Ухвала суду № 8287837, 21.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-1456/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Ланченко Л.В.

                                                  Нечитайла О.М.

                                                  Пилипчук Н.Г.

                                                  Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Полтавської області від 23 лютого 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року

у справі № 3/194-05

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю «МіС»

до           Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції

про                               визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю «МіС»звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції від 17 листопада 2005 року № 0000392305/0/63 та №0000402305/0/4358.

Постановою господарського суду Полтавської області від 23 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 17 листопада 2005 року №0000392305/0/63, № 0000402305/0/4358.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Кременчуцька об’єднана державна податкова інспекція оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено додаткову виїзну позапланову документальну перевірку позивача щодо правильності, повноти та обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість з бюджету , за результатами якої складено Акт № 137/23-312/31194504 від 08 листопада 2005 року (далі - Акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5. пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі – Закон України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР) в результаті чого незаконно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по деклараціям за червень 2004 року в сумі 138267 грн. та за серпень 2004 року в сумі 20731 грн.

На підставі Акта відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 листопада 2005 року № 0000392305/0/63, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 118676 грн. та № 0000402305/0/4358, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 60484 грн., в т.ч. 40322 грн. основного платежу та 20162 грн. –штрафних санкцій.

Відповідач вважає, що оскільки податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується (надходить) до бюджету опосередковано через продавця, то з бюджету можуть бути відшкодовані лише суми, які фактично до нього надійшли.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий кредит з податку на додану вартість у червні 2004 року в сумі 116853 грн. 14 коп. позивачем було сформовано на підставі податкових накладних, виданих йому приватним підприємством «ВПП «Агротехбізнес»на підставі договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів №36/1 від 24 травня 2004 року, № 1/2 від 02 січня 2004 року та № 39/2 від 18 червня 2004 року.

Крім того, податковий кредит з податку на додану вартість у червні 2004 року в сумі 21414 грн. 28 коп. позивачем було сформовано на підставі податкових накладних, виданих йому товариством з обмеженою відповідальністю «Техновікносервіс ЛТД»на підставі договору поставки № 60 від 14 квітня 2004 року.

В декларації за серпень 2004 року позивачем було відображено суму податкового кредиту у розмірі 20731 грн. 03 коп., сформованого на підставі податкових накладних, виданих приватним підприємством «ВПП «Агротехбізнес»на підставі договорів купівлі-продажу № 36/1 від 24 травня 2004 року та № 39/2 від 18 червня 2004 року.

Згідно з приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму такого податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до приписів підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне виконання зазначених договорів, укладених між позивачем та приватним підприємством «ВПП «Агротехбізнес»і ТОВ «Техновікносервіс ЛТД»підтверджено первинними документами. А відтак, сума податкового кредиту за червень, серпень 2004 року сформована відповідно до приписів Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Що стосується неможливості перевірки факту сплати податку на додану вартість непрямими контрагентами позивача по ланцюгу постачання, то колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право платника податку на податковий кредит в залежність від встановлення факту формування і сплати його контрагентами до Державного бюджету України податкових зобов'язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову господарського суду Полтавської області від 23 лютого 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 КАС України.

Суддя К.В. Конюшко

Судді (підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Нечитайло О.М.

(підпис)Пилипчук Н.Г.

(підпис)Степашко О.І.