Ухвала суду № 8295599, 25.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2010 р.                               м. Київ                                        К-18949/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Шипуліна Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного підприємства «Стальімпекс»(далі –ПП «Стальімпекс»)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2009

у справі № А-6/159 (22-а-6327/08/9104)

за позовом ПП «Стальімпекс»

до державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську (далі –ДПІ)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.05.2007 № 0000242305/0 з мотивів його прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2008 позов задоволено з підстав наявності у позивача виданих йому постачальником товару належним чином оформлених податкових накладних, що є достатньою підставою для визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ із державного бюджету.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2009 назване рішення скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цього судового акта суд апеляційної інстанції виходив з відсутності факту надмірного надходження ПДВ до бюджету як обов’язкової підстави для виникнення у покупця (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ПП «Стальімпекс»просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову господарського суду Івано-Франківської області зі спору, посилаючись не неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права. Скаргу мотивовано, зокрема, тим, що чинне законодавство України пов’язує право платника на бюджетне відшкодування лише з правильністю формування податкового кредиту та не ставить таке право в залежність від дотримання контрагентами покупця податкової дисципліни.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві зменшено суму задекларованого бюджетного відшкодування на 353121,11 грн., було прийнято податковим органом за наслідками виявлення в ході проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Стальімпекс»факту включення підприємством до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними товариством з обмеженою відповідальністю «Веста»у червні, грудні 2004 року, без наявності документального підтвердження факту надходження сум ПДВ до бюджету з відповідних господарських операцій. Так, в акті перевірки від 20.02.2007 № 75/23-4-31263174 ДПІ зазначено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Веста»не є виробником поставленого позивачеві товару та відмовилося на запит податкового органу надати первинні документи щодо придбання цього товару; при цьому названий контрагент за юридичною адресою не знаходиться, податки до бюджету систематично не сплачує.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

За змістом підпунктів 7.7.1, 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у тій самій редакції податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону заборонено включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

З огляду на наведені законодавчі приписи несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Однак факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди –відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Крім того, у разі безтоварності здійснених операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Проте, задовольняючи позов у справі, суд першої інстанції виходив лише з наявності у позивача складених постачальником податкових накладних, тоді як апеляційний суд дійшов висновку про необхідність надмірної сплати ПДВ до бюджету як обов’язкової підстави для виникнення у позивача права на бюджетне відшкодування.

При цьому судові інстанції взагалі не встановили, за якими саме господарськими операціями було сформовано спірний податкових кредит, та не надали будь-якої правової оцінки таким операціям: не визначили предмет та характер відповідних угод, не з’ясували їх правомірність, реальність, не перевірили факт виконання цих угод їх учасниками (позивачем як покупцем та відповідним контрагентом як постачальником).

Для цього судам слід було проаналізувати на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку ПП «Стальімпекс», чи відбулася реальна зміна в активах, зобов’язаннях чи власному капіталі позивача, чи співпадають реальні наслідки вчиненої господарської операції з придбання товару (робіт, послуг) тим наслідкам, що передбачалися відповідним правочином тощо.

До того ж, судами не надано будь-якої правової оцінки факту неодноразового придбання позивачем товару у особи (товариства з обмеженою відповідальністю «Веста»), яке систематично не сплачувало податки, за юридичною адресою не знаходилося, що може бути свідченням фіктивного характеру підприємницької діяльності названого суб’єкта господарювання.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 227 названого Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства «Стальімпекс» задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2007 у справі № А-6/159 (22а-6327/08/9104) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак Т.М. Шипуліна