Ухвала суду № 8276184, 25.02.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-6927/09 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Умнова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"25" лютого 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Умнової О.В.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Шостака О.О.,

при секретарі: Олешко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7.08.2009 року по адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «ВТБ Лізинг Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

- про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення №0003172308/0 від 27.05.2009 року та №0003172308/1 від 24.06.2009 року, винесені відповідачем.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 7.08.2009 року вказаний позов задоволений у повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з»явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 12.05.2009 року по 15.05.2009 року працівниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведена невиїзна перевірка ПП «ВТБ Лізинг Україна»щодо правомірності включення до валових витрат видатків на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов»язаннями за період з 25.05.2006 року по 31.03.2008 року, за результатами проведення якої складений акт від 15.05.2009 року №750/23-08/34356910.

Згідно з актом перевірки, органом державної податкової служби були встановлені порушення позивачем вимог п.1.10 ст.1, пп.5.5.2, 5.5.4 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: занижено податок на прибуток за 2007 рік та 1 кв.2008 року на суму 10662684 грн.; завищено від»ємне значення об»єкта оподаткування по податку на прибуток на 29575868 грн.

На підставі вказаного акту та виявлених в ході проведення перевірки порушень вимог чинного законодавства, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 27.05.2009 року №0003172308/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов»язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на прибуток у розмірі 21325368 грн., з яких 10662684 грн. – за основним платежем, 10662684 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження платником даного рішення, скарга останнього залишена без задоволення. Податковим органом 24.06.2009 року винесено податкове повідомлення-рішення №0003172308/1 про визначення суми податкового зобов»язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на прибуток на суму 21325368 грн.

Висновки відповідача щодо порушення позивачем вказаних вище норм Закону ґрунтуються на тому, що останній, при розрахунку суми валових витрат, пов»язаних з виплатою (нарахуванням) відсотків за кредитами безпідставно відніс до процентів – платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане майно, та завищив валові витрати внаслідок невірного визначення суми оподатковуваного прибутку без врахування процентів та суми витрат на виплату (нарахування) процентів за кредитом на користь нерезидента.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками податкового органу, з наступних підстав.

Засновником та власником ПП «ВТБ Лізинг Україна»є резидент РФ - ВАТ «ВТБ-Лізинг». Позивач взятий на облік, як юридична особа. Основним видом діяльності останнього є надання послуг фінансового лізингу. Єдиним джерелом фінансування лізингової діяльності є позика, отримана від ВАТ «ВТБ-Лізинг»на підставі договору позики №2-в від 16.04.2007 року.

Згідно умов вказаного договору позикодавець надає, а позичальник зобов»язується повернути позику зі сплатою відсотків. Цільове призначення позики: поповнення оборотних коштів позичальника для здійснення господарської діяльності щодо надання фінансових послуг –фінансового лізингу.

Додатковою угодою від 25.12.2007 року №5 до даного договору позики борг позичальника переуступлений від ВАТ «ВТБ-Лізинг»(РФ) до Verulamium Finance Limited (Кіпр), яке є пов»язаною особою ВАТ «ВТБ-Лзинг»(РФ).

Сума нарахованих процентів за перевіряємий працівниками відповідача період на користь нерезидентів становить 202770878,47 грн. Сума сплачених позивачем процентів –145790330 грн.

За рахунок отриманих у позику коштів позивач придбав майно, яке передав у фінансовий лізинг за відповідними договорами, відповідно до яких, лізингоодержувачі за користування отриманим у лізинг майно сплачують на користь ПП «ВТБ Лізинг Україна»лізингові платежі, що включають відшкодування вартості предметів лізингу та винагороду лізингодавця, яка обчислюється у вигляді річної ставки від залишкової вартості предмету лізингу (17% або 13%).

Фактично ПП «ВТБ Лізинг Україна»отримує проценти від розміщення власних активів у вигляді винагороди лізингодавця в складі лізингових платежів.

Загальна сума отриманої винагороди позивача за надане майно у лізинг за спірний період становить 118044688,62 грн.

Враховуючи наявність сплачених на користь нерезидентів процентів за позикою в сумі 145790330 грн. позивач відніс до складу валових витрат суму у розмірі 118157663 грн., яку визначив за правилами пп.5.5.2 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунтом 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначені особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями.

Підпунктом 5.5.1 вказаної статті встановлено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу валових витрат витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів. (пп. 5.5.2 п.5.5 ст.5 Закону)

Відповідач, встановлюючи порушення позивачем норм чинного законодавства, зазначених в акті перевірки, виходив з того, що лізингові платежі у вигляді винагороди лізингодавцю не є процентами в розумінні п.1.10 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Разом з тим, така позиція не узгоджується з нормами матеріального права, зокрема з положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який в даному випадку є спеціальним.

Вказаний закон не містить норм, згідно яких лізингові платежі у вигляді винагороди лізингодавцю не розглядаються як проценти в розумінні п.1.10.

Відповідно до пп.7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що частина лізингового платежу, на яку лізингодавець збільшує валові доходи розуміється саме як проценти.

Підпунктом 1.10 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що процентами є доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).

Проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини колегія суддів вважає, що лізингові платежі, отримані у якості вінагороди лізингодавця є платежами за використання послуг, отриманих у кредит, що в контексті п.1.10 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є процентами.

За таких обставин, визначення позивачем лізингових платежів, отриманих у якості винагороди, як доходу у вигляді процентів від розміщення власних активів є обґрунтованим. В даному випадку обчислення позивачем валових витрат за правилами пп. 5.5.2 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відповідає положенням даного Закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача та наявності правових підстав для задоволення позову, оскільки останній правомірно відніс до складу валових витрат витрати на виплату (нарахування) процентів за кредитами у сумі визначеній в порядку, передбаченому п.п.5.5.2 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд першої інстанції дав належну оцінку вказаним обставинам та наданим сторонами доказам, правильно застосував норми матеріального права, у зв»язку із чим, ухвалив рішення, яке відповідає Закону.

Орган державної податкової служби, як суб»єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень та обґрунтованість встановлених ним порушень норм чинного законодавства з боку позивача.

Правова позиція відповідача ґрунтується на неправильному трактуванні норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами та нормами чинного законодавства, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7.08.2009 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена протягом місяця, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення суду виготовлений 2.03.2010 року.

Головуючий суддя:

Судді:

<Текст >