Ухвала суду № 8300632, 24.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-18291/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

Сторони не повідомлялись.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Петровському районі м.Донецька

на постанову Господарського суду Донецької області від 08.05.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.08.2007

у справі № 2/299а

за позовом Державного підприємства «Донецький обласний радіотелевізійний передавальний центр»

до Державної податкової інспекції у Петровському районі м.Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

                                                   ВСТАНОВИВ:                                                  

Постановою Господарського суду Донецької області від 08.05.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.08.2007, позов ДП «Донецький обласний радіотелевізійний передавальний центр»задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Петровському районі м.Донецька від 04.04.2005 №0000452342/0.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався.

Перевіривши у попередньому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну перевірку правильності обчислення і своєчасності внесення до бюджету позивачем сум плати за землю та комунального податку за період з 01.04.2003 по 31.12.2003, за результатами якої складено акт від 31.03.2005 №68/23-1/01183712.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення ст.ст.14, 15 Закону України «Про плату за землю», що призвело до заниження податкового зобов’язання по земельному податку на 69944 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000452342/0 від 04.04.2005, яким позивачу визначено податкове зобов’язання по земельному податку в сумі 69944 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 34972 грн.

Згідно з п.1 ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, подати і збори.

Закони є актами єдиного органу законодавчої влади –Верховної Ради України. Конституція України не передбачає пріоритетності застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Відсутній також закон, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України в п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Слід погодитись з викладеним у мотивувальній частині зазначеного рішення висновку Конституційного Суду України про те, що звичайною є практика, коли наступний в часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Верховна Рада України здійснює свої повноваження відповідно до ст.85 Конституції України, в тому числі визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів і як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері.

Частиною першою ст.1 цього Закону державна підтримка засобів масової інформації визначена як сукупність правових, економічних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури. Визначаючи сферу дії цього Закону, законодавець поширив його норми також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв’язку тією мірою, наскільки вони забезпечують діяльність засобів масової інформації (частина 2 ст.2 Закону).

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»державна підтримка засобів масової інформації здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги. Зокрема, ч. 5 ст.5 цього Закону встановлено, що розмір плати за землю державними підприємствами зв’язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розмірі плати за землю закладами культури.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»дає підстави для висновку щодо наявності зв’язку між змістом статті 4 стосовно організації фінансово-економічної та іншої державної підтримки засобів масової інформації і статті 5, положення якої забезпечують цю підтримку.

При цьому ч.5 ст.5 цього Закону не встановлюються пільги щодо плати за землю, яка справляється зазначеними в ній державними підприємствами зв’язку, а передбачено граничний рівень такої плати, який не може перевищувати розмір плати за землю закладами культури. Тим самим законодавець запровадив однаковий підхід при визначенні обов’язків щодо плати за землю до суб’єктів господарювання, які діють в інформаційній сфері та потребують державної підтримки. Згідно з п.п.1, 2 розділу УІ «Прикінцеві положення»Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»цей Закон введено в дію з 01.01.1998 та передбачено, що до приведення інших законодавчих актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються і діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач здійснює діяльність у сфері радіомовлення і телебачення (код КВЕД 92.20.0), дійшли вірного висновку про поширення на нього дії положень ч.5 ст.5 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності прийнятого судами попередніх інстанцій рішення. Актом перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не встановлено використання позивачем земельної ділянки не за цільовим призначенням, а тому посилання в касаційній скарзі на ці обставини є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, підстав для їх скасування з мотивів викладених в касаційній скарзі немає.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м.Донецька відхилити, а постанову Господарського суду Донецької області від 08.05.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.08.2007 залишити без змін.

          Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук           О.А.Сергейчук

О.І.Степашко

Суддя Л.В. Ланченко