Постанова № 8270817, 03.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2010                                                                                           № 51/151

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від Київської транспортної прокуратури: представники – Лубіна Н.О.- помічник Київського транспортного прокурора,

від Київської міської ради: представник – Дудник Л.В. – за довіреністю,

від відповідача: представник не з’явився,

від Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації): представник не з’явився,

від Державного підприємства „Адміністрація річкових портів”: представник не з’явився,

від Відкритого акціонерного товариства „Київський річковий порт”: представник - Тукало О.М. – за довіреністю,

від Регіонального відділення Фонду державного майна України у м. Києві: представник – Токар Ю.В. – за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Київського транспортного прокурора

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.09.2009

у справі № 51/151 ( .....)

за позовом                               Київської транспортної прокуратури

до                                                   ТОВ "Чардаш"

третя особа позивача           Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа відповідача           Державне підприємство "Адміністрація річкових портів"

          Відкрите акціонерне товариство "Київський річковий порт"

          Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву

про                                                   звільнення самовільно зайнятої ділянки

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2009 року Заступник Київського транспортного прокурора звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом зобов’язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,04га., що знаходиться за адресою: місто Київ, Набережне шосе (парк Наводницький) у Печерському районі м. Києва на воді.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у відповідача документів, що посвідчують право власності або право користування вказаною земельною ділянкою.

Відповідач надав відзив, в якому проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Згідно уточнень до позовних вимог позивач просив суд зобов’язати відповідача повернути самовільно зайняту земельну ділянку водного фонду площею 0,04 га. за адресою: Набережне шосе (парк Наводницький) у Печерському районі м. Києва, звільнивши від плав ресторану –готелю “Адмірал”.

В обґрунтування вимог представник прокуратури зазначив, що відповідач, саме на підставі договору про надання послуг № 85/01-12 від 01.12.07р., який, на його думку, не є документом, що посвідчує право на земельну ділянку, використовує стоянкове несамохідне судно (як плав –готель “Адмірал”) для надання послуг в сфері готельного господарства та громадського харчування, без оформлення права користування земельними ділянками дна річок.

Прокурор вважає, що Відкрите акціонерне товариство „Київський річковий порт” не наділено повноваженнями надавати відповідачу в користування землі водного фонду та акваторію, оскільки зазначені землі відповідачеві не виділялися, а земельна ділянка на праві господарського відання чи на праві оперативного управління за Відкритим акціонерним товариством „Київський річковий порт” не закріплена, державне підприємство кошти до бюджету за її використання не сплачує.

У письмових поясненнях представник позивача зазначив, що Київська міська рада не приймала рішення про надання земельної ділянки водного фонду у користування відповідачу.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні, мотивуючи тим, що він отримує послуги зі стоянки біля пасажирського причалу “Парк Примакова” на підставі договору про надання послуг № 85/01-12 від 01.12.2007р., укладеного з ДП “Адміністрація річкових портів”, відповідач земельної ділянки не використовує, а для стоянки несамохідного судна “Д-79” він використовує саме пасажирський причал.

В наданих письмових поясненнях по справі Державне підприємство „Адміністрація річкових портів” підтримала правову позицію прокуратури та зазначила, що у відповідача відсутні будь –які документи, що посвідчують право власності або право користування спірною земельною ділянкою, що є порушенням ст. 125, ст. 126 ЗК України.

Відкрите акціонерне товариство „Київський річковий порт” в письмових поясненнях по справі зазначило, що ресторан “Адмірал” не має жодного відношення ані до землі, ані до води, оскільки плавзасіб ТОВ “Чардаш” знаходиться не на земельній ділянці, а в межах акваторії (на водній гладі) та пришвартований до гідротехнічної споруди.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України у м. Києві надано письмові пояснення по справі, відповідно до яких ДП “Адміністрація річкових портів” не мало права укладати договір з відповідачем про надання послуг зі стоянки біля причалу “Парк Примакова”, оскільки використання причалів, в тому числі і відповідачем (стоянка, швартування, причалювання) не може здійснюватися без дозволу та укладання відповідного договору з балансоутримувачем - ВАТ “Київський річковий порт”.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.09.2009 року у даній справі у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Київський транспортний прокурор звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, зокрема, посилається на те, що земельна ділянка водного фонду, що використовується відповідачем, Державному підприємству „Адміністрація річкових портів” не виділялась, на праві господарського відання чи праві оперативного управління не закріплювалась, а також підприємство не сплачувало кошти за користування даною земельною ділянкою водного фонду, відповідно, і не має права надавати відповідачу зазначені землі в користування.

У відзиві на апеляційну скаргу Відкритим акціонерним товариством „Київський річковий порт” позовні вимоги підтримано та зазначено, що відповідач та ДП „Адміністрація річкових портів” не мали жодних правових підстав укладати договір про надання послуг від 01.12.2007 р. № 85/01-12, тому що даний причал знаходиться та обліковується на балансі ВАТ „Київській річковий порт”.

Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не використано наданого йому законом права на участь свого представника у судовому засіданні. Однак, матеріали справи містять докази належного повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційного подання та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін та інших учасників процесу, судова колегія вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив в задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Київською транспортною прокуратурою на виконання завдання Прокуратури міста Києва та відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» проведено перевірку дотримання вимог діючого законодавства суб'єктами господарювання, які надають послуги у сфері громадського харчування, відпочинку, пасажирсько-екскурсійних перевезень в акваторії річки Дніпро в адміністративно-територіальних межах міста Києва.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації № 99/06 від 05.02.08 на час перевірки на земельній ділянці водного фонду загальною площею 0,04 га за адресою: Набережне шосе (парк Наводницький) у Печерському районі м. Києва розміщується та експлуатується несамохідне стоянкове судно (готель-ресторан «Адмірал»). Документи, що посвідчують право власності або право користування на вказану земельну ділянку водного фонду, передбачені ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач використовує стоянкове несамохідне судно (як плав ресторан - готель «Адмірал») для надання послуг в сфері готельного господарства та громадського харчування - ресторанно-готельний комплекс розміщений на воді.

Даний ресторанно-готельний комплекс відповідачем розміщено на підставі договору про надання послуг № 85/01-12 від 01 грудня 2007 року (а саме: стоянки біля пасажирського причалу), укладеного з Державним підприємством «Адміністрація річкових портів».

Дослідивши зміст Договору та обсяг цивільно-правової дієздатності сторін договору, судова колегія дійшла висновку, що Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» не мало належного обсягу правоздатності для укладання договору про надання послуг № 85/01-12 від 01 грудня 2007 року з відповідачем, з огляду на наступне.

ВАТ "Київський річковий порт" є юридичною особою за законодавством України, що підтверджується свідоцтвом серії АОО №040332 про державну реєстрацію юридичної особи та довідкою АА № 153193 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Згідно п. 3 Наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 р. №477 було вирішено створити на базі державного підприємства "Київський річковий порт" окреме акціонерне товариство.

Наказом Фонду державного майна України від 15.01.1993 р. №25 затверджено Статут відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" та визначено, що акціонерне товариство є правонаступником прав та обов'язків державного підприємства, на базі майна якого воно створено.

Пунктом 1.1. Статуту ВАТ "Київський річковий порт", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.01.1993 р. №25 та пунктом 1.1. Статуту ВАТ "Київський річковий порт" (нова редакція), затвердженого протоколом №12 від 29.08.2008 р. загальних –зборів акціонерів передбачено, що Відкрите акціонерне товариство "Київський річковий порт” засноване Фондом державного майна України шляхом перетворення державного підприємства "Київський річковий порт" у відкрите акціонерне товариство відповідно до Законів України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства”, "Про цінні папери і фондову біржу", "Про приватизацію державного майна", Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 р. та Наказів Фонду державного майна України від 10.11.1992 р. №477 та від 03.12.1992 р. №537 (копії статутів наявні в матеріалах справи).

Отже, ВАТ "Київський річковий порт" було створене в процесі приватизації шляхом перетворення Державного підприємства "Київський річковий порт" в акціонерне товариство.

Причал "Парк Примакова" (вул. Набережне шосе, м. Київ, Печерський р-н) знаходиться на балансі ВАТ "Київський річковий порт" і обліковується за інвентарним номером 1599.

Відповідно до наказу ФДМУ №908/68 від 19.05.1999 «Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України г.06.1999 за №414/3707, господарські товариства, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних фондів у процесі приватизації, несуть відповідальність за збереження такого майна.

Отже, використання причалів, в тому числі і відповідачем (стоянка, швартування, причалювання тощо) не може здійснюватись без дозволу та укладання відповідного договору з балансоутримувачем, тобто ВАТ "Київський річковий порт".

Таким чином, враховуючи наведене, відповідач та ДП "Адміністрація річкових портів" не мали жодних правових підстав укладати договір про надання послуг від 01.12.07р. № 85/01-12 зі стоянки біля пасажирського причалу "Парк "Примакова", так як даний причал знаходиться та обліковується на балансі ВАТ "Київський річковий порт", що останнім підтверджується.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.01.2006р. №29-р «Про передачу державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот», до сфери управління Мінтрансзв'язку» було вирішено передати відповідний перелік державного майна, в т.ч. і майно, що знаходиться на балансі ВАТ «Київський річковий порт» (третя особа).

Постановою Господарського суду м. Києва від 11.10.2006р. та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2007р. по справі №41/238-А визнано не чинним вказане розпорядження в частині майна, що перебуває на балансі третьої особи та ВАТ «Кременчуцький річковий порт».

Після вступу у законну силу вказаних рішень суду, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007р. №306-р «Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку» було скасовано попереднє розпорядження та постановлено знову передати до сфери управління вказаного міністерства державне майно, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ «Київський річковий порт» та ВАТ «Кременчуцький річковий порт».

На виконання вищезгаданого розпорядження КМУ, було видано спільний наказ Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007р. №1211/614 «Про передачу державного майна» зі змінами внесеними спільним наказом від 19.09.2007р. №1514/827 «Про внесення змін до спільного наказу ФДМУ та Мінтрансзв'язку Ч 19.07.2007р. №1211/614, наказу Мінтрансзв'язку від 17.08.2007р. №721 «Про впорядкування управління державним майном».

Однак, укладання відповідного акту прийому-передачі з балансу ВАТ «Київський річковий порт» (балансоутримувача), на баланс жодного підприємства, як того вимагає Закон України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» від 03.03.1998р. та Постанова Кабінету Міністрів «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» №1482 від 21.09.1998р. фактично не відбулося.

Ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2007р. по справі №8/50 було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007р. №306-р «Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку» та спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007р. №1211/614 «Про передачу державного майна» (зі змінами внесеними спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.09.2007р. №1514/827).

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2008р. по справі

№8/50, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2008р. № 22-а-22668/08, було визнано протиправними та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007р. №306-р «Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку» та спільний наказ Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007р. №1211/614 «Про передачу державного майна» (зі змінами внесеними спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.09.2007р. №1514/827).

Таким чином, ДП "Адміністрація річкових портів" не мало права укладати договір з ТОВ "Чардаш" про надання послуг зі стоянки (та інші супутні послуги) біля причалу «Парк Примакова», інвентарний номер 1599, так як на дату укладання договору (01.12.2007р.) дія вищеназваного розпорядження Кабінету Міністрів України і спільних наказів була зупинена, акту прийому передачі між ВАТ "Київський річковий порт" та ДП „Адміністрація річкових портів” не існувало, а єдиним балансоутримувачем зазначеного майна залишалося ВАТ "Київський річковий порт".

Крім того, судова колегія зазначає, що відповідно до норм чинного законодавства для того, щоб надавати послуги стоянки біля пасажирського причалу необхідно відвести у користування частину водного об'єкта, призначеного у своїй судноплавній частині для забезпечення безпечного підходу, маневрування, стоянки та відходу суден - акваторію, а також землі водного фонду зайняті даною акваторією.

Акваторії портів, з огляду на положення п."г" ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" віднесена до об'єктів, які забезпечують життєдіяльність держави та мають загальнодержавне значення. Державному підприємству «Адміністрація річкових портів» акваторія, що використовується для стоянки плав ресторан - готель «Адмірал» не виділялась.

Відповідно до розділу 8 Правил технічної експлуатації річкових портових гідротехнічних споруд, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 29.03.04 №251 експлуатація портових акваторій, передбачає підтримання проектних габаритів акваторії та каналів шляхом експлуатаційного днопоглиблювання.

Таким чином, використовуючи портову акваторію, необхідно оформити право користування земельними ділянками дна річок, відповідно до вимог ст. 86 Водного кодексу України, для забезпечення проектних габаритів акваторії з метою безпечного підходу, маневрування, стоянки та відходу суден.

Враховуючи те, що землі водного фонду та акваторія, що використовуються відповідачем Державному підприємству «Адміністрація річкових портів», як встановлено вище, не виділялись, зазначене майно на праві господарського відання чи праві оперативного управління за вказаним державним підприємством не закріплено, за користування вказаною земельною ділянкою водного фонду ДП «Адміністрація річкових портів» до бюджету кошти не сплачує, судова колегія погоджується із доводами апелянта про те, що відповідач не має достатніх повноважень для надання в користування відповідачу зазначених земель водного фонду.

Крім того, відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Визначальною ознакою послуг за загальним правилом є те, що вони споживаються замовником у процесі надання, тобто на момент завершення виконання відсутній результат як певний відокремлений матеріалізований об'єкт.

Відповідно, договір про надання послуг не є документом, що надає право користування земельною ділянкою державної форми власності.

З огляду на викладене, в даному випадку, для розміщення на воді ресторанно-готельного комплексу, необхідно застосовувати норми Водного кодексу України щодо користування землями водного фонду, а також норми Земельного кодексу України з дотриманням порядку та режиму використання земель водного фонду.

Згідно з ст. 4 Водного кодексу України та ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Порядок надання земель водного фонду в користування юридичним та фізичним особам, а також припинення такого права встановлюється земельним законодавством.

Так, частиною 4 ст. 59 Земельного кодексу України та ст. 85 Водного кодексу України встановлено, що громадянам та юридичним особам органами державної влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися в тимчасове користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Користування такими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних правил.

В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають в комунальній та державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 4 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

В статті 125 Земельного кодексу України закріплено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Крім того, відповідно до п. 1 та 5 «Порядку користування землями водного фонду», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13 травня 1996 p. N 502 порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. Право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право.

Право тимчасового користування земельними ділянками на землях водного фонду оформляється договором, який укладається між відповідною Радою і юридичною або фізичною особою.

Одночасно, відповідно до ч. 1 ст.8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Таким чином, враховуючи вищевикладене та відповідно до норм ст.ст. 12, 74 Кодексу торгівельного мореплавства України, ст.28 Закону України «Про транспорт», підпункт 10 пункту 5 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №1051-р, Постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року №1147 судова колегія вважає, що для розміщення на землях водного фонду культурно-побутових приміщень, інших об'єктів, втому числі плав ресторану — готелю, необхідно відвести у встановленому законом порядку вказані землі в межах акваторії, необхідної для використання за вказаним цільовим призначенням.

За використанням та охороною земель водного фонду здійснюється державний контроль у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж в натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент подання позову ТОВ «Чардаш» не отримало документи, що посвідчують право на земельну ділянку, не має меж земельної ділянки, винесених в натурі, схеми земельної ділянки, кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень у її користуванні, акта приймання-передачі об'єкта оренди; проекту землеустрою відведення земельної ділянки в оренду. Договір про надання послуг № 85/01-12 від 01 грудня 2007 року (а саме: стоянки біля пасажирського причалу), укладений з Державним підприємством «Адміністрація річкових портів», не є документом, що посвідчує право на земельну ділянку, передбаченим Земельним кодексом України.

Однак, ТОВ «Чардаш», не набувши у встановленому Земельним кодексом України порядку права власності або права користування земельною ділянкою водного фонду площею 0,04 га за адресою: Набережне шосе (парк Наводницький) у Печерському районі м. Києва, безпідставно та неправомірно користується вказаною земельною ділянкою.

Згідно ст. 212 Земельного Кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до вимог ст. 9 Земельного кодексу України до повноваження Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

У статті 13 Конституції України зазначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах визначених Конституцією.

Земельний Кодекс України, визначаючи право на земельну ділянку, підкреслює, що це право поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар в її межах, на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній містяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту та глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель та споруд (ст. 79 ЗК).

Суб'єктами права державної власності на землю відповідно до ст. 14 Конституції України виступає держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Виконавчу владу в областях і районах, а також у містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. їх повноваження як суб'єктів права державної власності на землю визначені Конституцією України (ст. 119) і Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року (статті 19, 21, 39). Розпорядчі та управлінські регулюючі повноваження державної адміністрації, як суб'єкта права державної власності на землю визначені також ст. 17 Земельного кодексу України.

Оренда земельної ділянки - це один із видів використання земель на праві користування.

Пунктом 5 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. У статті 5 Закону уточнюється перелік орендодавців залежно від форми власності земельної ділянки.

Так, відповідно до статті 4 Закону орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів АР Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад. Так, згідно п.34 ч.І ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Водночас відповідно до п.1 Прикінцевих положень Закону України «Про оренду землі» частини 2,3 і 4 ст.4 цього Закону, тобто вищезазначені положення набирають чинності після розмежування відповідно до закону земель комунальної та державної власності. До розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради.

Згідно з п.6 ст. 93 Земельного кодексу України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом. Це означає, що відносини щодо виникнення, реалізації та припинення права на оренду земельної ділянки мають бути врегульовані лише законами України.

Стаття 1 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» визначає, що розмежування земель державної та комунальної власності полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальної громади і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.

Кабінет Міністрів України здійснює визначення меж земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що належать до сфери управління Президента України, Верховної Ради України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Генеральної прокуратури України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук України, інших державних наукових установ та організацій, меж земельних ділянок, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також меж земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що перебувають у сфері управління Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, за погодження з ними.

Київська міська рада за погодження з відповідними органами виконавчої влади приймає рішення про розмежування земель державної та комунальної власності у межах міста Києва.

Розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які за замовленням відповідних сільських, селищних, міських рад розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями.

Встановлення меж земельних ділянок державної та комунальної власності в натурі (на місцевості) здійснюється згідно із затвердженими проектами розмежування земель державної та комунальної власності із закріпленням їх межовими знаками встановленого відповідно до законодавства України зразка.

На момент звернення з даним позовом до суду розмежування земель державної та комунальної власності не здійснено.

Крім того, згідно ст. 143 Конституції України окремі повноваження органів виконавчої влади можуть надаватися (делегуватися) законом органам місцевого самоврядування. Так, згідно ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» низка повноважень органів державної влади була делегована виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, а саме: 1)          здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; 2)          реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; 3) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; 4) погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення; 5) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом; 6)          вжиття необхідних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до закону, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення; 7) визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства; 8) підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; 9) організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; 10) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; 11) створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.

Пунктом 5 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про Прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Господарський суд, відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України порушує справи за заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 року у справі №3-рн/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

В кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Цей орган фактично є позивачем у справі, порушеній за заявою прокурора.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія вважає, що вимоги викладені в апеляційному поданні, є обґрунтованими.

Відповідачем не спростовані належними та допустимими доказами відповідно до положень ст.ст.33,34 ГПК України зазначені вище обставини.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне подання підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2009 р. у даній справі – скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та державне мито за подання апеляційної скарги слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційне подання Київського транспортного прокурора задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2009 року у справі 51/151 – скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Зобов’язати Товариство з обмеженою діяльністю „Чардаш” повернути самовільно зайняту земельну ділянку водного фонду площею 0,04 га. за адресою: Набережне шосе (парк Наводницький) у Печерському районі м. Києва, звільнивши від плав ресторану – готелю “Адмірал”.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Чардаш” (01024, м. Київ, Печерський р-н., вул. Лютеранська, б. 28/19, оф.2, код ЄДРПОУ 32525732) до Державного бюджету України державне мито за подання позову в сумі 85,00 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. та державного мита за подання апеляційної скарги у сумі 42 (сорок дві) грн. 50 коп.

4. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

5. Матеріали справи №51/151 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді