Ухвала суду № 8291419, 16.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2010 р.                               м. Київ                                        К-41135/09

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддівВасильченко Н. В., Гордійчук М. П., Леонтович К. Г., Матолича С. В., секретар судового засідання Парадюк А. І., за участю представника позивача Ручки О. А., представника Головного управління Державного казначейства України у м. Києві –Суботи О. В., представника Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва –Шевченко О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімілк" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімілк" до Головного управління Державного казначейства України у м. Києві, Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва, третя особа - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку про повернення державного мита, встановив:

08 травня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнімілк" звернулось до Головного управління Державного казначейства України у м. Києві, Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва з вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що платіжним дорученням № 9 від 21 грудня 2005 року ним помилково було перераховано до Державного бюджету України 30000 грн 00 коп. Посилаючись на протиправну бездіяльність відповідачів щодо повернення вказаних коштів, позивач просив зобов’язати Головне управління Державного казначейства України у м. Києві перерахувати на свій (позивача) рахунок помилково сплачене до Державного бюджету України державне мито в розмірі 30000 грн 00 коп. та зобов’язати Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі м. Києва надати Головному управлінню Державного казначейства України у м. Києві висновки відносно помилково сплаченого позивачем державного мита.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2007 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

Постановою Господарського суду міста Києва від 03 березня 2008 року позов задоволено частково: зобов’язано Головне управління Державного казначейства України у м. Києві перерахувати з Державного бюджету України на банківський рахунок позивача помилково сплачене платіжним дорученням від 21 грудня 2005 року № 9 державне мито в сумі 30000 грн 00 коп.; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2009 року постанову Господарського суду міста Києва від 03 березня 2008 року в частині задоволення позовних вимог скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено; в решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу Головне управління Державного казначейства України у м. Києві просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час випуску облігацій ТОВ «Юнімілк»платіжним дорученням від 21 грудня 2005 року № 9 перерахувало до Державного бюджету України 30000 грн 00 коп. державного мита.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва здійснено планову комплексну перевірку ТОВ «Юнімілк», за результатами якої складено акт від 28 серпня 2006 року № 1760/23-316/33543684.

Пунктом 3.3.2. акту встановлено, що в порушення вимог ч. 1 ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»підприємством згідно платіжного доручення № 9 від 21 грудня 2005 року перераховано до державного бюджету (рахунок № 31111095500005 – одержувач Держказначейство, код платежу 22090200) кошти в сумі 30000 грн 00 коп., як справлене державне мито за вчинення дії щодо реєстрації інформації про випуск цінних паперів, загальною номінальною вартістю 30000000 грн 00 коп., замість зарахування вказаних коштів до районного бюджету.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.09.2006 року № 0000131706/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем –державне мито у розмірі 30000 грн 00 коп.

Платіжним дорученням від 12 вересня 2006 року № 11964 позивач перерахував до місцевого бюджету державне мито за випуск облігацій згідно повідомлення –рішення від 08.09.2006 року.

21 вересня 2006 року (вих. № 384) позивач звернувся до Відділення Державного казначейства у Дніпровському районі м. Києва з заявою про повернення помилково перерахованих коштів.

У відповідь на заяву позивача Відділення Державного казначейства у Дніпровському районі м. Києва листом від 26 вересня 2006 року (вих.. № 06-59/263) повідомило про необхідність звернення до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (як контролюючого органу за кодом класифікації 22090200) для підтвердження повернення державного мита відповідно до акту перевірки.

Листом від 26 жовтня 2006 року № 438 позивач звернувся до Державного казначейства України, Управління Державного казначейства України м. Києва та Відділення Державного казначейства України у Дніпровському районі м. Києва з заявою про повернення помилково сплаченого державного мита.

У відповідь на вказаний лист Державне казначейство України повідомило, що повернення державного мита можливе у випадку надходження до відділення Державного казначейства України у Дніпровському районі м. Києва висновку відповідного органу ДПІ (як органу, на який покладено контроль за справлянням платежу) або подання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про правомірність та необхідність повернення коштів (№ 2.3-04-1/739-11065 від 10 листопада 2006р.).

Листом № 437 від 26 жовтня 2006 року позивач звернувся до Державної податкової адміністрації України та Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва з заявою про повернення помилково сплаченого державного мита.

У відповідь на вказаний лист 13 листопада 2006р. Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва повідомила, що повернути вказані кошти не має можливості, оскільки інспекція згідно додатку 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»визначена контролюючим органом щодо повернення сум, що перераховані за актами перевірок. Для повернення сплачених коштів необхідно звернутися до Головного управління Державного казначейства у м. Києві з довідкою Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, в якій зазначається, що вказані кошти сплачені помилково (№ 7806/10/19-007).

22 листопада 2006 року листом № 478 позивач звернувся до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про повернення помилково сплаченого державного мита.

У відповідь на вказаний лист комісія підтвердила факт того, що в пакеті на реєстрацію випуску облігацій було надано платіжне доручення від 21 грудня 2005 року № 9 (лист від 19 грудня 2006р. № 11/02/19856).

Станом на день розгляду справи помилково сплачене державне мито позивачу не поверталось.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем були здійснені всі необхідні дії для повернення помилково перерахованих коштів, а тому позовні вимоги в частині зобов’язання Головного управління Державного казначейства України перерахувати з Державного бюджету України суму державного мита підлягають задоволенню. Щодо Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва, то суд в задоволенні позову відмовив з посиланням на те, що органом, який справляє мито, в даному випадку є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, оскільки подання Державної комісії з цінних паперів про обставини, що є підставою для повернення державного мита, до органів Державного казначейства не надходило, то підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що органом, який справляє мито у спірних правовідносинах, є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Посилання скаржника на те, що таким органом є Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва є помилковим.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 50 ст. Бюджетного кодексу України Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Відповідно до п. 30) статті 2 Бюджетного кодексу України органи стягнення - це податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень.

Відповідно до ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Пунктом 9 ст. 2 Декрету передбачено, що державне мито справляється за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, іпотечних сертифікатів, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю та з видачі приватизаційних паперів.

Згідно ст. 6 Декрету державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім державного мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, із апеляційних та касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за ново виявленими обставинами, а також за дії, пов’язані з видачею охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об’єкти інтелектуальної власності, і за дії, пов’язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин, та за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи; за дії, передбачені підпунктами «б»-«е», «и», «к», «л»та «н»пункту 6 статті 3, в частині, що стосується загальногромадянських закордонних паспортів, яке зараховується до Державного бюджету України.

Судами встановлено, що позивач згідно платіжного доручення № 9 від 21 грудня 2005 року помилково перерахував держмито за випуск облігацій до державного бюджету (код бюджетної класифікації –22090200).

Додатком № 8 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»передбачено перелік органів, за якими закріплено контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету. Відповідно до цього додатку на державну податкову адміністрації контроль за справлянням платежів до бюджету за кодом бюджетної класифікації 22090200 покладений лише за актами перевірки.

Таким чином, саме на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку відповідно до поданої позивачем заяви про повернення помилково сплаченого державного мита покладено обов’язок подати до фінансового відділу району свій висновок про обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 17 КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 3 КАС України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Проте, в порушення норм процесуального права суд першої інстанції не залучив до участі у справі в якості відповідача Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом вказаної статті суди адміністративної юстиції повинні вчинити всі необхідні процесуальні дії для повного захисту прав позивача від протиправної бездіяльності суб’єктів владних повноважень, проте суд першої інстанцій відповідні дії не вчинив.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімілк" задовольнити частково.

Постанову Господарського суду міста Києва від 03 березня 2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2009 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України.

Судді