Постанова № 8270633, 09.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2010                                                                                           № 18/418

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Гайсін Р.К.- пред. за дов. № 21 від 22.02.2010 року;

від відповідача - Загородня Д.М.- пред. за дов. № б/н від 23.12.2009 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Концерн Європа"

на рішення Господарського суду м.Києва від 15.12.2009

у справі № 18/418 ( )

за позовом                               ТОВ "Грін Гелері"

до                                                   ТОВ "Концерн Європа"

про                                                   стягнення 72462,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Гелері" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Європа" про розірвання договору та повернення гарантійного платежу в розмірі 72462,72 грн.

До прийняття рішення по даній справі позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив визнати недійсним договір оренди № А-19-20 від 12.05.2009 року та стягнути з відповідача суму гарантійного платежу в розмірі 72462,72 грн. Подана заява була прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2009 р. у справі № 18/418 позов задоволено частково, визнано недійсним з моменту його вчинення договір оренди № А-19-20 від 12 травня 2009р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Гелері" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн Європа" на підставі частини 1 статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки він за своєю суттю та змістом не відповідає приписам статті 761 Цивільного кодексу України. Зокрема, суд першої інстанції відзначив, що відповідачем не надано доказів державної реєстрації права власності або іншого речового права на об’єкт оренди, як цього вимагає стаття 182 Цивільного кодексу України та норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 № 1952-IV.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2009 р. у справі № 18/418 також стягнуто з відповідача на користь позивача суму гарантійного платежу в розмірі 66618, 95 грн., 751, 19 грн. витрат по сплаті держмита, 109,48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 7422,58 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2009 р. у справі № 18/418 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині визнання недійсним з моменту його вчинення договір оренди № А-19-20 від 12 травня 2009р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Гелері" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн Європа".

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішенні даного спору висновки суду першої інстанції не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема, апелянт вказує на те, що нормами чинного законодавства передбачена можливість передачі у найм майна у вигляді нерухомого майна (в тому числі приміщення у будівлі) особою, якій належать майнові права на це приміщення. Тобто, за переконанням відповідача, об’єкт оренди може бути переданий в оренду після здачі об’єкта в експлуатацію та підписання державною комісією відповідного акту, до моменту оформлення права власності на це приміщення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2010 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Європа" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.03.2010 р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

09.03.2010 року представник позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про здійснення фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до частини 5 статті 811 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України на вимогу відповідача при розгляді справи в суді апеляційної інстанції здійснювалось фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представник позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу, в судовому засіданні апеляційної інстанції просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 15.12.2009 р. у справі № 18/418 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, представник позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про покладення судових витрат на відповідача, пов’язаних з оплатою послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 ГПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам, виходячи з наступного.

Причиною даного спору є питання щодо наявності правових підстав для визнання договору оренди № А-19-20 від 12 травня 2009р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Гелері" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн Європа", недійсним.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням навіть одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути за вимогою однієї з сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Стаття 759 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 761 Цивільного кодексу України право передачі майна в найм (оренду) має власник майна, однак цією нормою визначено також право передання майна у найм особою, якій належать майнові права.

Відповідно частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмеження" встановлено, що право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції на час вчинення оскаржуваного договору оренди у відповідача було відсутнє право власності на спірний об’єкт оренди відповідно до положень ст. 331 Цивільного кодексу України, оскільки відсутні докази державної реєстрації права власності на цій об'єкт нерухомості. Зазначений факт визнається та не оспорюється відповідачем.

В апеляційній скарзі та у відзиві на позовну заяву відповідач відзначає, що йому належать не право власності, а майнові права на вказане приміщення, які відмінні від права власності. Відповідач наголошує, що він передавав нежиле приміщення в оренду саме як особа, якій належать майнові права.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи відповідача з огляду на наступне.

Визначення майнових прав встановлено у Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III. Згідно із статтею 3 даного Закону майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, зокрема права, які є складовими права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

У відповідності до частини 2 статті 190 Цивільного кодексу України майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. Відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Виходячи з вищенаведених норм, право власності, а також майнові права, які є за своєю суттю речовими права, на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

В свою чергу, як вірно відзначив суд першої інстанції, з матеріалів справи не вбачається та відповідачем не наводиться яке саме він має майнове право, на підставі якого передається в оренду нежитлове приміщення, яким актом господарського або цивільного законодавства це право у відповідача встановлене, а також відповідач не надав жодного правовстановлюючого документу, на підставі якого у відповідача виникло таке майнове право, за яким він може передати нежитлове приміщення в оренду. Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідачем не надані вказані докази ні на момент укладення оспорюваного договору, ні на момент прийняття рішення по даній справі.

При цьому, місцевим господарський суд правомірно визнав безпідставним посилання відповідача на сертифікат відповідності та акт введення в експлуатацію (акт готовності об’єкта до експлуатації) як на документи, що підтверджують наявність у останнього майнових прав, які надають йому право розпоряджатися нерухомим майном, у тому числі передавати нежитлове приміщення в оренду, оскільки згідно з чинним законодавством, зокрема, Законом України "Про планування і забудову територій", вказані документи лише засвідчують відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам та готовність його до експлуатації, однак, не є правовстановлюючими документами, які засвідчують наявність у відповідача права власності або інших речових прав, на підставі яких відповідач має право передати цей об’єкт в оренду.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується, що договір оренди №А-19-20 від 12.05.2009 року, об'єктом якого є нежиле приміщення площею 94 кв.м., розташоване в будівлі торгового центру "Домосфера" на 1 першому поверсі, секція А 19-20, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Столичне шосе, 101, укладено сторонами з порушенням статті 761 Цивільного кодексу України, оскільки суду не надано доказів того, що відповідач є власником відповідного нежилого приміщення, або особою, яка має інші майнові права на зазначене нерухоме майно.

Отже, посилання відповідача в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. ст. 203, 761 Цивільного кодексу України та 283 Господарського кодексу України, є необґрунтованим, а рішення місцевого господарського суду визнається колегією суддів таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Колегією суддів встановлено, що відповідач оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2009 р. у справі № 18/418 лише в частині визнання недійсним договору оренди, проте апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (частина друга статті 101 Господарського процесуального кодексу України), а тому Київським апеляційним господарським судом також перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо заявлених позовних вимог про стягнення суму гарантійного платежу в розмірі 72462,72 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання п. ІV попереднього договору від 05.12.2008р. та п.п. 3.12.2, 3.12.3 договору № А-19-20 позивачем було сплачено відповідачу за платіжним дорученням № 83 від 08.12.2008р. авансовий платіж в сумі 65875,20 грн. та за платіжним дорученням № 375 від 13.05.2009 р. гарантійний платіж в сумі 72462,72 грн.

Нежитлове приміщення було передане відповідачем та прийняте позивачем за актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 16.05.2009 р. Матеріалами справи підтверджується, що фактично позивач користувався орендованим приміщенням до 21.07.2009 року. Даний факт визнається та не оспорюється сторонами.

Супровідним листом № 50 від 21.07.2009 р. позивач надіслав відповідачу два примірники проекту акту приймання-передачі нежилого приміщення від 21.07.2009 р., які підписані представником та скріплені печаткою позивача. В листі зазначено про ухилення відповідача від прийняття нежитлового приміщення від позивача за актом приймання-передачі, а також вказано, що приміщення звільнено 20.07.2009 р., а ключі здані 21.07.2009 р.

Відповідач відмовився від підписання акту приймання-передачі нежилого приміщення від 21.07.2009 р., про поважні причини непідписання даного акту не зазначив.

Факт вивезення майна позивача та припинення використання позивачем спірного приміщення підтверджується також звітом про незалежну оцінку вартості ремонтних робіт, які необхідно виконати в орендованому приміщенні для приведення його в стан придатний для експлуатації, що розташоване в ТК "Домосфера" і знаходиться за адресою: Україна, м. Київ, вул. Столичне шосе, 101 від 14.10.2009 р., проведеної ТОВ "Приват-Консалтинг" за результатами обстеження приміщення 16.07.2009 р. та 21.07.2009 р.

Згідно з частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі (п. 19 листа ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Колегією суддів встановлено, що в разі визнання договору оренди недійсним, проведення між сторонами реституції є неможливим, оскільки користування приміщенням є безповоротним й відновити первісне положення практично неможливо, а тому за час користування спірним майном позивач зобов’язаний був відшкодувати вартість того, що ним використано, тобто сплатити 71718,97 грн. (розмір орендної плати за 16 днів травня - 16468,80 грн. (акт № ОУ-КЕ00084 від 31.05.2009 р.), за 30 днів червня – 32937,60 грн. (акт № ОУ-КЕ00232 від 30.06.2009 р.) та за 21 день липня – 22312,57 грн. (292*94*21/31+20%)), як відшкодування за користування орендним приміщенням. В свою чергу кошти в розмірі 66618,95 грн. перераховані в якості авансу підлягають поверненню у відповідності до ст.ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України, оскільки строк дії попереднього договору оренди, на виконання якого перераховані зазначені кошти закінчився 05.12.2009 року, а договір оренди № А-19-20 від 12 травня 2009р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Гелері" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн Європа" визнаний судом недійсним.

При цьому доводи відповідача про те, що зазначені кошти не підлягають поверненню у відповідності до п. 3.12.3.5 договору правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог щодо стягнення з відповідача суми гарантійного платежу в розмірі 72462,72 грн., суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив правомірно в цій частині рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача коштів в розмірі 66618,95 грн., а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування чи зміни в цій частині рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегією суддів встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2009 року правильно вирішено питання про розподіл заявлених позивачем судових витрат у відповідності до приписів статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу, стягнуто 751,19 грн витрат з державного мита, 109,48 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу та 7422,58 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру" (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України).

У статті 12 Закону України "Про адвокатуру" зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою та адвокатом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відзначає, що відповідно до ст. ст. 44, 48 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 2, 12 Закону України "Про адвокатуру" судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають стягненню у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними платіжними документами.

Враховуючи норми статей44, 48 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає мотивованим висновок місцевого господарського суду про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 7422,58 грн., при цьому судом апеляційної інстанції враховано, що матеріалами справи підтверджується факт надання послуг, що пов’язані з розглядом справи та надані адвокатом Коломієць Ю.О., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3183 від 31.01.2008 року та згідно угоди про надання правової допомоги від 06.07.2009 року, яка укладена між позивачем та адвокатом, а також підтверджується факт перерахування позивачем адвокату коштів в розмірі 8000,00 грн. (виписка з банківського рахунку від 05.08.2009 року (а.с. 175, т.1)).

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Гелері" звернулось з клопотанням про стягнення витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, пов’язаних з розглядом справи № 18/418 в Київському апеляційному господарському суді, та надало суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують факт наявності та оплати вказаних послуг.

Оцінивши надані позивачем докази у відповідності до статті 43 Господарського кодексу України, апеляційний господарський суд встановив, що позивачем та адвокатом Гайсіним Р.К. укладено договір про надання адвокатських послуг, предметом якого є надання послуг адвоката в господарській справі № 18/418. Відповідно до вказаного договору адвокатом Гайсіним Р.К., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3984/10 від 21.05.2009 року, надавались послуги консультаційного та інформаційного характеру, пов'язані з розглядом справи № 18/418 в суді апеляційної інстанції, а також представництво інтересів в Київському апеляційному господарському суді по вказаній справі. Протокол судових засідань від 09.03.2010 року у даній справі свідчать про те, що адвокат Гайсін Р.К. приймав участь у судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги по справі № 18/418.

Наявні в матеріалах справи платіжне доручення свідчить про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Гелері" відповідно до виставленого рахунку № б/н від 22.02.2010 року було сплачено 5000,00 грн. за надання послуг адвоката, пов’язаних з розглядом справи № 18/418 в Київському апеляційному господарському суді.

Гонорарні відносини між адвокатом і клієнтом врегульовуються Законом України "Про адвокатуру" та Правилами адвокатської етики, схваленими Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 01.10.1999 р. (протокол № 6/VI). Зокрема, ст. 33 Правил передбачає: гонорар є єдиною допустимою формою одержання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають у себе: обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності й новизни правових питань, що стосуються доручення: необхідність досвіду для його успішного завершення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить виконання їх у звичайному часовому режимі; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення для клієнта; роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; особливості і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Таким чином, колегія суддів відзначає, що розмір гонорару адвокату повинен визначатися з врахуванням вимог Правил адвокатської етики і чинне законодавство не встановлює для його визначення мінімальних чи максимальних розмірів, в свою чергу, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до п. 12 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 04.03.1998 р. № 02-5/78 з огляду на обставини конкретної справи, зокрема, ціну позову, складність спору, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В абзаці третьому пункту 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" зазначено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

В даному випадку, аналізуючи категорію спору, колегія суддів дійшла висновку, що дане адвокату Гайсіну Р.К. доручення за договором про надання адвокатських послуг № б/н від 22.02.2010 р. не потребувало значного обсягу часу і роботи для його належного виконання, не мало великого ступеня складності і не містило новизни правових питань, що їх стосуються, та не потребувало виїзду у відрядження, а тому в даному випадку колегія суддів вважає за доцільне обмежити розмір адвокатських послуг, понесених позивачем та пов’язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Врахувавши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, ціну позову, характер спору, апеляційна інстанція дійшла що відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають витрати на оплату послуг адвоката, які пов’язані в суді апеляційної інстанції, в сумі 3500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Європа" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2009 року у справі № 18/418 - без змін.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Європа" (02099, м. Київ, вул. Ялтинська, 5Б; 01001, м. Київ, Володимирський узвіз, 4 літ. "В"; код ЄДРПОУ 20046820) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Гелері" (01030, м. Київ, вул. Пирогова, 3, кв. 4; код ЄДРПОУ 25661257) 3500,00 грн. адвокатський витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

3.          Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови суду.

4.          Матеріали справи № 18/418 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

12.03.10 (відправлено)