Постанова № 8270539, 02.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2010 № 33/115

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Євсікова О.О.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Страхова компанія "Вусо"

на рішення Господарського суду м.Києва від 13.04.2009

у справі № 33/115 ( .....)

за позовом ЗАТ "Страхова компанія "Вусо"

до Закрите акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"

третя особа позивача

третя особа відповідача ОСОБА_1

про відшкодування майнової шкоди в розмірі 2490,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство “Страхова компанія “ВУСО” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - гр. ОСОБА_1, про відшкодування майнової шкоди в розмірі 2.490,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2009 р. у справі № 33/115 (далі Рішення суду) в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду 18.01.2009 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „ВУСО” і порушено апеляційне провадження у справі № 33/115, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.02.2010 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду 16.02.2010 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.03.2010 р.

Представник скаржника у судовому засіданні 02.03.2010 р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд її задовольнити, скасувати Рішення суду та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.

Відповідач та третя особа своїми процесуальними правами не скористались, у судове засідання не зявились, будь-яких заяв або клопотань від них до суду не надходило.

Тому, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обовязковою, а також з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з довідки Кагарлицького взводу ДПС УДАЇ ГУМУС України в Київській області вих. № 51 від 15.07.2008 р., 11.07.2008 р. о 14 год. 50 хв. на автодорозі Київ-Обухів 36 км+290 м стала сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля “ВАЗ 21101”, державний номерний знак НОМЕР_1, під керування ОСОБА_2 та автомобіля “Мercedes”, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1

Відповідно до вищезазначеної довідки згідно зі ст. 124 КоАП України складено адміністративні протоколи стосовно водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Постановою Обухівського районного суду Київської області у справі № 3-9402-08 від 12.08.2008 р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбачено статтею 124 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 34,00 грн.

Відповідно до рахунків-фактур КФ ТОВ “Київський автомобільний холдинг” № КВ-0003156 та № КВ-0003157 від 15.07.2008 р. вартість відновлювального ремонту автомобіля “ВАЗ 21101”, державний номерний знак НОМЕР_1, складає 6.670,45 грн.

Пошкоджений автомобіль був застрахований на підставі договору добровільного страхування наземного транспортну № 70466-70-02 від 12.011.2007 р., укладеного між закритим акціонерним товариством “Страхова компанія “ВУСО” та ОСОБА_2

Загальний розмір матеріальної шкоди, заподіяної володільцю автомобіля “ВАЗ 21101”, державний номерний знак НОМЕР_1, відповідно до страхового акту № 5060-02 до договору страхування наземного транспорту № 70466-70-02 від 12.11.2007 р., виконаного спеціалістом відділу врегулювання збитків позивача, становить 6.000,00 грн.

Позивачем 07.08.2008 р. було здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 6.000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №12480 від 07.08.2008 р.

Статтею 27 Закону України “Про страхування” та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, як вірно встановлено в оскаржуваному рішенні суду, до позивача перейшло в межах суми 6.000,00 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто, місцевим судом чітко визначено суму.

Як встановлено колегією суддів, транспортний засіб автомобіль “Мercedes”, державний номерний знак НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю “ВАЗ 21101”, державний номерний знак НОМЕР_1, належить ОСОБА_1

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З матеріалів справи також вбачається, що між ЗАТ “Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна” та ОСОБА_3 було укладено договір (поліс) № ВС/0108731 обовязкового страхування цивільно-відповідальності власників транспортних засобів, відповідно до якого Закрите акціонерне товариство “Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна” взяло на себе обовязок відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третіх осіб під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу автомобіля “Мercedes BENZ 612D”, державний номерний знак НОМЕР_2. Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 25.000,00 грн., франшиза 510,00 грн., строк дії з 07.03.2008 р. до 06.03.2009 р.

Відповідно до тимчасового реєстраційного талона ДАН № 058688 від 04.10.2007 р. власником автомобіля “Мercedes BENZ 612D”, державний номерний знак НОМЕР_2, є ОСОБА_1

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відшкодувавши збитки, завдані водієм ОСОБА_1, позивач на підставі положень статті 27 Закону України “Про страхування” та статті 993 ЦК України став в межах сплаченої суми стороною-кредитором у зобовязанні, що виникло з делікту, замість потерпілого ОСОБА_2

Тобто, позивач з моменту сплати шкоди за особу, відповідальну за її спричинення, став кредитором у деліктному зобовязанні, отримавши право замість потерпілого водія вимагати відшкодування заподіяної шкоди від особи відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктами 1, 3 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За загальним правилом зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи (стаття 511 ЦК України).

Водночас, згідно з частиною 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

Згідно з частинами 1, 2 статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Вказані норми містяться у розділі І “Загальні положення про зобовязання” книги пятої ЦК України і стосуються як договірних, так і недоговірних (деліктних) зобовязань.

Також колегія суддів бере до уваги наступне.

Статтею 1 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено таке:

(п. 1.3) потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу;

(п. 1.4) особи, відповідальність яких застрахована, - визначені в договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована згідно з цим договором, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-які особи, що експлуатують забезпечений транспортний засіб;

(п. 1.7) забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах.

Відповідно до ст. ст. 3, 5 цього Закону обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Отже, укладаючи із Закритим акціонерним товариством “Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна” договір № ВС/0108731 обовязкового страхування цивільно-відповідальності власників транспортних засобів (договір І-го типу відповідно до п. 15.1 ст. 15 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”), ОСОБА_3 поклав на відповідача обовязок у випадку настання ДТП, спричиненого з його вини або вини будь-якої особи, яка керувала автомобілем на законних підставах, відшкодувати завдану ним шкоду потерпілій особі у межах встановленого ліміту відповідальності.

Як вже зазначалось, законність підстав керування автомобілем “Мercedes BENZ 612D”, державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_1 як власником підтверджується тимчасовим реєстраційним талоном ДАН № 058688 від 04.10.2007 р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до статті 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з пунктом 4 частини 1 та частиною 3 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Ні вище вказані договори страхування, ні Закон не містять заборони на зміну кредитора у зобовязанні щодо відшкодування шкоди, завданої в результаті ДТП.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, у Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “ВУСО” виникло право вимоги у порядку регресу на підставі вказаних норм та статей 27 Закону України “Про страхування” та 993, 1194 ЦК України на відшкодування завданих внаслідок ДТП збитків як до Закритого акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна”, так і до ОСОБА_1

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Вина ОСОБА_1, який керував та є власником автомобіля “Мercedes”, державний номерний знак НОМЕР_2, встановлена постановою Обухівського районного суду Київської області у справі № 3-9402-08 від 12.08.2008 р.

Також, з наявної в матеріалах справи постанови Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 3-25916/08р. від 25.09.2008 р., вбачається, що ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбачено статтею 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі трьох неоподаткованих мінімумів громадян в сумі 51,00 грн. на користь держави.

Таким чином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є обопільно винними у скоєнні ДТП.

Тому відповідач є особою, частково відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю ВАЗ 21101, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, в результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП, а саме в половинній сумі від виплаченого страхового відшкодування на підставі п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України.

Крім того полісом обовязкового страхування цивільної відповідальності власників наземних странспортних засобів ВС/108731 від 07.03.2008 р. передбачена франшиза в розмірі 510 грн., яка на підставі ст. 1166 ЦК України , ст. 9 Закону України „Про страхування” підлягає сплаті винуватцем у скоєнні ДТП ОСОБА_1

Зважаючи на викладене, позивачем обґрунтовано заявлено позовні вимоги в сумі 2490 грн. (6000 / 2 510).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Преамбулою Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” передбачено, що цей Закон визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

Відповідно до частини 3 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

Частиною 1 статті 12 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Як зазначає місцевий суд в оскаржуваному рішенні, позивачем дійсно не надано суду звіту про оцінку майна, яким визначена реальна вартість втраченого майна на момент розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов висновку про те, що позивач не довів заявлену до стягнення з відповідача суму збитків, а, відтак, позовні вимоги визнано судом обґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Вказаний висновок місцевого суду є хибним, виходячи з наступного.

Як зазначалось вище, місцевим судом в оскаржуваному рішенні самим судом було встановлено, що до позивача перейшло право зворотної вимоги в межах суми 6.000,00 грн., тобто місцевим судом чітко встановлено вказану суму.

Крім того колегія суддів відзначає, що пунктом 34.1 статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) встановлено, що страховик (мається на увазі за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тобто, у даному випадку відповідач) терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Тобто, в даному випадку визначення розміру збитків покладено на відповідача.

Правовою підставою для сплати страхового відшкодування позивачем потерпілій особі - страхувальнику ОСОБА_2 був договір страхування (зокрема, пп. 5.2 п. 5 Договору добровільного страхування наземного транспорту № 70466-70-02 від 12.11.2007 року). Вказаний договір страхування розроблено на підставі Правил страхування та він не суперечить ст. 1192 ЦК України.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» розмір страхової суми та розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладення договору страхування або внесення змін до нього.

Таким чином, оскільки при укладенні договору страхування за домовленістю сторін було визначено Рахунок СТО як підставу для здійснення страхового відшкодування, то позивачем при розрахунку розміру страхового відшкодування та визначенні розміру збитків, що підлягають відшкодуванню страхувальнику, відповідно, було обрано саме рахунок станції технічного обслуговування.

Тобто, позивач визначив розмір страхового відшкодування (чого не було зроблено відповідачем), і сплатив суму страхового відшкодування на умовах договору майнового страхування. Після цього до позивача на підставі ст. 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 993, 1191 ЦК України перейшло право вимоги про відшкодування фактично понесених затрат до відповідача, що місцевим судом об'єктивно встановлено.

Регресні правовідносини, за яких страховик після фактичної сплати страхового відшкодування в межах фактичних витрат має право вимоги до відповідача, не передбачають додаткових дій страховика для здійснення та реалізації свого права регресної вимоги (в тому числі стосовно проведення оцінки пошкодженого майна тощо). Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. На думку колегії суддів, наданий рахунок-фактура КФ ТОВ «Київський автомобільний холдинг» № КВ-0003156 та № КВ-0003І57 від 15.07.2008 р. (далі - Рахунок СТО) чітко встановлює розмір завданого матеріального збитку страхувальнику, складений відповідно до договору страхування і повністю покриває витрати на ремонт пошкодженого автомобіля. Тобто, наданий Рахунок СТО є належним доказом завданого матеріального збитку застрахованому автомобілю.

Згаданий місцевим судом звіт оцінки пошкодженого транспортного засобу є належним і допустимим, але не єдиним доказом розміру збитків, що підлягає відшкодуванню страхувальнику. Наданий Позивачем Рахунок-фактура, за відсутності спору (стосовно розміру збитків), також реально визначає вартість пошкодженого транспортного засобу на момент розгляду справи.

Колегія суддів відзначає, що відповідачем не оспорено сам розмір суми, заявленої до стягнення. В свою чергу місцевий суд, маючи сумніви щодо розміру прямого збитку, не позбавлений права призначити у справі судову експертизу.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне зясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „ВУСО” підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2009 р. у справі № 33/115 скасування з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України у звязку із задоволенням позову та частковим задоволенням апеляційної скарги з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції та за подання апеляційної скарги в розмірі 271,00 грн. (в т.ч. державне мито у розмірі 153,00 грн. (102,00 грн. + 51,00 грн.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн. (пропорційно розміру задоволених вимог).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 69, 75, 99, 101, 104-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „ВУСО” задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2009 р. у справі № 33/115 скасувати.

3.Постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4.Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” (01054, м. Київ, вул. Воровського, 33, код ЄДРПОУ 16285602, з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження) на користь Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „ВУСО” (83055, м. Донецьк, вул. Постишева, 60, код ЄДРПОУ 31650052) майнову шкоду в розмірі 2.490,00 грн. та судові витрати у розмірі 271,00 грн.

5.Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

6.Матеріали справи № 33/115 повернути до Господарського суду міста Києва.

7.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя

Судді