Рішення № 82493964, 20.06.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2019 року № 320/1316/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до тимчасово виконуючого повноваження Коцюбинського селищного голови ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування розпорядження.

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до тимчасово виконуючого повноваження Коцюбинського селищного голови ОСОБА_2 , в якому просить суд:

- визнати недійсним та скасувати розпорядження Коцюбинського селищного голови «Про призначення радника на громадських засадах» від 22.11.2017.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване розпорядження є протиправним, оскільки видане з порушенням процедур та вимог, встановлених чинним законодавством. Зауважив, що саме поняття «радник Коцюбинського селищного голови на громадських засадах» перебуває поза межами правового поля, тому призначення осіб на дану посаду без визначеного правового статусу і повноважень є нікчемним правочином і жодних правових наслідків за собою не тягне.

В обґрунтування порушеного права вказав, що пункт 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства, не містить жодних зауважень про те, що індивідуальний акт стосується прав та інтересів лише визначеної в акті особи або осіб і не може стосуватися прав або інтересів інших осіб. З огляду на зазначене, стверджує, що законодавець не обмежив множину осіб, прав та інтересів яких може стосуватися індивідуальний акт.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому погодився з позовними вимогами в частині незаконності оскаржуваного позивачем розпорядження, натомість заперечував проти формулювань мотивувальної частини позову.

Стверджував, що дії стосовно прийняття оскаржуваного позивачем розпорядження були вчинені не відповідачем ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 , оскільки вказане розпорядження прийнято 22.11.2017, а відповідач приступив до виконання повноважень Коцюбинського селищного голови з 29.10.2018.

Позивач надав відповідь на відзив, у якому зазначив, що зауваження відповідача є недоречними, позаяк позивачем подано адміністративний позов до посадової особи органу місцевого самоврядування, а не фізичної особи.

ІІІ. Процесуальні дії суду у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 відкрите спрощене позовне провадження у справі №320/1316/19 та вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

22 листопада 2017 року селищним головою Коцюбинської селищної ради Київської області прийнято розпорядження «Про призначення радника на громадських засадах», яким призначено ОСОБА_4 з 22.11.2017 радником на громадських засадах Коцюбинського селищного голови з питань законності за забезпечення правопорядку (а.с.11).

Вважаючи протиправним призначення радника Коцюбинського селищного голови на громадських засадах, а розпорядження таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України в рішенні від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

VI. Оцінка суду

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і суб`єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Відтак, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивача.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 820/3190/17.

Судом встановлено, що оспорюваним розпорядженням Коцюбинський селищний голова призначив на посаду свого радника з питань законності та забезпечення правопорядку ОСОБА_4 .

Отже, оспорюване розпорядження у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є актом індивідуальної дії, який стосується прав або інтересів конкретно визначеної особи – Шестопалова ОСОБА_5 .Л.

Зауваження позивача щодо поширення дії індивідуального акту на необмежене коло осіб суд відхиляє, з огляду на наступне.

Так, Верховний Суд України, аналізуючи положення статті 6 КАС України (в редакції, яка була чинна до 15.12.2017) в контексті права на оскарження актів суб`єктів владних повноважень, у постанові від 24 лютого 2015 року (справа №21-34а15) зазначив, що суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС України (в редакції, яка була чинна до 15.12.2017) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

При цьому Верховний Суд вказав на те, що зі змісту регулювання, що міститься у КАС також вбачається, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

Суд зі свого боку додає, що зміст правових норм, передбачених частиною 2 статті 171 КАС України в редакції до 15.12.2017 та частиною 2 статті 264 КАС України в редакції після 15.12.2017, є абсолютно аналогічним, тому правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 24 лютого 2015 року у справі №21-34а15 може бути застосований до спірних правовідносин.

За таких обставин, оскаржуване розпорядження селищного голови Коцюбинської селищної ради не порушує права, обов`язки чи інтереси позивача, а відтак, не породжує права позивача на судовий захист, тобто права звернення до суду з цим адміністративним позовом, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

VIII. Висновок суду

Беручи до уваги, що позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, суд дійшов висновку, що підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

IX. Розподіл судових витрат

З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено - 20.06.2019.

Суддя Леонтович А.М.