Рішення № 8265214, 23.02.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2010 р. Справа № 57/116-09

вх. № 3979/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Свиридов І.Б. - головний юрисконсульт, дов. від 10.11.09р.;

Представник відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської Обласної Дірекції, м. Харків

до Приватної агрофірми "Злагода", с. Богуславка

про стягнення 294702,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач-ВАТ „Райфайзен Банк Аваль” в особі Харківської обласної Дирекції ВАТ „Райфайзен Банк Аваль” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача –Приватної Агрофірми „Злагода” на свою користь заборгованість за кредитним договором № 010-2/07-01-0176-08 від 29.02.2008 р. у розмірі 294702,90 грн. а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита у розмірі 2947,02 грн. та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань по кредитному договору № 010-2/07-01-0176-08 від 29.02.2008 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 травня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 09 червня 2009 року об 11:40 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 09 червня 2009 року, 01 липня 2009 року, розгляд справи відкладався, в зв’язку з неявкою відповідача у судове засідання та невиконанням сторонами вимог попередніх ухвал щодо подання витребуваних судом документів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 липня 2009 року зупинено провадження у справі до розгляду господарським судом Харківської області справи №61/132-09.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 лютого 2010 року, у зв’язку з неявкою відповідача у судове засідання, розгляд справи відкладено на 23 лютого 2010 року о 09:30 год.

Представник позивача в судовому засіданні 23 лютого 2010 року позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданої позивачем довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження відповідача – 63810, Харківська обл.., с. Богуславка. вул.. Слобожанська, буд. 13, саме на цю адресу надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву. Також, цю адресу зазначав представник відповідача у наданому 15.07.2009 р. клопотанні про зупинення провадження у справі (а.с. 48).

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач – Приватна агрофірма "Злагода” належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 23 лютого 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами і документами відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

29 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством „Райфайзен Банк Аваль” (далі - позивач) та Приватною агрофірмою «Злагода» (далі - відповідач) укладено кредитний договір №010-2/07-01-0176-08 (далі-кредитний договір), відповідно до умов якого, позивач (за кредитним договором - Банк) надав відповідачу (за кредитним договором - позичальник) на умовах забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування, кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі 380000,00 грн. строком по 30 грудня 2008 року зі сплатою 16,25% річних за його користування.

Відповідно до п. 5.1. Кредитного договору, відповідачу (позичальнику) було відкрито позичковий рахунок № 20626167 та надано з нього кредитні кошти в безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредиту виконання позичальником (відповідач) своїх зобов’язань за договором забезпечується належного позичальнику сільськогосподарським обладнанням та комплексу нежитлових будівель (перелік яких зазначено в договорі). А також фінансовою порукою громадян України Білика О.П. та Тихонченка А.С.;

Відповідно до п.6.1. позичальник зобов’язується використати кредит на зазначені у даному договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів на умовах, передбачених договором. Основна заборгованість за кредитом погашається позичальником у відповідності до графіка погашення кредитної заборгованості.

Додатком № 1 до кредитного договору, сторони погодили графік погашення кредитної заборгованості, останній термін погашення кредиту –30.12.2008 року.

30 жовтня 2008 року між сторонами укладено додатковий договір № 1 до договору кредиту, яким сторони дійшли згоди змінити Графік погашення заборгованості (додаток № 1 до кредитного договору).

Позивач (кредитор) виконав перед відповідачем (позичальником) свої зобов'язання за вищевказаним Кредитним договором у повному розмірі, надавши відповідачу кредит у сумі 380000 грн., про що свідчать платіжні доручення від 03.03.2008 року, 04.03.2008 року, проте, відповідач свої зобов’язання по договору кредиту щодо повного та своєчасного повернення суми кредиту виконав неналежним чином, внаслідок чого, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 270000,00 грн.

Як вбачається з пояснень, наданих позивачем та відповідачем у судових засіданнях, звернення стягнення на заставлене майно банком (позивачем) не здійснювалось.

Як свідчать матеріали справи, 20.02.2009 року позивачем на адресу відповідача була направлена вимога вих. № 08-04/896 про повернення кредиту та сплати пені, проте зазначена вимога залишилися без відповіді, позичальник (відповідач) заборгованість не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

          У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.          

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до статей 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, він визначається календарною датою або вказівкою на подію яка має неминуче настати. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Тобто сторонами у правочині був визначений термін - день надання кредиту та строк повернення кредиту –30 грудня 2008 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін кредит не повернув та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання по кредитному договору № 010-2/07-01-0176-08 від 29 лютого 2008 року та додатковому договору № 1 від 30 жовтня 2008 року до кредитного договору.

          Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по кредитному договору № 010-2/07-01-0176-08 від 29 лютого 2008 року та додатковому договору № 1 від 30.10.2008 року до кредитного договору, документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення боргу у сумі 270000,00,00 грн. по кредиту правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачами та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

          Згідно з пунктами 6.2, 10.2 договору кредиту у випадку порушення позичальником зобов’язань за договором, у тому числі термінів погашення заборгованості за користування кредитом, процентів, передбачених договором, кредитор сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період існування заборгованості, за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення повернення кредиту, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 30.09.2008 р. по 26.04.2009 р. у сумі 24702,90 грн., розрахунок якої судом перевірено з урахуванням вимог діючого законодавства.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені у загальній сумі 27402,90 грн.

За таких обставини, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 270000,00 грн. заборгованості за кредитом та 24702,90 грн. пені підтвердженими матеріалами справи, не спростовані відповідачем, і такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 251,252, 526, 530, 543, 554, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 46, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватної Агрофірми «Злагода», ідентифікаційний номер 30141865 (місцезнаходження: 63810, Харківська обл.., с. Богуславка. вул.. Слобожанська, буд. 13; п/р 260055019; 260451066 в ХОД "Райффайзен Банк Аваль" м.Харків, МФО 350589, код ЄДРПОУ: 23321095) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської області дирекції "Райффайзен Банк Аваль" (61166, м.Харків, вул.Новгородська, 11), п/р 361937 в ХОД "Райффайзен Банк Аваль" м.Харків, МФО 350589, код ЄДРПОУ: 23321095) – 270000,00 грн. заборгованості за кредитом та 24702,90 грн. пені. 2947,02 грн. витрат по сплаті державного мита та 312,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення підписано 25 лютого 2010 року

справа № 57/116-09