Ухвала суду № 8291408, 28.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-6273/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Ланченко Л.В.

                                                  Нечитайла О.М.

                                                  Пилипчук Н.Г.

                                                  Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 13 листопада 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2007 року

у справі 49/210-А

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт»

до           Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м.Києва

про                              визнання недійсним рішення

В С Т А Н О В И В:

У червні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт»звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про визнання недійсним рішення.

Постановою господарського суду м. Києва від 13 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2007 року позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 17 березня 2006 року № 0000062311/0.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Солом’янському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з товариством з обмеженою відповідальністю «Фулл-сістемс»за період з 01 травня 2004 року по 31 грудня 2004 року, за результатами якої складено Акт № 2658-0615/23-1111/25284783 від 13 березня 2006 року (далі - Акт).

На підставі Акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 березня 2006 року № 0000062311/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 241 661 грн. 42 коп., в т.ч. 161107 грн. 61 коп. основного платежу та 80 553 грн. 81 коп. –штрафних санкцій.

Підставою для нарахування податкового зобов’язання стало безпідставне віднесення позивачем до податкового кредиту у звітних періодах з травня по листопад 2004 року сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Фулл-сістемс»невідомою особою, яка не мала відношення до його фінансово-господарської діяльності. На підтвердження даного факту відповідач посилається на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 15 березня 2005 року у справі № 2-1797/2005, яким визнано недійсним статут та установчий договір товариства з обмеженою відповідальністю «Фулл-сістемс»з моменту його укладення та свідоцтво про реєстрацію на додану вартість - з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2004 році між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Фулл-сістемс»було укладено договори, за якими останнє зобов’язалося виконати роботи: з сервісного обслуговування, монтажу додаткових сегментів кабельної системи, створення дизайнерських ескізів інтерфейсу, з технічного обслуговування техніки, придбання обчислювальної техніки, комплектуючих та програмного забезпечення.

Факт виконання угод підтверджується матеріалами справи.

Згідно з приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі –Закон України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму такого податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до приписів підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судами попередніх інстанцій правомірно відхилено доводи відповідача про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання Оболонським районним судом м. Києва недійсними установчих документів контрагента позивача, який видав податкові накладні.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Відповідачем не було спростовано доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) його контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, видані товариством з обмеженою відповідальністю «Фулл-сістемс»податкові накладні містять усі необхідні реквізити та відповідають вимогам Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

А відтак, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем правомірно включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 161 107 грн. 61 коп., згідно податкових накладних, виписаних товариством з обмеженою відповідальністю «Фулл-сістемс».

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва відхилити.

Постанову господарського суду м. Києва від 13 листопада 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Нечитайло О.М.

(підпис)Пилипчук Н.Г.

(підпис)Степашко О.І.