Постанова № 8270666, 09.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2010                                                                                           № 12/203/11/8

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -не з’явились

від відповідача -не з’явились

від відповідача -2 за зустрічним позовом та третьої особи - не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.02.2009

у справі № 12/203/11/8 ( .....)

за позовом                               Відкритого акціонерного товариства "Ностром"

до                                                   Відкритого акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго"

третя особа позивача           ЗАТ "Сонеко"

про                                                   стягнення 77751,98 грн. та зобов"язання повернути автомобіль

за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго”

до 1) Відкритого акціонерного товариства „Ностром”

2) Закритого акціонерного товариства „Сонеко”

про           визнання недійсним договору лізингу та повернення сплачених

коштів в сумі 141445,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Ностром” звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго” про стягнення 56714, 79 грн. заборгованості по лізингових платежах, 12892, 01 грн. індексації боргу у зв’язку з інфляцією, три відсотки річних в розмірі 4 120, 76 грн., 4 024, 42 грн. штрафу за несвоєчасну сплату лізингових платежів, а також про зобов’язання повернути належний Відкритому акціонерному товариству “Ностром” автомобіль „ДЕУ-Леганза” вартістю 49000 грн.

          Під час розгляду справи у суді першої інстанції Відкритим акціонерним товариством „Облтеплокомуненерго” подано зустрічний позов до Відкритого акціонерного товариства „Ностром” про визнання недійсним договору оперативного лізингу та стягнення сплачених Відкритим акціонерним товариством “Облтеплокомуненерго” платежів в сумі 141445, 17 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 06.04.2004 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Відкритого акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго” про визнання недійсним договору лізингу та повернення сплачених коштів у сумі 141445, 17 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.12.2004 року залучено Закрите акціонерне товариство „Сонеко” в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом.

          Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.02.2009 року за ініціативою суду залучено Закрите акціонерне товариство „Сонеко” до участі у справі, в якості другого відповідача по зустрічному позову.

          Представником позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в судовому засіданні першої інстанції надано додаткові пояснення по справі, з яких вбачається, що постійне порушення ВАТ „Облтеплокомуненерго” умов договору щодо строків та сум лізингової плати призвело до накопичення значного боргу, а вимоги щодо витребування автомобіля „Деу Леганза” базуються на положеннях Договору (п.п. 7.2.2, 8.1.2 Договору) та Законі України „Про лізинг”. Оскільки ВАТ „Ностром” продовжував виконувати договір, не дивлячись на його порушення з боку лізингоотримувача, ВАТ „Облтеплокомуненерго”, розраховуючи на добровільну оплату заборгованості, з цієї причини не звернувся вчасно за вчиненням виконавчого напису у відповідності до ст. 9 Закону України „Про лізинг” та п. 6.9 Договору, то це питання, згідно ст. 124 Конституції України, було винесено ним на розгляд суду. Розмір лізингових платежів позивачем за первісним позовом визначено згідно додатку № 2 до Договору, з якого вбачається, що сума лізингових платежів, яка підлягає сплаті в гривнях, визначається, як здобуток множення відповідного значення лізингового платежу з ПДВ із таблиці „Розмір, склад та графік сплати лізингових платежів” на курс гривні до долара США, встановлений НБУ на дату здійснення лізингового платежу. Тобто, суми у графіку платежів вказані саме у доларах США, але сплата мала відбуватися в гривнях по встановленому НБУ курсу. Доказами фактичного виконання договору ВАТ „Облтеплокомуненерго” підтверджується, що суми згідно графіку вказані у доларах США, але оплата фактично проводилась у гривнях.

          Щодо зустрічного позову ВАТ „Ностром” вважає заявлені вимоги необґрунтованими, оскільки п. 4.1 Договору визначено, що договір діє до повного виконання зобов’язань його сторонами. При цьому такий строк є чітко визначеним у додатку № 2 до Договору, а саме 10.08.2001 року, і цей строк є меншим від строку, за який амортизується 90% вартості об’єкту лізингу: з 15.09.1998 року по 10.08.2001 року – 2 роки 11 місяців, тобто 11 кварталів. Згідно підп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” автомобільний транспорт відноситься до 2-ї групи основних фондів підприємств. За п. 8.6 ст. 8 зазначеного Закону в редакції, чинній на момент спірних правовідносин, до даної групи основних фондів застосовувалися норми амортизації – 6,25% в розрахунку на 1 квартал. Умови повернення об’єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача визначені у підп.6.11 Договору. В кореспонденції з іншими підпунктами цього ж пункту, даний підпункт визначає умови повернення об’єкта у разі банкрутства. Умови повернення об’єкта лізингу після закінчення договору визначені п. 6 Договору.

          ЗАТ „Сонеко” в письмових поясненнях, наданих суду першої інстанції 12.02.2009 року зазначає, що зустрічний позов ВАТ „Облтеплокомуненерго” є безпідставним, а надані докази підтверджують факт, що сторонами при укладенні договору було визначено усі істотні умови, що підтверджують факт виконання сторонами умов укладеного у 1998 році Договору. Крім того ВАТ „Облтеплокомуненерго” виконував договір (останній платіж здійснено ним 01.02.2001 року), а про його недійсність заявив тільки під час розгляду даної справи.

          Справа розглядалась судами неодноразово.

          Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.02.2009 у справі № 12/203/11/8 (10/278/16/9/4 (9/44-9/63)) позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Облтеплокомуненерго” на користь Відкритого акціонерного товариства “Ностром” 38 888,31 грн. лізингових платежів, 4 707,05 грн. інфляційних втрат, 2 825,53 грн. трьох відсотків річних, 954,21 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Зобов’язано Відкрите акціонерне товариство “Облтеплокомуненерго” повернути Відкритому акціонерному товариству “Ностром” легковий автомобіль “ДЕУ –Леганза”, № кузова KLAVF69ZEWB157236, № двигуна C20SED044445.

В решті позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) через Господарський суд Чернігівської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.02.2009 року у справі № 12/203/11/8(10/278/16/9/4 (9/44-9/63)), прийняти нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

          Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення у справі прийняте з порушенням норм матеріального права, висновки, викладені у рішенні, не відповідають матеріалам справи, судом першої інстанції встановлено, що докази підписання додатку №1 до договору в матеріалах справи відсутні, сторони не узгодили всі істотні умови договору, що передбачені Законом України “Про лізинг”, але суд першої інстанції вважає, що на підставі договору у апелянта виник обов”язок щодо сплати лізингових платежів, що, на думку відповідача за первісним позовом, суперечить п.п.1, 2 ст.638 Цивільного кодексу України.

Крім цього апелянт зазначає, що в договорі не визначена конкретна дата його закінчення. З огляду на таку обставину суд визначає дату закінчення договору самостійно і вважає, що ця дата 10.08.2001 року. Відповідно до положень Господарського кодексу України лише сторони договору зобов”язані самостійно погодити строк дії договору.

Апелянт вважає, що оскільки строк закінчення договору сторони не визначили, то в силу ст.530 Цивільного кодексу України лізингоодержувач зобов”язаний повернути об”єкт лізингу лише після отримання вимоги лізингоодержувача, тому позовні вимоги щодо повернення об”єкту лізингу не можуть бути задоволені в силу вимог ст.530 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2009 року апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

22.09.2009 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивачем за первісним позовом було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

30.11.2009 року Закритим акціонерним товариством „Сонеко” через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.02.2009 року у справі № 12/203/11/8 (10/278/16/9/4 (9/44-9/63)) залишити без змін.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) - Відкритим акціонерним товариством „Облтеплокомуненерго” неодноразово з будь - яких підстав подавались касаційні скарги.

Останній раз ухвалою Вищого господарського суду України від 04.02.2010 року у прийнятті касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго” на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2009 року у справі № 12/203/11/8 (10/278/16/9/4 (9/44-9/63)) відмовлено.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2010 року апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) було призначено до розгляду в судовому засіданні 09.03.2010 року.

Згідно з розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2010 року змінено склад колегії суддів.

Представники сторін та третьої особи в судове засідання 09.03.2010 року не з’явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу в апеляційному порядку за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України та без участі представників сторін та третьої особи.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, але рішення суду першої інстанції підлягає зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.1998 року між Закритим акціонерним товариством „Сонеко” (Лізингодавець) та Відкритим акціонерним товариством „Облтеплокомуненерго” (Лізингоодержувач) було укладено Договір оперативного лізингу №5, відповідно до умов якого Лізингодавець надає в лізинг (виключне користування), а Лізингоодержувач приймає в лізинг (виключне користування) об’єкт лізингу.

Пунктом 2.1 Договору сторони визначили, що найменування і склад об’єкту лізингу, визначається Додатком № 1 до Договору оперативного лізингу.

Доказів підписання Додатку № 1 до Договору сторони суду не надали.

В пункті 2.2 Договору зазначено, що стан (якість) об’єкту лізингу на момент передачі добрий.

Вартість об’єкту лізингу на момент передачі становить 42933, 60 грн. та зазначена лише в примірнику договору Лізингодавця (п. 2.3 Договору). В примірнику договору, наданого Лізингоодержувачем, вартість об’єкту лізингу не зазначена.

У відповідності до п.п.3.1, 3.2 Договору об’єкт лізингу повинен бути переданий Лізингодавцем і прийнятий Лізингоодержувачем протягом 10 днів з моменту підписання Договору. Передача об’єкту лізингу здійснюється відповідними спеціалістами Лізингодавця та Лізингоодержувача, оформляється актом прийому-передачі об’єкта лізингу.

Згідно акту прийому-передачі об’єкту лізингу, копія якого додана до матеріалів справи, ЗАТ „Сонеко” в складі комісії: голови правління, начальника відділу лізингу, водія, передало, а та ВАТ „Облтеплокомуненерго” у складі комісії: голови правління, головного бухгалтера, начальника відділу кадрів, прийняло легковий автомобіль „ДЕУ – Леганза”, № кузова KLAVF69ZEWB157236, № двигуна С20SED044445.

В акті прийому-передачі зазначено технічний стан автомобіля, вказано про відсутність дефектів та про відповідність об’єкту лізингу умовам Договору. Вказаний акт підписаний від імені ЗАТ „Сонеко” та ВАТ „Облтеплокомуненерго” членами комісії, в тому числі і керівниками підприємств – головами правлінь. Підписи осіб підтверджені печатками підприємств.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що сторони дійшли згоди щодо найменування та складу об’єкту лізингу, які повинні бути визначені в Додатку № 1 до Договору, .зазначивши в акті прийому-передачі об’єкту лізингу повне найменування і склад об’єкту лізингу

Вказаний об’єкт лізингу було придбано ЗАТ „Сонеко” у ТОВ „ММД”, що підтверджується накладною № 59 від 22.09.1998 року на суму 42933, 60 грн., рахунком - фактурою від 15.09.1998 року на суму оплати 42933, 60 грн. та платіжним дорученням № 527 від 18.09.1998 року про здійснення оплати в сумі 42933, 60 грн. (належним чином завірені копії знаходяться в матеріалах справи).

Відповідно до п. 5.1 Договору розрахунок між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем здійснюється згідно Додатку № 2 до даного Договору „Розмір, склад та графік сплати лізингових платежів”, який є невід’ємною частиною даного Договору.

У випадку несплати Лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків згідно Додатку № 2 „Розмір, склад та графік сплати лізингових платежів”, об’єкт лізингу на вимогу Лізингодавця підлягає поверненню в безспірному порядку, згідно виконавчого напису, вчиненого в державній нотаріальній конторі (п. 6.9 Договору).

Сторонами було підписано Додаток № 2 до Договору лізингу „Розмір, склад і графік сплати лізингових платежів”, у відповідності з яким було визначено щомісячні суми лізингових платежів та конкретні дати їх сплати в період з 25.09.1998 року по 10.08.2001 року. Також у вказаному Додатку сторони визначили, що сума, яка належить до слати лізингового платежу в гривнях, визначається, як похідна відповідного значення лізингового платежу з ПДВ із таблиці „Розмір, склад і графік плати лізингових платежів” на курс гривні до долару США (встановленого Національним банком України) на дату проплати лізингового платежу.

Виходячи з вищевикладеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що сплату лізингових платежів Лізингоодержувач повинен був здійснювати щомісячно у строки, вказані в Додатку № 2 до Договору, та в сумі, яка визначається щомісячно як результат множення відповідного значення лізингового платежу з ПДВ із таблиці „Розмір, склад і графік плати лізингових платежів” на курс гривні до долару США (встановленого Національним банком України) на дату проплати лізингового платежу.

Таким чином за період з 25.09.1998 року по 10.08.2001 року Лізингоодержувач зобов’язаний був сплатити лізингові платежі в сумі 42496,53 доларів США, що у гривневому еквіваленті, наведеному позивачем в розрахунку основного боргу, становить 197468, 52 грн.(а.с.47 т.1).

Право Лізингодавця уступати свої права і обов’язки по цьому Договору чи будь-які інтереси, які випливають з нього, повністю або частково третій особі без згоди Лізингоодержувача, але з повідомленням про таку уступку, передбачено пунктом 8.1.4 Договору.

31 серпня 1999 року між ЗАТ „Сонеко” (Цедент) та ВАТ „Ностром” (Наступник) було укладено Угоду про поступку Договору оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року.

Відповідно до умов Угоди ЗАТ „Сонеко” (Цедент) передає, а ВАТ „Ностром” (Наступник) приймає на себе з 01.09.1999 року права та обов’язки першого і стає стороною - „Лізингодавцем” по договору оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року між Цедентом (ЗАТ „Сонеко”) і „Лізингоотримувачем” (ВАТ „Облтеплокомуненерго”).

За даною Угодою Наступник (ВАТ „Ностром”) зобов’язується здійснювати замість Цедента (ЗАТ „Сонеко”) всі права і обов’язки Цедента за Договором оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року.

Угода про поступку договору оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року є невід’ємною частиною договору оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року ( п.8 Угоди).

Таким чином, відповідно до положень ст. 197 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на момент укладення вказаного договору, до ВАТ „Ностром” перейшли всі права і обов’язки Лізингоодержувача по договору оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року.

Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.           Аналогічна норма міститься і в п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України.

          Оскільки взаємовідносини сторін по Договору оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року продовжували існувати між сторонами і після 01.01.2004 року - моменту введення в дію Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, то судом при розгляді даної справи застосовуються положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

          Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов”язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ „Облтеплокомуненерго” в порушення взятих на себе зобов’язань, оплату лізингових платежів здійснило частково в сумі 140753, 73 грн. (63407, 95 грн. – ЗАТ „Сонеко” – первісному кредитору та 77345, 78 грн. – ВАТ „ Ностром” новому кредитору) в період з 25.09.1998 року по 01.02.2001 року (включно), що підтверджується копіями виписок з рахунків ЗАТ „Сонеко” та ВАТ „Ностром”, копії яких долучені до матеріалів справи. В платіжних дорученнях в призначеннях платежу ВАТ „Оплтеплокомуненерго” зазначено, що це перерахування платежу по договору оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року. Таким чином загальна сума заборгованості по лізинговим платежам становить 56714, 79 грн.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що твердження ВАТ „Облтеплокомуненерго” щодо загальної суми здійснених ним проплат у розмірі 141445, 17 грн., не може бути прийнято судом до уваги, оскільки ВАТ „Облтеплокомуненерго” не надало суду доказів передачі векселів ЗАТ „Сонеко” в грудні 1999 року на суму 3 191,44 грн. та умовами Договору оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року не передбачена сплата лізингових платежів шляхом передачі векселів.

          Також при визначенні суми здійснених проплат ВАТ „Облтеплокомуненерго” не врахована здійснена ним 11.07.2000 року проплата в сумі 2 500 грн.

          Як встановлено судом, Додатком №2 до Договору лізингу „Розмір, склад і графік сплати лізингових платежів” визначено щомісячні суми лізингових платежів та конкретні дати їх сплати в період з 25.09.1998 року по 10.08.2001 року.

          Відповідності до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Статтями 75, 80 Цивільного кодексу Української РСР визначено, що позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

          Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Але у відповідності до положень ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

          Пунктом 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

          Як свідчать матеріали справи, ВАТ „Ностром” з позовними вимогами звернувся до суду 11.02.2004 року, відповідно ним пропущено строк позовної давності щодо стягнення лізингових платежів в сумі 17826, 48 грн., строк оплати яких настав до 01.01.2001 року, і підстави для поновлення пропущеного строку позовної давності у суду відсутні.

На момент звернення із позовом до суду 11.02.2004 року ВАТ „Ностром” пропущено і трьохрічний строк позовної давності щодо стягнення платежу в сумі 5245, 61 грн., строк сплати якого був 12.01.2001 року, але ВАТ „Облтеплокомуненерго” своїм правом, передбаченим ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України щодо подання заяви про застосування судом позовної давності, не скористався.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги ВАТ „Ностром” в частині стягнення лізингових платежів, строк оплати яких настав 12.01.2001 року, 11.02.2001 року, 13.03.2001 року, 12.04.2001 року, 12.05.2001 року, 11.06.2001 року, 11.07.2001 року, 10.08.2001 року підлягають задоволенню в сумі 38888, 31 грн.

ВАТ „Ностром” також просить стягнути інфляційні втрати в сумі 12 892, 01 грн. за період з 12.02.2001 року по січень 2004 року та три відсотки річних в сумі 4 120, 76 грн. за період з 01.09.2001 року по 01.02.2004 року.

Статтею ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР було передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

          З 01.01.2004 року введено в дію Цивільний кодекс України і статтею 625 цього Кодексу також визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          У відповідності до ст. 84 Цивільного кодексу Української РСР з закінченням строку позовної давності по головній вимозі вважається, що строк позовної давності минув і по додатковій вимозі (неустойка, поручительство тощо).          

Оскільки судом встановлено, що ВАТ „Ностром” пропущено строк позовної давності щодо стягнення основного зобов’язання - лізингових платежів в сумі 17826, 48 грн., строк оплати яких настав до 01.01.2004 року, то відповідно пропущено строк позовної давності щодо стягнення додаткових зобов’язань – інфляційних втрат і трьох відсотків річних, які нараховані позивачем на вказану заборгованість.

          Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що інфляційні втрати і три відсотки річних підлягають нарахуванню на заборгованість, яка виникла в період з 11.02.2001 року по 10.08.2001 року і становить 38888, 31 грн.

          Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшла висновку про те, що позовні вимоги ВАТ „Ностром” в частині стягнення 3 % річних та збитків від інфляції підлягають частковому задоволенню.

Інфляційне збільшення в період з 11.02.2001 року по 01.02.2004 року становить 5483, 25 грн. відповідно до розрахунку, що наведений в таблиці.

Період Сума боргу Середній індекс Інфляційне Сума боргу

заборованості (грн.) інфляції за період збільшення суми з врахуваня

11.02.2001- 38888,31 1,141 боргу індексу

01.02.2004 5483,25 інфляції

44371,56

          Крім цього, колегією суддів апеляційної інстанції було перевірено розрахунок 3% річних з простроченої суми. Отже, загальна сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом становить 2825, 53 грн. відповідно до розрахунку, наведеного нижче.

Сума боргу Період Кількість днів Розмір процентів Загальна сума

(грн.) прострочення прострочення річних процентів

38888,31 01.09.2001- 884 3% 2825,53

01.02.2004

          Таким чином з ВАТ „Облтеплокомуненерго” на користь ВАТ „Ностром” підлягає стягненню 2825, 53 грн. 3 % річних та 5483, 25 грн. інфляційних втрат.

          Крім цього, ВАТ „Ностром” також просить стягнути з ВАТ „Облтеплокомуненерго” штраф в сумі 4024, 42 грн. за період з 01.08.2003 року по 01.02.2004 року.

Пунктом 10.2 Договору сторони передбачили, що в разі несплати Лізингоотримувачем лізингового платежу він сплачує штраф в розмірі 1% від суми несплаченого лізингового платежу за кожен день, наступний за днем сплати лізингового платежу.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що по своїй правовій природі відповідальність, передбачена п.10.2 Договору лізингу є не штрафом, а пенею, оскільки штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов”язання, а пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов”язання за кожен день прострочення виконання.

ВАТ „Ностром” фактично здійснив нарахування не штрафу, а пені за 185 днів прострочення виконання.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов’язання.

          У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором (пункт 4 ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Ця норма Господарського кодексу України фактично пом’якшує відповідальність сторін в разі невиконання взятих на себе зобов’язань, а тому застосовується до зобов’язань, які виникли до 01.01.2004 року, до моменту введення в дію Господарського кодексу України.

Оскільки судом встановлено, що ВАТ „Ностром” пропущено строк позовної давності щодо стягнення основного зобов’язання - лізингових платежів в сумі 17826, 48 грн., строк оплати яких настав до 01.01.2001 року, то відповідно ВАТ „Ностром” пропущено строк позовної давності і щодо стягнення додаткового зобов’язання – пені, яка нарахована на вказану заборгованість.

Приймаючи до уваги те, що ВАТ „Обтеплокомуненерго” було зобов’язано здійснити оплату лізингових платежів у сумі 38888, 31 грн. відповідно до графіку 12.01.2001 року, 11.02.2001 року, 13.03.2001 року, 12.04.2001 року, 12.05.2001 року, 11.06.2001 року, 11.07.2001 року, 10.08.2001 року та те, що умовами договору лізингу визначено лише порядок, а не період нарахування пені, відповідно нарахування пені за несплату лізингових платежів припинилось через шість місяців від настання строку оплати по кожному місяцю, а тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ВАТ „Ностром” неправомірно нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов”язання з 01.08.2003 року по 01.02.2004 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги щодо стягнення пені є безпідставними і задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 6 Закону України „Про лізинг” строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Договір вступає в силу з моменту його підписання Лізингодавцем та Лізингоодержувачем і діє до повного виконання кожною стороною своїх зобов’язань по цьому Договору (п. 4.1 Договору).

Пунктом 4.3 Договору сторони узгодили, що одностороння відмова від виконання умов Договору не допускається, окрім випадків, передбачених цим Договором.

В договорі лізингу не визначена конкретно дата його закінчення, але виходячи із визначення поняття лізингу, встановленого ст. 1 Закону України „Про лізинг”, а саме те, що лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів, та оскільки остання дата сплати лізингових платежів відповідно до графіка, підписаного сторонами, була визначена 10.08.2001 року, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що закінченням строку дії договору лізингу є остання дата сплати лізингових платежів.

Відповідно до п.6.1 Договору об’єкт лізингу повинен бути повернутий Лізингоодержувачем та прийнятий Лізингодавцем протягом 10 днів з дати закінчення даного Договору.

Лізиногодавець свої зобов”язання по Договору виконав в повному обсязі.

Зобов’язання Лізингоодержувача своєчасно та в повному обсязі вносити лізингові платежі та у випадку несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу Лізингодавця повернути об’єкт лізингу передбачені п.п. 7.2.2, 7.2.3 Договору.

Пунктом 8.1.2 Договору передбачено право Лізингодавця вимагати повернення в безспірному порядку об’єкта лізингу, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків.

Якщо з вини Лізингоодержувача в строки і на умовах даного Договору об’єкт лізингу не повернуто Лізингодавцю та/або Лізингоодержувач ухиляється від прийому-передачі об’єкту лізингу, Лізингодавець має право вимагати від Лізингоодержувача передачі об’єкта лізингу і відшкодування всіх збитків, завданих затриманням передачі об’єкта лізингу (п. 6.8 Договору).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що на даний час строк дії Договору оперативного лізингу закінчився, позивачем за первісним позовом виконані всі свої зобов”язання за Договором, однак відповідачем за первісним позовом не в повному обсязі виконані свої зобов”язання по Договору, лізингові платежі не сплачені в повному обсязі та у строки, обумовлені Договором та Додатком №2 до Договору, відповідач має заборгованість перед позивачем по сплаті лізингових платежів не тільки протягом двох чергових строків, а навіть протягом кількох років, об’єкт лізингу в добровільному порядку Лізингоодержувачем не повернутий у строки, передбачені Договором, та враховуючи те, що до ВАТ „Ностром” перейшли всі права Лізингоодавця за договором лізингу, позовні вимоги ВАТ „Ностром” щодо повернення об’єкту лізингу є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки термін дії договору оперативного лізингу закінчився, відповідно до п.6.1 Договору об’єкт лізингу повинен бути повернутий Лізингоодержувачем та прийнятий Лізингодавцем протягом 10 днів з дати закінчення даного Договору, тому посилання апелянта на необхідність застосування в даному випадку положень ст.530 Цивільного кодексу України безпідставні.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ВАТ „Облтеплокомуненерго” про визнання недійсним договору оперативного лізингу та стягнення сплачених ВАТ “Облтеплокомуненерго” платежів в сумі 141445, 17 грн., місцевий господарський суд виходив з наступного.

В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог ВАТ „Облтеплокомуненерго” посилалось на те, що Договір оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року не відповідає вимогам ст. 7 Закону України „Про лізинг”, а саме в ньому не зазначено вартість об’єкту лізингу та умови повернення останнього в разі банкрутства лізингоодержувача, а тому він є недійсним згідно ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР.

Оскільки Договір оперативного лізингу № 5 було укладено 15.09.1998 року, судом при розгляді зустрічних позовних вимог застосовано законодавство, яке діяло на момент укладення договору лізингу.

Статтями 6 та 7 Закону України „Про лізинг” визначено, що договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та повинен відповідати вимогам законодавства України.

Істотними умовами договору лізингу є:

- найменування сторін;

- об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

- строк, на який укладається договір лізингу;

- розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;

- умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України;

- умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;

- умови страхування об'єкта лізингу;

- умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та

надання інформації щодо його технічного стану;

- умови реєстрації об'єкта лізингу;

- умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;

- умови дострокового розірвання договору лізингу;

- умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;

- відповідальність сторін;

- дата і місце укладення договору.

          За згодою сторін у договорі лізингу можуть бути передбачені й інші умови.

Як вірно встановлено судом, в примірнику договору Лізингодавця зазначена вартість об’єкту лізингу на момент передачі 42 933, 60 грн. (п.2.3 Договору). В примірнику договору Лізингоодержувача вартість не зазначена.

Вартість об’єкту лізингу, що зазначена в п. 2.3 примірнику Договору Лізингодавця, підтверджується також документами про його придбання у ТОВ „ММД”.

          Порядок повернення об’єкту лізингу, в разі банкрутства Лізингоодержувача, визначений п. 6.11 Договору лізингу і ця умова відповідає ч. 4 ст.10 Закону України „Про лізинг”.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що Договір оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року не має чіткого опису об’єкту лізингу (його складу), умов поставки об’єкта лізингу, вартості, а також чітко не визначено строк, на який його було укладено, умови страхування об’єкту лізингу, що не відповідає вимогам Закону України „Про лізинг”.

Відповідно до ст.48 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

По недійсній угоді кожна із сторін зобов”язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Нормами Закону України „Про лізинг” не передбачено недійсність договору лізингу у разі відсутності у ньому істотних умов.

У відповідності до ст. 59 Цивільного кодексу Української РСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Із змісту договору лізингу випливає, що в разі визнання його недійсним, його дія припиняється на майбутнє, оскільки відбулось фактичне користування об’єктом лізингу і повернення сторін до початкового стану є неможливим.

          Судом першої інстанції вірно встановлено, що Договір оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року припинив свою дію 10.08.2001 року у зв’язку з закінченням строку, на який його було укладено, відповідно при визнанні його недійсним, сторони не можуть бути повернуті у початковий стан, який існував до моменту його укладення.

У відповідності до ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Таким чином, відсутність істотних умов договору є підставою для визнання його неукладеним, а не недійсним.

Але Договір оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року не може бути визнаний судом неукладеним, оскільки він сторонами фактично виконувався: об’єкт лізингу було передано лізингодавцем лізингоодержувачу, а лізингоодержувач, в свою чергу, сплачував лізингові платежі за користування об’єктом лізингу.

В разі відсутності в договорі суттєвих умов, сторони не були позбавлені права внести до Договору відповідні зміни, але як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, Договір сторонами виконувався та реалізований в повному обсязі.

Метою звернення сторони до суду є захист її порушених прав та охоронюваних законом інтересів, але Договір сторонами частково виконаний і на даний час припинив свою дію, а тому підстави для захисту прав ВАТ „Облтеплокомуненерго” шляхом визнання недійсним договору лізингу відсутні.

          Також ВАТ „Облтеплокомуненерго” на момент звернення з зустрічним позовом до суду 06.04.2004 року за захистом свого порушеного права було пропущено трьохрічний строк позовної давності, визначений ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР, оскільки договір укладено 15.09.1998 року і підстави для поновлення строку позовної давності у суду відсутні.

          Оскільки місцевим господарським судом відмовлено ВАТ „Облтеплокомуненерго” у задоволенні позовних вимог про визнання Договору оперативного лізингу № 5 від 15.09.1998 року недійсним, відповідно відсутні підстави для стягнення з ВАТ „Ностром” сплачених ВАТ „Облтеплокомуненерго” лізингових платежів.

Посилання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в апеляційній скарзі на скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.02.2009 року у справі № 12/203/11/8 (10/278/16/9/4 (9/44-9/63)) у зв’язку з тим, що висновки, викладені у рішенні, не відповідають матеріалам справи, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи, викладені відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

За обставин викладених вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає, але рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.02.2009 року у справі № 12/203/11/8 (10/278/16/9/4 (9/44-9/63)) підлягає зміні у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку із частковим задоволенням позовних вимог позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), з відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) підлягає стягненню 961, 97 грн. державного мита та 101, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.02.2009 року у справі № 12/203/11/8 (10/278/16/9/4 (9/44-9/63)) змінити, резолютивну частину викласти у наступній редакції:

          „1. Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Облтеплокомуненерго” (14000, м.Чернігів, вул. Комсомольська, 55-б, код ЄДРПОУ 03357671, р/р № 26008100416 в АК „Полікомбанк” м.Чернігів, МФО 353100) на користь Відкритого акціонерного товариства „Ностром” (14038, м.Чернігів, пр-т Перемоги, 129, код ЄДРПОУ 30449770, р/р № 2609301831764 в ГВ ПІБ м. Чернігова, МФО 353456) 38 888 (тридцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 31 коп. лізингових платежів, 5483 (п”ять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 25 коп. інфляційних втрат, 2 825 (дві тисячі вісімсот двадцять п”ять) грн. 53 коп. трьох відсотків річних, 961 грн. 97 коп. держмита та 101 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3. Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство „Облтеплокомуненерго” (14000, м.Чернігів, вул. Комсомольська, 55-б, код ЄДРПОУ 03357671) повернути Відкритому акціонерному товариству „Ностром” (14038, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 129, код ЄДРПОУ 30449770) легковий автомобіль „ДЕУ –Леганза”, № кузова KLAVF69ZEWB157236, № двигуна С20SED044445 .

          4. Доручити Господарському суду Чернігівської області після набрання рішенням суду законної сили видати накази.

          5. В решті позовних вимог за первісним позовом відмовити.

          6. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити повністю”.

3. Матеріали справи №12/203/11/8 (10/278/16/9/4 (9/44-9/63)) повернути до Господарського суду Чернігівської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

12.03.10 (відправлено)