Ухвала суду № 8291696, 28.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2010 р.                               м. Київ                                        К-3224/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі: Шкляр А.В.,

за участю представників:

від позивача –Іванченко Ю.Л.,

від відповідача –Радовій С.О.,

від Генеральної прокуратури України –Комаса О.Ю.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя на постанову Господарського суду Запорізької області від 28.09.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 30.01.2007 року по справі № 13/174/06-АП за позовом ТОВ «Укрінвестсервіс»до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя за участю прокуратури Запорізької області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Запорізької області від 28.09.2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.01.2007 року, позовні вимоги ТОВ «Укрінвестсервіс»до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення –задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 10.02.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 10.10.2007 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя просить скасувати судові рішення та постановити нове про відмову в позові посилаючись на порушення судами норм матеріального права. Зокрема, відповідач зазначає про ре, що судами не було враховано положення Закону України «Про податок на додану вартість»(п.1.8), який передбачає можливість здійснення бюджетного відшкодування з бюджету лише за навченості надмірної сплати податку до Державного бюджету. За результатами зустрічних перевірок податковим органом встановлено відсутність фактичної сплати податку до бюджету контрагентами по третьому ланцюгу.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення –без змін з огляду на наступне.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що підставою для винесення податкового повідомлення-рішення №0002192302/0 від 23.12.2005р. яким визначено податкове зобов’язання в розмірі 574945,50 грн., стали закріплені в акті перевірки № 191/23-1/31539828 від 22.12.2005 р. висновки податкового органу про порушення позивачем п.1.3, п.1.8 ст.1, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що стало підставою для донарахування податку на додану вартість в розмірі 381946,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову санкцію в розмірі 190937,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки відповідач зазначив про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, які в період з 01.01.2005р. по 30.06.2005р. були виписані контрагентами позивача, які в порушення вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не містять всіх обов’язкових реквізитів.

У податковому обліку операції по придбанню товарів, згідно цих податкових накладних відображені у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) та у реєстрі отриманих податкових накладних на загальну суму 2666,67 грн. без урахування ПДВ, яке складає 533,33 грн. та віднесені до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість у відповідних періодах.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону).

Виявлені податковою інспекцією недоліки в заповненні деяких податкових накладних, як то: відсутнє місцезнаходження покупця, індивідуальний податковий номер, номер свідоцтва платника ПДВ не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, оскільки не позбавляють можливості ідентифікувати контрагентів позивача. Крім того, надані позивачем копії податкових накладних (№43 від 13.01.2005p., №68 від 20.01.2005p., №4 від 31.01.2005p., №130 від 11.02.2005p., №11 від 28.02.2005p., №15 від 31.03.2005p., №18 від 30.04.2005p. та №118 від 10.06.2005р.) підтверджують виправлення підприємством недоліків зазначених накладних. Свої витрати позивач підтвердив первинними документами: записами у Книзі обліку придбання товару, видатковими накладними, зазначеними у Додатку №3 до акту перевірки, та засвідчені копії яких містяться у справі на сторінках 24-59.

Свій висновок про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту у липні 2004 р. податку на додану вартість в сумі 459226 грн. податковий орган в акті перевірки мотивував тим, що один з постачальників контрагента позивача по другому ланцюгу не подавав до податкової інспекції декларацію з податку на додану вартість за липень 2004 року.

Разом з тим під час перевірки податковим органом не було встановлено порушень з боку позивача бухгалтерського обліку щодо заповнення первинних документів при здійсненні господарських операцій з контрагентом позивача.

Отримані відповідачем відомості про ознаки фіктивності фірми-постачальника по ланцюгу придбання не є підставою для зменшення бюджетного відшкодування позивачу, якщо платником податку дотримано всіх встановлених законом умов для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту по господарським операціям. Чинне законодавство не ставить в залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Згідно п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Пунктом 9.6 статті 9 цього Закону встановлено, що свідоцтво про реєстрацію особи як платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Доказів визнання недійсними та анулювання свідоцтв платників податків ТОВ «СпецВторМет», ТОВ «СК-Тавр», ПП «Час»відповідачем не надано.

Судами попередніх інстанцій на підставі доказів, досліджених в судовому засіданні, було встановлено, факт дотримання позивачем встановленого законом порядку формування податкового кредиту та відсутність з боку відповідача заперечень щодо правильності відображення підприємством даних у деклараціях спірного періоду.

За таких обставин, висновок судів про безпідставність донарахування відповідачем податку на додану вартість в розмірі 381946,00 грн. та застосування штрафної (фінансової санкції в розмірі 190937,00 грн. відповідає встановленим у справі обставинам та вимогам законодавства, чинного на момент спірних правовідносин і доводами касаційної скарги не спростовується.

Згідно ч.1 ст.224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 211, 220, 221, 224, 231 та ч.5 ст.254 КАС України, колегія –

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 28.09.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 30.01.2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Головуючий:/підпис/________Т.М. Шипуліна

Судді:/підписи/________Л.І. Бившева

________М.І. Костенко

________Н.Є. Маринчак

________Є.А. Усенко