Постанова № 8275269, 27.02.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2010 р. Справа № 06-5-51/1426-57/306-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача –не з'явився,

відповідача –Горобець О.В. (дов.№ 21-21/20945 від 30.12.2009року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№179Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 21.12.2009р. по справі № 06-5-51/1426-57/306-09

за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід банк», м. Київ,

до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», м. Харків,

про визнання недійсним договору, –

встановила:

          Рішенням господарського суду Харківської області від 21.12.2009 року (суддя Аюпова Р.М.) відмовлено в задоволенні позову публічному акціонерному товариству «Родовід банк»(а.с.108-а.с.116, том 2).

          Позивач з рішенням господарського суду по даній справі не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення від 21.12.2009 року по справі №06-5-51/1426-57/306-09 та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі (а.с.121, том 2).

          В апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин справи, які мають суттєве значення для справи. Зокрема, вважає, що відповідачем включено до кредитного договору умову, яка є прихованою штрафною санкцією та не є платою за користування кредитними коштами. Крім того, апелянт вважає, що відсутність в пункті 10.2.1. та пункті 10.2.2. кредитного договору реквізитів кореспондентських рахунків унеможливлює користування позивачем та відповідачем своїми правами на виконання своїх зобов’язань за договором, пов’язаних з такими рахунками, і в цій частині положення кредитного договору суперечать статті 628 Цивільного кодексу України. А також посилається на інші обставини, викладені в апеляційній скарзі ( а.с.120- а.с.121, том2).

Апелянт в апеляційній скарзі зазначив про розгляд справи за участю його представника (а.с121, том 2).

У судове засідання 22.02.2010 року заявник апеляційної скарги не з’явився.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційним судом повідомлено позивача про час і місце розгляду його апеляційної скарги ухвалою від 26.01.2010 року. Ухвала була направлена судом 27.01.2010 року рекомендованим поштовим відправленням за адресою позивача, вказаною в апеляційній скарзі. Як свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке судом долучено до матеріалів справи, ухвала суду отримана ПАТ «Родовід банк»01.02.2010 року, тобто апелянту було відомо, що розгляд його апеляційної скарги відбудеться 22.02.2010 року (а.с.1, том 3).

Дана обставина свідчить про те, що апелянт був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, судом було забезпечено позивачу реальну можливість для здійснення прав, передбачених статтею 22 Господарського процесуального кодексу України. Однак він не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні. Виходячи зі статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає клопотання апелянта таким, що не підлягає задоволенню. Не з’явлення представника позивача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що така поведінка Публічного акціонерного товариства «Родовід банк»свідчить про його зловживання своїми правами та порушенням прав інших учасників процесу на розгляд справи упродовж розумного строку, закріпленого у пункті 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Харківської області по даній справі залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

26.11.2009 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом та просив суд визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №1, укладений 23.07.2008 року між ним та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»та просив суд зобов’язати відповідача повернути йому всі сплачені за зазначеним кредитним договором відсотки за користування коштами, а також стягнути витрати зі сплати державного мита у сумі 85 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. 00 коп. ( а.с.3 –а.с.5, том 1).

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що положення пункту 1.3.2. кредитного договору підпадають під визначення санкцій за неналежне виконання господарських зобов’язань, передбачених статтями 230 Господарського кодексу України та 576 Цивільного кодексу України, і в спірному договорі є прихованою штрафною санкцією. Ці санкції відповідачем не були узгоджені з ним. Також позивач вважає, що пункт 1.3.2. зазначеного договору суперечить нормам діючого законодавства, зокрема, статті 627 Цивільного кодексу України, а відсутність реквізитів кореспондентських рахунків у пунктах 10.2.1. та 10.2.2. кредитного договору суперечить статті 628 Цивільного кодексу України. Також посилається на інші обставини, викладені у позовній заяві (а.с.1-а.с.5, том1).

Господарський суд Харківської області рішенням від 21.12.2009 року відмовив позивачу у задоволенні заявленого позову.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 липня 2008 року між позивачем –Публічним акціонерним товариством «Родовід банк»та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк»було укладено кредитний договір №1. Відповідно до умов кредитного договору банк (відповідач у справі) зобов’язався надати позичальнику (позивачу), а позичальник зобов’язався прийняти і належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 20000000,00 доларів США у порядку і на умовах, зазначених у договорі.

У відповідності до пункту 1.2.1. кредитного договору позивач 24.07.2008 року звернувся до відповідача з заявкою №73-04-18258/15322 з проханням надати згідно з умовами кредитного договору №1 від 23 липня 2003 року 20000000,00 дол. США з терміном повернення:

-7000000,00 доларів США не пізніше «20»липня 2009 року;

-7000000,00 доларів США не пізніше «21»липня 2009 року;

-6000000,00 доларів США не пізніше «22»липня 2009 року ( а.с.17, том1).

Факт отримання зазначених грошових коштів позивачем підтверджується матеріалами справи, зокрема, копією Свифт повідомлення та не оспорюється позивачем (а.с.101, том2).

Позичальник (позивач у справі) зобов’язався повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 22 липня 2009 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (дострокового) відповідно до умов договору, а також сплатити за користування кредитними коштами понад встановлений термін відсотки за процентною ставкою 28% річних, такий розмір процентної ставки застосовується до всієї заборгованості клієнта по основній сумі боргу незалежного від розміру простроченої заборгованості. До такої згоди сторони дійшли при укладанні кредитного договору.

Зокрема, пунктами 1.3.3., 1.3.4., та 1.3.5. кредитного договору сторони передбачили нарахування процентів на суму кредитних коштів фактично наданих банком (відповідачем) позичальнику (позивачу) згідно з умовами кредитного договору за період з моменту фактичного надання коштів до повернення останнім коштів у власність банку (відповідачу). Нарахування процентів здійснюється щомісяця в останній робочий день поточного місяця. Період нарахування процентів починається з дня фактичного надання кредитних коштів в перший період, а в наступному –з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються методом «факт/360», відповідно до Постанови Правління НБУ від 18 червня 2003 року №255. при цьому проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім відповідно до умов даного договору. Для розрахунку процентів день надання та день погашення кредиту вважається останнім днем.

Строк сплати процентів - останній робочий день кожного місяця. При цьому остаточне погашення процентів повинно бути зроблено разом з основною сумою кредиту.

Однак позивач вважає, що процентна ставка за користування кредитними коштами понад встановлений термін є штрафними санкціями, з огляду на те, що пунктом 1.3.2. кредитного договору встановлена процентна ставка за користування кредитними коштами понад встановлений термін в розмірі 28% річних, розмір якої застосовується до всієї заборгованості клієнта по основній сумі боргу, незалежно від розміру простроченої заборгованості, то розмір відсотків за договором, збільшується в два рази, що і є, як стверджує позивач, прихованою штрафною санкцією і порушує одну з загальних засад цивільного законодавства –свободу договору, інші акти цивільного законодавства, а також моральні засади суспільства, та є підставою для визнання цього договору недійсним за статтями 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Судова колегія вважає такі посилання позивача необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до положень частини 2 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Як вбачається з матеріалів справи, розділом 7 кредитного договору №1, укладеного 23.07.2008 року, сторони передбачили умови надання кредиту, плату за кредит( пункт 1.3. договору), узгодили відповідальність сторін за порушення терміну повернення кредиту та/або процентів за кредит або комісій, а також відповідальність сторін у випадку нецільового використання кредиту, передбачивши таку відповідальність у розділі 7 «відповідальність сторін». Пункт 1.3.2. кредитного договору не віднесений сторонами до розділу відповідальності сторін, і не є штрафною санкцією. Зазначеним пунктом сторонами було узгоджено збільшення плати за користування кредитними коштами понад встановлений термін. Тому посилання позивача на те, що даний пункт передбачає штрафні санкції, безпідставне.

Щодо посилання позивача на невідповідність статті 628 Цивільного кодексу України пунктів 10.2.1. та 10.2.2. кредитного договору, з огляду на те, що в даних пунктах договору відсутні номери кореспондентських рахунків позивача, то суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, визнавши ці посилання позивача необґрунтованими і правомірно зазначив у рішенні, що кредитним договором, а саме, розділом 10 «Про договірне списання»сторони домовилися про договірне списання банком із усіх рахунків позичальника в національній і іноземній валюті відкритих АКІБ «УкрСиббанк», коштів в оплату: сум заборгованості по кредиту і процентам за користування ним, сум комісійної винагороди, сум штрафних санкцій (пені), інших грошових зобов’язань позичальника, нарахованих банком по цьому кредитному договору ( а.с.15, том1).

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а саме: п.1.38 статті1 цього Закону визначає, що договірним списанням є списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, здійснюється банком в порядку, передбаченому в договорі, укладеному між банком та клієнтом.

Використання або не використання механізму договірного списання за кредитним договором є правом банку (відповідача), і не є порушенням з боку банку прав позичальника.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, статтею 203 Цивільного кодексу України.

За приписом частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, зазначивши у судовому рішенні, що позивач не довів, у чому полягає невідповідність його волевиявлення умовам кредитного договору. У матеріалах справи докази невідповідності волевиявлення позивача умовам кредитного договору відсутні.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що посилання апелянта на невідповідність кредитного договору статті 628 Цивільного кодексу України є безпідставним і повністю спростовується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем були прийняті умови кредитного договору, були отримані кошти згідно з умовами договору у розмірі 20000000,00 доларів США, сплачувалися проценти на виконання умов кредитного договору №1 від 23 липня 2008 року за період з 31 липня 2008 року по 30 листопада 2009 року, що підтверджується долученими до матеріалів справи меморіальними валютними ордерами та SWIFT повідомленням, довідкою відповідача від 22.02.2010 року (а.с. 45, том 3).

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що, відмовляючи позивачу у позові щодо зобов’язання відповідача повернути позивачу всі сплачені за кредитним договором №1 від 23.07.2008 року відсотки за користування коштами, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що сплачені позивачем відповідачу відсотки за користування кредитними коштами за кредитним договором №1 від 23 липня 2008 року, сплачені у відповідності до умов зазначеного договору.

Однак судова колегія зазначає, що господарський суд Харківської області при розгляді справи, залишив поза увагою той факт, що позивачем при поданні позовної заяви не сплачено державного мита за вимогою про зобов’язання відповідача повернути йому (позивачу) всі сплачені за кредитним договором №1 від 23.07.2008 року відсотки за користування коштами (а.с.5, том1). Не зобов’язав позивача доплатити державне мито, не стягнув з позивача державне мито при винесенні судового рішення.

Колегія суддів вважає необхідним, керуючись статтями 44, 45, 46 Господарського процесуального кодексу України, та у відповідності до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»стягнути з позивача на користь Державного бюджету України державне мито у розмірі 25500,00 грн.(двадцять п’ять тисяч гривень) по позовній вимозі про зобов’язання відповідача повернути позивачу всі сплачені за кредитним договором№1 від 23.07.2008 року відсотки за користування коштами, та 50% від зазначеної суми з апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області, що складає 12 750,00 грн. (дванадцять тисяч сімсот п’ятдесят гривень), всього - 38250,00 грн.(тридцять вісім тисяч двісті п’ятдесят гривень).

          Враховуючи вищезазначене, рішення господарського суду Харківської області від 21 грудня 2009 року по справі №06-5-51/1426-57/306-09, слід змінити, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Керуючись статтями 44-46, 91, 99, 101, 102, п. 4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу позивача, Публічного акціонерного товариства «Родовід банк», залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21 грудня 2009 року по справі №06-5-51/1426-57/306-09 змінити, доповнивши резолютивну частину другим абзацом в наступній редакції: «Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Родовід банк»(04136, м. Київ, вул.Північно-Сірецька,1-3 к/р 32008171201 у Головному управлінні Національного банку України по місту Києву та Київській області, МФО 321712, код ЄДРПОУ 14349442) на користь Державного бюджету України (одержувач –УДК у м. Харкові, № рахунку 31110095700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011) державне мито у сумі 38250,00 грн.(тридцять вісім тисяч двісті п’ятдесят гривень).

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

В решті рішення господарського суду Харківської області від 21 грудня 2009 року по справі №06-5-51/1426-57/306-09 про відмову в задоволенні позову, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Головуючий суддя

Судді