Ухвала суду № 8299183, 04.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2010 р.                               м. Київ                                        К-10071/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Степашко О.І., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду міста Києва від 18.12.2006

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2007

у справі № 25/560-А

за позовом закритого акціонерного товариства «Укргазреконструкція»(далі – ЗАТ «Укргазреконструкція»)

до ДПІ

про визнання дій неправомірними, визнання нечинним акта та податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –не з’явились,

відповідача –Піскуна І.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про: визнання дій ДПІ незаконними та безпідставними та визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 22.09.2006 №0001322302/0.

Постановою господарського суду міста Києва від 18.12.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2007, позов задоволено частково; оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано нечинним, а в решті позовних вимог відмовлено. У прийнятті зазначених судових актів попередні інстанції виходили з наявності у позивача належним чином оформлених податкових накладних на підтвердження факту сплати виконавцеві за договором відповідних сум ПДВ у складі вартості робіт, а також з факту реального виконання такого договору.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить частково скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що відсутність у виконавця робіт - товариства з обмеженою відповідальністю «Ліміт»(далі –ТОВ «Ліміт») –копій складених ним податкових накладних виключає правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту відповідних сум ПДВ за господарською операцією з виконання підрядних робіт.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення від 22.09.2006 № 0001322302/0, згідно з яким позивачеві зменшено суму заявленого бюджетного відшкодування з ПДВ на 114770,33 грн., було прийнято на підставі виявленого в ході проведеної ДПІ невиїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування ЗАТ «Укргазреконструція»бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2004 року, оформленої актом від 13.09.2006 № 550/1-23-02-32588436, факту включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 114770,33грн., сплаченої ТОВ «Ліміт»(виконавець) у складі вартості виконаних ним підрядних робіт за генеральними договорами підряду на виконання будівельно-монтажних робіт від 05.09.2004 та від 10.09.2004, без одержання від ТОВ «Ліміт»копій складених ним податкових накладних внаслідок вилучення первинних документів цього товариства в ході проведення слідчих дій.

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів судами також було з’ясовано факт реального виконання сторонами (позивачем у справі як замовником та ТОВ «Ліміт»як виконавцем) зазначених договорів, що підтверджується, зокрема, актами приймання виконаних робіт за вересень 2004 року, довідкою про визначення договірної ціни, а також належним чином оформленими податковими накладними, складеними ТОВ «Ліміт».

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо обґрунтованості заявленої позивачем податкової вигоди.

Пунктом 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування визначено як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпунктів 7.7.1, 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону заборонено включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Як вірно зазначено судами, податковим органом не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту. Крім того, ДПІ не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди –як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, систематична протиправна несплата контрагентом позивача ПДВ до бюджету, або наявність у нього ознак фіктивного підприємництва тощо.

За змістом пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Відтак сама по собі відсутність у ТОВ «Ліміт»копій складених ним податкових накладних є лише свідченням порушення правил ведення податкового обліку названим товариством, що включає правомірність позбавлення позивача на підставі цього права на одержання податкової вигоди.

Відтак висновок судів про протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення є цілком обґрунтованим.

Правильним є і висновок судів про безпідставність вимог позивача в частині визнання незаконними дій ДПІ, позаяк позивачем не конкретизовано такі дії, не зазначено, в чому саме полягає така «незаконність», та не надано жодного мотивування таким вимогам.

За таких обставин у Вищого адміністративного суду України відсутні передбачені законом підстави для скасування правильних та обґрунтованих рішень попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду міста Києва від 18.12.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2007 у справі №25/560-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак О.І. Степашко Т.М. Шипуліна