Ухвала суду № 8298157, 25.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2010 р.                                                                       К-13659/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Куп’янської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову господарського суду Харківської області від 01 березня 2007 року

та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 23 травня 2007 року

у справі № АС-41/545-06

за позовом Куп’янської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області

до           1. Дочірнього підприємства Агрофірма «Київська»,

          2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Воля»

про визнання недійсним господарського зобов’язання, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2006 року Куп’янська об’єднана державна податкова інспекції Харківської області (далі - Куп’янська ОДПІ Харківської області, позивач) звернулась до суду з позовом до Дочірнього підприємства Агрофірма «Київська»(далі –відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Воля»(далі –відповідач 2) про визнання недійсним договору про сумісну діяльності від 06 квітня 2006 року між ДП Агрофірма «Київська»та ТОВ «Воля»з моменту його укладання як такого, що не відповідає вимогам законодавства та вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; стягнення в доход держави з ДП Агрофірма «Київська»та ТОВ «Воля»всього отриманого ними по договору4 від 06 квітня 2006 року на загальну суму 313416,71 грн. на підставі статей 207, 208 Господарського кодексу України (з урахуванням уточнень до позовної заяви від 16 лютого 2007 року).

Постановою господарського суду Харківської області від 01 березня 2007 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23 травня 2007 року постанову господарського суду Харківської області від 01 березня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Куп’янська ОДПІ Харківської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 23 травня 2007 року та постанову господарського суду Харківської області від 01 березня 2007 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що Інструкція про порядок обліку платників податків, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України № 80 від 19 лютого 1998 року, не передбачає граничного строку, до закінчення якого спірний договір повинен бути зареєстрований, а зважаючи на те, що строк дії виконання даного договору не закінчився і він може бути зареєстрований у Куп’янській ОДПІ Харківської області в будь-який час, вимога позивача про визнання недійсним договору є необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивачем помилково дано оцінку спірному договору, як договору про спільну діяльність, та не доведено, що укладення відповідачами договору про співпрацю № 1 від 06 квітня 2006 року було здійснено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Куп’янська ОДПІ Харківської області було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Воля»з питань правових відносин з ДП Агрофірма «Київська»за період з 01 квітня 2006 року по 30 вересня 2006 року, за результатами якої складено акт № 1599/23-30665822 від 06 листопада 2006 року.

В ході перевірки було встановлено, що 06 квітня 2006 року між ТОВ «Воля»та ДП Агрофірма «Київська»був укладений договір про співпрацю № 1, відповідно до пункту 1 якого сторони договору зобов’язалися спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей, як-то: отримання прибутку у сфері вирощування сільськогосподарських культур, сторони вносять засоби та обробляють посівні площі, збирають врожай згідно додатку, підписаному обома сторонами, на площах 111 га –поле № 4, 91 га –поле № 8, 41 га – поле № 7, 10 га –поле № 6, 23 га –поле № 4, 27 га –поле № 7, всього 323 га.

Позивач зазначав, що ТОВ «Воля»включило до податкової спецдекларації з податку на додану вартість за липень 2006 року (вх. № 18754 від 21 серпня 2006 року) зобов’язання в сумі 4067,00 грн. та до податкового кредиту 5146,00 грн., а до загальної декларації з податку на додану вартість за липень 2006 року (вх. № 18753 від 21 серпня 2006 року) зобов’язання в сумі 0,00 грн. та до податкового кредиту 0,00 грн.; до податкової спецдекларації з податку на додану вартість за серпень 2006 року (вх. № 19613 від 20 вересня 2006 року) зобов’язання в сумі 7614,00 грн. та до податкового кредиту 36003,00 грн., а до загальної декларації з податку на додану вартість за серпень 2006 року (вх. № 19610 від 20 вересня 2006 року) зобов’язання в сумі 10,00 грн. та до податкового кредиту 0,00 грн.; до податкової спецдекларації з податку на додану вартість за вересень 2006 року (вх. № 23846 від 19 жовтня 2006 року) зобов’язання в сумі 50908,00 грн. та до податкового кредиту 41119,00 грн., а до загальної декларації з податку на додану вартість за вересень 2006 року (вх. № 23845 від 19 жовтня 2006 року) зобов’язання в сумі 0,00 грн. та до податкового кредиту 0,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статті 207 та 208 Господарського кодексу України. При цьому позивач вказує на те, що, укладаючи спірну угоду, сторони в порушення пункту 4.12 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України № 80 від 19 лютого 1998 року, не зареєстрували договір про співпрацю в Куп’янській ОДПІ Харківської області, звітність щодо результатів про сумісну діяльність згідно договору про співпрацю № 1 від 06 квітня 2006 року до податкового органу не подавали, а отже мали на меті не сплачувати податки та незаконно відшкодувати з Державного бюджету суми по податку на додану вартість.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Відповідно до пунктів 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину.

Позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено те, договір про співпрацю № 1 від 06 квітня 2006 року є договором про спільну діяльність в розумінні статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України, та що сторони, укладаючи спірний договір, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як незаконне отримання сум податку на додану вартість з бюджету.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Куп’янської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Харківської області від 01 березня 2007 року та ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 23 травня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Куп’янської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Харківської області від 01 березня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 23 травня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий: _____ Л.І. Бившева

Судді: ______ Г.К. Голубєва

           ______ М.І. Костенко

______ Н.Є. Маринчак

______ Т.М. Шипуліна