Постанова № 8275117, 19.02.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2010 р. Справа № 14/257-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3794С/3-7) на рішення господарського суду Сумської області від 12.11.09 р. по справі № 14/257-09

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Іволжанське

до ПП "Автодіагностика", м. Суми

про стягнення 182151,90 грн.

встановила:

У червні 2009 р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою про стягнення 182151 грн. 90 коп. заборгованості відповідно до платіжних доручень від 31.01.2006 р., від 02.03.2006 р., від 24.03.2006 р., від 05.04.2006 р., від 03.05.2006 р., від 03.05.2006 р., від 02.06.2006 р., від 14.06.2006 р., від 15.06.2006 р., від 22.06.2006 р., від 04.07.2006 р., від 04.07.2006 р., від 19.07.2006 р., від 26.07.2006 р., від 28.07.2006 р., від 03.08.2006 р., від 11.08.2006 р., від 19.08.2006 р., від 31.08.2006 р., від 31.08.2006 р., від 08.09.2006 р., від 18.09.2006 р., від 20.09.2006 р., від 26.09.2006 р., від 29.12.2006 р., від 26.02.2007 р., від 24.07.2007 р. з урахуванням інфляції та відсотків за користування грошовими коштами, а також витрати, пов`язані з розглядом справи.

31.08.2009 р. позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 88248 грн. 00 коп. основної заборгованості за договорами позики та 20343 грн. 91 коп. в рахунок плати за користування позикою.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.11.2009 р. по справі № 14/257-09 (суддя Заєць С.В.) в частині позовних вимог про стягнення коштів, перерахованих по платіжним дорученням № 2 від 31.01.2006 року на суму 500,00 грн.; № 6 від 24.03.2006 року на суму 3880,00 грн.; № 14 від 03.05.2006 року на суму 1865,00 грн.; № 15 від 03.05.2006 року на суму 1400,00 грн.; № 19 від 02.06.2006 року на суму 9040,00 грн.; № 20 від 14.06.2006 року на суму 1700,00 грн.; № 21 від 15.06.2006 року на суму 350,00 грн.; № 27 від 22.06.2006 року на суму 900,00 грн.; № 28 від 04.07.2006 року на суму 1900,00 грн.; № 33 від 19.07.2006 року на суму 1850,00 грн.; № 35 від 26.07.2006 року на суму 1510,00 грн.; № 36 від 28.07.2006 року на суму 500,00 грн.; № 37 від 03.08.2006 року на суму 2250,00 грн.; № 38 від 11.08.2006 року на суму 820,00 грн.; № 43 від 16.08.2006 року на суму 220,00 грн.; № 44 від 31.08.2006 року на суму 235,00 грн.; № 45 від 31.08.2006 року на суму 2000,00 грн.; № 48 від 18.09.2006 року на суму 770,00 грн.; № 46 від 08.09.2006 року на суму 2080,00 грн.; № 49 від 20.09.2006 року на суму 600,00 грн.; № 53 від 26.09.2006 року на суму 110,00 грн.; № 65 від 29.12.2006 року на суму 19798, грн. провадження у справі припинити.

В частині позовних вимог про стягнення коштів, перерахованих по платіжним дорученням № 4 від 02.03.2006 р. на суму 2400,00 грн., № 9 від 05.06.2006 р. на суму 2100,00 грн., № 4 від 02.03.2007 р. на суму 200,00 грн., № 94_26 від 04.07.2006 р. на суму 21000,00 грн., № 62 від 24.07.2007 р. на суму 8270,00 грн. та в частині стягнення плати у розмірі 20343 грн. 91 коп. за користування позикою у позові відмовити.

Рішення в частині позовних вимог про стягнення коштів, перерахованих по платіжним дорученням мотивоване тим, що предметом розгляду в Харківському апеляційному господарському суді по справі № 14/468-08 були суми, які зазначені позивачем в даній справі про стягнення 108591,91 грн. (з урахуванням уточнення позовних вимог), крім сум в розмірі: 2400,00 грн. платіжне доручення № 4 від 02.03.2006 р.; 2100,00 грн. платіжне доручення № 9 від 05.06.2006 р.; 200,00 грн. платіжне доручення № 4 від 02.03.2006 р.; 21000,00 грн. платіжне доручення № 94_26 від 04.07.2006 р.; 8270,00 грн. платіжне доручення № 62 від 24.07.2007 р. та на підставі ст. 80 ГПК України, провадження припинено.

В частині позовних вимог про стягнення коштів, за користування позикою рішення мотивоване тим, що позивач не подав належних доказів існування між сторонами договірних відносин позики із встановленням строків виконання сторонами своїх зобовязань, не подав належних доказів предявлення відповідачу вимоги про повернення перерахованих коштів.

Позивач з рішенням господарського суду Сумської області не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У апеляційній скарзі позивач зазначив, що суд першої інстанції не обґрунтовано встановив, що предметом розгляду в Харківському апеляційному господарському суді по справі № 14/468-08 були суми, які зазначені позивачем в даній справі про стягнення 108591,91 грн. (з урахуванням уточнення позовних вимог), крім сум в розмірі: 2400,00 грн. платіжне доручення № 4 від 02.03.2006 р.; 2100,00 грн. платіжне доручення № 9 від 05.06.2006 р.; 200,00 грн. платіжне доручення № 4 від 02.03.2006 р.; 21000,00 грн. платіжне доручення № 94_26 від 04.07.2006 р.; 8270,00 грн. платіжне доручення № 62 від 24.07.2007 р. та безпідставно припинив провадження, оскільки позов у цієї справи є самостійним позовом між тими самими сторонами, в якому предметом є той самий предмет (суми позик), що і справі № 14/468-08, але підставою позову були не договори позики, а саме платіжні доручення про перерахування коштів.

Щодо відмови у позові в частині позовних вимог про стягнення коштів, перерахованих по платіжним дорученням № 4 від 02.03.2006 р. на суму 2400,00 грн., № 9 від 05.06.2006 р. на суму 2100,00 грн., № 4 від 02.03.2007 р. на суму 200,00 грн., № 94_26 від 04.07.2006 р. на суму 21000,00 грн., № 62 від 24.07.2007 р. на суму 8270,00 грн. та в частині стягнення плати у розмірі 20343 грн. 91 коп. за користування позикою, у апеляційній скарзі позивач зазначив, що суд першої інстанції не зясував фактичних обставин справи, а саме направлення претензії за місцем фактичного розташування керівного органу відповідача, оскільки направлення за юридичною адресою не призвело до отримання відповідачем поштових відправлень.

Відповідач з обставинами, викладеними у апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що посилання апелянта на те, що між сторонами був укладений договір позики є безпідставним та не обґрунтованим, та надані позивачем копії платіжних доручень не є доказом надання сум позик, оскільки в платіжних дорученнях не міститься посилання на договір позики. Крім того, позивачем не було надіслано претензії відповідачу відповідно до ст. 530 ЦК України. В доповненнях до відзиву відповідач зазначив, що відповідно до бухгалтерської довідки грошові кошти перераховані ОСОБА_1 є безповоротною фінансовою допомогою, тобто він не повинен повертати грошові кошти.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду встановила, що на протязі 2006 та 2007 років позивач перерахував відповідачу грошові кошти згідно платіжних доручень від 31.01.2006 р. - на суму 500 грн.; від 02.03.2006 р. - на суму 2 400 грн.; від 24.03.2006 р. - на суму 3 880 грн.; від 05.04.2006 р. - на суму 2 100 грн.; від 03.05.2006 р. - на суму 1 400 грн.; від 03.05.2006 р. - на суму 1 865 грн.; від 02.06.2006 р. - на суму 9 040 грн.; від 14.06.2006 р. - на суму 1 700 грн.; від 15.06.2006 р. - на суму 350 грн.; від 22.06.2006 р. - на суму 900 грн.; від 04.07.2006 р. - на суму 1 900 грн.; від 04.07.2006 р. - на суму 200 грн.; від 19.07.2006 р. - на суму 1 850 грн.; від 26.07.2006 р. - на суму 1510 грн.; від 28.07.2006 р. - на суму 500 грн.; від 03.08.2006 р. - на суму 2 250 грн.; від 11.08.2006 р. - на суму 820 грн.; від 16.08.2006 р. - на суму 220 грн.; від 31.08.2006 р. - на суму 2 000 грн.; від 31.08.2006 р. - на суму 235 грн.; від 08.09.2006 р. - на суму 2080 грн.; від 18.09.2006 р. - на суму 770 грн.; від 20.09.2006 р. - на суму 600 грн.; від 26.09.2006 р. - на суму 110 грн.; від 29.12.2006 р. - на суму 19798 грн.; від 26.02.2007 р. - на суму 21 000 грн.; від 24.07.2007 р. - на суму 8 270 грн.

В платіжних дорученнях зазначено - фінансова допомога, що буде повернута, з - но договорів за різними номерами та датами. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2008 р. по справі № 14/468-08 встановлено, що відповідні суми позивачем сплачені на рахунок відповідача не на підставі зазначених ним договорів, а по іншим взаємовідносинам, за якими строк повернення грошової позики не встановлений.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки, підставою виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набутті, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, зокрема дво - або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятися або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 2. ст. 1047 ЦК України, за якою на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, укладання договорів позики підтверджується платіжними дорученнями, за якими відповідач отримав фінансову допомогу, що підлягала поверненню, погодився з зазначеними у платіжних дорученнях умовами, не відмовився від одержання коштів та не повернув їх позивачу.

Суд першої інстанції, посилаючись на вимоги ст. 1047 ЦК України щодо встановлення форми договору позики, не звернув уваги на ч. 2. ст. 1047 ЦК України, та зробив помилковий висновок, що правовідносини між сторонами спору із-за відсутності письмових договорів позики не є запозиченням коштів.

Господарський суд також неправомірно посилався на вимоги ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 10.02.2009 р., в який просив повернути кошти, перераховані по вищевказаним платіжним дорученням до 10.03.2009 р., що підтверджується рекомендованим листом № 667803.

Суд першої інстанції встановивши, що у відповідності до листа УДПГТЗ «Укрпошта»від 07.07.2009 р. № 05/02-276, рекомендований лист з простим повідомленням № 667803 від 11.02.2009 р. із ВПЗ Суми - 9 на адресу: ПП «Автодіагностика»вул. Білопільський шлях, 19, м. Суми, 40009, надійшов у ВПЗ Суми - 9 та повернутий 12.03.2009 р. на зворотну адресу за закінченням терміну зберігання, не досліджував причини повернення претензії та зробив безпідставний висновок про не пред'явлення позивачем відповідачу вимоги про повернення перерахованих коштів, в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, відповідач тривалий час не знаходиться за юридичною адресою: м. Суми, вул. Петропавловська,108, в звязку з чим позивач правомірно направив вимогу на фактичну адресу відповідача: м. Суми, вул. Білопільський шлях, 19. Листом Сумської дирекції УДПГТЗ «Укрпошта»від 22.01.2010 р. № 05/02-31 підтверджується надходження зазначеного рекомендованого листа, первинне повідомлення було вкладено в абонентську скриньку відповідача, але на протязі місяця відповідач не зявився за отриманням листа і лист був повернутий за закінченням терміну зберігання.

В даному випадку є підстави вважати, що позивач виконав вимоги ст. 1049 ЦК України, але відповідач ухилився від одержання листа та повернення коштів. Тем більш, що відповідачу ще у 2008 р. було відомо про наявність вимоги про повернення коштів при розгляді справи № 14/468-08 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Іволжанське до ПП "Автодіагностика", м. Суми про стягнення 76361,5 грн. заборгованості по укладеним договорам позики за різними номерами та датами.

Суд першої інстанції безпідставно припинив провадження у справі з посиланням на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2008 р. по справі № 14/468-08, в якій, предметом позову є стягнення сум позики, але суд не досліджував підстави позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Як свідчать матеріали справи, підставою позову по справі № 14/468-08 були договори позики за різними номерами та датами, а по справі № 14/257-09 - договори позики, які виникли з платіжних доручень про перерахування коштів, тобто підстави позову є різними.

В звязку з чим, суд необґрунтовано частково припинив провадження у справі і відмовив у задоволенні позову, який в частині стягнення заборгованості у сумі 88248 грн. 00 коп. підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині стягнення плати за користування позикою в сумі 20343,91 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

В звязку з тим, що сторони не встановили розмір процентів від суми позики позивач обґрунтовано нарахував проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України.

Посилання відповідача на часткове погашення заборгованості не може бути прийнято до уваги, так як у видаткових касових ордерах на суму 5364 грн. зазначено про повернення коштів фізичній особі ОСОБА_1, а не підприємцю, в платіжному дорученні № 124 від 01.10.2007 року на суму 16000 грн. є посилання на договір позики б/н від 01.07.2007 року, а в інших платіжних дорученнях відповідач посилається на договори, повернення коштів за якими не є предметом розгляду справи.

Твердження відповідача про те, що відповідно до бухгалтерської довідки грошові кошти перераховані ОСОБА_1 є безповоротною фінансовою допомогою, тобто він не повинен повертати грошові кошти є безпідставним та суперечить матеріалам справи, зокрема платіжним дорученням, в яких зазначено: фінансова допомога, що буде повернута.

Відповідач не надав доказів укладання договорів дарування або інших правочинів, за якими позивач безоплатно передав кошти.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, що позивачем не виконано.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 11, 202, 205, 207, 1046 1049 ЦК України, ст.ст. 80,101, 102, 103,105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 12.11.2009 р. по справі № 14/257-09 скасувати та прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з ПП «Автодіагностика»(м. Суми, вул. Білопільський шлях, 19, р/р 26007110000063 в Сумськом філіалі АКБ «Індустріалбанк», МФО 337892, код ЄДРПОУ 21130155) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1, НОМЕР_2 в СФ АКБ «Індустріалбанк», МФО 337892, Інд.код НОМЕР_1) - 88248 грн. основного боргу, 20343,91 грн. плати за користування позикою, 1085,91 грн. держмита, 312,5 грн. судових витрат, 542,95 грн. держмита по скарзі.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя

Судді

Повний текст постанови підписаний 22.02.2010 р.