Ухвала суду № 8287833, 21.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2010 р. м. КиївК-5781/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2007 року

у справі № 14/109-1638

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енергосвіт»

доТернопільської обєднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень та другої податкової вимоги

В С Т А Н О В И В :

У березні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергосвіт»звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000262304/2/83465 та № 0000272304/2/83464 від 02.12.2005 року та другої податкової вимоги № 46 від 18.01.2006 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставність визначення підприємству податкових зобовязань з податку на додану вартість та податку на прибуток, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню недійсними.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2007 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000262304/2/83465 від 02.12.2005 року в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 9937,50 грн., в тому числі: 6625,00 грн. основного платежу та 3312,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення №0000272304/2/83464 від 02.12.2005 року про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 2100,00 грн., в тому числі: 1400,00 грн. основного платежу та 700,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Тернопільська обєднана державна податкова інспекція оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог з мотивів порушення цими судами норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом проведено планову виїзну документальну перевірку позивача по питанню дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за результатами якої складено Акт № 132/23-422/1/32272510 від 13.07.2005 року.

За даними Акта перевірки податковим органом встановлено порушення підприємством підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР), а саме завищено суму податкового кредиту за квітень 2003 року на 6625,00 грн.; серпень 2003 року на 91,67 грн.; березень 2004 року на 25,4 грн.; червень 2004 року на 56,71 грн.; липень 2004 року на 63,48 грн.; вересень 2004 року на 71,42 грн.; жовтень 20004 року на 161,42 грн.; листопад 2004 року на 31,75 грн., всього на суму 7122,63 грн. Також було встановлено порушення підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон України від 28.12.1994 року № 334/94 ВР), що виразилось в занижені суми валового доходу за 2 квартал 2003 року в розмірі 2500,00 грн. у звязку з реалізацією товарів повязаним особам по цінах меншим ніж звичайні.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що твердження позивача знайшли своє підтвердження не в повному обсязі.

Відповідно до Акта перевірки, у квітні 2004 року ТОВ «Енергосвіт»було здійснено реалізацію повязаній особі ОСОБА_1. 250 тон цукру по ціні 219,00 грн. за тонну, тоді як реалізація ідентичного товару ВАТ «Тера»здійснено по ціні 229,10 грн. за тонну.

За вказаних обставин податкова інспекція дійшла висновку про продаж товарів повязаній особі за цінами меншими ніж звичайні.

Згідно з підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.1.20.2 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, в межах якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Пунктом 1.20.8 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР передбачено, що обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, жодної зі вказаних вимог податковим органом виконано не було.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що продаж 250 тон цукру ОСОБА_1. по ціні 219,00 грн. за тонну було здійснено у звязку з втратою якості вказаним товаром.

За вказаних обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність тверджень податкового органу про заниження позивачем валового доходу в сумі 2500,00 грн. та визначення в цій частині податкового зобовязання з податку на прибуток.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 05.05.2003 року та 17.05.2003 року ТОВ «Енергосвіт»було укладено з СПД ФО ОСОБА_1. угоди про надання інформаційно консультаційних послуг про потенційних споживачів електроенергії на території Львівської та Івано-Франківської областей.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

До таких обмежень, згідно з підпунктом 5.3.1 вищевказаного Закону, віднесено включення до валових витрат витрат на потреби, не повязані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність включення підприємством до складу валових витрат витрат по договору про надання інформаційних (консультаційних) послуг від 17.05.2003 року, оскільки позивачем не було надано доказів, які саме інформаційні (консультаційні) послуги було надано, звіту про виконану роботу, а також доказів використання вказаних послуг у власній господарській діяльності.

Що стосується договору про надання інформаційних (консультаційних) послуг від 05.05.2003 року, то в матеріалах справи наявний висновок проведеної роботи (витяг із звіту), Акт приймання передачі виконаних послуг від 15.05.2003 року та інші докази, які свідчать про використання вказаних послуг у власній господарській діяльності.

Крім того, податкової інспекцією під час проведення перевірки встановлено, що підприємством було включено до складу податкового кредиту за квітень 2003 року витрати зі сплати податку на додану вартість в розмірі 6625,00 грн. на підставі податкової накладної № 64 від 24.04.2003 року, яка не містить всіх необхідних реквізитів, передбачених підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вищевказаного Закону визначено вичерпний перелік обовязкових реквізитів, що має містити податкова накладна, видана покупцем продавцю.

Зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР вбачається, що лише у разі відсутності підтверджуючих документів, зокрема, податкових накладних, платник податку права на податковий кредит не має.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що окремі недоліки в заповненні податкової накладної не роблять її недійсною та не свідчать про її неналежність та недопустимість в якості доказу правомірності формування податкового кредиту.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що згідно з підпунктом 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору визначається відповідно до підпункту «б»пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту. В даному випадку розмір державного мита становить 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 3,40 грн.

Таким чином, за розгляд вказаних позовних вимог позивач повинен був сплатити 3,40 грн. державного мита.

Судами попередніх інстанцій безпідставно стягнуто з Державного бюджету України державне мито в розмірі 69,00 грн.

Згідно зі статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим.

З огляду на викладене, резолютивна частина судового рішення першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутого державного мита.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2007 року в даній справі змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000262304/2/83465 від 02.12.2005 року в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 9937,50 грн., в тому числі: 6625,00 грн. основного платежу та 3312,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення №0000272304/2/83464 від 02.12.2005 року про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 2100,00 грн., в тому числі: 1400,00 грн. основного платежу та 700,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосвіт»(с. Підгорне, вул. Вербицького,10, Тернопільський район, Тернопільська область, р/р 260055068, ТОД АППБ «Аваль»м. Тернопіль, МФО 333501, ЄДРПОУ 32272510) 3,40 грн. державного мита».

В іншій частині ухвалені у даній справі судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 КАС України.

головуючийКонюшко К.В.

судді:Ланченко Л.В.

Нечитайло О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.