Єдиний державний реєстр судових рішень
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"23" лютого 2010 р. м. КиївК-17406/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоГолубєвої Г.К.
СуддівБрайка А.І.
Карася О.В.
Рибченка А.О.
Федорова М.О.
при секретарі судового засідання: Кунда Д.І.,
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва
на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2008 року
та постанову Господарського суду м. Києва від 03.04.2007 року
по справі № 32/46-А
за позовом Закритого акціонерного товариства "Євротек"
до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Закрите акціонерне товариство "Євротек" звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Постановою Господарського суду м. Києва від 03.04.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2008 року позовні вимоги задоволено; визнано недійсним спірне податкове повідомлення-рішення від 18.12.2006р. №0000582307/0 з мотивів безпідставності його прийняття.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у Соломянському районі м. Києва звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення п 1.8 ст.1, пп. 7.4.1, 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97- ВР) та статей 159,195 КАС України.
Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем, на підставі акта перевірки від 15.12.2006 №2658-7319/23-07/23509930 "Про результати невиїзної документальної перевірки Закритого акціонерного товариства "Євротек" з питань правових відносин з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1. за період з 01.11.2005 по 31.12.2005", прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.12.2006 року №0000582307/0, яким згідно п.п. "б", "в" п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21.12.2000р. №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", внаслідок порушення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97- ВР позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2005 року на суму 910 356.66 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 455 178,33 грн.
Висновок акта перевірки мотивований тим, що податковий кредит позивача не підтверджений податковими зобов'язаннями постачальників, податок на додану вартість з операцій по продажу соняшника та соняшникової олії до бюджету не надходив, а тому позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту за листопад 2005 року суму податку на додану вартість у розмірі 910356,66 грн. що, в свою чергу, призвело до завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за грудень 2005 року на вказану суму.
Між ЗАТ "Євротек" та СПД - фізичною особою ОСОБА_1. у вересні листопаді 2005 року було укладено ряд договорів постачання та купівлі-продажу, відповідно до яких позивач придбав у СПД - фізичної особи ОСОБА_1. товар - олію соняшникову нерафіновану, насіння соняшника та шрот з соняшника.
На виконання договорів СПД - фізичною особою ОСОБА_1. відвантажено на користь позивача товар на загальну суму 5 462 139,96 грн.. в тому числі ПДВ 910 356.66 грн., та виписано позивачу податкові накладні на суму 5 462 139,96 грн., в тому числі ПДВ 910 356,66 грн. Суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту за листопад 2005 року.
Задовольняючи позов, судами не взято до уваги посилання відповідача щодо несплати контрагентами СПД - ФО ОСОБА_1. - ТОВ "Феоніт", ТОВ "Торгівельно-промисловий союз", ТОВ ПТФ "Антрацид" податкових зобов'язань до бюджету, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту в розумінні Закону № 168/97- ВР не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Позивач, як покупець, виконав свої зобов'язання шляхом сплати податку у складі вартості придбаного у контрагента товару; податковий кредит формувався позивачем по податковим накладним, виданим СПД - ФО ОСОБА_1. та оформлених згідно вимог п.п. 7.2.3, 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97- ВР.
За таких обставин, суди дійшли висновку про безпідставність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.
Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.
Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того, що згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону № 168/97- ВР бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Оскільки позивач постійно придбавав товар у посередника, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету, то він не мав права на відшкодування податку за такими господарськими операціями.
Колегія суддів вважає, що за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).
З урахуванням викладеного факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, покупець (у даній справі позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі покупця (позивача) податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.
У статті 11 КАС зазначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи (частина четверта), і повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на його думку, не вистачає (частина пята).
Задовольняючи позов, суди виходили лише з наявності у позивача податкових накладних продавця, не взявши до уваги те, що позивач протягом тривалого часу придбавав через посередника продукцію, у осіб, при якому задіяні постачальники, що систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, які за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їх діяльності, а також, що позивач, продавець та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні звязки й учасники якого обізнані стосовно один одного.
Окрім того, посилання судів на відсутність судових рішень про визнання угод про придбання продукції недійсними як на підставу задоволення позову є помилковим, оскільки суд мав право сам у цій справі з урахуванням доводів податкової інспекції про протиправний характер зазначених угод дійти висновку щодо їх нікчемності чи правомірності і викласти його в мотивувальній частині рішення.
Згідно зі статтею 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права (частина друга), а обґрунтованим рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина третя).
У статті 220 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі. Отже, він зобовязаний перевіряти повноту встановлення фактичних обставин.
Відповідно до частини другої статті 227 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 210 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2008 року та постанову Господарського суду м. Києва від 03.04.2007 року по справі № 32/46-А скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий (підпис)Голубєва Г.К.
Судді (підпис)Брайко А.І.
(підпис)Карась О.В.
(підпис)Рибченко А.О.
(підпис)Федоров М.О. Ухвала складена у повному обсязі 26.02.2010р.
Судове рішення № 8297354, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 23.02.2010. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № к-17406/08-с. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: