Постанова № 8274069, 18.02.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2010 р.Справа № 6-15/130-08-2917

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

Мирошниченко М.А.,

при секретарі - Волощук О.О.,

за участю представників:

Від прокуратури: Лянна О.А.

Від позивача: ОСОБА_3

Від відповідача: не зявився

Від Фірми „Весна”: не зявився

Від Нікопольської міської ради: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційне подання заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Одеської області

від 12.08.2009 року

по справі № 6-15/130-08-2917

за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_4

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фірми „Весна”

до Агропромислового комбінату „Нікопольський”

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Нікопольської міської ради Дніпропетровської області

про визнання договору купівлі продажу дійсним та визнання права власності на майно

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2008 року фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Агропромислового комбінату „Нікопольський” (далі АПК „Нікопольський”) про визнання дійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна від 17.12.2003 року обєкту незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ”, що знаходиться у смт. Затока, Лиманський курортний район Білгород-Дністровського району Одеської області, укладеного між сторонами, та визнання права власності на обєкт незавершеного будівництва у вигляді бази відпочинку „Січ”, що знаходиться за вказаною адресою.

На обґрунтування предявлених вимог позивач посилався на те, що 21.11.2003 року на засіданні ради АПК „Нікопольський” було прийнято рішення надати дозвіл на продаж бази відпочинку „Січ” приватній фірмі „Весна”, засновником якої є ОСОБА_4, яка з 1999 року орендувала зазначену базу відпочинку на підставі договорів оренди нерухомого майна від 11.01.1999р. та від 15.12.2000р. та за власні кошти здійснила роботи по ремонту, обслуговуванню, реконструкції і благоустрою будівель бази та будівництву їдальні на загальну суму 380650 грн. Цим же рішенням також було затверджено склад комісії, якій доручено провести оцінку бази відпочинку та підготувати договір купівлі продажу, акт приймання передачі, а також інші документи повязані з продажем бази. 16.12.2003 року згідно з експертною оцінкою бази як незавершеного будівництва ОСОБА_4 сплатив відповідачеві 146360 грн. по квитанції до прибуткового касового ордера № 5. Після сплати вартості бази відпочинку, 17.12.2003 року між сторонами було укладено договір купівлі продажу у простій письмовій формі й 18.12.2003 року продавець передав позивачу по акту приймання передачі обєкт незавершеного будівництва майно бази відпочинку „Січ” перераховане на 12 пунктах. Однак у наступному відповідач не прийняв участі в реєстрації зазначеного договору і для його нотаріального оформлення ніякої документації позивачу не надав. Після звернення до Білгород-Дністровського МБТІ позивач довідався, що в експлуатацію госкомісією база не прийнята, у звязку з чим органом реєстрації позивачу було відмовлено в оформленні документації на придбане нерухоме майно.

А тому, вказуючи те, що 04.06.2007 року ОСОБА_4 придбав у власність земельну ділянку загальною площею 1,0406 га розташовану в смт. Затока, яка використовується для експлуатації та обслуговування бази відпочинку „Січ”, позивач на підставі ст. ст. 16, 321, 392 ЦК України просив задовольнити позов.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.09.2008 року позовну заяву фізичної особи підприємця ОСОБА_4 задоволено, визнано дійсним договір купівлі продажу обєктів бази відпочинку „Січ” як незавершене будівництво від 17.12.2003р., укладений між ОСОБА_4 та АПК „Нікопольський”, а також визнано за фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 право власності на обєкти бази відпочинку „Січ”, розташовану за адресою: Одеська область, смт. Затока, Лиманський курортний район, що складаються з: 8 спальних корпусів (літ. „А-З”), душової (літ. „І”), вбиральні (літ. „К”), бару (літ. „Л”), переносного вагончику (літ. „М”), воріт (№ 1), огорож (№ № 2, 3), водопроводу (№ 4), каналізації (№ 5), КНС, трансформаторної підстанції № 1290, каналізаційного напорного колектору (1200 м), внутрішньоквартальних водопровідних мереж (977 м), внутрішньоканальних каналізаційних мереж (588 м), електричних мереж (внутрішньоквартальні 1538 м, не квартальні 1700 м), бетонних автомобільних доріг (2316 кв.м).

За касаційним поданням заступника прокурора Одеської області, постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2009 року зазначене рішення було скасовано з мотивів неповного зясування фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, і порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та обєктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При новому розгляді даної справи суддя господарського суду Одеської області Демешин О.А. ігноруючи вказівки касаційної інстанції, які в силу вимог ч. 1 ст. 11112 ГПК України є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, обмежився лише тим, що відтворив дослівно мотивувальну частину попереднього скасованого рішення господарського суду від 03.09.2008 року та позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, визнав дійсним договір купівлі-продажу обєктів бази відпочинку „Січ” як незавершене будівництво від 17.12.2003 року, укладений між ОСОБА_4 та АПК „Нікопольський” та визнав за фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 право власності на обєкти бази відпочинку „Січ”, розташовані за адресою: Одеська область, смт. Затока, Лиманський курортний район, що складаються з: 8 спальних корпусів (літ. „А-З”), душової (літ. „І”), вбиральні (літ. „К”), бару (літ. „Л”), переносного вагончику (літ. „М”), воріт (№ 1), огорож (№№ 2, 3), водопроводу (№ 4), каналізації (№ 5), КНС, трансформаторної підстанції № 1290, каналізаційного напорного колектору (1200 м), внутрішньоквартальних водопровідних мереж (977 м), внутрішньоканальних каналізаційних мереж (588 м), електричних мереж (внутрішньоквартальні 1538 м, не квартальні 1700 м), бетонних автомобільних доріг (2316 кв.м).

В апеляційному поданні заступник прокурора Одеської області вважаючи зазначене рішення прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування вимог апеляційного подання заступник прокурора вказує те, що судом не надано правову оцінку тій обставині, що договір купівлі продажу від 17.12.2003 року в порушення вимог ст. 657 ЦК України не був нотаріально посвідчений та згідно з положеннями ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 220 ЦК України такий договір є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Суд дійшов до необґрунтованого висновку, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі продажу, оскільки не дослідив з яких причин він відмовився від проведення нотаріальних дій.

Також заступник прокурора вказує те, що АПК „Нікопольський” був реорганізований у 1996 році і власником його майна стали колективні сільськогосподарські підприємства, після реформування яких агропромкомбінат фактично припинив своє існування, а майно бази відпочинку „Січ” залишилося без управління. Згідно з п. 1 Указу Президента України від 05.03.2000 року за № 398/2000 „Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств”, п. 8 ст. 31 Закону України „Про колективне сільськогосподарське підприємство”, в редакції Закону України від 20.02.2003р., об'єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та не передані на баланс підприємств -правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та відповідно до Закону України „Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”. Всупереч вимогам законів АПК „Нікопольський” передав базу відпочинку приватній фірмі „Весна” в оренду, а у подальшому між АПК „Нікопольський” та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі продажу незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ”, який нотаріально не посвідчено, що є порушенням вимог ст. 657 ЦК України.

Також заступник прокурора зазначає, що судом при винесенні рішення не враховано, що за умовами договору купівлі продажу було продано обєкти незавершеного будівництва. Між тим, постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. № 1243 передбачено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Згідно з п. п. 1.5, 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. за № 7/5, обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Позовні вимоги ОСОБА_4 стосуються обєкту незавершеного будівництва. У разі продажу обєкту незавершеного будівництвом право власності виникає на будівельні матеріали (ст. 331 ЦК України). Разом з тим, у даному випадку судом визнано право власності на нерухоме майно, як завершене будівництвом.

Відзиви на апеляційне подання заступника прокурора від сторін та третіх осіб не надходили.

З метою виконання вказівок касаційної інстанції, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 27.05.2009 року, та забезпечення всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом апеляційної інстанції на підставі ст. ст. 38, 101 ГПК України витребуване від сторін та Нікопольської райдержадміністрації Дніпропетровської області додаткові докази, необхідні для правильного вирішення даного спору, які залучені до матеріалів справи.

Про день, час і місце розгляду апеляційного подання заступник прокурора, сторони та треті особи заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідач та треті особи не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду. Незявлення відповідача та третіх осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційного подання, вислухавши пояснення представника Одеської прокуратури, який підтримав подання, та представника позивача, який заперечував проти його задоволення, вважаючи викладені у ньому доводи безпідставними та помилковими, дослідивши матеріали наявні у справі та додатково витребувані судом апеляційної інстанції, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів вважає, що апеляційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 25 ЦК УРСР, в редакції від 18.07.1963 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, юридична особа діє на підставі статуту (положення).

Згідно з ст. 29 цього ж Кодексу, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виникнення спірних правовідносин діяльність Агропромислового комбінату „Нікопольський” здійснювалася на підставі статуту, зареєстрованого розпорядженням голови Нікопольської районної державної адміністрації від 22.05.1996 року № 180/2-р.

Згідно з положеннями цього статуту АПК „Нікопольський” заснований на колективній власності господарств, підприємств та організацій району і підпорядкований районній державній адміністрації і Мінсільгосппроду та загальним зборам уповноважених представників підприємств, організацій і господарств, що увійшли до його складу та вибраній раді АПК „Нікопольський”.

До складу Агрокомбінату входять: КСП, сільгосп-кооперативи, міжгосподарські обєднання, асоціації та інші підприємства і організації обслуговуючі, переробні, постачальні, транспортні, будівельні і т.д.

Агрокомбінат є юридичною особою. Права і обовязки юридичної особи він набуває з дня його державної реєстрації.

Майно Агрокомбінату становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі Комбінату.

Майно Агрокомбінату є власністю КСП району і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на власний розсуд, вчинюючи щодо нього будь які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

Управління Агрокомбінатом здійснює його керівник генеральний директор, який діє без доручення від імені Агрокомбінату, представляє його в усіх установах та організаціях; розпоряджається коштами та майном відповідно до чинного законодавства; укладає договори, видає доручення, відкриває в установах банків розрахунковий та інші рахунки.

Керівним органом управління Комбінату є рада, до складу якої входять і генеральний директор Агрокомбінату і він же голова ради, його заступники, керівники підприємств і організацій, колгоспів, радгоспів і інших сільськогосподарських формувань, а також представники трудових колективів, що входять до його складу. Рада Агрокомбінату має право вирішувати усі питання, які торкаються роботи Комбінату в цілому, затверджувати статут і вносити до нього зміни.

Ліквідація та реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) Агрокомбінату здійснюється за рішенням:

-райдержадміністрації за участю ради комбінату;

-зборів уповноважених представників підприємств, організацій і господарств, які входять до його складу;

-арбітражного суду з причин передбачених законодавством.

27.08.1995 року виконавчим комітетом Білгород - Дністровської міської ради народних депутатів було зареєстровано статут Фірми „Весна” з приватною формою власності, єдиним засновником якої є фізична особа ОСОБА_4.

У 1989 році АПК „Нікопольський” в смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області на відведеній раніше для цієї мети земельній ділянці загальною площею 13,1 га за погодженням з Одеською обласною радою по туризму та екскурсіям за власні кошти розпочав роботи по реконструкції існуючого кемпінгу „Кароліно” та будівництву на його місці бази відпочинку „Кароліно”, яка згодом отримала назву „Січ”, що підтверджується залученими до матеріалів справи рішенням виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради народних депутатів від 24.10.83р. № 927, договором від 24.05.1989р. укладеним з НВО „Кислородмаш”, дозвільною та проектно кошторисною документацією, актами приймання виконаних будівельно монтажних робіт за 1990-1993 роки та довідками про вартість виконаних підрядних робіт, в яких АПК „Нікопольський” визначений замовником будівельних робіт по реконструкції кемпінгу та будівництву бази відпочинку, а також письмовими поясненнями колишнього начальника Дирекції по будівництву АПК „Нікопольський” ОСОБА_6 та заявою генерального директора АПК „Нікопольський” Білоуса В.І. Але у цілому база відпочинку будівництвом закінчена не була та в експлуатацію державною комісією в установленому порядку не прийнята.

21.11.2003 року відбулося засідання ради АПК „Нікопольський”, на якому розглядався лист директора приватної фірми „Весна” ОСОБА_4 від 20.11.2003р., адресований АПК „Нікопольський”. Як вбачається з протоколу засідання ради, в процесі обговорення цього питання було встановлено, що по договору оренди від 15.12.2000 року (копія якого міститься в справі, т. 1, а. с. 137-141) база відпочинку „Січ” була передана фірмі „Весна” в оренду на 11 років. Згідно з доповненням до вищевказаного договору від 09.08.2002р. (копія якого міститься в справі, т. 1, а. с. 42) термін оренди збільшено на 3 роки, він становить тепер 14 років до 15.12.2014р. Фактично фірма „Весна” орендує базу відпочинку „Січ” з 1998 року (копія договору оренди від 11.01.1999р. міститься в справі, т. 1, а. с. 26-29). За 6 років оренди орендар виконав за свої кошти роботи по ремонту, обслуговуванню, благоустрою бази на 380 650 грн. Окрім того, орендар за свої кошти сплачував обовязкові податки за землю, газ, воду, електроенергію. В своєму листі орендар просить продати йому базу, або розірвати договір оренди і повернути йому кошти, які він вклав в незавершене будівництво б/в „Січ”. За результатами розгляду цього питання радою АПК „Нікопольський”, яка згідно з статутом мала право вирішувати усі питання, що торкаються роботи Комбінату в цілому, було прийняте рішення про надання дозволу генеральному директору АПК „Нікопольський” Білоусу В.І. на продаж незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ” в смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області приватній фірмі „Весна”, яка належить ОСОБА_4, або іншій юридичній або фізичній особі; затвердити комісію у складі 5 чоловік, якій доручити підготувати договір купівлі-продажу, акту прийому-передачі та підготовку інших документів на продаж бази у встановленому порядку; зобовязати голову комісії Дехтярьова Л.А. і генерального директора АПК „Нікопольський” Білоуса В.І. зробити оцінку бази відпочинку „Січ” в Нікопольському БТІ; кошти, що надійдуть від продажу бази відпочинку „Січ” направити на погашення заборгованості з платежів до бюджету, пенсійного фонду та інших обовязкових платежів. Таке рішення ради АПК „Нікопольський” було оформлено протоколом засідання ради від 21.11.2003р.

У грудні 2003 року між АПК „Нікопольський” та КП „Нікопольське БТІ” було складено та підписано акт приймання передачі робіт з експертної оцінки нерухомого майна бази відпочинку „Січ”, яка належить АПК „Нікопольський”, розташованій за адресою: Одеська область, Лиманський курортний район, смт. Затока, згідно з яким вартість нерухомого майна бази відпочинку „Січ” за результатами проведеної експертної оцінки визначено в 146 360 грн.

16.12.2003 року позивач сплатив в касу АПК „Нікопольський” готівкою оціночну вартість майна бази відпочинку „Січ” в сумі 146 360 грн., що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру № 5, оригінал якої був оглянутий судом апеляційної інстанції в судовому засіданні, та не заперечується відповідачем.

17.12.2003 року між АПК „Нікопольський” та позивачем у простій письмовій формі був укладений договір купівлі продажу обєктів бази відпочинку „Січ” як незавершене будівництво, відповідно до якого АПК „Нікопольський” передав у власність позивачу, а останній прийняв обєкти незавершеного будівництва: нерухоме майно бази відпочинку „Січ” за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока.

Умовами даного договору визначено, що право власності на обєкти бази відпочинку „Січ” переходить до покупця з моменту підписання договору сторонами і повної оплати вартості бази відпочинку; обєкти незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ” згідно з експертною оцінкою продано за 146360 грн. Перелік обєктів перерахований в акті приймання передачі, який є невідємною частиною даного договору; покупець зобовязується внести продавцю 146360 грн. за придбані обєкти бази відпочинку „Січ” протягом 15 календарних днів з моменту підписання даного договору; передача обєктів бази відпочинку „Січ” продавцем і приймання обєктів покупцем посвідчується актом приймання передачі, який підписується сторонами.

Від імені продавця зазначений договір підписано генеральним директором АПК „Нікопольський” Білоусом В.І., який діяв на підставі рішення ради АПК „Нікопольський” від 21.11.2003р. та згідно з статутом останнього мав право укладати договори без будь яких обмежень.

На виконання даного договору купівлі продажу членами комісії створеної вищевказаним рішенням ради АПК „Нікопольський” від 21.11.2003р. та покупцем ОСОБА_4 18.12.2003 року було підписано акт приймання передачі обєктів незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ” АПК „Нікопольський” в смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, а саме: спальні корпуса 8 шт., ЗТП; КНС; каналізаційний напірний колектор (1200 м.); внутрішньоквартальні водопровідні мережі (977 м); внутрішньоквартальні каналізаційні мережі (588 м); електричні мережі (внутрішньоквартальні 1538 м, не квартальні 1700 м); огорожа бази відпочинку (592 м); внутрішньоквартальні бетонні дороги (2316 кв.м); туалет, кафе бар, душова.

Залучені судом апеляційної інстанції до матеріалів справи копії видаткових касових ордерів АПК „Нікопольський” № 5 від 16.12.2003р., № № 1, 3, 4, 10 від 22.12.2003р., № № 2, 6, 7, 8 від 23.12.2003р. та відповідні платіжні квитанції до них, оригінали яких були досліджені судом в судовому засіданні, свідчать про те, що на виконання рішення ради АПК „Нікопольський” від 21.11.2003р. одержані від продажу обєктів незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ” грошові кошти були спрямовані відповідачем на погашення своєї кредиторської заборгованості, а також заборгованості по платежам до бюджету та державних цільових фондів.

09.03.2004 року Затоківською селищною радою за результатами розгляду листа АПК „Нікопольський” з проханням розірвати договір оренди земельної ділянки площею 1,04 га, яка використовується для розміщення бази відпочинку „Січ”, у звязку з переходом права власності на будівлі бази відпочинку до ОСОБА_4 на підставі договору купівлі продажу, було прийнято рішення № 917 ХХІV про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 1,04 га, яка використовується для розміщення бази відпочинку „Січ” у Лиманському курортному районі смт. Затока, укладеного 11.12.2000р. з АПК „Нікопольський”, посвідченого приватним нотаріусом Білгород Дністровського міського нотаріального округу та зареєстрованого у реєстрі за № 1264 (т. 1, а. с. 59).

15.03.2004 року виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради Одеської проведена державна реєстрація фізичної особи підприємця ОСОБА_4, що підтверджується наявним у справі свідоцтвом серії В01 № 393698 ( т. 1, а. с. 60).

04.06.2007 року між Затоківською селищною радою Білгород Дністровського району Одеської області (продавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (покупець) укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 1,0406 га, в тому числі забудованих земель 1.0406 га, розташованої у Лиманському курортному районі смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, яка використовується для експлуатації та обслуговування бази відпочинку „Січ”.

Приймаючи рішення про задоволення позову в частині визнання дійсним договору купівлі продажу нерухомого майна від 17.12.2003р., укладеного між сторонами, місцевий господарський суд виходив із того, що ст. 227 ЦК УРСР 1963 року передбачала, що договір купівлі продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин.

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, стаття 657 якого передбачає обовязкове нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію щодо договорів купівлі продажу нерухомого майна.

Як встановлено судом, відповідач ухилився від нотаріального посвідчення оспорюваного договору купівлі продажу, який був укладений у простій письмовій формі.

Так, згідно Прикінцевих положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав та обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. До договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Згідно ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Враховуючи те, що сторонами було досягнута домовленість щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу обєктів бази відпочинку „Січ” як незавершене будівництво від 17.12.2003 р., при цьому відбулося фактичне його виконання, проте відповідач своїми діями перешкоджає нотаріальному посвідченню договору, місцевий господарський суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу є дійсним.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він суперечить закону.

Згідно з розясненнями, що містяться в п. 10 розяснень президії Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.99р. № 02-5/111 з наступними змінами, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

Аналогічне розяснення міститься в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 року № 9, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, в редакції від 16.01.2003 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Частиною 2 ст. 5 ЦК України передбачено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Оскільки спірний договір купівлі продажу був укладений сторонами до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року № 435-ІV, то внаслідок цього його відповідність чи невідповідність вимогам закону не може оцінюватися за нормами зазначеного нормативного акту.

Згідно з ч. 1 ст. 42 ЦК УРСР, в редакції від 18.07.1963 року, що був чинним на момент укладення спірного договору, угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Статтею 47 ЦК УРСР передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до ст. 224 цього Кодексу, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК УРСР встановлено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

За визначенням, що міститься в ст. 6 Житлового Кодексу УРСР, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, жилим будинком визнається помешкання призначене для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службового жилого приміщення і гуртожитку.

Як вбачається з наявних у справі технічних паспортів на обєкти незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ”, виготовлених на замовлення АПК „Нікопольський” Білгород Дністровським МБТІ за станом на 27.11.2003 року, ці обєкти, і зокрема спальні корпуси, не мають опалення, а тому не можуть бути використані для постійного проживання громадян. Отже, призначена для літнього відпочинку громадян база відпочинку „Січ” не є жилим будинком у розумінні ст. 227 ЦК УРСР, у звязку з чим вказана правова норма не підлягає застосуванню при вирішенні даного спору.

Місцевий господарський суд не звернув уваги на те, що частиною 1 ст. 15 ЦК України, чинного на момент звернення підприємця ОСОБА_4 до господарського суду з даним позовом, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 ЦК України. Цією нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Предметом заявленого позивачем позову є визнання дійсним договору купівлі продажу обєктів бази відпочинку „Січ” як незавершеного будівництва від 17.12.2003р.

Між тим, системний аналіз положень ЦК УРСР від 18.07.1963р. та ЦК України від 16.01.2003р. дозволяє дійти висновку, що цивільне законодавство, як чинне на момент укладення спірного договору (ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР), так і на момент вирішення даного спору (ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 220 ЦК України), передбачає можливість визнання судом договору дійсним тільки у випадках, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, який потребує нотаріального посвідчення, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від обовязкового нотаріального посвідчення такого договору.

Отже, до встановлення і дослідження підстав позову, тобто фактичних обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, місцевому господарському суду необхідно було зясувати і надати правову оцінку предмету позову певній матеріально правовій вимозі, яка має відповідати способам захисту прав, встановленим, зокрема, статтею 16 ЦК України.

Проте, вирішуючи цей спір, місцевий господарський суд помилково застосував ст. 227 ЦК УРСР та ст. 657 ЦК України, оскільки чинний на момент укладення спірного договору ЦК УРСР, в редакції від 18.07.1963 року, не містив вимоги щодо обовязкового нотаріального посвідчення договору купівлі продажу нерухомого майна бази відпочинку літнього типу, а також відповідних застережень щодо обовязкової нотаріальної форми не міститься у самому договорі від 17.12.2003р., який відповідає вимогам ст. 44 ЦК УРСР та не потребує нотаріального посвідчення.

Статтею 204 ЦК України, чинною на момент вирішення даного спору, встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Чинним на момент укладення спірного договору законодавством його недійсність не встановлена, цей договір ніким не оспорений і в судовому порядку недійсним не визнавався.

Таким чином, предявлений позивачем позов в частині визнання дійсним договору купівлі продажу від 17.12.2003р. не відповідає способам захисту цивільних прав, визначеним ст. 16 ЦК України, і з цих підстав не може бути задоволений в судовому порядку.

За таких обставин, прийняте у справі судове рішення в частині визнання дійсним договору купівлі продажу обєктів бази відпочинку „Січ” як незавершеного будівництва від 17.12.2003р., укладеного між ОСОБА_4 та АПК „Нікопольський”, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом позову у справі також є вимога фізичної особи підприємця ОСОБА_4 предявлена до АПК „Нікопольський” про визнання за позивачем права власності на обєкт незавершеного будівництва у вигляді бази відпочинку „Січ”, що знаходиться в смт. Затока, Лиманський курортний район Білгород-Дністровського району Одеської області.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГПК України. Однім із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права власності.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до приписів ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Обєктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь - які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить встановлення цивільно-правових підстав набуття права власності на недобудований об'єкт базу відпочинку „Січ”.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою позову позивач вказує те, що він набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі продажу від 17.12.2003 року, укладеного з відповідачем.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

За приписами ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до приписів статей 33, 34 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 4 ЦК УРСР України, що був чинним до 01 січня 2004 року, цивільні права і обов'язки виникають на підставах, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 41 цього ж Кодексу передбачено, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Угоди можуть бути односторонніми і дво - або багатосторонніми (договори).

Право власності (право оперативного управління), як передбачено в ст. 128 цього Кодексу, в набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (із змінами, внесеними Протоколом № 11) у статті 1 Першого Протоколу від 20.03.1952 року, гарантує, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Захист права власності в законодавстві повязаний з презумпцією правомірності володіння. Зокрема, у ст. 49 Закону України „Про власність”, що був чинним на момент виникнення спірних відносин, стверджується, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Під володінням розуміється юридично забезпечена можливість власника мати майно у своєму безпосередньому віданні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, що є чинним на момент вирішення даного спору, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно з положеннями ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Як зазначено в п. 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Статтею 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” передбачено, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема, рішення суду про право власності на об'єкт незавершеного будівництва.

Судом при розгляді справи встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 21.11.2003 року радою АПК „Нікопольський” було прийняте рішення про продаж незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ” в смт. Затока, Білгород-Дністровського району Одеської області за експертною оцінкою, затвердження складу комісії, якій доручено підготувати проект договору купівлі продажу, акту приймання передачі та інших документів повязаних з продажем бази відпочинку у встановленому порядку та спрямування грошових коштів, що надійдуть від продажу бази, на погашення заборгованості з платежів до бюджету, пенсійного фонду та інших обовязкових платежів.

На виконання вказаного рішення, 17.12.2003 року між АПК „Нікопольський” та позивачем було укладено договір купівлі продажу обєктів бази відпочинку „Січ” як незавершеного будівництва, відповідно до якого відповідач продав, а позивач придбав обєкти незавершеного будівництва - нерухоме майно бази відпочинку „Січ” в смт. Затока, Білгород-Дністровського району Одеської області за визначеною експертною ціною в 146360 грн.

На виконання умов даного договору позивачем сплачено відповідачеві договірну вартість майна в повному обсязі і 18.12.2003 року сторони підписали акт приймання передачі обєктів незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ”.

Та обставина, що позивач сплатив грошові кошти в сумі 146360 грн. відповідачеві до підписання договору купівлі продажу від 17.12.2003р., не є підставою вважати, що покупець свій обовязок щодо сплати вартості придбаного майна виконав неналежним чином, оскільки надходження вказаної грошової суми від позивача саме за цим договором та на його виконання відповідачем не оспорюється та підтверджується наявними в справі належними доказами, дослідженими судом.

Таким чином, фактичні дії сторін за спірним договором були спрямовані на досягнення певного юридичного результату: передачу об'єкта незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ” у власність від продавця покупцеві та набуття останнім права власності на це нерухоме майно і сплату за нього обумовленої суми грошових коштів.

На виконання вищезгаданого рішення ради АПК „Нікопольський”, одержані від продажу обєктів незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ” грошові кошти були використані відповідачем на погашення своєї існуючої кредиторської заборгованості та заборгованості по платежам до бюджету і державних цільових фондів.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, і цього не заперечує відповідач, що договір купівлі продажу від 17.12.2003р. був укладений без правовстановлюючих документів та технічної документації на обєкт нерухомості, які у додатках до даного договору не вказані. АПК „Нікопольський”, як продавець, правовстановлюючі документи та технічну документацію покупцю не передав. Саме вказані обставини і є причиною виникнення даного спору, оскільки позивач не має можливості на виконання вимог закону зареєструвати своє право власності на придбане нерухоме майно.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що на момент укладення договору купівлі - продажу АПК „Нікопольський” був належним власником спірного нерухомого майна. Договір купівлі продажу від 17.12.2003р., укладений між сторонами у справі, не суперечив цивільному законодавству, чинному на момент його укладення, ніким не оспорений та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався.

Таким чином, судом встановлено, що АПК „Нікопольський” на підставі договору купівлі продажу від 17.12.2003р. продав позивачу нерухоме майно обєкти незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ”, що розташоване в смт. Затока, Білгород-Дністровського району Одеської області, одержав за нього від позивача договірну вартість цього майна у повному обсязі та передав це майно останньому за актом приймання передачі від 18.12.2003р., тобто у даному випадку мають місце всі необхідні складові, передбачені статтями 4, 41, 128, 224 ЦК УРСР для визнання за позивачем права власності на спірне майно.

Доводи апеляційного подання заступника прокурора про те, що постановляючи оскаржуване рішення суд не перевірив наявність у відповідача права власності на спірне майно, апеляційною інстанцією не приймаються до уваги, оскільки вони суперечать встановленим апеляційним судом обставинам справи та приписам ст. 49 Закону України „Про власність”, згідно з якою володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що будівництво бази відпочинку „Січ” здійснювалося АПК „Нікопольський” за власні кошти згідно з наявною в справі дозвільною та проектно кошторисною документацією на відведеній для цієї мети земельній ділянці, право власності відповідача на це нерухоме майно ніким не оспорювалося та неправомірність володіння цим майном на момент укладення договору купівлі продажу судом не встановлена.

Стосовно посилання заступника прокурора на те, що в порушення вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі продажу від 17.12.2003р. не був нотаріально посвідчений, то колегія суддів зазначає таке. Спірний договір купівлі продажу був укладений сторонами до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003р. № 435-ІV, внаслідок цього вимоги ст. 657 Кодексу щодо обовязкової нотаріальної форми договору купівлі продажу нерухомого майна, з урахуванням дії актів цивільного законодавства у часі (ст. 5 ЦК України), не можуть розповсюджуватися на цей договір.

Як вже було зазначено вище, чинний на момент укладення спірного договору купівлі продажу ЦК УРСР не містив вимоги щодо його обовязкового нотаріального посвідчення і відповідних застережень не міститься у самому договорі, а тому сторони згідно зі ст. 44 ЦК УРСР мали право укласти такий договір у простій письмовій формі.

З цих же підстав необґрунтованим є посилання заявника апеляційної скарги на положення ст. 331 ЦК України, якою передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації, а до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Помилковими слід визнати також доводи заступника прокурора про те, що після реформування КСП Нікопольського району АПК „Нікопольський” фактично припинив своє існування, а нерухоме майно бази відпочинку „Січ”, як обєкти незавершеного будівництва, згідно з п. 1 Указу Президента України від 05.03.2000 року за № 398/2000 „Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств”, п. 8 ст. 31 Закону України „Про колективне сільськогосподарське підприємство” підлягало безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та відповідно до Закону України „Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”.

Згідно з ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Належних доказів, які б свідчили про припинення АПК „Нікопольський” в установленому законом порядку заступником прокурора до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься. Навпаки, на запит апеляційного суду Нікопольська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, якій згідно з п. 1 статуту підпорядкований відповідач, листом від 15.01.2010р. № 42 повідомила суд, що АПК „Нікопольський” є самостійним субєктом господарювання та юридичною особою і на сьогодні провести державну реєстрацію припинення АПК „Нікопольський” (код 00730543) немає підстав.

Статтями 1, 4 Указу Президента України „Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств” від 09.03.2000 року № 398/2000 зобовязано Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації із залученням у встановленому порядку органів місцевого самоврядування здійснити відповідно до Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", інших актів законодавства України організаційні заходи щодо: безоплатної передачі протягом 2000 року в комунальну власність житлового фонду та інших об'єктів соціальної інфраструктури, включаючи об'єкти незавершеного будівництва (далі - об'єкти соціальної інфраструктури), які належать сільськогосподарським кооперативам, приватним (приватно-орендним) сільськогосподарським підприємствам, селянським (фермерським) господарствам, господарським товариствам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам, які засновано на приватній власності (далі - недержавні сільськогосподарські підприємства), із збереженням мережі та функціонального призначення об'єктів соціальної інфраструктури, а також доручено міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади розробити у місячний строк рекомендації щодо здійснення безоплатної передачі недержавними сільськогосподарськими підприємствами об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність.

Частиною 2 ст. 1 цього Указу передбачено, що зазначені у цій статті заходи здійснювати за згодою недержавних сільськогосподарських підприємств.

Жодного належного доказу, який би свідчив про те, що АПК „Нікопольський” або ж будь яке господарство, підприємство чи організація, що входили до його складу, надавали згоду на безоплатну передачу обєктів незавершеного бази відпочинку „Січ” в комунальну власність на виконання вищезгаданого Указу, заступником прокурора до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

На виконання Указу Президента України від 09.03.2000 року № 398/2000 „Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств” Міністерством аграрної політики України, Міністерством фінансів України, Міністерством економіки України, Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України, Фондом державного майна України з урахуванням чинного законодавства та затверджених постановами Кабінету Міністрів України нормативних актів з цих питань були розроблені відповідні Рекомендації щодо здійснення безоплатної передачі недержавними сільськогосподарськими підприємствами об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність від 04.07.2000р., у пункті 1 яких визначені обєкти передачі, які можуть пропонуватися недержавними сільськогосподарськими підприємствами для передачі у комунальну власність:

а) об'єкти соціальної сфери, призначені для надання послуг:

- освіти (дитячі ясла та дитячі садки, середні загальноосвітні школи першого, другого та третього ступенів);

- охорони здоров'я (заклади діагностичних послуг, послуг з нагляду за хворими, виконання аналізів, надання невідкладної медичної допомоги, перебування в лікарнях, акушерська допомога та зберігання вагітності в стаціонарних установах тощо);

- соціальної допомоги (будинки-інтернати для людей похилого віку та дітей, спеціальних категорій громадян з обмеженими можливостями самообслуговування);

- культурно-освітніх (клуби та будинки культури, інші приміщення для демонстрації кіно- чи відеофільмів, бібліотеки, читальні зали, лекторії, музеї усіх видів та будинки-музеї);

- спорту (закриті та відкриті споруди з трибунами або огородженими місцями для глядачів чи без місць для глядачів, які придатні для проведення спортивних заходів, навчально-тренувальні центри та бази, спортивні табори, дитячі спортивні школи, центри підготовки скакових та бігових коней, інші об'єкти та споруди з надання послуг, пов'язаних зі спортом);

б) об'єкти житлово-комунального господарства:

- житловий фонд (будинки та гуртожитки). З житловим фондом передаються вбудовані і прибудовані приміщення, крім тих, які приватизовані відповідно до чинного законодавства;

- об'єкти та мережі трансформації, розподілення і подачі електроенергії, природного та зрідженого газу для комунально-побутових потреб населення та закладів соціальної сфери;

- об'єкти та мережі з виробництва, розподілення і подачі теплової енергії для обігріву житла, побутових потреб населення та на комунально-побутові потреби підприємств, установ і організацій;

- сільські дороги;

- об'єкти водопостачання для населення та комунально-побутових потреб підприємств, установ і організацій;

- об'єкти та системи вилучення, обробки, зберігання та транспортування рідких та твердих відходів життєдіяльності людей;

в) незавершене будівництво об'єктів соціальної інфраструктури.

Як вбачається з цього визначеного переліку обєктів передачі, обєктів незавершеного будівництва баз відпочинку у ньому не міститься.

Пунктами 1, 3, 8 ст. 31 Закону України „Про колективне сільськогосподарське підприємство”, на яку посилається заступник прокурора в обґрунтування своїх доводів, передбачено, що ліквідація та реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду.

Підприємство може бути ліквідовано у разі визнання його банкрутом та на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Об'єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що статут АПК „Нікопольський” був зареєстрований 22.05.1996 року і з цього часу він не ліквідовувався та не реорганізовувався і в установленому законом порядку з державного реєстру України не виключений.

Відповідно до ст. 31 Закону України „Про колективне сільськогосподарське підприємство” постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.2008р. № 1253 було затверджено Порядок безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, який визначав механізм безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників (далі обєкти), пунктом 2 якого чітко визначено, що об'єктами передачі згідно з цим Порядком є:

а) об'єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва:

житлові будинки (разом із вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями), житлові приміщення в інших будівлях, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, та гуртожитки;

навчальні заклади (заклади дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної освіти тощо);

заклади охорони здоров'я - лікувально-профілактичні заклади, фельдшерсько-акушерські пункти, сільські лікарські амбулаторії тощо (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек);

заклади культури - клуби, будинки культури тощо (крім кінотеатрів);

заклади фізичної культури та спорту (стадіони, спортивні зали, інші об'єкти та споруди, призначені для занять фізичною культурою і спортом);

заклади побутового обслуговування (перукарні, лазні тощо);

зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування об'єктів соціальної сфери, житлового фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо);

сільські дороги;

б) внутрішньогосподарські меліоративні системи - внутрішньогосподарська меліоративна мережа з об'єктами інженерної інфраструктури, що не підлягали паюванню в процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств.

Як вбачається з визначеного цим Порядком переліку обєктів передачі, баз відпочинку, у тому числі незавершеного будівництва баз відпочинку, у ньому не міститься

Наведене свідчить про те, що спірні обєкти бази відпочинку „Січ” не є обєктами соціальної сфери та житлово комунального господарства, у тому числі незавершеного будівництва, у розумінні вищевказаних Рекомендацій щодо здійснення безоплатної передачі недержавними сільськогосподарськими підприємствами об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність та Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств -правонаступників, у звязку з чим на них не поширюється дія Указу Президента України „Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств” від 09.03.2000р. № 398/2000 та п. 8 ст. 31 Закону України „Про колективне сільськогосподарське підприємство”, а тому вони не підлягали безоплатній передачі у комунальну власність відповідної територіальної громади.

Окрім того, за змістом п. 5 постанови Кабінету Міністрів України „Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності” від 05.09.1996 року № 1060, а також п. 3 вищезгаданого Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.2003р. № 1253, за згодою сільськогосподарських підприємств рішення про передачу об'єктів соціальної сфери та житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, у комунальну власність приймається відповідною сільською, селищною, міською радою, на території яких розташовані ці обєкти.

Належних доказів, які б свідчили про те, що за згодою АПК „Нікопольський” Затоківською селищною радою Білгород Дністровського району Одеської області приймалися будь які рішення щодо передачі у комунальну власність обєктів незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ” заступником прокурора до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

З огляду на наведене недоречним слід визнати твердження заступника прокурора, що винесення господарським судом оскаржуваного рішення призвело до того, що держава в особі Нікопольської міської ради втратила право власності на обєкти незавершеного будівництва бази відпочинку та призводить до занепаду діяльності курортів в Україні.

Окрім того, зроблене заступником прокурора ототожнення права державної та права комунальної власності суперечить статтям 326, 327 та ст. 321 ЦК України, згідно з якими у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Інші доводи апеляційного подання не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених апеляційним господарським судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Враховуючи, що право власності на спірне майно позивачем набуто правомірно і незаконність набуття права власності на це майно судом не встановлена, то його позовні вимоги в частині визнання права власності на обєкт незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ”, що знаходиться в смт. Затока, Білгород-Дністровського району Одеської області є обґрунтованими та підлягають задоволенню, згідно з технічними паспортами на ці обєкти виготовленими Білгород-Дністровським МБТІ за станом на 27.11.2003 року.

Разом з тим, оскаржуване рішення місцевого господарського суду про задоволення позову в цій частині не може бути залишено без змін, оскільки в порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України його резолютивна частина не відповідає заявленій вимозі. Позовні вимоги підприємця ОСОБА_4 стосуються обєкту незавершеного будівництва, а судом всупереч цьому визнано за позивачем право власності на нерухоме майно, як завершене будівництвом.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині визнання дійсним договору купівлі продажу обєктів бази відпочинку „Січ” як незавершеного будівництва від 17.12.2003р., укладеного між ОСОБА_4 та АПК „Нікопольський”, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. А в частині визнання за позивачем права власності на обєкти незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ” підлягає зміні з урахуванням викладеного у мотивувальній частині даної постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України всі вказівки касаційної інстанції, що містяться у постанові Вищого господарського суду від 27.05.2009 року та входять до предмета доказування у справі, виконані судом апеляційної інстанції у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційне подання заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2009 року у справі № 6-15/130-08-2917 скасувати частково, стягнення за ним припинити, викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Визнати за фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 право власності на обєкт незавершеного будівництва бази відпочинку „Січ”, що знаходиться в смт. Затока, Лиманський курортний район, Білгород-Дністровського району Одеської області та складається з 8 спальних корпусів (літ. А-З); закритої трансформаторної підстанції № 1290; каналізаційної насосної станції; каналізаційного напірного колектору (1200 м); внутрішньоквартальних водопровідних мереж (977 м); внутрішньоквартальних каналізаційних мереж (588 м); електричних мереж (внутрішньоквартальні 1538 м, не квартальних 1700 м); огорожі (592 м); внутрішньоквартальних бетонних доріг (2316 кв.м); вбиральні (літ. К); кафе - бару (літ. Л); душової (літ. І), згідно з технічними паспортами на ці обєкти виготовленими Білгород-Дністровським МБТІ за станом на 27.11.2003 року.

В решті частини позову відмовити.

Стягнути з Агропромислового комбінату „Нікопольський” (32012, Дніпропетровська область, Нікопольський район, смт. Красногригорьївка, вул. Узлова, 1) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (67700, Одеська область, м. Білгород -Дністровський, АДРЕСА_1) витрати зі сплати державного мита в сумі 1463 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн..

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.