Ухвала суду № 8297352, 23.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2010 р. м. КиївК-22545/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідачаГолубєвої Г.К.

СуддівБрайка А.І.

Карась О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Кунда Д.І.

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2008 року

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2008 року

по справі № 2-а-1026/08

за позовом Закритого акціонерного товариства «Будіндустрія»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2007 року Закрите акціонерне товариство «Будіндустрія» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.09.2007 року №0008512301/0 та №0008522301/0 .

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2008 року залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2008 року по справі № 2-а-1026/08 позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168/97- ВР) та пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.5.9 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон № 334/94-ВР).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі направлення від 26.07.2007 року № 943 податковим органом була проведена комплексна планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ЗАТ «Будіндустрія»вимог податкового законодавства за період 01.04.2006 року по 01.07.2007 року.

За результатами перевірки складено акт від 30.08.2007 року №310/23-213/01349911, на підставі якого податковою інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення №0008512301/0 від 12.09.2007 року про донарахування податку на прибуток в розмірі 491595 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 191048 грн., у звязку з порушенням позивачем п.3.1, пп.5.3.9 п.5.3. ст.5, пп.8.7.1. п.8.7, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону № 334/94-ВР та податкове повідомлення-рішення №0008522301/0 від 12.09.2007 року про донарахування податку на додану вартість в розмірі 63870 грн. та штрафних фінансових санкцій в розмірі 31935 грн. у звязку з порушенням пп.7.2.3, 7.2.6 п.7.2, п.7.3, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97- ВР.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що визначення податковим органом податкового зобовязання по податку на прибуток у розмірі, який дорівнює обєкту оподаткування суперечить вимогам п.10.1 ст.10 Закону № 334/94-ВР, яким, зокрема, встановлено, що прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до обєкта оподаткування. Тобто, нарахування податкового зобовязання у повному розмірі обєкту оподаткування розрахованого, згідно з вимогами п.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є таким, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Перевіркою встановлено, що ЗАТ «Будіндустрія»в порушення приписів пп.7.2.3., 7.2.6. п.7.2, п.7.3, пп.7.4.4., 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону №168/97- ВР завищено податковий кредит на суму 63870 грн. та зазначено, що вказана сума враховує також зменшення податковим органом за результатами перевірки суми відємного значення по податку на додану вартість у розмірі 59031 грн.

Таким чином, відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0008522301/0 від 12.09.2007 року, яким суму податкового зобовязання з податку на додану вартість визначено у розмірі 63870 грн., без врахування тієї обставини, що у позивача фактично існувало відємне значення по податку на додану вартість та не доведено факт здійснення позивачем бюджетного відшкодування за таким відємним значенням у перевіряємий періодах.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позиція податкового органу суперечить приписам пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону №168/97- ВР, яким, зокрема, встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Тобто, зі змісту вказаної імперативної норми закону вбачається, що самого факту зменшення розміру податкового кредиту, задекларованого платником податку на додану вартість, не достатньо для визначення суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, оскільки сплаті до бюджету підлягає лише позитивна різниця між податковим кредитом та податковим зобовязанням, які виникають у платника за результатами звітного періоду.

Крім того, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем надано належним чином оформлені товаротранспортні накладні, які підтверджують факт придбання транспортних послуг та правомірність включення витрат на їх придбання до складу валових витрат. Зазначеним спростовується висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки відсутній сам факт такого порушення.

Також встановлено, що матеріали справи містять документи, які у розумінні ч.1 ст.1 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІУV«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, зокрема: договори про надання маркетингових послуг, акти здавання-приймання виконаних робіт, договори підряду та відповідні довідки про вартість робіт.

Відповідно до п. «б»пп.4.2.2. п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях. Тобто, з наведеного вбачається, що контролюючий орган, яким у даному випадку є орган ДПС зобовязаний визначати не лише факт заниження, але й факт завищення податкового зобовязання, тоді як у даному випадку, у звязку із проведенням вибіркової, а не повної перевірки, податковим органом не виконано покладеного на нього законодавством обовязку щодо обєктивного визначення податкового зобовязання.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що єдиною підставою, за наявності якої відповідач дійшов висновку про неналежність оформлення наданих позивачем податкових накладних, є невідповідність у них відмітки про те, чий саме екземпляр накладної був наданий до перевірки, при цьому відповідач посилається на порушення позивачем пп.7.2.3., 7.2.6, п.7.2, п.7.3, пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону №168/97- ВР. Так, відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 цього закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат. Разом з тим, вимоги щодо змісту податкової накладної, який визначає правильність її оформлення встановлюються, зокрема, приписами пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону №168/97- ВР.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, що зазначені податкові накладні є передбаченою законом підставою для включення сум податку на додану вартість, сплачену позивачем у звязку з придбанням товарів, робіт (послуг) до складу податкового кредиту, а висновок відповідача щодо неправомірності такого включення до складу податкового кредиту є таким, що суперечать приписам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2008 року на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2008 року по справі №2-а-1026/08 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписБрайко А.І.

підписКарась О.В.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О. Ухвала складена у повному обсязі 26.02.2010р.