Постанова № 8270444, 09.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2010                                                                                           № 43/383

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Маковський І.Я.- пред. за дов. № 0305/1 від 05.03.2010 р.

від відповідача - Понько Ю.І.- пред. за дов. № 2503-НЮ від 19.10.2009 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного територіально – галузевого об’єднання "Південно – західна залізниця"

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.11.2009

у справі № 43/383 ( )

за позовом                               Приватного підприємства "Науково - виробниче підприємство "Завод техніки зв’язку і автоматики"

до                                                   Державного територіально – галузевого об’єднання "Південно – західна залізниця"

про                                                   стягнення 1102121,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства "Науково - виробниче підприємство "Завод техніки зв’язку і автоматики" до Державного територіально – галузевого об’єднання "Південно – Західна залізниця" про стягнення заборгованості у розмірі 1102121,37 грн. (849178,45 грн. основний борг, 135600,81 грн. – пеня, 117342,11 грн. – втрати внаслідок інфляції), яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки № ПЗ/Ш-082624/НЮ від 10.09.2008 року.

До прийняття рішення по даній справі, в зв’язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 300000,00 грн., відповідач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача основний борг в розмірі 549178,45 грн., пеню – 116941,90 грн. та 108745,71 грн. – інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2009 р. у справі № 43/383 позов задоволено повністю, стягнуто з позивача на користь відповідача 549178,45 грн. - основного боргу, 116941,90 грн. – пені, 108745,71 грн. – інфляційні втрати, а також судові витрати : 11021,22 грн. – державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 241, 525, 526, 551, 625 Цивільного кодексу України. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що факт поставки товару на суму 1029178,45 грн. згідно договору № ПЗ/Ш-082624/НЮ від 10.09.2008 року доведено матеріалами справи, а саме : актами приймання-передачі товару, видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, проте відповідач в порушення умов договору не виконав своїх зобов'язань та не здійснив оплату отриманого товару.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2009 р. у справі № 43/383 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішенні даного спору висновки суду першої інстанції не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені при неповному з'ясуванні обставин справи та неправильному застосуванню норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема, апелянт вказує на те, що неправомірно застосовані норми ст. 241 Цивільного кодексу України та ЗУ "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність України", а також відзначає, що оскільки позивач підтвердив повноваження заступника генерального директора Осадчука Ю.І. лише в судовому засіданні, строк виконання зобов’язання щодо оплати отриманого товару до моменту розгляду справи у суді першої інстанції не настав.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2010 р. апеляційну скаргу Державного територіально – галузевого об’єднання "Південно – західна залізниця" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.03.2010 р.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 09.03.2010 р. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 11.11.2009 р. № 43/383 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 ГПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції правовідносини між Приватним підприємством "Науково - виробниче підприємство "Завод техніки зв’язку і автоматики" (надалі - постачальник) та Державним територіально – галузевим об’єднанням "Південно – Західна залізниця" (надалі - замовник) виникли внаслідок укладеного договору поставки № ПЗ/Ш-082624/НЮ від 10.09.2008 р. (далі-договір), відповідно до якого сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовнику певну продукцію (далі - товар), відповідно до специфікації (додаток № 1), а замовник зобов’язувався прийняти та оплатити цей товар на умовах даного договору.

Виходячи з того, що сторони договору є господарюючими суб'єктами, та враховуючи поняття договору поставки, що міститься в ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічне положення визначено й у статті 712 Цивільного кодексу України.

Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у відповідності до договору поставки в розмірі 549178,45 грн., а також нарахованої позивачем пені в розмірі 116941,90 грн. та 108745,71 грн. – інфляційних нарахувань.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дані норми кореспондуються з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до специфікації № 1 до договору сторони встановили, що загальна сума поставки товару становить 1029178,44 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції на виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1029178,44 грн., що підтверджується підписаними сторонами актом № 1 від 15.10.2008 року, видатковою накладною № 1510/1 від 15.10.2008 року, актом № 2 від 17.11.2008 року, видатковою накладною № 1711/1 від 17.11.2008 року, актом № 3 від 17.10.2008 року, видатковою накладною № 1710/1 від 17.10.2008 року, актом № 4 від 06.11.2008 року, видаткової накладною № 0611/1 від 06.11.2008 року, актом № 5 від 22.09.2008 року, видатковою накладною № 2209/1 від 22.09.2008 року, а також довіреностями на отримання товарно - матеріальних цінностей, копії яких долучені до матеріалів справи.

Вищевказані видаткові накладні підписані повноважними особами сторін та скріплені печатками юридичних осіб відповідача та позивача. Відповідач не заперечує та не оспорює факт отримання товару згідно даних накладних, при цьому відповідач вважає, що оскільки позивач підтвердив повноваження заступника генерального директора Осадчука Ю.І. лише в судовому засіданні, строк виконання зобов’язання щодо оплати отриманого товару до моменту розгляду справи у суді першої інстанції не настав.

Суд апеляційної інстанції зазначені доводи апелянта відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до статей 79, 80 Господарського кодексу України сторони належать до господарських товариств, які є юридичними особами.

Згідно статті 80 Цивільного кодексу України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Відповідно до частини 1 статті 92 цього Кодексу юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Як вбачається з матеріалів справи акти приймання –передачі товару по договору поставки № ПЗ/Ш-082624/НЮ від 10.09.2008 року підписані уповноваженими представниками сторін, а саме заступником генерального директора Приватного підприємства "Науково - виробниче підприємство "Завод техніки зв’язку і автоматики" Осадчуком Ю.І, який діяв на підставі довіреності № 0102 від 02.01.2008 року, генеральним директором Секелик І.Д., а також першим заступником галузевої служби сигналізації та зв’язку ДТГО "Південно – Західна залізниця" Ільницьким А.С., який діяв на підставі довіреності № 3046-НЮ від 15.08.2008 року. Факт отримання товару відповідачем не спростовується та не оспорюється.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що товар вартістю 1029178,44 грн. був належним чином переданий уповноваженими особами позивача та прийнятий уповноваженими особами відповідача.

Крім того, слід відзначити, що відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В розумінні вищенаведеної норми відповідач при прийнятті товару, в разі наявності у нього сумнів щодо повноважень представників позивача, мав право вимагати доказів того, що обов'язок щодо постачання товару виконується належними особами.

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин норми статті 241 Цивільного кодексу України, оскільки остання підлягає застосуванню при вчиненні правочинів представниками з перевищенням повноважень, проте в даному випадку, як встановлено судом апеляційної інстанції акти приймання - передачі підписані представниками сторін в межах наданих їм повноважень.

Вказані обставини підлягають врахуванню, але не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки відповідно до частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегією суддів встановлено, що замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі.

Тобто, в сторонами у договорі чітко встановлений строк виконання зобов’язання, а тому воно підлягає виконанню у зазначений у договорі строк - протягом 30 банківських днів з дня підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі, а не протягом 30 банківських днів з дня надання доказів на підтвердження повноважень особи, яка підписала акт.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем в порушення вищенаведених норм чинного законодавства не подано суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем, не надано належних доказів, що спростовують факт отримання товару від позивача. В свою чергу, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що підписані сторонами акти приймання – передачі товару та видаткові накладні свідчать про виконання позивачем умов договору щодо поставки та фактичного прийняття цього товару відповідачем вартістю 1029178,44 грн. Відповідач поставлений товар оплатив частково, сплативши лише 480000,00 грн. в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість, яка за правильним та обґрунтованим розрахунком позивача становить 549178,44 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів відзначає, що місцевий господарський суд правильно постановив рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 549178,00 грн. основного боргу, а відтак у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування оскарженого рішення та задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 108745,71 грн. згідно правильного та обґрунтованого розрахунку позивача за заявлений позивачем період прострочення, оскільки позовні вимоги в цій частині відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а також ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог п.п. 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 11.2 договору сторони погодили, що у разі порушення строків оплати, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

Враховуючи зазначене та приписи статті 549, частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України та частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, за умови встановлення факту прострочення з боку відповідача зобов’язання щодо оплати поставленого товару, колегія суддів відзначає, що господарським судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 116941,90 грн., яка визначена позивачем від суми заборгованості окремо по кожному акту приймання –передачі товару з урахуванням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта, при цьому зайво сплачене державне мито при подачі апеляційної скарги в розмірі 1636,28 грн. підлягає поверненню відповідачу з Державного бюджету України у відповідності до статті 47 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, ст. ст. 47, 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Державного територіально – галузевого об’єднання "Південно – Західна залізниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2009 року у справі № 43/383 - без змін.

2.          На підставі даної постанови повернути Державному територіально – галузевому об’єднанню "Південно – Західна залізниця" (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 6, код 04713033) з Державного бюджету України 1636,28 грн. зайво сплаченого державного мита за розгляд апеляційної скарги згідно платіжного дорученням № 1536 від 02.02.2010 року (оригінал якого залишити в матеріалах справи).

3.          Матеріали справи № 43/383 повернути Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

11.03.10 (відправлено)