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ РБФ «Ремторгбуд»на момент складання податкових накладних було анульовано актом податкової інспекції від 14.07.2005 р. № 982/19/4013-1 на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18.02.2005 р. про визнання недійсним свідоцтва платника від 17.04.2003 р. № 37057970 з дати його видачі.

Свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Енер-Тек»№ 39046220 анульовано актом податкової інспекції № 274/1504 від 14.09.2004 р. з підстав незнаходження підприємства за юридичною адресою.

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення №00011017/0 від 10.05.2006 р. та № 00011017/1 від 05.06.2006 р. про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 9947 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 4973,50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсними вказаних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податкові накладні складені ПП «Енер-Тек»та ТОВ «Ремторгбуд»після дати, з якої анульовані їх свідоцтва, як платників податку на додану вартість, у звязку із чим не підлягають врахуванню при формуванні податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення, оскільки вважає, що суди неповно зясували обставини, які мають значення для правильного вирішення даного спору, що могло призвести до неправильного вирішення справи.

Не можна погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, складених ТОВ «Ремторгбуд».

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час його формування позивачем), яких платник податків зобовязаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно із п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією податкової інспекції про відсутність у позивача права на включення до податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість на підставі податкових накладних, складених ТОВ «Ремторгбуд».

Визнання недійсним свідоцтва платника податку на додану вартість судовим рішенням та анулювання свідоцтва податковою інспекцією на підставі такого рішення суду після здійснення операцій з поставки товарів (робіт, послуг) не може бути єдиною підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих підприємством на час здійснення вказаних господарських операцій, та висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених такому постачальнику.

Платник податку на додану вартість покупець товару на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обовязку здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку, як юридична особа, та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства і в подальшому зазнавати певних негативних матеріальних наслідків за неправомірну діяльність порушника.

З огляду на викладене, при вирішенні даної справи необхідно розмежувати господарські операції, за наслідками яких позивач формував податковий кредит, по контрагентам, врахувавши, що ТОВ «Ремторгбуд»на час складання податкових накладних та формування позивачем податкового кредиту на їх підставі був зареєстрований платником податку на додану вартість, що виключає висновки про відсутність у нього права складати податкові накладні, а у позивача підтверджувати податковий кредит такими податковими накладними.

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Донецької області від 20.12.2006 р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2007 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.А. Сергейчук

О.І. Степашко