Постанова № 8273072, 03.03.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

03.03.10                                                                                           Справа № 22/241

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Чаплик І.,

з участю представників:

від позивача (скаржника) – з”явився,

відповідача – не з”явився,

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства «ТрастТер», м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2009 року, суддя М.Желік, у справі № 22/241

за позовом: приватного підприємства «ТрастТер», м.Львів

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лізинговий Дім», м.Львів

про визнання дій відповідача незаконними,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2009 року в позові приватного підприємства «ТрастТер»до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лізинговий Дім»про визнання дій відповідача незаконними щодо вилучення предмету лізингу без розірвання договору фінансового лізингу №394/0308 від 11.03.2009р. відмовлено з підстав того, що позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність в спірному випадку підстав для задоволення таких позовних вимог.

В апеляційній скарзі скаржник (позивач) просить рішення суду першої інстанції скасувати та позов задоволити в зв”язку з неповним з»ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що рішення по справах №33/103, №2/137, якими підтверджується факт несплати позивачем лізингових платежів не набули законної сили, а тому вони не можуть бути доказами в розумінні ст.35 ГПК України.

Скаржник покликається на те, що умовами договору не передбачено права вилучати предмет лізингу у випадку існування заборгованості лізингоодержувача, оскільки умовами договору передбачено необхідність існування ще інших умов для такого вилучення, зокрема, одностороннього дострокового припинення дії договору, надсилання повідомлення про вилучення майна, які в спірному випадку відсутні.

В судове засідання представники відповідача не з»явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, а тому суд розцінює їх неявку як без поважних причин та вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі доказами про права і обов”язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав свою позицію, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 березня 2008р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія „Лізинговий дім” (лізингодавець) та приватним підприємством „Траст Тер” (лізингоодержувач) укладено договір №396/0308 фінансового лізингу, за умовами якого відповідач лізингодавець зобов’язується передати лізингоодержувачу в платне користування майно, а саме: напіввагон 4-х вісний –8 шт. Факт передачі вказаного майна - напіввагонів 4-х вісних моделі 12-9745 ТУ У 35.2-01124454-032-2004 в кількості 8 шт. підтверджується актом прийому-передачі майна від 01.07.2009р.

Відповідно до п.4.1 договору лізингоодержувач зобов»язався за користування майном вносити періодичні лізингові платежі згідно з графіком платежів, погодженим сторонами (додаток №3 до договору). Термін дії договору встановлено з моменту проплати лізингоодержувачем першого лізингового платежу згідно додатку №3 по 27 лютого 2013 р. (п.3.2 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, в результаті порушення позивачем п.4.1 договору, відповідачем вилучено у позивача предмет лізингу, а саме напіввагони 4-х вісні моделі 12-9745 ТУ У 35.2-01124454-032-2004 у кількості 8 шт. на загальну суму 1644139,17 грн., що підтверджується накладними №147/2 та №147/3 від 01.07.2009р. та довіреністю на отримання матеріальних цінностей серія ЯПЗ №579236 від 01.07.2009р.

Вказані дії відповідача по вилученню переданого за договором фінансового лізингу майна позивач вважає неправомірними, в зв»язку з чим ним заявлено даний позов.

Відповідно до п.4. ч.1 ст.10 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Відповідно до ст.188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати іншій стороні пропозиції. Друга сторона, у двадцятиденний строк повідомляє сторону, яка надала пропозиції про результати її розгляду. І лише у випадку досягнення згоди, щодо зміни або розірвання договору, або неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

З аналізу вищенаведених норм, які саме і передбачають порядок та підстави відмови від договору, вбачається, що право вимоги повернення предмету лізингу від лізингоодержувача є правовим наслідком відмови від договору лізингу чи його розірвання. Таким чином, лише після належним чином вчиненої відмови від договору відповідач мав право скористатись своїм правом щодо повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Оскільки спеціальними нормами про лізинг не передбачений порядок відмови від договору чи його розірвання, до спірних правовідносин необхідно застосовувати загальні норми, зокрема, про найм.

Згідно з статтею 782 ЦК України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору, а згідно ч.3 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" також передбачено, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Скаржником не подано, а судом не встановлено доказів в підтвердження виконання відповідачем зобов'язання щодо направлення позивачу, як лізингоодержувачу, вимоги про відмову від договору.

Доказів в підтвердження факту звернення ТзОВ «Компанія Лізинговий Дім»до позивача з повідомленням про відмову від договору суду не надано, як і не надано належних доказів, на підставі яких можливо зробити висновок, що позивач довідався або міг довідатися про відмову від договору лізингу.

З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку про відсутність спору між сторонами стосовно розірвання договору №396/0308 фінансового лізингу.

Відповідно до умов вказаного договору відповідач (лізингодавець) має право вимагати повернення в безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо позивач (лізингоодержувач) не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових платежів (п.5.1 договору), а позивач (лізингоодержувач) в разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу відповідача (лізинодавця) зобов’язаний повернути йому майно у безспірному порядку (п.6.2 договору).

Факт несплати позивачем лізингових платежів підтверджується рішенням господарського суду Львівської області по справі №2/137, яке набуло законної сили. Відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Щодо покликання місцевого суду на рішення господарського суду Львівської області по справі №33/103, то його слід виключити з мотивувальної частини рішення, оскільки на момент прийняття рішення місцевим судом в даній справі, рішення суду по справі №33/103 було оскаржено в апеляційному порядку, не набуло чинності, а тому не може бути доказом в розумінні ст.35 ГПК України.

Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги те, що на час апеляційного провадження в даній справі рішення місцевого суду по вказаній справі №33/103 залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.2010 року.

Щодо покликання скаржника на те, що рішення суду по справі №2/137 оскаржено, а тому не може бути доказом в порядку ст.35 ГПК України, то воно судом до уваги не приймається, оскільки вказане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 року, тобто на час прийняття рішення місцевим судом в даній справі.

Відповідно до актів приймання-передачі від 01.07.2009р., в частині 3 у зв’язку з достроковим припиненням договорів фінансового лізингу №396/0308 від 11.03.08р. та №394/0308 від 11.03.08р. сторони досягли згоди про передачу предмету лізингу - напіввагони 4-х вісні моделі 12-9745 ТУ У 35.2-01124454-032-2004, сітьові номера 56263064, 56263072, 56263080, 56263106, 56263114, 56263122, 56263130, 56263148 –в кількості 8 шт.

Дані акти приймання-передачі підписані та скріплені печатками представниками обох сторін. Зазначене майно направлено на ст.Магела Львівської залізниці, що підтверджується вантажною накладною, виданою позивачем. Відповідно до договору зберігання №27/0709, укладеного між ВАТ ШБУ-60 та відповідачем 23.07.2009р. майно –напіввагони 4-вісні моделі 12-9745 ТУ У 35.2-01124454-032-2004 –в кількості 8 шт. передані на зберігання ВАТ ШБУ-60. Повернення майна за такими умовами договору не передбачає обов’язковості розірвання договору, що свідчить про безпідставність покликання скаржника на необхідність саме таких підстав для вилучення спірного майна.

Таким чином, з аналізу наведених обставин по справі вбачається, що вилучення майна з користування позивача (лізингоодержувача) здійснено позивачем у добровільному порядку відповідно до п.10.1 договору.

У відповідності до ст.33 ГПК України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Недоведення позивачем своїх вимог належними та допустимими доказами є підставою для відмови в їх задоволенні.

З наведеного місцевим судом підставно відмовлено в задоволенні позовних вимог приватного підприємства «ТрастТер»до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лізинговий Дім»про визнання дій відповідача незаконними щодо вилучення предмету лізингу без розірвання договору фінансового лізингу №394/0308 від 11.03.2009р., оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність в спірному випадку підстав для задоволення таких позовних вимог.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2009 року в справі за номером 22/241 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу приватного підприємства «ТрастТер» частково задоволити.

Виключити з мотивувальної частини рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2009 року посилання на рішення господарського суду Львівської області по справі №33/103 як доказ .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С.М.Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко