Ухвала суду № 8299577, 11.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2010 р. м. КиївК-3045/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Окунському А.Р.

за участю представників:

позивача: не явка

відповідача: не явка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи Тавриди»на постанову Господарського суду Запорізької області від 30.06.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 16.01.2007 року

у справі № 23/210/06-АП

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи Тавриди»

доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи Тавриди»звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001642302/0 від 30.08.2005 року; №0001642302/1 від 23.09.2005 року; № 0001642302/2 від 01.12.2005 року; №0001642302/3 від 08.02.2006 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємство здійснювало операції з організації послуг, повязаних з перевезенням вантажів за межі митного кордону України, а тому такі послуги підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою податку на додану вартість. За вказаних обставин спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 30.06.2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 16.01.2007 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001642302/2 від 01.12.2005 року та №0001642302/3 від 08.02.2006 року в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 2319 грн.

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи Тавриди»оскаржило їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Сторони або їх уповноважені представники в судове засідання не зявились.

Справу розглянуто відповідно до приписів частини 4 статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено планову та позапланову документальні перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 05.03.2003 року по 31.03.2005 року, за результатами яких складено Акти перевірок № 142/23-1/32407931 від 26.08.2005 року та № 142-1/23-1/32407931 від 11.11.2005 року.

За даними Актів перевірок податковим органом встановлено порушення пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, підпункт 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР), а саме: неправомірне застосування нульової ставки податку на додану вартість при наданні транспортно-експедиторських послуг, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 247913,94 грн.

На підставі Актів перевірки № 142/23-1/32407931 від 26.08.2005 року та № 142-1/23-1/32407931 від 11.11.2005 року та в результаті процедури адміністративного оскарження податковою інспекцією було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001642302/2 від 01.12.2005 року та № 0001642302/3 від 08.02.2006 року про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 371870,91 грн., в тому числі: 247913,94 грн. основного платежу та 123956,97 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи Тавриди»було укладено ряд угод із замовниками резидентами на надання транспортно-експедиторських послуг для перевезення вантажів за межами митної території України.

Надання вказаних послуг підтверджується Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними.

Власних та орендованих транспортних засобів позивач не мав.

Для виконання транспортних робіт підприємство укладало договори з перевізниками, які фактично здійснювали вантажні перевезення для використання та споживання за межами митної території України: ТОВ ВКФ «ТТП-94», ТОВ «Вінер», ТОВ «Олтан», ТОВ «ІФ-10 Лайнер», ТОВ «СУСКБ-Транс», ВАТ «Укрпромінвест-Транс», ПП «ВЕФ-Транс», СП «Авіс», ТОВ «Укртранссевріс», ПП «Євро транс Україна». ЗАТ «Транс-Кинг», ТОВ «Юж Авто Транс», ПП Бражненко Р.А., СП ТОВ «Ліга», ТОВ «ЛАА-Транс», ТОВ «Транс пеле», ПП ОСОБА_1., ПП ОСОБА_2., ТОВ «Укртранс Америка», ВАТ «Київське АТП 2240»та з експедиторами посередниками: ПП ОСОБА_3., ПП ОСОБА_4., ПП «Трафік», ПП ОСОБА_5., ПП ОСОБА_6., ТОВ «ЕК «Транс Легіон Логістік», ТОВ «Аніта», ДП «Легіон», ТОВ «Баском».

Відповідно до підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР податок за нульовою ставкою обчислюється щодо надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України.

У разі коли надання транспортних послуг, визначених частиною першою цього підпункту, здійснюється у вигляді брокерських, агентських або комісійних операцій з транспортними квитками, проїзними документами, укладання договорів або рахунків на транспортування пасажирів або вантажів довіреною особою перевізника, операції з таких послуг оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 6.1 цієї статті.

В даному випадку підприємство безпосередньо транспортні послуги не надавало, позивач діяв виключно як посередник на підставі договорів з резидентами замовниками і резидентами перевізниками.

За вказаних обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що право на застосування нульової ставки податку на додану вартість має лише платник податку, який безпосередньо надає транспортні послуги з міжнародного перевезення вантажів.

Що стосується порушення позивачем пункту 4.2 статті 4 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, то колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4.2 статті 4 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР у разі продажу товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що протягом травня-листопада 2003 року позивачем було реалізовано транспортно-експедиторські послуги повязаній особі ПП ОСОБА_3. та особі, яка не є платником податку на додану вартість ПП ОСОБА_6., за цінами нижчими ніж звичайні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, що звичайною ціною вважається ціна придбання транспортно-експедиторських послуг за межами митної території України згідно з Актами виконаних робіт (підтверджених транспортними накладними СМR), по яким здійснена реалізація замовнику.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з вказаним висновком судів з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 1.20.1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон України від 28.12.1994 року № 334/94 ВР) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону).

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року, в межах якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Відповідно до підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Тобто, при визначенні звичайної ціни товару (робіт, послуг) необхідно виходити з вищезазначених положень закону.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції при вирішення даного спору дійшли помилкового висновку, що звичайною ціною вважається ціна придбання транспортно-експедиторських послуг за межами митної території України згідно з Актами виконаних робіт (підтверджених транспортними накладними СМR), по яким здійснена реалізація замовнику.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обовязок вживати передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобовязує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, в порушення вищезазначених норм процесуального права судами не було зясовано чи надсилався податковою інспекцією запит до платника податку про обґрунтування рівня договірних цін та чи надавалась відповідь на такий запит.

Не було зясовано, чи використовувалась податковим органом при визначенні звичайної ціни товару (робіт, послуг) інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, як того вимагає підпункт 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року.

Незважаючи на правильність висновків судових інстанцій стосовно частини позовних вимог, відсутність розмежування сум податкових зобовязань, нарахованих за різні порушення вимог Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, унеможливлює часткове скасування оскаржуваних судових актів та направлення справи на новий розгляд лише в частині позовних вимог.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обовязків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи Тавриди»задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 30.06.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 16.01.2007 року в даній справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 КАС України.

ГоловуючийКонюшко К.В.

Суддідпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Нечитайло О.М.

(підпис)Пилипчук Н.Г.

(підпис)Степашко О.І.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар: Савченко А.В.