Ухвала суду № 8300363, 02.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" березня 2010 р.                               м. Київ                                        К-19761/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача          Рибченка А.О.

суддів:                                                  Брайка А.І.

                                                            Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.                                                             

при секретарі судового засідання:           Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2007 року

та постанову Господарського суду Львівської області від 30 березня 2007 року

у справі № 5/13-25/8-А

за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал»

до Державної податкової інспекції у м. Львові

за участю Прокуратури міста Львова

про визнання нечинними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал»звернулось з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до ДПІ у м. Львові про визнання нечинними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 18 жовтня 2006 року № 0000082201/1/17522, від 18 жовтня 2006 року № 00000162201/0/17523, від 22 грудня 2006 року № 0000182201/0/22022.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом неправомірно застосовані штрафні санкції за порушення 90-денного терміну розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки позивач керувався положеннями міжнародних договорів та порушення встановленого терміну не відбулося. Крім того, зазначені санкції не належать до категорії податкового зобов’язання або податкового боргу.

Постановою Господарського суду Львівської області від 30 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2007 року, позов задоволено. Визнано нечинними податкові рішення від 18 жовтня 2006 року № 0000082201/1/17522 на суму 1080643,74 грн., від 18 жовтня 2006 року № 00000162201/0/17523 на суму 26061,30 грн., від 22 грудня 2006 року № 0000182201/0/22022 на суму 7716,61 грн.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, ДПІ у м. Львові оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 30 березня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2007 року, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

На підставі акта перевірки від 12 липня 2006 року № 36/23-0/03348471, яка здійснювалась за період з 01 липня 2004 року по 31 березня 2006 року, податковим органом прийняті рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 18 жовтня 2006 року № 0000082201/1/17522 на суму 1080643,74 грн., від 18 жовтня 2006 року № 00000162201/0/17523 на суму 26061,30 грн., від 22 грудня 2006 року № 0000182201/0/22022 на суму 7716,61 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом на підставі статті 4 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»із зазначенням про порушення позивачем статті 2 цього Закону, відповідно до якої (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий орган в акті перевірки зазначив про такі порушення, допущені, на його думку, позивачем.

По контракту від 02 грудня 2002 року, укладеному з фірмою SEVERN TRENT WATER INTERNATIONAL, Великобританія, станом на 12 липня 2004 року виникла дебіторська заборгованість по розрахунках з нерезидентом на загальну суму 53486,23 фунтів стерлінгів. Дебіторська заборгованість погашена 31 грудня 2004 року.

По контракту від 21 квітня 2004 року, укладеному з фірмою Per Aarsleff A/S, Данія, була здійснена передплата в сумі 672986,48 євро. На виконання контракту товар почав надходити на митну територію України починаючи з 01 грудня 2004 року.

По контракту від 23 червня 2005 року з фірмою TechniData AG Munchan, Німеччина, на поставку і монтаж системи контролю інженерних споруд водоканалу, 17 серпня 2005 року було здійснено передплату на загальну суму 51833 євро. Станом на 15 листопада 2005 року виникла дебіторська заборгованість, яка станом на кінець перевіряємого періоду не погашена.

Судами встановлено, що 27 серпня 2002 року в м. Вашингтон, США, була підписана Угода про позику (Проект водопостачання та каналізації міста Львова) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку (далі - Банк). Відповідно до Угоди про позику, з метою фінансування Проекту, Банк погодився надати Україні позику в розмірі 24 250 000 доларів США. Впровадження Проекту здійснюється Львівським міським комунальним підприємством «Львівводоканал».

Відповідно до статті VI Угоди про позику однією із умов набрання чинності цією Угодою було підписання в цей же день Угоди про впровадження Проекту між Банком, містом Львів та ЛМКП «Львівводоканал», відповідно до якої Львівська міська рада та ЛМКП «Львівводоканал»погодяться взяти на себе зобов'язання щодо Банку.

Відповідно до Додатку 1 Угоди про впровадження Проекту закупівля послуг консультантів здійснюється згідно з положеннями Вступу та Розділу IV документа «Керівні положення щодо відбору та залучення консультантів Позичальниками Світового банку»(Керівні положення щодо залучення консультантів), та наступних положень Розділу II цього Додатку.

Згідно з Керівними положеннями Світового Банку щодо залучення консультантів при підписанні договору з консультантами в рамках Проекту повинна використовуватись форма Контракту, передбачена Світовим Банком.

Угода про позику була ратифікована шляхом прийняття Закону України від 28 листопада 2002 року № 317-ІV «Про ратифікацію Угоди про позику (Проект водопостачання та каналізації міста Львова) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку».

Згідно із статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІV «Про міжнародні договори України»чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно з частиною D Додатку 2 Угоди про позику та з метою впровадження Проекту, ЛМКП «Львівводоканал»був укладений Контракт на консультаційні послуги № LР-МОІА-01С від 02 грудня 2002 року з компанією SEVERN TRENT WATER INTERNATIONAL, який відповідно до умов контракту вступив в силу 24 лютого 2003 року.

21 квітня 2004 року згідно частини А Додатку 2 Угоди позивачем було укладено контракт з фірмою Per Aarsleff A/S, Данія.

23 червня 2005 року був укладений контракт від з фірмою TechniData AG Munchan, Німеччина.

Враховуючи те, що Угода про позику була ратифікована Верховною Радою України, вона, відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України і підлягає обов'язковому виконанню.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що ЛМКП «Львівводоканал»у своїй діяльності керувався положеннями чинних міжнародних договорів та податковим органом неправомірно застосовані штрафні санкції за порушення 90-денного терміну розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки норма міжнародного договору, яка має пріоритет, не передбачає обов'язку отримання ліцензії Національного банку України.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2007 року та постанову Господарського суду Львівської області від 30 березня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий                                                            Рибченко А.О.

Судді                                                                                Брайко А.І.

                                        Голубєва Г.К.

                                        Карась О.В.

                                        Федоров М.О.