Рішення № 8253511, 04.03.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.10                                                                                           Справа№ 14/6

За позовом : Відкритого акціонерного товариства «Концерн Хлібпром», м.Львів

до відповідача : Приватного підприємства «Гула», м.Львів

про 1105,23 грн.

За участю представників:

від позивача - Снєда П.С. –представник

від відповідача – не з»явився.

Права та обов»язки , передбачені ст.ст.20,22 ГПК України, представнику позивача роз»яснено. Заяви, в порядку ст.20 ГПК України, від сторін до суду не надходили.

Суть спору:           Відкрите акціонерне товариство «Концерн Хлібпром», м.Львів, звернулось з позовом до відповідача, приватного підприємства «Гула», м.Львів, про стягнення 1105,23 грн. заборгованості, в тому числі :1004,75 грн. основного боргу та 100,48 грн.неустойки; просить також відшкодувати судові витрати по справі.

Провадження у справі за даним позовом порушено ухвалою від 18.01.2010 року , розгляд справи призначено на 09.02.2010 р; вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені судом в зазначеній ухвалі. Так, зокрема, суд зобов»язував позивача подати детальні, обґрунтовані документально та нормативно розрахунки основного боргу та неустойки. З мотивів, наведених в ухвалах від 09.02.2010 р та від 24.02.2010 року розгляд справи відкладався. Суд ухвалою від 09.02.2010 року, витребовував від сторін додаткові докази до справи.

Додаткові за вих.№100/12 від 03.02.2010 р та за вих. №172/12 від 02.03.2010 р. пояснення подано до справи позивачем.

02.03.2010 року від позивача поступила Заява Вих.№174/12 від 02.03.2010 року про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача 1650,21 грн, в тому числі 1004,75 грн. основного боргу; 100,48 грн неустойки; 477,26 грн. інфляційних нарахувань; 67,72 грн. процентів та відшкодувати судові витрати по справі.

04.03.10 року листом за Вих.№180/12 від 03.03.10 р позивачем повідомлено суд, про зміну типу та найменування Товариства: з Відкритого акціонерного товариства «Концерн Хлібпром»на Публічне акціонерне товариство «Концерн Хлібпром»( до листа долучено копії свідоцтва про державну реєстрацію та довідки про включення до ЄДРПОУ Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром», ідентифікаційний код 05511001).

На виконання п.п.2.9 п.2 ухвали від 09.02.2010 року позивачем долучено до справи 164 товарно-транспортні накладні на відпуск хлібобулочних виробів ( п.1.4 договору №66 від 01.10.2005 р).

З мотивів, наведених у позовній заяві, поясненнях, позивач позовні вимоги підтримує, просить задоволити позов із врахуванням Заяви про збільшення розміру позовних вимог. Стверджує, що 05 квітня 2006 року між ДП «Львівський хлібзавод №5»ВАТ «Концерн Хлібпром» (надалі-ліцензіат) та відповідачем було укладено субліцензійний договір №DР-38-1/04/050406/1, відповідно до п.1.2 якого ліцензіат, який володіє правом використання торговельної марки «Наминайко»( надалі-Знак), за плату надає відповідачу дозвіл на використання Знака (ліцензію) при випіканні та реалізації виробів зі швидкозамороженого тіста, які поставлені Ліцензіатом та визначені у п.1.7 цього Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Стверджує, що Ліцензіат та Відповідач досягнули згоди щодо усіх істотних умов, які визначені такими за законом та необхідні для договорів даного видку, а також умов, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода, відтак, згідно ст.180 ГК України даний договір є укладеним. За період з травня 2006 року по вересень 2007 року ліцензіатом було надано дозвіл відповідачу на використання Знака, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з 31.05.2006 року по 30.09.2007 р ( копії додаються). Позивач стверджує, що аналіз придбаного у ліцензіата місячного об»єму продукції подається в аналізі реалізації за період з травня 2006 року по вересень 2007 року, що тим самим констатує факт належного виконання ліцензіатом своїх зобов»язань згідно договору. Позивач покликається на п.3.2 субліцензійного договору, відповідно до умов якого відповідач зобов»язувався кожного місяця до 5 (п»ятого) числа місяця наступного за звітним сплачувати ліцензіату плату за використання Знака у вигляді щомісячних платежів в розмірі 1% від вартості місячного об»єму придбаної відповідачем у ліцензіата продукції по договору №66 поставки хлібобулочних виробів від 01.10.2005 року. Наводить періоди поставки : з травня 2006 р по вересень 2007 р, вартість по-місячно поставленої продукції та суми, що складають 1 % від вартості поставленої продукції та є платою за використання Знака у вигляді щомісячних платежів від вартості по-місячно придбаної відповідачем у ліцензіата продукції по договору №66. Пояснює, що основний борг в сумі 1004,75 грн сформований за період травень 2006 р –вересень 2007 року на підставі договору №DР-38-1/04/050406/1 від 05 квітня 2006 року , а підставою нарахування неустойки є умови п.4.6 цього договору, згідно якого у випадку прострочення відповідачем сплати платежів передбачених у п.3.2 Договору, останній зобов»язаний сплатити на користь ліцензіата неустойку в розмірі 10 % від заборгованості суми за кожен день такого прострочення та відшкодувати заподіяні цим збитки у повному розмірі.

01 липня 2008 року між ДП «Львівський хлібзавод №5»ВАТ «Концерн Хлібпром»та ВАТ «Концерн Хлібпром»було укладено договір відступлення права вимоги. Позивач стверджує, що на підставі договору відступлення права вимоги і у відповідності до ст.514 ЦК України до нового кредитора ( позивача по справі) перейшли права первісного кредитора у зобов»язанні на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Станом на 20 листопада 2009 року заборгованість відповідача перед позивачем згідно договору становить 1004,75 грн (покликається в підтвердження даної обставини на акт звірки взаємних розрахунків станом на 20 листопада 2009 року), а оскільки розмір зазначеної заборгованості відповідача перед позивачем не змінився станом на день подання даної позовної заяви до суду, просить із врахуванням вимог згідно Заяви Вих №174/12 від 02.03.2010 р стягнути з відповідача 1650,21 грн.

Відповідач в жодне із судових засідань явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву та витребовуваних судом документів не подав.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд Львівської області дійшов висновку, що в задоволенні заявлених у позовній заяві вимог слід відмовити повністю , виходячи з наступного.

Довідкою Серія АД №186983 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, підтверджено відомості про юридичну особу , відкрите акціонерне товариство «Концерн Хлібпром», ідентифікаційний номер 05511001, станом на 03.02.2010 року . У зв»язку із зміною найменування ВАТ «Концерн Хлібпром» 19.02.2010 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис відповідної реєстраційної дії за №14151050011001974, - в ЄДРПОУ включено Публічне акціонерне товариство «Концерн Хлібпром», ідентифікаційний номер 05511001, про що 22.02.2010 року видано Довідку АА №293859 з ЄДР ( копія у справі) . 19.02.2010 року здійснено заміну свідоцтва про державну реєстрацію, у зв»язку із зміною найменування юридичної особи: свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи –Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром», ідентифікаційний номер 05511001, Серії А01 №208646. ( копія свідоцтва у справі).

Відповідно до ст.25 ГПК України, в разі вибуття однієї із сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов»язковими для нього в такій же мірі , в якій вони були б обов»язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Отже, ст.25 ГПК України наводить єдину підставу процесуального правонаступництва –внаслідок реорганізації підприємства чи організації ( злиття, приєднання, поділу, перетворення).

В даному випадку має місце випадок, коли під час розгляду справи змінилось найменування позивача, що є відмінним від процесуального правонаступництва. У випадку зміни найменування сторони реорганізація (злиття, приєднання, виділення, перетворення) суб»єкта господарювання не відбувається, оскільки зміна найменування не є підставою для реорганізації. Так як після порушення провадження у справі найменування позивача змінилося і цю зміну зареєстровано в установленому порядку, про що позивач подав відповідні документи про державну реєстрацію змін в установчих документах, а підстави для заміни позивача її правонаступником, викладені в ст.25 ГПК України відсутні, суд на підставі поданих документів в даному рішенні зазначає про зміну найменування позивача по справі : з відкритого акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» на Публічне акціонерне товариство «Концерн Хлібпром».

Під збільшенням розміру позовних вимог ( частина друга статті 22 ГПК ) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов»язано з пред»явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

Виходячи з реального дослідження змісту поданої позивачем Заяви Вих.№174/12 від 02.03.2010 року про збільшення розміру позовних вимог та співвідношення такого змісту із заявленими у позовній заяві вимогами, судом встановлено, що позивачем у поданій заяві фактично пред»явлено додаткові позовні вимоги, про які не йшлось у позовній заяві Вих.№001/12 від 04.01.2010 року ( це вимоги про стягнення 477,26 грн. інфляційних нарахувань та 67,72 грн процентів), що суперечить приписам ст.22 ГПК України. Відтак, зазначена заява не приймається судом до розгляду.

Довідкою Серія АД №186980 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, надано відомості , які містить ЄДР станом на 03.02.2010 року про відповідача по справі, приватне підприємство «Гула». А саме, приватне підприємство «Гула», ідентифікаційний номер 22346868, місцезнаходження юр.особи : м.Львів, вул.Слобідська, будинок 9А.

За даними ЄДРПОУ ( що вбачається із відомостей по зазначеній довідці) місцезнаходженням відповідача була адреса : м.Львів, вул..Антоновича, 20 кв.25.

В ході розгляду даної справи позивачем надсилались відповідачу копії позовної заяви, пояснень і на адресу : м.Львів, вул..Слобідська, будинок 9 А.

Згідно із статтею 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними у матеріалах справи. Водночас, законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов»язує й сторону у справі, зокрема позивача, з»ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони ( сторін) у справі ( якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи –учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 549, 611, 625, 692 ЦК України, ст. 230 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов”язання не допускається. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Крім цього, у разі порушення зобов”язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов”язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до загальних положень про купівлю-продаж, встановлених нормами ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

05 квітня 2006 року між Дочірнім підприємством «Львівський хлібзавод №5»ВАТ «Концерн Хлібпром»(ліцензіат) в особі директора Мельниченка В.П.(з однієї сторони ) та приватним підприємством «Гула»(субліцензіат) в особі директора Зінов»єва Євгена Ігоровича (з другої сторони) укладено субліцензійний договір № DР-38-1/04/050406/1 , відповідно до п.1.2 якого ліцензіат, який володіє правом використання торговельної марки «Наминайко»( надалі –знак), за плату надає субліцензіату дозвіл на використання знака (ліцензію) при випіканні та реалізації виробів зі швидкозамороженого міста, які поставлені ліцензіатом та визначені у п.1.7 цього договору, в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі. Відповідно до умов п.1.7 зазначеного договору невиключна ліцензія за цим договором надається субліцензіатові для використання при випіканні та реалізації ним виробів із швидкозамороженого листового тіста відповідно до умов цього договору. Відповідно до п.1.8 договору під використанням субліцензіатом знака у цьому договорі розуміється нанесення його на будь-який виріб (товар), для якого знак зареєстровано ( надалі –товар), упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов»язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його в діловій документації чи в рекламі та в межах інтернет. Відповідно до п.1.9 договору –територія дії ліцензії, що видається за цим договором –вул.Сковороди,10.Строк дії ліцензії ( п.1.10 ), що видається за цим договором –12 місяців.

Відповідно до умов п.3.2 зазначеного договору, субліцензіат зобов»язаний сплачувати ліцензіату плату за використання знака у вигляді щомісячних платежів. Кожен місяць до п»ятого числа місяця наступного за звітним, субліцензіат сплачує ліцензіату щомісячний платіж в розмірі 1 % від вартості місячного об»єму придбаної субліцензіатом у ліцензіата продукції по договору №66 поставки виробів з швидкозамороженого тіста від 01 жовтня 2005 року.

Відповідно до п.7.7 договору всі виправлення за тексом цього договору мають силу та можуть братись до уваги виключно за умови, що вони у кожному окремому випадку датовані, засвідчені підписами сторін та скріплені їх печатками.

Як вбачається, в п.3.2 договору в даті договору №66, а саме в році його підписання, має місце виправлення з 2006 р на 2005 р, однак, зазначене не засвідчено в порядку встановленому п.7.7 договору.

Додатковою угодою від 04 квітня 2007 року до субліцензійного договору № DР-38-1/04/050406/1 від 05 квітня 2006 року сторони домовились викласти п.1.10 і п.6.2 субліцензійного договору в наступній редакції:

«п.1.10 . Строк дії ліцензії, що видається за цим договором, станосить 24 (двадцять чотири) календарних місяці з дати підписання цього договору і закінчується 05 квітня 2008 року.

п.6.2 . Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1 цього договору та закінчується 05 квітня 2008 року».

Субліцензійний договір DР-38-1/04/050406/1 від 05 квітня 2006 року та додаткова угода до нього від 04 квітня 2007 року зі сторони ліцензіата підписані директором Краєвським В.Й , завірені печаткою ДП «Львівський хлібозавод №5»ВАТ «Концерн Хлібпром»; зі сторони субліцензіата –директором Зінов»євим Є.І. та завірені петкою ПП «Гула».

Основний, ліцензійний договір №77-2/04/01102005/1 був укладений 01 листопада 2005 року між відкритим акціонерним товариством «Концерн Хлібпром»(ліцензіар) в особі генерального директора Вишневського В.А., з однієї сторони та дочірнім підприємством «Львівський хлібзавод №5»ВАТ «Концерн Хлібпром»(ліцензіат) в особі директора Мельниченка В.П., з іншої сторони. Відповідно до п.1.2 зазначеного договору ліцензіар, який володіє правом власності на торговельну марку «Наминайко»( знак) , за плату надає ліцензіату дозвіл на використання знака (ліцензію) при виробництві та (або) розповсюдженні товарів, що визначені у п.1.7 цього договору, в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі. Відповідно до п.1.7 невиключна ліцензія за цим договором надається ліцензіатові для використання при виробництві та (або) розповсюдженні ним товарів відповідно до умов цього договору, а саме ( за класами Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації послуг): клас 30; клас 42; клас 43.

Відповідно до п.6.1 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін., а відповідно до п.6.2 –строк цього договору починає свій перебіг у момент , визначений у п.6.1 цього договору та закінчується 01 листопада 2010 року. Угодою від 31 січня 2008 року про припинення чинності ліцензійного договору №77-2/04/01102005/1 від 01 листопада 2005 року сторони домовились про припинення чинності договору з 31 січня 2008 року Відповідно до п.2 зазначеної Угоди , у зв»язку з припиненням чинності договору ліцензіат зобов»язується здійснити наступні дії : п.п.2.1 повністю, протягом трьох банківських днів з дати підписання цієї угоди, погасити свою заборгованість перед ліцензіаром за цим договором; п.2.2 повернути всі необхідні документи ліцензіару; п.3 з моменту виконання ліцензіатом зобов»язань, передбачених п.2 цієї Угоди, сторони вважатимуть умови договору виконаними в повному об»ємі і не матимуть жодних взаємних претензій.

З копії Свідоцтва №72295 на знак для товарів і послуг, виданому відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг, яке зареєстровано в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 15 лютого 2007 року, містяться відомості про класи Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації послуг за якими надається ліцензія ліцензіатові для використання та (або) розповсюдження ним товарів з торговельною маркою «Наминайко»., зокрема, класу 30 і класу 43.; щодо класу 42 відомості відсутні. Надання невиключної ліцензії ліцензіатові для використання по випіканню та реалізації ним виробів із швидкозамороженого листового тіста не вбачається. Тоді як згідно умов п.1.2; 1.7 субліцензійного договору ліцензіатом за плату надано субліцензіату дозвіл на використання знака (ліцензію) при випіканні та реалізації виробів із швидкозамороженого тіста та визначені у п.1.7 цього договору. Відповідно до приписів ст.1109 ЦК України предметом ліцензійного договору можуть бути лише ті права на використання результатів інтелектуальної діяльності, які на момент укладення договору були визнані об»єктом правової охорони. Лише зазначені у ліцензійному договорі права і способи використання об»єкта права інтелектуальної власності передаються ліцензіату. Права на використання об»єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

В розумінні ст.1108 ЦК України повноваження, що випливають із змісту субліцензії, не повинні перевищувати обсяг прав, що містяться в основній ліцензії.

Окрім того, дія субліцензії обмежується строками дії основної ліцензії, однак як вбачається, ліцензійний договір згідно Угоди №77-2/04/01102005/1 від 01 листопада 2005 року припинив свою дію 31 січня 2008 року , а субліцензійний договір відповідно до Додаткової угоди від 04 квітня 2007 року закінчив свою дію 05 квітня 2008 року.

В договорі №66 поставки хлібобулочних виробів зазначено дату його укладення –1 жовтня 2005 року. Зазначений договір вказаний в п.3.2 субліцензійного договору DР-38-1/04/050406/1 від 05 квітня 2006 року. Зі змісту зазначеного договору вбачається, що він укладений ДП «Львівський хлібзавод №5»ВАТ «Концерн Хлібпром»( як постачальником) в особі директора п.Мельниченко В.П. з однієї сторони, та приватним підприємством «Гула»( як покупцем) в особі директора Зінов»єва Є.І. з другої сторони. Тобто, договір не містить відомостей про те, що від імені покупця (ПП «Гула») його укладено іншою, уповноваженою особою. Відповідно до п.1.1 зазначеного договору, постачальник приймає на себе зобов»язання на умовах і протягом дії цього договору поставити (передати), а покупець прийняти та оплатити хлібобулочні вироби ( в подальшому іменовані –«продукція»). Відповідно до п.1.2 асортимент, кількість та ціна продукції визначається згідно телефонограми по кожній окремій партії товару. Однак, в п.1.4 зазначеного договору сторони встановили, що передача продукції здійснюється на підставі товаро-транспортних накладних на відпуск хлібобулочних виробів ( надалі-накладні), узгоджених та підписаних сторонами, що становлять невід»ємну частину цього договору. Відповідно до п.2.1 ціна по кожній окремій партії продукції зазначається постачальником у накладних ( накладна в розумінні п.1.4 договору –товаро-транспортна накладна), підпис яких уповноваженим представником покупця свідчить про погодження сторонами ціни переданої продукції ( в тому числі ПДВ). Відповідно до умов в п.2.3 –кінцева загальна сума цього договору становить загальну вартість окремих операцій поставки продукції, що були проведені сторонами в рамках цього договору. В розумінні п.3.2 договору –фактична передача продукції засвідчується накладною постачальника, дата оформлення якої вважається датою передачі продукції покупцю.

Як зазначено вище, до матеріалів справи долучено 164 товаро-транспортні накладні. Оглянувши та оцінивши зазначені товаро-транспортні накладні, суд дійшов висновку , що жодна із наявних у справі товаро-транспортних накладних не може вважатись узгодженою та підписаною сторонами та такою що становить невід»ємну частину договору №66 від 01.10.2005 року, як це передбачено п.1.4 . Зазначені документи не містять даних про особу покупця, яка їх підписала, про документи ( довіреності, тощо) на підставі яких особа від імені покупця була уповноважена останнім на прийняття від постачальника матеріальних цінностей ( яких саме цінностей (їх найменування,асортимент тощо), в якій кількості та по якій ціні), не містить печатки покупця. Окрім того, товаро-транспортні накладні не містять посилання на договір №66 від 01 жовтня 2005 р, невід»ємною частиною якого вони мали б бути; в них відсутні відомості про подорожній лист перевізника, у випадку, якщо передача продукції здійснювалась шляхом транспортування її постачальником. Окрім того, в п.3.1 договору №66 від 01 жовтня 2005 року вказано, що узгодженим місцем передачі продукції покупцю, у випадку її транспортування силами постачальника, є адреса вул..Антоновича 20/25, тоді як у товаро-транспортних накладних місцем одержання продукції вказано адресу : м.Львів, вул.Сковороди,10. Доказів внесення в договір №66 від 01.10.2005 року змін в порядку передбаченому п.10.4 цього договору, позивач суду не надав. Відповідно до умов п.5.2.1 постачальник зобов»язувався передати продукцію покупцю в узгодженому місці.

Пунктом 6.3 зазначеного договору встановлено, що рекламації покупця щодо кількості та якості переданої продукції повинні бути належно оформлені з доданням усіх необхідних документів, що підтверджують вимогу покупця. На вимогу суду такі докази позивачем не надані.

Відповідно до умов п.10.1 –договір №66 вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками., а відповідно до умов п.10.2 –строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.10.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2006 року. Договір не містить умов про його пролонгацію. Однак, як вбачається із Додаткових Вих №100/12 від 03.02.2010 р пояснень, позивач вказує періоди поставки, вартість поставленої продукції за договором №66 ( а відповідно і 1 % від вартості цієї продукції), за межами дії договору №66 від 01.10.2005 року .

Знову ж таки , підпис директора ПП «Гула»у розділі №11 договору №66 є візуально відмінним від підпису директора Зінов»єва Є.І, зокрема на субліцензійному договорі та додатковій угоді від 04.04.2007 року. Представник позивача пояснити зазначену обставину не зміг, встановити ідентичність підпису директора Зінов»єва Є.І. на договорі №66 підпису на договорі субліцензійному, як і достовірність печатки покупця на договорі №66, шляхом проведення судової експертизи ( почеркознавчої, тощо) не виявляється можливим, оскільки в жодне із судових засідань відповідач не з»явився, витребовуваних примірників субліцензійного договору та договору №66 не надав, відібрати підписи для дослідження експертом від директора Зінов»єва Є.І. не вбачається за можливе. Проте, враховуючи обставини, встановлені судом при дослідженні первинних документів, товаро-транспортних накладних зокрема, суд не вбачає за необхідне проведення судової експертизи, оскільки позивачем не доведено факту поставки відповідачу продукції в період травень 2006 р –вересень 2007 року на виконання умов договору №66 від 01.10.2005 року.

.Відтак, товарно-транспортні накладні, що долучені позивачем до справи,. не є належними та допустимими доказом того, що між сторонами договору відбулись господарські операції в період травень 2006 р –вересень 2007 р, відповідно до яких було поставлено продукцію вартістю, яка вказана позивачем у Додаткових за Вих.№100/12 від 03.02.2010 року поясненнях, а відтак, що 1 % від цієї вартості складає суму основного боргу за даним позовом –1004,75 грн.

Позивач у позовній заяві покликається в підтвердження факту поставки продукції на акт звірки взаємних розрахунків від 20 листопада 2009 року . Однак такого документа, підписаного та засвідченого печатками обидвох сторін , до справи не подано. Натомість, до позовних матеріалів долучено підписаний в односторонньому порядку (лише зі сторони ВАТ Концерн «Хлібпром») проект Акту звірки взаємних розрахунків станом на 20 листопада 2009 року, який не може вважатись належним доказом в підтвердження обставин, які входять в предмет доказування за даним позовом. Окрім того, навіть при умові належного оформлення такого документа обома сторонами, акт звірки не міг би вважатись первинним бухгалтерським документом в підтвердження господарських операцій.

Згідно з ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення. Акти звірки не є перевинними документами, оскільки не містять обов”язкових реквізитів, встановлених для таких документів ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Позивач в обгрунтування позовних вимог покликається також на Договір відступлення права вимоги від 01 липня 2008 року, що укладений між ДП «Львівський хлібзавод №5»ВАТ «Концерн Хлібпром»(цемент) в особі голови ліквідаційної комісії Краєвського В.Й., з однієї сторони та ВАТ «Концерн Хлібпром» ( цесіонарій) в особі генерального директора Хруща Р.А., з другої сторони. У розділі зазначеного договору «Визначення термінів»визначено термін договору 1 –договір № DР-38-1/04/050406/1 від 05 квітня 2006 року, укладеного між боржником та цедентом, а також усі додаткові договори, додатки, зміни та доповнення до нього, які чинні на момент укладення цього договору. Боржник –приватне підприємство «Гула», у якого виникла заборгованість перед цедентом за договором-1, відповідно до п.1.1 в порядку та на умовах, визначених цим договором, цедент передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває усіх /частину прав належних цедентові за договором-1, за яким у боржника існує заборгованість перед цедентом. У п.1.2 зазначеного договору вказано, що станом на момент його укладення розмір прямої заборгованості боржника перед цедентом становить 1004,75 грн. Відповідно до п.2.1 договору – за цим договором цесіонарій набуває право вимагати від боржника виконання усіх зобов»язань / частини зобов»язань у розміріт 1004,75 грн. До цесіонарія переходять права, які забезпечують зобов»язання боржника ( п.2.2). Відповідно до п.2.3 цесіонарій повідомлений про заперечення , які існують у боржника на момент підписання цього договору і які можуть бути висунуті проти вимог цесіонарія, а також про зміст листування і переговорів між цедентом та боржником. Цедент зобов»язаний ( п.2.4) повідомити боржника про уступку вимоги протягом трьох робочих днів з моменту підписання цього договору. Позивачем не надано доказів ( хоч такі судом витребовувались) виконання цедентом умов п.2.4 договору від 01.07.2008 року. У п.3.2 договору вказано, що копії усіх документів, що підтверджують права за договором-1 на момент підписання цього договору передані цедентом цесіонарію в повному обсязі. Як пояснив представник позивача, такими документами є договір №66, субліцензійний договір, Акти здачі-приймання робіт ( надання послуг) по договору № DР-38-1/04/050406/1 від 05 квітня 2006 року. Однак, сторони субліцензійного договору не встановили, що вони зобов»язуються шляхом підписання актів здачі-приймання робіт (надання послуг) підтверджувати виконання зобов»язань за цим договором, в тому числі засвідчувати суму, що складає 1 % від вартості місячного об»єму придбаної субліцензіатом у ліцензіата продукції по договору №66 від 01.10.2005 року, оскільки факт проведення господарської операції ( в даному випадку поставки продукції) повинен бути підтвердженим належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами ( ст.36 ГПК) є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування –це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу до позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб”єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов”язанні є боржник і кредитор.

Кредитор у зобов”язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) ( ч.1 ст.512 ЦК України). Відповідно до ч.3 ст.512 ЦК України кредитор у зобов”язанні не може бути змінений, якщо це не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов”язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. ( ст.514 ЦК України).

Як встановлено судом, в даному випадку між сторонами за договором №66 від 01.10.2005 року не виникли взаємні права та обов”язки щодо поставки продукції на умовах цього договору.

У п.4.3 договору від 01.07.2008 року сторони встановили, що цедент відповідає перед цесіонарієм за недійсність відступлення за цим договором права вимоги.

Відповідно до ч.2 ст.516 ЦК України , якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов”язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов”язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У тому разі, коли заміна кредитора відбувається на підставі договору, порядок і строки передання документації, зазначеної в ч.1 ст.517 ЦК, визначаються за домовленістю сторін. Однак, позивач не довів суду, що умови п.3.2 договору про відступлення права вимоги від 01.07.2008 р первісний кредитор виконав і, відповідно, новий кредитор ( тобто, позивач) володіє всіма документами, які засвідчують права, що передаються та інформацією яка є важливою для їх здійснення за основним договором.

Оцінивши в порядку ст.43 ГПК України докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог про стягнення основного боргу , відповідно і про стягнення неустойки, як вимоги , що є похідною від вимоги про стягнення основного боргу, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.1, 2, 21,32,33,34,36,43,49,82,84,85 ГПК України, суд,-

Вирішив :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя