Постанова № 8275066, 18.02.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2010 р. Справа № 57/139-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., судді Білоконь Н. Д. , Терещенко О.І.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача: не зявився.

1-го відповідача: не зявився.

2-го відповідача: не зявився.

3-го відповідача: не зявився.

4-го відповідача: не зявився.

5-го відповідача: Печений О.П. (довіреність у матеріалах справи а.с. 142, т. 2)

6-го відповідача: Колісник Я.В. (довіреність у матеріалах справи а.с. 143, т. 2)

1-ї третьої особи: Печений О.П. (довіреність у матеріалах справи а.с. 142, т. 2)

2-ї третьої особи: не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги:

п'ятого відповідача - ТОВ "Сіб-Інвест" (вх. № 3845 Х/1-7);

четвертого відповідача ОСОБА_3 (вх. № 3846 Х/1-7);

третьої особи - ТОВ "ВІН" (вх. № 3888 Х/1-7);

на рішення господарського суду Харківської області від 27.11.09 року у справі № 57/139-09

за позовом ОСОБА_4, м. Харків,

до:

1) ОСОБА_5, м. Харків;

2) ОСОБА_6, м. Харків;

3) ОСОБА_7, м. Харків;

4) ОСОБА_3, м. Харків;

5) товариства з обмеженою відповідальністю "СІб-Інвест", м. Харків,

6)товариства з обмеженою відповідальністю "Автосервіс "Олексіївський", м. Харків,

треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1) товариство з обмеженою відповідальністю "ВІН", м. Харків,

2) виконавчий комітет Харківської міської ради, м. Харків,

про визнання недійсним рішення зборів, звернення стягнення, визнання недійсними договорів та свідоцтва про право власності, про витребування майна, визнання права власності та зобовязання вчинити певні дії,

встановила:

Позивач - ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Харківської області до відповідачів ОСОБА_5 (першого відповідача), ОСОБА_6 (другого відповідач), ТОВ „СІБ-Інвест” (третього відповідач), ОСОБА_7 (четвертого відповідача), ОСОБА_3 (пятого відповідача), ТОВ „Автосервіс Олексіївський” (шостого відповідача) з позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати недійсним рішення зборів учасників ТОВ „ВІН" (30429932) від 31.01.06 про зміну складу засновників (Протокол №1);

- звернути стягнення на 100% корпоративних прав на ТОВ „ВІН", та визнати його учасником Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІН" (30429932) з розміром частки у статутному фонді - 100%;

- визнати недійсними рішення зборів учасників ТОВ „ВІН" від 31.01.06 про обрання на посаду директора ОСОБА_8 (Протокол №2) та всі подальші рішення зборів учасників ТОВ „ВІН";

- зобов'язати Виконавчий комітет Харківської міської ради провести скасування державної реєстрації змін до статутних документів ТОВ „ВІН" з 31.01.06 та провести державну реєстрацію рішення суду у цій справі;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. АДРЕСА_1, укладений між ТОВ „ВІН" та ОСОБА_7 (четвертим відповідачем), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. (реєстраційний №3021);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 (четвертим відповідачем) та ОСОБА_3 (пятим відповідачем), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В.(реєстраційний №3106);

- визнати недійсним свідоцтво про право власності ТОВ „Автосервіс Олексіївський" (шостого відповідача), видане 02.04.07 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради;

- витребувати нежитлову будівлю літ. „А-2", розташовану по АДРЕСА_1, з незаконного володіння ТОВ „Автосервіс Олексіївський" (шостого відповідача);

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІН" право власності на нежитлову будівлю літ. „А-2", розташовану по пр. АДРЕСА_1

Рішенням господарського суду Харківської області від 27 листопада 2009 року:

- позов задоволено частково.

- визнано недійсним рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІН" від 31.01.06 про зміну складу засновників (Протокол №1 від 31.01.2006 року)

- звернуто стягнення на 100% корпоративних прав на Товариство з обмеженою відповідальністю „ВІН".

- визнано ОСОБА_4 учасником Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІН" з розміром частки у статутному фонді - 100%.

- визнано недійсними рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІН" від 31.01.06 про обрання на посаду директора ОСОБА_8 (Протокол № 2 від 31.01.2006 р.)

- визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. АДРЕСА_1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІН" та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. (реєстраційний № 3021).

- визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_2) та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. (реєстраційний №3106).

- визнано недійсним свідоцтво про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Автосервіс Олексіївський", видане 02.04.07 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради.

- витребовано нежитлову будівлю літ. „А-2", розташовану АДРЕСА_1, з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю „Автосервіс Олексіївський" та передано її Товариству з обмеженою відповідальністю „ВІН".

- визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІН" право власності на нежитлову будівлю літ. „А-2", розташовану по пр. АДРЕСА_1

ТОВ "Сіб-Інвест", п'ятий відповідач, з рішенням господарського суду першої інстанції від 27.11.2009р. у справі № 57/139-09 не погодився, так як вважає його незаконним, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати, в позові відмовити.

ОСОБА_3, четвертий відповідач, також з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, оскільки, на його думку, рішення є незаконним, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, просить його скасувати, в позові відмовити.

ТОВ «ВІН», третя особа у справі, не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 27.11.2009р. у даній справі, подало до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, просить оскаржуване рішення скасувати, в позові відмовити.

Одноособовий представник п'ятого відповідача та першої третьої особи апеляційні скарги п'ятого відповідача та першої третьої особи підтримує, просить їх задовольнити у повному обсязі, вказує на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення господарського суду першої інстанції, у зв'язку з чим просить його скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник шостого відповідача у відзивах та в судовому засіданні вказує, що вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, а апеляційні скарги відповідачів та третьої особи такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з чим, просить це рішення скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представники позивача, першого, другого, третього, четвертого відповідачів та другої третьої особи в попередні, а також в останнє судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, про що свідчать матеріали справи.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін третіх осіб, що з'явились в судове засідання, та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 01.12.2005 року між ОСОБА_4 (позивачем) та ОСОБА_5 (першим відповідачем) було укладено договір позики №1 (далі договір позики №1), відповідно до умов якого позивач передав першому відповідачу 260000,00 грн., а останній зобовязався їх повернути не пізніше 01.05.2009 року.

Відповідно до п. 5 Договору позики №1, з метою забезпечення виконання позичальником зобовязань за цим договором сторони в день укладання цього договору укладають договір застави, за умовами якого ОСОБА_5 передає у заставу ОСОБА_4 (позивачу) належну позичальнику (першому відповідачу) частку у статутному фонді ТОВ “ВІН” у розмірі 50%, що становить 3700,00 грн.

З метою забезпечення прийнятих на себе зобовязань за Договором позики №1, 01.12.2005 року між позивачем та першим відповідачем був укладений договір №1 застави корпоративних прав, відповідно до п.п.1.3, 1.4 якого, в забезпечення виконання зобовязань за Договором позики перший відповідач передав в заставу належні йому корпоративні права ТОВ “ВІН”, а саме: 50% від розміру статутного фонду товариства, що становить 3700,00 грн.; оціночна вартість предмету застави становить 260000,00 грн.

01.12.2005 року між ОСОБА_4 (позивачем) та ОСОБА_6 (другим відповідачем) було укладено договір позики №2 (далі договір позики №2), відповідно до умов якого позивач передав другому відповідачу 260000,00 грн., а останній зобовязався їх повернути не пізніше 01.05.2009 року.

Відповідно до п.5 Договору позики №2 з метою забезпечення виконання позичальником зобовязань за цим договором сторони в день укладання цього договору укладають договір застави, відповідно до умов якого ОСОБА_6 (другий відповідач) передає у заставу ОСОБА_4 (позивачу) належну позичальнику (позивачу) частку у статутному фонді ТОВ “ВІН” у розмірі 50%, що становить 3700,00 грн.

З метою забезпечення прийнятих на себе зобовязань за Договором позики №2, 01.12.2005 року між позивачем та другим відповідачем було укладено договір №2 застави корпоративних прав, відповідно до п.1.3, 1.4 якого, в забезпечення виконання зобовязань за Договором позики, другий відповідач передав в заставу належні йому корпоративні права на ТОВ “ВІН”, а саме:50% від розміру статутного фонду товариства, що становить 3700,00 грн., оціночною вартістю 260000,00 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 01 травня 2009 року перший та другий відповідачі своїх зобовязань щодо повернення позики позивачу не виконали та повідомили, що не мають можливості своєчасно повернути позичені гроші, оскільки відповідно до рішення загальних зборів ТОВ „ВІН” (оформлене Протоколом №1 від 31.01.2006 року), на підставі їх особистих заяв, належні їм корпоративні права, передані позивачу в заставу, у розмірі по 35% кожен були передані на користь ТОВ „СІБ-ІНВЕСТ” (код 33900779).

Також, 31.01.2006 року на загальних зборах учасників ТОВ “ВІН”(протокол №2 від 31.01.2006 року) був звільнений з посади директора ОСОБА_11 та обраний на вказану посаду ОСОБА_8

31.01.2006 року на загальних зборах учасників ТОВ “СІБ-ІНВЕСТ”(протокол ТОВ “СІБ-ІНВЕСТ”№ 3) було прийнято рішення щодо введення ТОВ “СІБ-ІНВЕСТ” до складу учасників ТОВ “ВІН”.

24.10.2006 року ТОВ “ВІН” на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Горішним Є.В., продало ОСОБА_7 (третьому відповідачеві) нежитлову будівлю літ. “А-2”загальною площею 560,0 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_1 яка належала ТОВ “ВІН”на праві власності на підставі рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2006 р. по справі № 11/156-06.

02.11.2006 року ОСОБА_7 (третій відповідач) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Горішним Є.В., продала вказану будівлю літ. “А-2”загальною площею 560,0 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_1 четвертому відповідачу - ОСОБА_3

На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 02.04.2007 року нежитлова будівля літ. "А-2" загальною площею 560,0 кв.м., розташована за адресою АДРЕСА_1 перейшла у власність ТОВ “Автосервіс Олексіївський” в якості внеску ОСОБА_3, про що видане свідоцтво на право власності.

Позивач вважає, що передача першим ОСОБА_5 та другим (ОСОБА_6) відповідачами своїх корпоративних прав пятому відповідачу (ТОВ “СІБ-ІНВЕСТ”) та відчуження основних фондів ТОВ “ВІН” було здійснено з порушенням чинного законодавства, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно статті 1 та 3 Закону України “Про заставу”, застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення даного спору слід встановити певні обставини що стосуються предмету в договорах застави укладених між позивачем, та першим і другим відповідачами, та зазначає наступне.

Так, відповідно до положень статті 576 Цивільного кодексу України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Статтею 4 Закону України «Про заставу»встановлено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Поняття майна надається в частині 1 статті 190 Цивільного кодексу України, за якою майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. А згідно частини 2 названої статті, майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Вивченням положень договору № 1 від 01.12.2005 р. та договору № 2 від 01.12.2005 р. встановлено, що вони йменуються договорами застави корпоративних прав, з чого слідує, що заставлялися за цими договорами корпоративні права. Так само це позначається й в п.1.3 цих договорів, які по суті є ідентичними.

Крім того, про те, що предметом названих договорів є саме корпоративні права говорить також пункт 1.5 Договорів, відповідно до якого, право застави поширюється також на частину прибутку Товариства, що підлягає розподілу між учасниками, та виплачена «Заставодавцю»(дивіденди), а також на майно підприємства.

Визначення корпоративних прав наведено в частині 1 статті 167 Господарського кодексу України, згідно з якою, - корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Колегія суддів зазначає, що з аналізу вищенаведеного визначення корпоративних прав вбачається, що Дорівняти корпоративні права до майна не можливо. Що стосується прирівнення корпоративних та майнових прав, то це однозначно зробити не можна, оскільки корпоративні права є комплексними правами, які складаються як з майнових, так і з немайнових прав.

Як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, корпоративні права є комплексними за змістом і включають не лише майнові, але й організаційні елементи, ключовим з яких є право на управління юридичною особою.

Зі складу корпоративних прав можуть бути виділені окремі елементи, які мають характер майнових прав, зокрема право на одержання частини прибутку, право на одержання частини майна товариства у разі ліквідації. Однак ці майнові права не можуть розглядатися як самостійний обєкт правовідносин, зокрема заставних, оскільки, корпоративні права є неподільними за змістом. Корпоративні права можуть ділитися лише за обсягом. Відчуження навіть частини цих прав означає одночасний перехід до набувача усіх прав та обовязків, які становлять зміст корпоративних прав.

Таким чином, поряд із майновими правами корпоративні права в неподільній сукупності містять й немайнові - участь в управлінні товариством, а також інші (наприклад, право на інформацію).

Необхідно врахувати, що чинним законодавством встановлені певні обмеження щодо предмету застави.

Так, статтею 4 Закону України «Про заставу»встановлено, що предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом, аналогічна норма міститься в частині 5 статті 576 Цивільного кодексу України.

В той же час, стаття 100 Цивільного кодексу України встановлює, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Підсумовуючи вищевикладені норми законодавства, колегія суддів зазначає, що предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а участь в управлінні, яка є похідною від права на участь в товаристві є особистим немайновим правом з чого випливає неможливість встановлення в якості предмета застави корпоративних прав, оскільки це суперечить вищенаведеним нормам законодавства.

Крім того, вивченням матеріалів справи встановлено, що Договори позики, в забезпечення яких відповідно укладені договори застави корпоративних прав укладені між фізичними особами ОСОБА_4 та ОСОБА_13 і ОСОБА_6

В той же час, відповідно до положень статті частини 3 статті 96 Цивільного кодексу України, Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, договори застави були укладені в забезпечення виконання договорів позики, таким чином, позивач не мав на меті стати учасником Товариства, а бажав забезпечити повернення своїх грошових коштів від першого та другого відповідачів.

Відповідно до статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Враховуючи що порушення законодавства стосується такої важливої складової частини договорів як предмет застави, колегія суддів, користуючись правом, наданим статтею 83 Господарського процесуального кодексу України визнає договір № 1 застави корпоративних прав від 01.12.2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5. та договір № 2 застави корпоративних прав від 01.12.2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 недійсними повністю.

У звязку з обставинами викладеними вище, а також з визнанням недійсними договір № 1 застави корпоративних прав від 01.12.2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5. та договір № 2 застави корпоративних прав від 01.12.2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині звернення стягнення на 100% корпоративних прав ТОВ «ВІН»та визнання позивача учасником товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН»з розміром частки у статутному фонді - 100%

Розглядаючи позовні вимоги з урахуванням обставин, що були наведені вище, колегія суддів відмовляє у задоволенні позову в частини визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ «ВІН»(03429932) від 31.01.2006 року про зміну складу засновників (Протокол № 1) та визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ «ВІН»від 31.01.2006 року про обрання на посаду директора ОСОБА_8 (Протокол № 2) та всі подальші рішення загальних зборів учасників ТОВ «ВІН»виходячи з наступного.

Враховуючи те, що в позові ставиться питання про визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ «ВІН»про зміну складу засновників, колегія суддів дійшла висновку про те, що даний спір носить корпоративний характер, та підвідомчий господарському суду відповідно до вимог статті 12 Господарського процесуального кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 58 Закону України «Про господарські товариства», вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Відповідно до вимог частини 1 статті 60 Закону України «Про господарські товариства», загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Статтею 59 Закону України «Про господарські товариства»встановлено коло питань що віднесені до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Вивченням протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «ВІН»від 31.01.2006 року встановлено, що рішення прийняті повноважними загальними зборами учасників Товариства (ОСОБА_5 50% голосів, ОСОБА_6 50% голосів) у відповідності до компетенції загальних зборів Товариства, про що складено вказаний протокол.

Також, вивченням протоколу № 2 загальних зборів учасників ТОВ «ВІН»від 31.01.2006 року встановлено, що рішення прийняті повноважними загальними зборами учасників Товариства (ОСОБА_5 15% голосів, ОСОБА_6 15% голосів, представники учасника ТОВ «СІБ-ІНВЕСТ»- 70%голосів) у відповідності до компетенції загальних зборів Товариства, про що складено відповідний протокол.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Позивачем у справі не доведено факт прийняття зборами учасників ТОВ “ВІН” інших рішень, більше того не наведено правової аргументації щодо визнання їх недійсними, тому вимоги позивача про визнання інших подальших рішень зборів учасників ТОВ “ВІН” колегія суддів вважає безпідставними та відмовляє в її задоволенні.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Колегія суддів, звертає увагу на те, що позивач не вказав яке його право або охоронюваний законом інтерес порушено рішеннями загальних зборів ТОВ «ВІН», що виключає підстави для судового захисту та як наслідок має відмову у задоволенні означених позовних вимог.

При вирішені питання про задоволення або відмову у задоволенні позовних вимог щодо:

визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. АДРЕСА_1, укладеного між ТОВ „ВІН" та ОСОБА_7 (четвертим відповідачем), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. (реєстраційний №3021);

визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_7 (четвертим відповідачем) та ОСОБА_3 (пятим відповідачем), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В.(реєстраційний №3106);

визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ „Автосервіс Олексіївський" (шостого відповідача), виданого 02.04.07 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради;

витребування нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по АДРЕСА_1 з незаконного володіння ТОВ „Автосервіс Олексіївський" (шостого відповідача);

визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІН" право власності на нежитлову будівлю літ. „А-2", розташовану по АДРЕСА_1

колегія суддів звертає увагу на наступні вимоги чинного законодавства та обставини справи.

Як вказано у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Також, відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, та скріплюється печаткою.

В обґрунтування позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. АДРЕСА_1, укладеного між ТОВ „ВІН" та ОСОБА_7 (четвертим відповідачем), позивач вказує, що ОСОБА_8 , як директор ТОВ «ВІН»не вправі був укладати зазначений договір оскільки його призначено на посаду неповноважним складом зборів учасників Товариства (колегія суддів зазначає, що це питання було розглянуто колегією суддів вище, та при вирішенні питання про долю позовної вимоги що розглядається зараз не приймається до уваги), а також те, що ОСОБА_8 перевищив повноваження по укладенню договорів, оскільки згідно із статутом мав право укладати договори на суму, яка не перевищує суму статутного капіталу.

Задовольняючи позов в цій частині, господарський суд залишив поза увагою те, що 30 вересня 2006 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «ВІН», колегія суддів рахує такі збори учасників повноважними відповідно до приписів статті частини 1 статті 60 Закону України «Про господарські товариства» (ОСОБА_14, ОСОБА_3 представники ТОВ «СІБ-ІНВЕСТ»- 70% голосів, ОСОБА_5 15% голосів, ОСОБА_6 15% голосів, що складає 100% голосів учасників Товариства).

Загальними зборів учасників ТОВ «ВІН»(Протокол № 3 від 30 вересня 2006 року) вирішено провести продаж нежитлового будинку, що належить ТОВ «ВІН», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 а також вирішено уповноважити директора ТОВ «ВІН»- ОСОБА_8 провести продаж нежитлового будинку, що належить ТОВ «ВІН», розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Таким чином, колегія суддів вважає, що питання про відчуження нерухомого майна було вирішено загальними зборами учасників ТОВ «ВІН»до укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, а ОСОБА_8 був уповноважений на здійснення такого продажу загальними зборами учасників товариства, а тому факт перевищення повноважень директора щодо укладення угод на суму, що не перевищує суму статутного капіталу місця не мав.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на статтю 330 Цивільного кодексу України, якою встановлені правові наслідки відчуження майна особою, яка не мала на це право, оскільки майно відчужувалося особою, яка мала на нього право власності, оскільки нерухомість належала ТОВ «ВІН», а не його директору як особі

У звязку із викладеними вище, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. АДРЕСА_1, укладеного між ТОВ „ВІН" та ОСОБА_7 (четвертим відповідачем), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. (реєстраційний №3021).

В обґрунтування позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_7 (четвертим відповідачем) та ОСОБА_3 (пятим відповідачем), позивач вказує на те, що враховуючи те, що ОСОБА_3 є уповноваженим представником ТОВ «СІБ-ІНВЕСТ»для участі у зборах учасників ТОВ «ВІН»(власника 70% корпоративних прав), тому є достатні підстави вважати, що останній був проінформований про незаконність відчуження, а угода, укладена між ним та ОСОБА_7 містить ознаки фіктивного правочину.

З приводу вищезазначеного, колегія суддів бере до уваги наступне.

Статтею 234 Цивільного кодексу України наведено визначення та встановлені правові наслідки фіктивного правочину - Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, котра з сторін посилається на юридичні факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Колегія суддів зазначає, що в позовній заяві не надаються ані аргументи того, в чому знаходить свій прояв фіктивність, ані того, що доводить обізнаність набувачів майна про відсутність права у продавця на його відчуження.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 41 Конституції України, право власності є непорушним і власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених законом. Чинним законодавством не передбачено можливості позбавлення власності особи, що не має зобов'язань перед заставодержателем, шляхом звернення стягнення на її майно, яке належить цій особі на підставі чинного та оплатного договору купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підстави вищезазначеного колегія суддів вважає недоведеними твердження відповідача про наявність в діях ОСОБА_3 і ОСОБА_7 обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про господарські товариства», ст. 85 Господарського кодексу України, товариство є власником майна, переданого йому засновниками, отже Товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс Олексіївський»отримало у встановленому законом порядку право власності на приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 в якості внеску ОСОБА_3 до статутного фонду підприємства.

Таким чином, відсутні законодавчі підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_7 (четвертим відповідачем) та ОСОБА_3 (пятим відповідачем), а також вимоги позивача в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ "Автосервіс Олексіївський".

Статтею 387 Цивільного кодексу України закріплено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння - власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи обставини наведені вище, те, що колегією суддів встановлена правомірність набуття ТОВ "Автосервіс Олексіївський" права власності на нежитлову будівлю літ. „А-2", розташовану по АДРЕСА_1, а також те, що позивач не є власником цього майна, а право на витребування майна з незаконного володіння в порядку статті 387 Цивільного кодексу України має лише власник цього майна, колегія суддів відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині витребування нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по АДРЕСА_1 з незаконного володіння ТОВ „Автосервіс Олексіївський" (шостого відповідача) та визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІН" право власності на нежитлову будівлю літ. „А-2", розташовану по пр. АДРЕСА_1

Відповідно до статті 31 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, у разі постановлення судового рішення щодо скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи, або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи суд у день набрання законної сили судовим рішенням надсилає його державному реєстратору для внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор у строк, що не перевищує двох робочих днів з дати надходження судового рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, вносить до Єдиного державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, якщо інше не встановлено судовим рішенням, та в той же день повідомляє органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису.

Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ «ВІН»(03429932) від 31.01.2006 року про зміну складу засновників (Протокол № 1) та визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ «ВІН»від 31.01.2006 року про обрання на посаду директора ОСОБА_8 (Протокол № 2) та всі подальші рішення загальних зборів учасників ТОВ «ВІН», а також те, що Виконавчий комітет Харківської міської ради в цій справі є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, то він не наділений правом відповідача на визнання або відмови у визнанні позовних вимог, тому до нього не може бути предявлені позовні вимоги, у звязку з чим, підстав для задоволення позовних вимог в частині зобовязання Виконавчого комітету Харківської міської ради провести скасування державної реєстрації змін до статутних документів ТОВ «ВІН»та провести державну реєстрацію рішення суду в цій справі не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, висновки суду викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального права, через що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а апеляційні скарги задоволенню.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, у постанові апеляційного господарського суду має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судова колегія керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача..

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія судді Харківського апеляційного господарського суду

постановила:

Визнати повністю недійсним договір № 1 застави корпоративних прав від 01.12.2005 року, укладений між ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_1, виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 10.07.1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 та ОСОБА_5 (паспорт серії НОМЕР_3, виданий ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 13.10.2004 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_4

Визнати повністю недійсним договір № 2 застави корпоративних прав від 01.12.2005 року, укладений між ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_1, виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 10.07.1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 та ОСОБА_6 (паспорт серії НОМЕР_5 виданий ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 28.09.1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_6.

Апеляційну скаргу п'ятого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ-ІНВЕСТ" задовольнити.

Апеляційну скаргу четвертого відповідача ОСОБА_3 задовольнити.

Апеляційну скаргу третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 27 листопада 2009 року скасувати.

Постановити нове рішення.

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_4 (АДРЕСА_3 паспорт серії НОМЕР_1, виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 10.07.1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ТОВ "СІБ-ІНВЕСТ" (код, 33900779, м.Харків, вул. Римарська, 19, кв.44) 3248,50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_4 (АДРЕСА_3 паспорт серії НОМЕР_1, виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 10.07.1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7, АДРЕСА_4 3248,50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_4 (АДРЕСА_3 паспорт серії НОМЕР_1, виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 10.07.1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ТОВ "ВІН" (код 30429932, м. Харків, пр. Людвіга Свободи, 34 кв. 144) 3248,50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Білоконь Н. Д.

Суддя Терещенко О.І.