Рішення № 8246720, 18.01.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/3518.01.10

За позовомАкціонерної енергетичної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”

доКомунального підприємства “Ватутінськінвестбуд”

простягнення 11984,18 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники сторін:

Від позивачаКудаліна І.М. —представник за довіреністю від 22.07.2009 р. № Д07/2009/07/22-1

Від відповідача Ганненко Г.М. —представник за довіреністю від 16.04.2009 р. № 10-601 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергетична компанія “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” звернулася до Комунального підприємства “Ватутінськінвестбуд” з позовом від 20.11.2009 р. № 048-71-13229 про стягнення 8582,52 грн. заборгованості за поставлену теплову енергію у гарячій воді відповідно до договору від 01.10.2003 р. № 691006, 2028,43 грн. інфляційної складової боргу, 337,89 грн. 3 % річних та 1035,61 грн. пені за час прострочення грошового зобов’язання.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/35 від 04.12.2009 р., яку призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.12.2009 р.

25.12.2009 р. у судовому засіданні оголошувалася перерва до 18.01.2010 р.

У судове засідання, призначене на 18.01.2010 р., з’явилися представники позивача та відповідача, які надали для залучення до матеріалів справи додаткові докази.

Під час розгляду спору по суті представник позивача підтвердив факт перерахування відповідачем 10000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором від 01.10.2003 р., позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та нарахування за прострочення грошового зобов’язання за ст. 625 Цивільного кодексу України підтримав.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача, позов Акціонерної енергетичної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов’язань з оплати поставленої на його користь теплової енергії у гарячій воді. На підтвердження заявлених вимог позивачем надано договір від 01.10.2003р. № 691006 з додатками, розрахунок ціни позову, розрахунок основного боргу, облікові картки (табуляграми) фактичного споживання теплової енергії відповідачем.

Представник відповідача підтримав поданий 25.12.2009 р. відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив у задоволенні позову відмовити повністю, зважаючи на факт підключення об’єкту теплопостачання до опалення у грудні 2009 року, перерахування 20.11.2009 р. на корить позивача 10000,00 грн. та скрутне фінансове становище на підприємстві. Також представник відповідача просив суд не стягувати з підприємства штрафні санкції та судові витрати, оскільки на момент звернення позивача до суду з даним позовом сума основного боргу відповідачем була погашена.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2003 р. Акціонерною енергетичною компанією “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” та Комунальним підприємством “Ватутінськінвестбуд” укладено договір № 691006, за умовами якого та відповідно до чинного законодавства України позивач зобов’язався постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності відповідача для потреб опалення (в період опалювального сезону) і гарячого водопостачання (протягом року) в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору, а відповідач зобов’язався своєчасно здійснювати її оплату.

Відповідно звертання-доручення до зазначеної угоди сторін та п. 5.1 даного договору визначення кількості спожитої енергії протягом розрахункового періоду здійснюється розрахунковим способом згідно з договірним навантаженнями.

Виходячи з додатку № 3 до договору розрахунки за поставлену теплову енергію проводяться на підставі тарифів, встановлених і затверджених Київською міською державною адміністрацією, які можуть змінюватися в період дії договору.

Згідно з п. 5 додатку № 4 до договору відповідач зобов’язаний щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки розрахунків на початок розрахункового періоду, один примірник якого, після його оформлення, повертається до районного відділу теплозбуту.

Вартість фактично отриманої від постачальника та використаної теплової енергії оплачується споживачем самостійно до 15 числа поточного місяця (п. 4 додатку № 4 до договору).

За твердженнями позивача станом на 01.11.2009 р. заборгованість відповідача за договором від 01.10.2003 р. становила 8582,25 грн.

Зазначені твердження позивача знаходять своє документальне підтвердження в матеріалах справи, де містяться облікові картки (табуляграмами) фактичного споживання відповідачем енергії за період з листопада 2008 року по грудень 2009 року, розрахунок ціни позову та розрахунок основного боргу, що проведений позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору. Вказаними доказами стверджується факт постачання позивачем відповідачу протягом вказаного періоду теплової енергії у гарячій воді на суму 73578,45грн., а також оплати останнім її вартості у розмірі 64996,20 грн.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Виходячи з положень ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У судовому засіданні, що відбулося 25.12.2009 р., представник відповідача надав суду докази перерахування Комунальним підприємством “Ватутінськінвестбуд” на користь позивача 10000,00 грн. за договором від 01.10.2003 р. № 691006 (платіжне доручення від 20.11.2009 р. № 623 в матеріалах справи).

18.01.2010 р. під час розгляду спору по суті представник позивача підтвердив факт перерахування відповідачем вищевказаної суми, що також підтверджується актами звірки розрахунків, проданими представниками сторін для залучення до матеріалів справи.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі в разі відсутності предмету спору.

Зважаючи на подання суду доказів погашення заборгованості з оплати вартості поставленої позивачем відповідачеві теплової енергії за договором від 01.10.2003 р., провадження у справі в частині стягнення 8582,25 грн. основного боргу підлягає припиненню.

Крім суми основного боргу позивач також просить стягнути з відповідача 2028,43 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, 1035,61 грн. пені та 337,89 грн. 3 % річних.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7 додатку № 4 до договору від 01.10.2003 р. сторони погодили, що у випадку наявності у споживача енергії боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця), йому нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожен день прострочення до моменту повного погашення боргу, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством. Як вбачається з приєднаного до позову розрахунку, враховуючи вимоги ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, пеня була нарахована позивачем у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, вимоги про стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно, а проведений позивачем розрахунок —здійснено правильно. Разом з тим, зважаючи на пояснення відповідача щодо скрутного фінансового становища підприємства, складну роботу по стягненню заборгованості з теплову енергію з безпосередніх її споживачів, суд вважає за можливе скористатися правом, передбаченим п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України і застосувати норми ст. 233 Господарського кодексу України. Так, вказаними нормами законодавства встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання. Тому, враховуючи відсутність відомостей від позивача про негативні для підприємства наслідки неналежного виконання відповідачем обов’язку з оплати спожитої електричної енергії, суд зменшує розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача до 103,56 грн.

Виходячи з того, що позовні заява Акціонерної енергетичної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” про стягнення з відповідача 11984,18 грн. боргу була подана до суду 30.11.2009 р., а грошові кошти в сумі 10000,00 грн. відповідач перерахував позивачеві 20.11.2009 р., позовні вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних слід зменшити на суму перерахованих відповідачем коштів за вирахуванням основного боргу.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 556,68 грн. інфляційної складової боргу, 337,89 грн. 3 % річних та 103,56 грн. пені, а провадження у справі в частині стягнення 1471,75 грн. інфляційної складової боргу —припиненню згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Розглядаючи даний спір, суд приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що позивач не вправі нараховувати йому платежі згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України та пеню, оскільки на момент подачі позову до суду заборгованість була сплачена, а також з огляду на те, що будинок № 18 по вул. Шолом-Алейхема у м. Києві був підключений до опалювального періоду лише 31.12.2009 р. Разом з тим, наведені твердження відповідача не можуть слугувати підставою для відмови позивачу у задоволенні вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки, як вже встановлено судом позивач, просить стягнути з відповідача заборгованість, що була заявлена до нього за минулий розрахунковий період з 01.11.2008 р. по 01.11.2009 р. Як вбачається з матеріалів справи, нарахування сум основного боргу здійснювалося позивачем саме в опалювальний сезон з листопада 2008 року по лютий 2009 року включно. Крім того, дії відповідача по перерахуванню позивачу 10000,00 грн. також свідчать про те, що ним не заперечувався факт наявності простроченої заборгованості за поставлену теплову енергію. Також слід зауважити, що згідно з матеріалами справи, 31.12.2009 р. відбулося підключення абонента (будинку № 18 по вул. Шолом-Алейхема у м. Києві) до енергопостачання у зв’язку з початком опалювального періоду, а не його підключення до відповідних мереж для забезпечення тепловою енергією згідно з укладеним сторонами договором від 01.10.2003 р. № 691006, що насправді мало місце у 2003 році (відповідна довідка в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 6 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами.

У зв’язку з тим, що відповідач перерахував позивачеві суму боргу до подання останнім позову до суду, а також зважаючи на факт прострочення відповідача перед позивачем по договору за період до 01.11.2009 р., понесені позивачем судові витрати покладаються на відповідача частково.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Провадження у справі в частині вимог про стягнення 8 522,25 грн. боргу та 1471,75 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції припинити.

2.          В іншій частині вимог позов задовольнити.

3.          Стягнути з Комунального підприємства “Ватутінськінвестбуд” (02217, м. Київ, вул. Електротехнічна, 11, ідентифікаційний код 30977943) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 556 (п’ятсот п’ятдесят шість) грн. 68 коп. інфляційної складової боргу, 337 (триста тридцять сім) грн. 89 коп. 3 % річних, 103 (сто три) грн. 56 коп. пені, 34 (тридцять чотири) грн. 02 коп. державного мита та 67 (шістдесят сім) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                       Л.В. Омельченко