Постанова № 8272738, 18.02.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.10                                                                                           Справа № 17/112

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого – судді                                                  Давид Л.Л.

Суддів                                                                      Кордюк Г.Т.

          Мурської Х.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобуд», вхід. № місцевого суду 5239 від 28.12.2009 р. (вхід. № апеляційного господарського суду №12 від 11.01.2010 р.)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2009 р.

у справі № 17/112 (суддя –Неверовська Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ДОКА Україна Т.О.В.», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобуд», м. Івано-Франківськ

про стягнення 665426,70 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Гринюк О.М. –юрист (довіреність №002 від 11.01.2010 р.);

від відповідача: не з»явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2009 р. у справі №17/122 частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ДОКА Україна Т.О.В.», м. Київ (надалі –Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобуд», м. Івано-Франківськ (надалі –Відповідач) про стягнення 665426,70 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобуд", вул. Мазепи, 179, м. Івано-Франківськ (ідентифікаційний код 32360878) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА Україна Т.О.В.", пр-т. Героїв Сталінграда, 20-а, м. Київ (ідентифікаційний код 30530955) 790000 грн. 00 коп. основного боргу, 3595 грн. інфляційні втрати та 4044 грн. 65 коп. - 3% річних, 7976 грн. 40 коп. витрат по сплаті державного мита, 217 грн. 61 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог –відмовлено

Відповідач - ТзОВ «Енергобуд», не погодившись з винесеним рішенням, подав апеляційну скаргу (вхід. № місцевого суду 5239 від 28.12.2009 р. (вхід. № апеляційного господарського суду №12 від 11.01.2010 р.)), в якій посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме:

-          судом не взято до уваги, що відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою, однак всупереч цього Позивач не вчинив жодних дій для досудового врегулювання спору;

-          судом при стягненні інфляційних та трьох відсотків річних не взято до уваги, що Позивачем не надано жодних доказів звернення ним до Відповідача з вимогою сплатити такі суми, за таких обставин вважає, що відсутнє порушення прав Позивача;

-          судом необґрунтовано, повернуто зустрічну позовну заяву, оскільки даний позов є взаємопов»язаний з первісним.

Дані обставини, на думку Скаржника, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського з направленням справи №17/112 на новий судовий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Представник Позивача –ТзОВ з іноземними інвестиціями «Дока України Т.О.В»у відзиві, б/н від 15.02.2010 р. заперечує доводи апеляційної скарги, вказуючи що доводи Скаржника про обов»язковість досудового врегулювання спору є необґрунтованими , оскільки такі можливі лише за домовленістю між сторонами. Умовами Договору №1/05 від 25.05.2009 р. не передбачено обов»язку Позивача пред»являти претензію. Якщо у зобов»язані встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін. Крім цього, досудове врегулювання спору є правом, а не обов»язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Також, твердження Відповідача щодо обов»язку Позивача пред»являти вимогу при нарахуванні штрафних санкцій на підставі норм Цивільного кодексу України є помилковим, про що вірно зазначено і в рішенні суду. Щодо зустрічного позову, то представник Позивача вказує, що ст. 63 Господарського процесуального кодексу України чітко визначені підстави для повернення позову, а також визначений порядок оскарження ухвали про повернення позовних заяв, однак, Відповідачем ухвала від 17.12.2009 р. про повернення зустрічної позовної заяви не оскаржувалась. Відповідно до цього, рішення місцевого господарського суду вважає законним, прийнятим з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права, а відтак просить таке залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення, як безпідставну і необґрунтовану.

18.02.2010 р. в канцелярію суду від Відповідача (Скаржника) факсом поступило клопотання про відкладення розгляду справи в зв»язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника, який може надати пояснення, що мають суттєве значення по даній справі.

Дане клопотання Відповідача (Скаржника) судовою колегією Львівського апеляційного господарського суду відхилено, з огляду на його документальну необґрунтованість. Крім цього, якщо Відповідач вважає, що ним могли бути дані пояснення, що мають суттєве значення по справі, то останній мав час та можливість подати їх у письмовому вигляді, оскільки ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2010 р. про призначення справи до розгляду отримана Відповідачем 19.01.2010 р., що підтверджується поштовим повідомлення про вручення за №4488035. Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, чого останнім не зроблено.

18.02.2010 р. додаткових доказів по справі сторонами не подано.

Враховуючи наведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.

Представник Позивача в судовому засіданні 18.02.2010 р. заперечила доводи апеляційної скарги, з мотивів наведених у відзиві, б/н від 15.02.2010 р.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, оцінивши зібрані по справі докази, заслухавши пояснення представника Позивача, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Івано-Франківської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

25.05.2009 р. ТзОВ з іноземними інвестиціями "ДОКА Україна Т.О.В." (сторона-1) та ТзОВ "Енергобуд" (сторона-2) укладено договір про розстрочення сплати боргу №1/05 (Т-1, а.с.12), згідно п.1.1 якого сторона-1 надає сторні-2 розстрочення сплати боргу, що станом на 25.05.2009 р. становить загальну суму 1188000 грн. на період з 25.05.2009 р. по 31.12.2009 р. Дана заборгованість виникла у сторони-2 в зв'язку з неповним та несвоєчасним виконанням своїх договірних зобов'язань в частині оплати за оренду майна згідно наступних договорів, укладених сторонами: договору оренди майна (оперативної оренди) №7.202 від 09.10.07 - заборгованість становить - 987013 грн. 68 коп.; договору купівлі продажу №М8.94Т від 24.12.08 - заборгованість становить -200986 грн. 32 коп.

У відповідності до п.2 Договору №1/05 від 25.05.2009 р. сторони встановили наступний графік погашення стороною-2 всієї суми вищевказаної заборгованості: травень - 80000 грн., червень –100000 грн.; липень –120000 грн.; серпень –150000 грн.; вересень -180000 грн.; жовтень –180 000 грн.; листопад -180000 грн., грудень –198000 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов‘язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов‘язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов‘язку в натурі.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 3 Договору №1/05 від 25.05.2009 р. сторона-2 зобов'язується забезпечити своєчасну сплату розстрочених сум боргу, згідно з умовами вказаними в п.2 Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач (сторона-2) лише частково погасив заборгованість 19.06.2009 р., що підтверджується платіжним дорученням №1293 від 19.06.2009 р. на суму 20000 грн. (Т-1, а.с.101), відповідно борг Відповідача перед Позивачем станом на 02.11.2009 р. становить 790000 грн. станом на 02.11.2009 р.

У відповідності до положень ст. 526 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Докази, що підтверджують виконання Відповідачем зобов’язань щодо оплати по договору №1/05 від 25.05.2009 р. і відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору судом, у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає доводи Позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму заборгованості по договору №1/05 від 25.05.2009 р. правомірними, документально підтвердженими та не спростованими Відповідачем в установленому законом порядку, а тому, згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, порушене право Позивача підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з Відповідача 790000,00 грн. основного боргу.

В позовній заяві ставиться вимога про стягнення поряд з основною сумою заборгованості і пеня в розмірі 43008,49 грн. (а.с.35-36), посилаючись при цьому на ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України де передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. При цьому позивачем не враховано, що відповідно до ч. 4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З умов Договору за №1/05 від 25.05.2009 р. про розстрочення сплати боргу вбачається відсутність умов про нарахування пені, а отже вимога про її стягнення є необґрунтованою, а відтак місцевим господарським судом правомірно відмовлено в стягненні 43008 грн. 49 коп.

У відповідності до вимог ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ч.2 ст.20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

До інших способів відносяться, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та річні, як плата по грошовому зобов’язанню, правова природа яких є самостійним від договірної неустойки (пені) способом захисту прав і забезпечення виконання зобов’язань.

Позивачем нараховано Відповідачу 5897 грн. 42 коп. інфляційних втрат та 6144 грн. 66 коп. -3 % річних (Т-1, а.с.35-36).

Враховуючи те, що Відповідачем 19.06.2009 р. здійснена проплата в сумі 20000 грн. Відповідачу, яка не була неврахована Позивачем при здійснені розрахунку, а відтак Місцевим господарським судом правомірно стягнуто 3595 грн. інфляційні втрати та 4044 грн. 65 коп. - 3% річних (Т-1, а.с.206,207). В решті позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних правомірно відмовлено за безпідставністю.

Необґрунтованими судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає твердження Скаржника про те, що Позивач не вчинив жодних дій для досудового врегулювання спору, оскільки не надіслання Відповідачу вимоги про сплату інфляційних збитків та трьох відсотків річних не перешкоджає зверненню до суду з такою вимогою поряд з вимогою про сплату боргу в контексті ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім цього, у відповідності до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання спору за домовленістю між собою.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. N 9 зазначається: з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Договором №1/05 від 25.05.2009 р. про розстрочення сплати боргу по якому стягується заборгованість, не передбачено обов»язкового досудового врегулювання спору при невиконанні умов такого.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що судом необґрунтовано повернуто зустрічну позовну заяву про визнання договору №7.202 оренди майна від 09.10.2007 р. недійсним в частині пункту 3.1. даного договору та розірвання договору №7.202 оренди майна від 09.10.2007 р., оскільки даний позов, на його думку, є взаємопов»язаний з первісним, на що судова колегія зазначає наступне:

З матеріалів справи вбачається, що Господарським судом Івано-Франківської області в порядку ст. 60, п. п. 4, 6 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України ухвалою від 17.12.2009 р. (Т-1, а.с.111) зустрічну позовну заяву вх. №5116 від 17.12.2009 р. повернуто ТзОВ «Енергобуд».

У відповідності до ст. 63 Господарського процесуального кодексу України визначено чіткі підстави для повернення позову, а також визначений порядок оскарження ухвал про повернення позовних заяв. В разі незгоди з поверненням зустрічної позовної заяви ухвалою суду від 17.12.2009 р., Відповідач мав можливість оскаржити дану ухвалу, що ним, як вбачається з матеріалів справи, зроблено не було.

Щодо вимоги Скаржника про скасування рішення місцевого господарського з направлення справи №17/112 на новий судовий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області, судова колегія зазначає, що ст. 103 Господарського процесуального кодексу України чітко визначено повноваження апеляційної інстанції, серед яких скасування рішення з направленням справи на новий розгляд не має.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та законність позовних вимог, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, вважає, що всі обставини, які мають значення для справи, були з’ясовані повністю і у відповідності із вимогами закону.

Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та відповідність рішення Господарського суду Івано-Франківської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2009 р. у справі №17/112 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобуд», вхід. № місцевого суду 5239 від 28.12.2009 р. (вхід. № апеляційного господарського суду №12 від 11.01.2010 р.) - без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3.          Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

4.          Справу № 17/112 повернути Господарському суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя                                                                      Давид Л.Л.

Суддя                                                                                          Кордюк Г.Т.

Суддя                                                                                          Мурська Х.В.