Постанова № 8267596, 10.02.2010, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2010 року Справа № 30/285-09

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Стрелець Т.Г. (доповідача)

суддів: Головка В.Г., Логвиненка А.О.

при секретарі: Ревковій Г.О.

Представники сторін:

від позивача:Таранов А.А., представник, довіреність № 189 від 30.10.2009р.;

від відповідача:Ревякіна Н.М., представник, довіреність № 4/11-495 від 31.12.2009р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ансі", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2009 р. у справі № 30/285-09

за позовом Приватного підприємства "Ансі" (49125, м. Дніпропетровськ, вул. Березинська, 23а)

до Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 75)

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2009р. по справі № 30/285-09 (суддя –Євстигнеєва Н.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, та не надано суду будь - яких доказів в підтвердження того, що у останнього є згода з боку орендодавця земельної ділянки –Дніпропетровської міської ради на визнання права власності на нерухоме майно за приватним підприємством “Ансі”. З огляду на аналіз положення ч. 4 ст. 376 ЦК України, судом першої інстанції зроблено висновок, що заперечення власника (користувача) проти визнання права власності за особою, яка здійснила самочинне будівництво, або якщо це порушує права інших осіб, є перешкодою для визнання права власності за особою, яка здійснила самочинне будівництво навіть при наявності обставин, визначених законом для визнання у судовому порядку права власності на самочинне будівництво.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2008р. у справі № 30/285-09 та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що при вирішенні спору по суті за результатами встановлення обставин у справі, суду першої інстанції належало оцінити предмет і підстави заявленого позову та з’ясувати чи підлягає задоволенню позов, про який просить позивач, з огляду на встановлені судом конкретні обставини у справі. Внаслідок неправильного застосування норм цивільного законодавства України та недоведеності обставин справи, які суд визнав доведеними, господарський суд дійшов невірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. Неприйняття об2єкта в експлуатацію, як ознака самочинного будівництва, законодавцем не передбачена, та не є обов’язковою і визначальною для визнання права власності на самочинно будівництво, згідно ч. 3 ст. 376 ЦК України. Крім того, суд помилково вказує на відсутність у позивача погодженого проекту будівництва вулканізації –літера А-1 та автомагазину –літера Б-1, які розташовані за адресою вул. Донецьке шосе, 125а, оскільки позивач в позові вказав на погодження проекту будівництва цих об’єктів ГАПУ м. Дніпропетровська 14.08.2000р. та надав суду схему з проекту зі штампом “Погоджено”.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки на його думку рішення винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи. При цьому, відповідач посилається на те, що позивач здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, а також позивачем не надано доказів отримання від відповідача згоди на будівництво вулканізації та автомагазину та доказів відповідності закінченого будівництва будівельним нормам, стандартам та правилам. Крім того, позивач не звертався до нього з метою оформлення право власності на спірні об’єкти, у зв’язку з чим між ними не виникло спору.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.12.2009р. прийнято апеляційну скаргу до розгляду, слухання справи призначено у судовому засіданні на 03.02.2010р. на 12 год. 10 хв.

В судовому засіданні 03.02.2010р. оголошувалась перерва до 10.02.10р. на 12:20год.

За згодою представників сторін в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача і пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню у повному обсязі, рішення має бути скасовано, позовні вимоги мають бути задоволені у повному обсязі, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету відповідача №999 від 27.07.1995р. між виконавчим комітетом відповідача (орендодавець) та скаржником (орендар) був укладений договір про надання в тимчасове користування земельної ділянки №3-62/2 від 07.08.1995р., на підставі якого позивач отримав в тимчасове довгострокове користування строком на п’ять років земельну ділянку, за адресою Донецьке шосе площею 0,6 га за рахунок земель загального користування для проектування та будівництва автостоянки (а.с. 9, 10).

Згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 15.02.1996р. №42/95 скаржник здійснив будівництво автостоянки (а.с. 11).

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 24.03.1998р. №351-р автостоянці з комплексом обслуговуючих споруд присвоєно адресу –Донецьке шосе, 124а (а.с. 12). Вказане також підтверджується Довідкою про поштову адресу об’єкта №820 МКП «Земград»(а.с. 13).

Рішенням виконавчого комітету відповідача від 15.07.1999р. №1455 було затверджено акт державної технічної комісії від 07.07.1999р. про прийняття в експлуатацію автостоянки, гаража-стоянки і складського приміщення загальною площею 219,5 кв.м. по Донецькому шосе, 124а (а.с. 14).

Відповідно до рішень виконавчого комітету відповідача від 17.07.1997р. №1122 та №21.08.1997р. №1397 скаржник отримав дозвіл виконавчого комітету відповідача на проектування та будівництво пункту вулканізації та магазину автозапчастин, відповідно, на земельній ділянці по Донецькому шосе (а.с. 15-18).

У матеріалах справи наявний доказ погодження Головним архітектурно-планувальним управлінням м. Дніпропетровську (протокол №107 від 14.08.2000р.) проекту будівництва пункту вулканізації та магазину автозапчастин (а.с. 22). Вказана обставина помилково не була врахована господарським судом першої інстанції, що свідчить про неповне з’ясування обставин справи.

Згідно рішення виконавчого комітету відповідача від 16.04.1998р. №754 було визнано таким, що втратив чинність, п. 1 рішення виконавчого комітету відповідача №999 від 27.07.1995р., вказаний п. 1 було викладено у такій редакції: «Надати приватному підприємству «Ансі»земельну ділянку площею 0,6 га по Донецькому шосе за рахунок земель загального користування у тимчасове довгострокове користування строком на п’ять років на період проектування та будівництва автостоянки, гаража-стоянки на 3 автомобілі, складу запасних частин та неспаленних матеріалів»(а.с. 19).

27.01.1999р. між скаржником та виконавчим комітетом відповідача укладено договір про право тимчасового користування землею №3-62/2-П (а.с. 20-21).

Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради станом на 15.11.2000р. було проведено технічну інвентаризацію нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, Донецьке шосе, 124А (а.с. 23-29).

Матеріалами технічної інвентаризації було зафіксоване існування спірних об’єктів нерухомості, а саме: літера А-1 –вулканізація, літера Б-1 –автомагазин, а також зроблено вказівку про необхідність узаконення вказаних нерухомих об’єктів.

На підставі рішення відповідача від 09.04.2003р. №40/8 між відповідачем (орендодавець) та скаржником (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,5975 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Донецьке шосе, буд. 124А для фактичного розміщення автостоянки, гаража-стоянки, складських та допоміжних приміщень на строк до 09.04.2013р. (а.с. 30-35).

Відповідно до висновків ВАТ «Дніпропетровський науково-дослідний інститут будівельного виробництва»(ліцензія на виконання спеціальних видів робіт у проектуванні та будівництві серія АБ №208472) за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій будівлі вулканізації (літ. А-1) і будівлі автомагазину (літ. Б-1) за адресою: м. Дніпропетровськ, Донецьке шосе, 124А, яке проводилось у жовтні 2009 року:

- дефекти та пошкодження не виявлені;

- стан будівельних конструкцій будівель –задовільний (ІІ категорія);

- існуюче перепланування та виявлені дефекти та ушкодження будівель вулканізації та автомагазину не здійснюють негативного впливу на конструкції в цілому;

- конструктивні рішення будівель не суперечать вимогам ДБН В.2.2-9-99. Громадські будинки та споруди. Основні положення. Розміщення будівель не суперечить вимогам ДБН 360-92;

- протипожежні заходи виконані у відповідності з діючими нормативами;

- об’ємно-планувальні та конструктивні рішення відповідають вимогам СанПІН 2605-82, СанПІН 3077-84;

- вертикальне планування земельної ділянки біля обстежених будівель відповідає нормативним документам;

- будівлі вулканізації (літ. А-1) та автомагазину (літ. Б-1) можуть бути введені в експлуатацію та експлуатуватися без обмежень за своїм функціональним призначенням (а.с. 46-84).

У відповідності зі ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування рішення, та винесення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З наведених положень, а також з аналізу документів, наявних у матеріалах справи, вбачається, що скаржник здійснив самочинне будівництво вулканізації та автомагазину за адресою: м. Дніпропетровськ, Донецьке шосе, 124А, без належного дозволу на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, але знаходилась у користуванні позивача на законних підставах з 07.08.1995р. (з 07.08.1995р. по 16.04.1998р. –«для проектування та будівництва автостоянки», з 17.04.1998р. по 09.04.2003р. –«для проектування та будівництва автостоянки, гаража-стоянки на 3 автомобілі, складу запасних частин та неспаленних матеріалів», з 10.04.2003р. і по теперішній час –«для фактичного розміщення автостоянки, гараж-стоянки, складських та допоміжних приміщень»).

Таким чином, самочинне будівництво будівель вулканізації та автомагазину було здійснено до 2000 року, що підтверджується матеріалами технічної інвентаризації, і вже було завершене до моменту укладення між позивачем і відповідачем договору оренди земельної ділянки від 27.06.2003р. під фактичне розміщення вже існуючих будівель.

З вказаного вбачається, що господарським судом неправильно застосовано положення ч. 3 ст. 376 ЦК України, оскільки позивач отримав земельну ділянку у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно, що є достатньою підставою для задоволення позову і визнання права власності на спірне нерухоме майно.

Згідно з ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Вказане також свідчить на користь позивача, а саме господарським судом не враховані докази відсутності порушень прав інших осіб, оскільки будівництво здійснювалось на земельній ділянці, відведеній позивачеві, а також здійснене будівництво відповідає будівельним, протипожежним і санітарним стандартам, нормам та правилам, що підтверджується висновками ВАТ «Дніпропетровський науково-дослідний інститут будівельного виробництва».

Судова колегія погоджується з твердженнями скаржника про те, що неприйняття об’єкта в експлуатацію, як ознака самочинного будівництва, законодавцем не передбачена та не є обов’язковою і визначальною для визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку.

Отже, з огляду на положення чинного законодавства неприйняття спірних будівель в експлуатацію не може бути перешкодою для визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Щодо посилання господарського суду на ч. 3 ст. 376 ЦК України, судова колегія вважає, що вона не може бути підставою для відмови у позові, оскільки рішення відповідача №40/8 від 09.04.2003р. і подальше укладання договору оренди земельної ділянки, свідчить про фактичне надання відповідачем згоди на відведення земельної ділянки під вже існуючі об’єкти самочинного будівництва, а, отже, і на визнання права власності на останні.

Таким чином, наявні у матеріалах справи докази дають підстави винести рішення про задоволення позовних вимог скаржника у повному обсязі.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що у рішенні здійснене помилкове посилання на ст. 392 ЦК України, оскільки у вказаній статті мова йде про захист власником свого права власності. Водночас, позивач ще не має права власності на спірне майно, оскільки як передбачено ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього. Таким чином, положення ст. 392 ЦК України на спірні відносини не розповсюджуються.

Враховуючи вищенаведене, господарським судом першої інстанції зроблений невірний висновок про відсутність у позивача права на звернення до суду. Крім того, право позивача на звернення до суду гарантується нормами Конституції України, зокрема ст. 124 Конституції України, яка є нормою прямої дії.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України по справі №1-2/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, визнав встановленими недоведені обставини справи, дійшов висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи, порушив та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. ст. 376, 392 ЦК України, Конституції України. Вказане призвело до винесення необґрунтованого рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги позивача у повному обсязі, скасування рішення суду першої інстанції та про необхідність винесення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ансі", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.09р. у справі № 30/285-09 задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.09р. у справі №30/285-09 скасувати.

Визнати за Приватним підприємством "Ансі", м. Дніпропетровськ (ЄРДПОУ 19306517) право власності на нерухоме майно:

- вулканізацію загальною площею 38,1 м. кв. –літ. А-1;

-          автомагазин загальною площею 101,9 м. кв. –літ Б-1, які розташовані за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Донецьке шосе,124а.

Стягнути з Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ на користь Приватного підприємства "Ансі", м. Дніпропетровськ 127,50грн. - державного мита в тому числі за розгляд справи апеляційною інстанцією, 236,00грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області, на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суд України протягом одного місяця з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Т.Г. Стрелець

СуддяВ.Г. Головко

СуддяА.О. Логвиненко