Рішення № 82526264, 20.06.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/8832/19

Провадження № 2/520/3880/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2019 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кирикової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Моторного (транспортного ) страхового бюро України

до ОСОБА_1

про відшкодування в порядку регресу витрат,

пов`язаних з регламентною виплатою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Моторне (транспортне) страхове бюро України 23 квітня 2019 року звернулось до Київського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь: суму сплаченого відшкодування у розмірі 19215 гривень 41 копійка, витрати по сплаті судового збору.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 11.05.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні.

Вищевказана ухвала суду була направлена сторонам по справі та відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства відповідачу був наданий строк для подання відзиву на позовну заяву, заперечень, подання зустрічного позову.

Представник позивача у судове засідання 20.06.2019 року не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, однак надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечує.

У судове засідання 20.06.2019 року відповідач ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час місце проведення якого повідомлявся належним чином, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву у встановлений судом термін не надав.

Частинами 6,7 ст. 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з отриманою судом відповіддю з відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області вбачається, що ОСОБА_1 , знятим з реєстрації чи зареєстрованим в місті Одесі та Одеській області не значиться.

Частиною 11 статті 128 ЦПК України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.

Оскільки відповідач по справізареєстрованим чи знятим з реєстрації в місті Одесі та Одеській області не значиться, судом здійснювався виклик ОСОБА_1 шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

З урахуванням вищевикладеного, суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 не з`явився у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце його проведення, не повідомив про причини неявки, відзив на позовну заяву не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Судом також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

З урахуванням викладеного та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи та ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі, за наявними документами в матеріалах справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов Моторного (транспортного ) страхового бюро України про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою не підлягаючим до задоволення, з наступних підстав.

З наданих до суду документів, судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 07.10.2017 року близько 16.20 години, рухаючись по вул. Люстдорфська дорога в м. Одесі, здійснюючи поворот ліворуч, в порушення вимог п.п.16.6, 10.1 Правил дорожнього руху, була неуважною, не врахувала дорожньої обстановки, та не надала перевагу транспортному засобу, який рухався в зустрічному напрямку прямо, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем «OPEL Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Дії ОСОБА_2 інспектором поліції були кваліфіковані за ст.124 КпАП України.

За наслідком розгляду вказаних матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності, 04 грудня 2017 року Київським районним судом міста Одеси було ухвалено постанову по справі №520/13223/17, якою на підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України, провадження по справі про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, закрито за відсутністю в її діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

Також у вказаній постанові, судом зроблено висновок, що водій автомобіля марки «OPEL Vectra» - ОСОБА_4 здійснив проїзд перехрестя на заборонений сигнал світлофору, що читко видно з відеозапису з камери зовнішнього спостереження, встановленого на будівлі поруч. Цим доказом повністю спростовуються пояснення ОСОБА_4 про те, що він закінчував проїзд перехрестя. За таких обставин інспектор ПП не мав підстав складати протокол про адміністративне правопорушення на ОСОБА_2 , оскільки вона дотримувалася правил дорожнього руху, а наслідки у виді механічного пошкодження транспортних засобів настали внаслідок неуваги іншого водія.

Зазначена постанова набрала законної сили 14.12.2017 року.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди були пошкоджені автомобілі: марки «OPEL Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Автомобіль марки «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_1 ,на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди належав на праві власності ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Відповідно до полісу №АК/9229480 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ОСОБА_5 застраховано автомобіль марки «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Строк дії договору з 19.08.2017 року по 18 серпня 2019 року.

Згідно зі звітом №168-12/17 про визначення вартості матеріального збитку від 02 січня 2018 року, проведеного ФОП ОСОБА_6 , вартість відновленого ремонту з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників транспортного засобу марки «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 21178 гривень 87 копійок.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «OPEL Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не було застраховано на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 07 жовтня 2017 року і такі дані матеріали справи не містять.

Вказане також підтверджується витягом з централізованої бази даних МТСБУ.

У зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 07.10.2017 року, МТСБУ на підставі повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, заяви ОСОБА_5 та страхового полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів №АК/9229480, 14 травня 2018 року постановлено наказ №4463, згідно якого наказано фінансовому управлінню сплатити відшкодування на рахунок ОСОБА_5 в сумі 19215 гривень 41 копійка.

14 травня 2018 року МТСБУ здійснило виплату ОСОБА_5 матеріальної шкоди в розмірі 19215 гривня 41 копійка, що підтверджується платіжним дорученням №904772 від 14 травня 2018року.

З урахуванням викладеного, з посиланням на п.п. 38.2.1 п.38.2 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким встановлено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, суд зазначає, що як вже встановлювалось, у відповідності до постанови від 04.12.2017 року по справі №520/13223/17, учасниками дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 07.10.2017 року були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зазначена постанова суду не містить повного зазначення ім`я та по батькові Аруджева.

Однак, позивачем заявлені вимоги до особи - ОСОБА_1 .

Також, позивачем в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не надано до суду жодних доказів, які б містили інформацію щодо другого учасника дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 07.10.2017 року, крім ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, суд позбавлений можливості пересвідчитись, що зазначений позивачем відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є фактично однією особою, та судом дійсно здійснювався виклик до розгляду справи особи, в якості відповідача, яка дійсно є стороною спірної дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 07.10.2017 року.

Крім того, позивачем під час розгляду справи не заявлялись відповідні клопотання про витребування доказів, а саме матеріалів адміністративної справи про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, для встановлення інформації про другого учасника спірної дорожньо-транспортної пригоди.

Одночасно, судом враховується, що у відповідності до положень ЦПК України, суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (ст.12 ЦПК України), однак суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до статті 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Отже, з урахуванням викладених положень процесуального законодавства, суд позбавлений права за власною ініціативою здійснювати заміну відповідача по справі на належного, з урахуванням відсутньої повної інформації про таку особу.

Крім того, суд одночасно зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

У відповідності до п.п. 38.2.1 п.38.2 ст. 38 Закону, МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Отже МТСБУ звертаючись до суду з регресним позовом про сплату страхового відшкодування, повинно довести, що відповідач до якого заявлені вимоги визнаний винним у дорожньо-транспортній пригоді.

Позивач на підтвердження того, що ОСОБА_1 винний у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 07.10.2017 року, посилається на вищезазначену судом постанову від 04.12.2017 року по справі №520/13223/17.

Однак, вказана постанова ухвалена 04 грудня 2017 року Київським районним судом міста Одеси по справі №520/13223/17 стосується розглядом судом справи про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, за наслідком чого провадження по справі було закрито за відсутністю в її діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

Також у вказаній постанові, судом зроблено висновок, що водій автомобіля марки «OPEL Vectra» - ОСОБА_4 здійснив проїзд перехрестя на заборонений сигнал світлофору, що читко видно з відеозапису з камери зовнішнього спостереження, встановленого на будівлі поруч. Цим доказом повністю спростовуються пояснення ОСОБА_4 про те, що він закінчував проїзд перехрестя. За таких обставин інспектор ПП не мав підстав складати протокол про адміністративне правопорушення на ОСОБА_2 , оскільки вона дотримувалася правил дорожнього руху, а наслідки у виді механічного пошкодження транспортних засобів настали внаслідок неуваги іншого водія.

Як вже судом зазначалось, позивачем в цій справі заявлені вимоги до іншої особи – ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, суд не приймає вказаний документ, як належний доказ підтверджуючий наявність вини відповідача в цій справі у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 07.10.2017 року.

Суд на підставі наявних матеріалів та доказів, наданих позивачем по справі, позбавлений можливості дійти висновку про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та визнання останнього винним у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 07.10.2017 року, оскільки суду не надано достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження цих обставин, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст. 62 Конституції України вбачається, що особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Вина це обов`язкова ознака суб`єктивної сторони будь-якого адміністративного правопорушення.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.12.2010 року по справі №23-рп/2010, дійшов висновку, що Конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України) (254к/96-ВР). Конституція України (254к/96-ВР) визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції України (254к/96-ВР), не є вичерпними; конституційні права і свободи не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22) (254к/96-ВР); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24) (254к/96-ВР); юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61) (254к/96-ВР); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи

тлумачаться на її користь (частина третя статті 62) (254к/96-ВР); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) (частина перша статті 64).

Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в

Україні. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України ( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України) (254к/96-ВР).

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у

правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005) (v005p710-05). Принцип правової визначеності означає, що

"обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки" (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010) (v017p710-10). Наведені конституційні засади враховуються Конституційним Судом України у процесі перевірки на відповідність Конституції України (254к/96-ВР) положень статті 14-1 (80731-10), частини шостої статті 258 Кодексу ( 80732-10 ).

Отже, безпідставне визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, може порушити її Конституційні права, які навпаки захищаються державою.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на вищевикладене, проаналізувавши та надавши оцінку кожному доказу окремо, та в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вина відповідача ОСОБА_1 у вчиненні спірної дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 07.10.2017 року, за наслідком якої позивачем було виплачено страхове відшкодування, не доведена належними, достатніми та достовірними доказами, а отже підстави для регресного відшкодування шкоди, з відповідача на користь позивача - відсутні.

Згідно ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. ст.ст. 2, 4, 5, 6, 76-78, 81, 89, 141, 263-265, 279, 280-282, 352, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України (місцезнаходження: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено – 20 червня 2019 року.

Головуючий Калініченко Л. В.