Ухвала суду № 8298082, 17.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2010 р. К-8377/07

м. КиївВищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівЛанченко Л.В.

Голубєва Г.К.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретаріКравченко В.О.

за участю представника

позивача Бакуна Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області

на постанову Господарського суду Рівненської області від 17.11.2006 р.

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 р.

у справі № 17/298

за позовом Закритого акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря»

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Рівненської області від 17.11.2006 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 р., позов задоволено. Податкове повідомлення-рішення ДПІ у Рівненському районі від 31.10.2006 р. № 0000251751/0 в частині визначення податку з доходів фізичних осіб у сумі 7545,97 грн. основного платежу та 15091,94грн. штрафних санкцій визнано нечинним. Присуджено з державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

ДПІ у Рівненському районі подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові. Посилається на порушення судами вимог п.п. 1.15 ст. 1, п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п.«а»п.п. 20.3.1 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом від 24.10.2006 р. № 23/100/22555135 виїзної планової перевірки зафіксовані порушення позивачем вимог п.п. «б», «г», «е»п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», які полягали у тому, що позивач неоподатковував вартість здешевленого харчування працівників підприємства дохід, отриманий платником податку від його працедавця (від третіх осіб приватних підприємців ОСОБА_1. та ОСОБА_2. за договором з працедавцем), який, у розумінні п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», є додатковим благом. Дане порушення зумовило неутримання та неперерахування позивачем до бюджету податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 7558,37 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.10.2006 р. № 0000251751/0 про визначення податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 7558,37 грн. основного платежу та 15116,74 грн. штрафних санкцій.

Договори між позивачем та приватними підприємцями ОСОБА_1. та ОСОБА_2. про надання послуг з громадського харчування укладені позивачем на виконання умов колективного договору на 2004 2006 роки, укладеного між власником (позивачем) та профспілковим комітетом.

Коло осіб (платників податку з доходів фізичних осіб) з їх персоніфікацією та сума отриманого кожним з них додаткового блага під час перевірки податковою інспекцією не встановлювалися. Податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 7545,97 грн. основного платежу та 15091,94 грн. штрафних санкцій визначено виходячи із загальної суми коштів 50500 грн., сплачених позивачем підприємцям ОСОБА_1. та ОСОБА_2., яка включає в себе не тільки вартість харчування, а й витрати підприємців та їх прибуток.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі, надали їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що врегульовує спірні відносини.

Згідно із п. 1.2 ст. 1, Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 р. № 889-IV дохід платника податку визначено як суму будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність, або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами, до якого належить і дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (п.п. 4.2.9 п. 4.2. ст. 4 цього Закону).

Виходячи з аналізу змісту положень п. 1.1, 1.2, 1.13, п. 1.15 ст. 1, п. 2.1 ст. 2, п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 вказаного Закону, питання оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі одержаних у вигляді додаткового блага, розглядається лише у разі їх одержання безпосередньо конкретними платниками податку та у конкретному розмірі.

Отже, загальна сума коштів, сплачена позивачем підприємцям ОСОБА_1. та ОСОБА_2., яка включає в себе не тільки вартість харчування, а й витрати підприємців та їх прибуток, не може слугувати показником для визначення доходу конкретного працівника у вигляді «додаткового блага».

У звязку із цим, позиція судів попередніх інстанцій стосовно неправомірності визначення податковим органом податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб без визначення кола осіб (платників податку з доходів фізичних осіб) з їх персоніфікацією та суми отриманого кожним з них додаткового блага, є правильною.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Рівненської області від 17.11.2006 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.В. Ланченко

Г.К. Голубєва

О.А. Сергейчук

О.І. Степашко