Рішення № 8265905, 09.02.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

______________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                    09.02.2010 Справа № 17/103-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М. Б. при секретарі Шикаловій В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго", м.Херсон

до приватного підприємства "Снабресурс-Юг", м.Херсон

про стягнення 24841 грн. 36 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Баленко В. С., дов. від 11.12.09р. № 3602-15.

від відповідача - не прибув.

          Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" (позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з приватного підприємства "Снабресурс-Юг" (відповідач) 24841грн. 36 коп. боргу за договором про відшкодування витрат на експлуатацію та технічне обслуговування каналізаційного колектору від 10.06.2005р. №10, який виник у період з 01.11.2006 року по 01.09.09р., та який складається з 18880 грн. 93 коп. основного боргу, 5202 грн. 73 коп. інфляційних збитків, 739 грн. 34 коп. річних та 18 грн. 36 коп. пені.

          За умовами даного договору, розмір грошових зобов'язань обраховується з відсоткової ставки витрат на обслуговування каналізаційного колектора, яка розподіляється між всіма користувачами колектора, та, для відповідача, складає 3% від загальної вартості утримання та обслуговування цього колектора.

          Внаслідок відмови ВАТ "Херсоннафтопереробка" від користування каналізаційним колектором, яке також здійснювало оплату на витрати по обслуговуванню колектора, між позивачем та споживачами, в тому числі і відповідачем, з метою перерозподілу процентних ставок, від яких обчислюється місячний розмір належних до сплати відшкодувань на обслуговування колектора, 15 вересня 2005 року між сторонами, в межах дії договору від 10.06.2005р. №10, було укладено додаткову угоду № 1, невід'ємним додатком до якої процентну ставку, яку має відшкодовувати відповідач, збільшено до 25,1%.

          Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем грошових зобов’язань за договором у період з листопада 2006 року по вересень 2009 року включно, що змусило позивача звернутися до суду за захистом майнових прав.

          11.01.2010 року позивач звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог на 936 грн. 16 коп. в частині стягнення основної суми боргу за послуги, надані у жовтні та листопаді 2009 року та просить стягнути з відповідача 25777 грн. 52 коп. боргу, з яких 19817 грн. 09 коп. основного боргу, 5202 грн. 73 коп. збитків від інфляції, 739 грн. 34 коп. річних та 18 грн. 36 коп. пені.

          З врахуванням збільшених позовних вимог представник позивача у судовому засіданні підтримав їх та наполягає на задоволенні позову.

          Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвали про відкладення розгляду справи від 04.02.2010р. в частині надання додаткових документів не виконав.

          З письмового відзиву на позовну заяву, в якій відповідач повністю заперечує наявність боргу, вбачається, що, по-перше, калькуляціями, які є невід'ємними частинами договору, доля витрат на обслуговування каналізаційного колектора віднесена на відповідача у розмірі 3% від загальної вартості витрат на обслуговування цього колектору, а не у розмірі 25,1%; по-друге, відповідач не підписував жодних додаткових угод про збільшення процентної ставки, а по-третє - позовна заява не відповідає положенням п.5 ст.54 ГПК України в частині відсутності викладу обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відсутності доказів та письмового розрахунку.

          З огляду на неявку представника відповідача, приймаючи до уваги перебіг наданого суду положеннями ст.69 ГПК України двомісячного строку вирішення спору, суд розглядає спір по суті за наявними матеріалами в порядку ст.75 ГПК України.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

в с т а н о в и в:

          10.06.2005 року між позивачем (виконавцем) та відповідачем (замовником) було укладено договір №10 про відшкодування витрат на експлуатацію і технічне обслуговування каналізаційного колектору, за умовами якого виконавець приймає на себе експлуатацію і технічне обслуговування каналізаційного колектору діаметром 600 мм. по вул. Цюрупинській у м. Херсоні, а замовник, в свою чергу, відшкодовує витрати на обслуговування ділянки каналізаційного колектору.

          В п.2.2.2 договору сторони дійшли згоди про те, що замовник зобов’язується відшкодовувати виконавцю витрати на експлуатацію та обслуговування згідно калькуляції, яка є невід’ємною частиною договору і змінюється згідно із змінами законодавства України, цін і тарифів; крім того замовник зобов’язаний оплачувати ремонт колектора згідно акту виконаних робіт.

          Останнім днем, коли грошове зобов'язання має бути замовником виконане, відповідно до п.3.2 договору, є 20-й день після фактичного отримання від виконавця рахунку та акту виконаних робіт.

          Відповідно до п.5.1 договору, строк його дії закінчується 31.12.05р., але вважається продовженим на 1 календарний рік, якщо за 1 місяць до закінчення строку його дії від будь-якої зі сторін не надійде заява про припинення дії договору.

          Ні позивачем ні відповідачем не надано доказів звернення одне до одного із пропозиціями про відмову від договору, відтак, останній є дійсним.

          Відповідно до калькуляції середньомісячних витрат на експлуатацію і технічне обслуговування каналізаційного колектора від 01.06.2005р. (т. 1, а. с. 14), яка є невід’ємною частиною до договору, передбачено, що приватне підприємство "Снабресурс-Юг" сплачує 3% від вартості обслуговування колектору із розрахунку кількості викидів та протяжності каналізаційного колектору. 6% оплати було віднесено на позивача, а 91% - на відкрите акціонерне товариство "Херсоннафтопереробка".

          Як вбачається з пояснень представника позивача та матеріалів справи, в подальшому, внаслідок відмови ВАТ "Херсонафтопереробка" від користування каналізаційним колектором, між МКП "Херсонтеплоенерго" та ПП "Снабресурс-Юг" було здійснено перерозподіл відсоткових ставок, про що, 15.09.2005р. між сторонами в межах договору від 10.06.2005р. №10 було укладено додаткову угоду №1 (т. 2, а. с. 23-25), якою процентну ставку, яку сплачує відповідач, збільшено до 25,1%.

          Господарський суд не приймає до уваги зауваження відповідача про відсутність такої угоди та необізнаністю останнього про його частку в розмірі 25,1%, оскільки в матеріалах справи міститься копія вищезазначеної угоди, підписана керівництвом та скріплена печатками обох сторін.

          В статті 6 ЦК України чітко сформовано принцип свободи договору, та зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

          Відповідно до п.4 статті 179 Господарського кодексу України при укладанні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

          Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2005 року сторони підписали та скріпили печатками додаткову угоду №1 до договору №10 від 10.06.2005р. без будь-яких зауважень.

          Отже, підписуючи додаткову угоду, відповідач у відповідності з п.3 статті 181 ГК України погодився з її умовами, у тому числі й визначенням його частки у оплаті за експлуатацію та технічне обслуговування каналізаційного колектору.

          Щодо збільшення позивачем позовних вимог на 936 грн. 16 коп. в частині стягнення основної суми боргу за послуги, надані у жовтні та листопаді 2009 року слід звернути увагу на наступне.

          Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога. Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

          Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. У разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

          При збільшенні розміру позовних вимог позивач змінив кількісний показник позовних вимог, який виражається у додатково невиконаних відповідачем та додатково заявлених до стягнення грошових зобов'язаннях, які виникли в межах того ж договору та з тих же підстав.

          Приймаючи до уваги наведене, не вбачаючи порушень позивачем закону та законних інтересів інших учасників судового процесу, суд приймає збільшення позивачем розміру позовних вимог до 25777 грн. 52 коп. боргу, з яких 19817 грн. 09 коп. основного боргу, 5202 грн. 73 коп. збитків від інфляції, 739 грн. 34 коп. річних та 18 грн. 36 коп. пені.

          Вивчивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

          З моменту укладення договору, тобто з 10.06.05р. по жовтень 2006 року відповідач частково, але виконував грошові зобов'язання за договором, що не заперечується відповідачем. Проте, як вбачається з розрахунку позовних вимог (том 1, а. с. 12), на відсутність у позові якого посилається відповідач, починаючи з листопада 2006 року (по рахунку за послуги надані у жовтні 2006 року) відповідач не виконує грошових зобов'язань.

          Як вбачається з матеріалів справи, позивач надсилав відповідачу впродовж спірного періоду щомісячні рахунки (том. 1 а. с. 101 - 115, 127, 128), (том 2, а. с. 5, 8) з актами виконаних робіт та податковими накладними (том 1, а. с. 17-42, 126), (том 2, а. с. 4, 7). В справі наявні докази вручення даної кореспонденції відповідачу (том 1, а. с. 116 - 125, 129, 132), (том 2, а. с. 3, 6, 9, 44 - 46), з яких вбачається, що рахунки позивач надсилав нерегулярно, та по декілька рахунків одночасно, як, наприклад, рахунки за лютий - березень 2007 року, червень - серпень 2007 року, грудень 2007 року та січень 2008 року, квітень - червень 2008 року, липень - серпень 2008 року та за лютий - березень 2008 року.

          Відповідач не заперечив факт отримання рахунків та актів виконаних робіт, і в відзиві, фактично, заперечує проти розміру відсоткової ставки, а не проти всієї суми боргу.

          Представник позивача підтвердив, що рахунки та акти надсилалися відповідачу нерегулярно, по кілька рахунків та актів одним конвертом. Остання обставина дає підстави вважати обрані періоди нарахування річних та інфляційних збитків, визначених позивачем, помилковими, оскільки при обрахуванні даних зобов'язань позивач не прийняв до уваги ні, фактично, право 20-денної відстрочки сплати щомісячних платежів, надане відповідачу договором, ні самих дат вручення необхідних для розрахунку документів.

          У відзиві на позовну заяву (том 1, а. с. 14) відповідач просить застосувати позовну давність до вимог в частині стягнення інфляційних збитків та річних.

          Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. В разі, якщо сторона заявила про застосування позовної давності, до стягнення може підлягати лише та сума боргу, виникнення якої не виходить за межі встановленого періоду позовної давності.

          Клопотання відповідача про застосування позовної давності, як таке, що не суперечить положенням ст.22 ГПК України та ст.257 ЦК України, суд задовольняє.

          Про застосування позовної давності щодо основної суми боргу, або до всієї суми заборгованості відповідачем не було заявлено ні в усному ні у письмовому порядку.

          З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що загальна вартість наданих відповідачу у період з жовтня 2006 року по листопад 2009 року включно послуг по обслуговуванню колектора, визначених наведеними вище рахунками, складає 17302 грн. 15 коп. а не 19817 грн. 09 коп., як, з врахуванням збільшення позовних вимог, зазначив позивач.

          З метою врегулювання спору в досудовому порядку позивачем на адресу відповідача 02.02.2009р. за вихідним №264-15 та 12.05.2009р. за вихідним №1036-15 було направлено вимоги щодо виконання зобов’язань за договором від 10.06.2005р., які останнім залишені без задоволення.

          Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно ч.7 цієї ж статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

          Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

          Доказів виконання грошових зобов'язань за спірний період суду не надано.

          Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги в частині стягнення 19817 грн. 09 коп. основної суми боргу підлягають частковому задоволенню, в сумі 17302 грн. 15 коп.

          Крім того, ст.625 ЦК України допускає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua). Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора. Індекс інфляції, застосований у розрахунку, відповідає таким даним.

          В разі, якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

          Наведений позивачем розрахунок інфляційних збитків виконаний позивачем без врахування тих обставин, що відповідачу договором надано право 20-денної відстрочки сплати платежів, крім того, позивач не прийняв до уваги дат фактичного вручення розрахункових документів відповідачу.

          При перевірці обґрунтованості розрахунків інфляційних збитків та 3% річних судом враховано наведені обставини, та виготовлено коректний розрахунок даних зобов'язань (том 2, а. с. 47).

          Максимально допустимим до стягнення розміром інфляційних збитків в межах даного спору, на думку суду, є 3544 грн. 72 коп., а розмір річних не може перевищувати 653 грн. 44 коп.

          Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних також підлягають частковому задоволенню.

          Також позивачем з посиланням на приписи статті 231 ГК України та п.2.2 і 2.2.2 договору заявлено до стягнення 18 грн. 36 коп. пені за порушення виконання зобов’язань щодо своєчасності погашення заборгованості.

          Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

          Згідно з ч.1 статті 548 ЦК України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

          Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов’язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено що в разі, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України закріплено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

          Але, як вбачається з матеріалів справи, при укладання договору №10 від 10.06.2005р. між сторонами не досягнуто згоди щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов’язання. За таких умов вимоги позивача щодо стягнення 18 грн. 36 коп. пені є необґрунтованими, а тому суд відмовляє в їх задоволенні.

          Щодо заперечень відповідача стосовно якості обґрунтування позовних вимог позивачем у позові, то як оцінка доказів так і питання прийняття позовної заяви до розгляду є компетенцією суду, а недостатність доказів є підставою їх витребування судом у сторін, а не повернення позову без розгляду в даному випадку. В разі незрозумілості формулювання тих чи інших обставин спору сторони мають право звернутися до суду із заявою про роз'яснення того чи іншого судового акту, або, у разі необхідності, звернутися за допомогою до адвоката.

          Доказів погашення боргу суду не надано.

          З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в сумі 21500 грн. 31 коп., з яких 17302 грн. 15 коп. основного боргу, 653 грн. 44 коп. річних та 3544 грн. 72 коп. інфляційних збитків.

          При поданні заяви про збільшення позовних вимог позивач не надав доказів доплати державного мита у відповідному розмірі, в зв'язку з чим такі докази були витребувані судом. В якості доказів доплати державного мита 09 лютого 2010 року разом з супровідним листом позивачем надано до суду платіжне доручення від 03.02.10р. № 333 на суму 102 грн., надлишково сплативши, таким чином, 92 грн. 63 коп.

          Оскільки спір доведено до вирішення у судовому порядку з вини відповідача, з останнього, на користь позивача, пропорційно задоволеним позовним вимогам, підлягають відшкодуванню 215 грн. витрат по оплаті державного мита та 196 грн. 84 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Решта судових витрат відносяться на позивача.

          Надлишково сплачене державне мито в сумі 92 грн. 63 коп. підлягає поверненню позивачеві з держбюджету.

          В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про дату та час виготовлення його тексту у повному обсязі.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 44 - 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

          1. Позов задовольнити частково, в сумі 21500 грн. 31 коп., з яких 17302 грн. 15 коп. основного боргу, 653 грн. 44 коп. річних та 3544 грн. 72 коп. інфляційних збитків.

          2. Стягнути з приватного підприємства "Снабресурс - Юг" (м. Херсон, вул. 49 Гвардійської Дивізії, буд. 18, корпус 4, кв. 98; м. Херсон, вул. Домобудівна, буд. 9, код ЄДРПОУ 32479964) на користь Херсонського міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" (м. Херсон, Острівське шосе, буд. 1, код ЄДРПОУ 31653320, р/рах. 26009310040 в ХФ "Південний", МФО 352640) 17302 грн. 15 коп. основного боргу, 653 грн. 44 коп. річних, 3544 грн. 72 коп. інфляційних збитків, 215 грн. витрат по оплаті державного мита та 196 грн. 84 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

          3. В задоволенні решти позову в частині стягнення 4277 грн. 21 коп. боргу, з яких 2514 грн. 94 коп. основного боргу, 85 грн. 90 коп. річних, 18 грн. 36 коп. пені та 1658 грн. 01 коп. інфляційних збитків, відмовити.

          4. Повернути позивачу з державного бюджету надлишково сплаченого державного мита в сумі 92 грн. 63 коп., про що, після набрання рішенням законної сили, видати довідку.

                              Суддя М. Б. Сулімовська

Повний текст рішення підписаний 17 лютого 2010 року.