Ухвала суду № 8292314, 10.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2010 р.                               м. Київ                                        К-22446/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: Волинець Д.В.;

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 22.12.2005р.

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2006р.

у справі №33/277-32/312

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Іматек-Еско»

до          Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про          визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Іматек-Еско»(далі по тексту –позивач, ТОВ «Іматек-Еско») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Печерському районі) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Господарського суду м. Києва від 22.12.2005 р. у справі №33/277-32/312 (суддя Хрипун О.О.), яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 р. (головуючий суддя –Шипко В.В., судді –Борисенко І.В., Дикунська С.Я.), позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення –рішення від 02.02.2004 р. №63/26-062/0 та №64/26-062/0.

ДПІ у Печерському районі, не погоджуючись з постановою Господарського суду м. Києва від 22.12.2005 р. та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 р. у справі №33/277-32/312, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Печерському районі підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.02.2004 р. ДПІ у Печерському районі прийнято податкові повідомлення-рішення:

-          №63/26-062/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 236 748 грн., в тому числі: 118 374 грн. основного платежу та 118 374 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

-          №64/26-062/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 355 140 грн., в тому числі: 177 570 грн. основного платежу та 177 500 грн. штрафних (фінансових) санкцій

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Іматек-Еско»по взаєморозрахунках з ТОВ «Поле»при реалізації 8-ми струйного принтера «TOUCAN 87» від 29.01.2004 р. №3/2611/31751854 (далі по тексту –Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем порушено вимоги п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» у зв’язку з невключенням до податкових зобов’язань сум податку на додану вартість за листопад-грудень 2002 року у розмірі 118374 грн., а також до валового доходу за IV квартал 2002 року суми 591900 грн. від реалізації ТОВ «Поле» 8-ми струйного принтера 87»за договором поставки обладнання №2211 від 22.11.2002 р.

Крім того, в Акті перевірки податковий орган послався на те, що реалізація 8-ми струйного принтера N 87»за ціною 73000 грн. відповідно до договору поставки обладнання №2211 від 22.11.2002 р. була здійснена позивачем за ціною нижчою за звичайні ціни, оскільки згідно висновку №5884 експерта судово-товарознавчої експертизи по кримінальній справі №59/0648 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ринкова вартість струйного принтера N 87»модель PJ-2216 NX SN DF 8E000038 в комплекті ONIX RIP CENTER MUTON, стартовим набором та принтсервером 10/100 BASE-T станом на 02.12.2002 року склала 783245,60 грн., у зв’язку з чим позивач безпідставно визначив вартість обладнання, реалізованого ТОВ «Поле»за вказаним договором, у розмірі 73000 грн. та визначив зобов’язання по податку на прибуток та податку на додану вартість з цієї суми.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання недійсними оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з того, що податковим органом не доведено того, що ціна проданого позивачем товару підлягає державному регулюванню, а відтак є вільною і визначається на договірній основі, за згодою сторін.

Крім того, суди попередніх інстанцій послалися на безпідставність доводів податкового органу щодо відсутності у позивача документів, що підтверджують витрати на придбання реалізованого ТОВ «Поле»обладнання, оскільки матеріалами справи, а саме договором та первинними документами, підтверджується придбання позивачем у ТОВ «Елста»комплектуючих та витратних матеріалів, з яких в подальшому був зібраний принтер 87»та реалізований ТОВ «Поле».

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

За приписами п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна –це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності –однорідних) товарів (робіт, послуг).

Підпункт 1.20.8. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в межах якого податковий орган зобов’язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Отже, при наданні оцінки правильності донарахування податковим органом податкових зобов’язань, суди мали дослідити, чи діяв податковий орган при визначенні рівня звичайних цін з дотриманням вищенаведених приписів 1.20.2 вказаного Закону.

За умови встановлення обставини щодо дотримання податковим органом процедури визначення рівня звичайних цін, необхідно вважати доведеним податковим органом той факт, що ціна договору, визначена у договорі з реалізації 8-ми струйного принтера 87» не відповідає рівню звичайної ціни.

Судами попередніх інстанцій не було досліджено чи складався позивачем розрахунок та обґрунтування рівня звичайної ціни, не витребувані дані про застосування цього рівня при формуванні договірної ціни, про наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) під час укладення договору поставки обладнання №2211 від 22.11.2002 р. між ТОВ «Іматек-Еско»та ТОВ «Поле».

Таким чином, всупереч вимогам ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України, судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій стосовно скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень є передчасними.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 22.12.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 р. у справі №33/277-32/312 задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва від 22.12.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 р. у справі №33/277-32/312 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.