Ухвала суду № 8298111, 02.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-22821/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача          Рибченка А.О.

суддів:                                                  Брайка А.І.

                                                            Голубєвої Г.К.

                                                            Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

на постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2006 року

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26 червня 2007 року

у справі № А-6/150А

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Індуктор»

до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26 червня 2007 року, задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Індуктор»(далі –позивач) та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську (далі –ДПІ, відповідач) № 0007691700/0 від 31 серпня 2004 року, яким позивачу визначено суму податку з власників транспортних засобів в розмірі 7762 грн. 08 коп., у тому числі 5174 грн. 72 коп. –основний платіж, 2587 грн. 36 коп. –штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач заперечення на касаційну скаргу суду касаційної інстанції не надав.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що відповідачем було проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ «Індуктор»за період з 01 квітня 2003 року по 01 квітня 2004 року, по податку з власників транспортних засобів за період з 01 червня 2003 року по 31 березня 2004 року.

За результатами перевірки складено акт № 768/23-2-14313501 від 26 серпня 2004 року, яким встановлено порушення позивачем статей 5, 6 Закону України від 11 грудня 1991 року № 1963-ХІІ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»(далі –Закон № 1963-ХІІ), а саме: транспортні засоби, зазначені в додатку № 3 до акту перевірки, не включені в розрахунок податку з власників транспортних засобів за 2004 рік.

На підставі висновків даного акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007691700/0 від 31 серпня 2004 року, яким позивачу визначено суму податку з власників транспортних засобів в розмірі 7762 грн. 08 коп., у тому числі 5174 грн. 72 коп. –основний платіж, 2587 грн. 36 коп. –штрафні санкції.

Згідно статті 1 Закону № 1963-ХІІ (в редакції, що діяла у перевіряємий період), платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 1963-ХІІ податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за станом на 1 січня поточного року. Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об'єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податок з власників водних транспортних засобів - виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у статті 3 цього Закону.

Як встановлено судами, в додатку № 3 до акту перевірки зазначено про наявність у позивача 23 транспортних засобів, в тому числі 16 автомобілів та 7 причепів, частина з яких з 1996 року відсутня у записах в головних книгах та журналах обліку основних засобів ВАТ «Індуктор», інша частина була надана в оренду юридичним та фізичним особам, однак повернути у власність позивача надані в оренду транспортні засоби неможливо з причин банкрутства орендаря за договором оренди № 5, смерті орендаря за договором оренди № 2, а за договором оренди № 21 у зв’язку із викраденням транспортних засобів.

Крім того, судами встановлено, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2006 року, яке вступило в законну силу, задоволено позов ВАТ «Індуктор»до міського реєстраційно-екзаменаційного відділу ДАІ Управління МВС в Івано-Франківській області та знято з реєстрації ВАТ «Індуктор»з травня 1994 року транспортні засоби, які зазначені в додатку № 3 до акту перевірки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вищезазначене рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2006 року виконано.

Наведене вище дає підстави колегії суддів погодитись з висновком судів попередніх інстанцій щодо неправомірного нарахування позивачу податкового зобов’язання по податку з власників транспортних засобів, оскільки з травня 1994 року транспортні засоби, що зазначені в додатку № 3 до акту перевірки, знято з реєстрації за позивачем.

Крім того, посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права, зокрема, статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, спростовується наступним.

Строк звернення платника податків з позовом до адміністративного суду щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання визначається на підставі норм статей 5 та 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»і становить 1095 днів з моменту отримання відповідного податкового повідомлення, а не згідно статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає річний строк звернення з позовом до адміністративного суду. При цьому, наслідки пропущення зазначеного строку регулюються статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0007691700/0 від 31 серпня 2004 року в червні 2006 року, тобто в межах 1095 днів.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи і дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2006 року та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 26 червня 2007 року у даній справі не встановлено.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в. м. Івано-Франківську відхилити.

Постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26 червня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий                                                            Рибченко А.О.

Судді                                                                                Брайко А.І.

                                        Голубєва Г.К.

                                        Карась О.В.

                                        Федоров М.О.

Суддя А.О. Рибченко