Рішення № 8246207, 01.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 28/37601.12.09

за позовом          товариства з обмеженою відповідальністю «Хітрезерв», м. Київ

до          товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальна спілка промислової кооперації», м. Київ

про          стягнення 36564,21 грн.

Суддя Копитова О. С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Бойко Р.І., предст., дов. б/н від 01.09.2009 року

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хітрезерв»звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальна спілка промислової кооперації»про стягнення 36564,21 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору №51-О від 07.04.2009 року щодо оплати вартості поставленого товару, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 34590,85 грн. Також за порушення виконання грошового зобов‘язання позивач, з посиланням на п.6.3 договору просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1843,48 грн. та згідно ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних в розмірі 149,88 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.10.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 10.11.2009 року.

У зв’язку з перебуванням судді Копитової О.С. на лікарняному розгляд справи перенесено на 01.12.2009 року.

З метою забезпечення позову, позивач просив накласти арешт на грошові кошти, що належить відповідачу та знаходяться на його рахунку.

          Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

          Згідно п.1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 №01-8/2776 „Про деякі питання практики застосування забезпечення позову” заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

          Суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, відповідач в судові засідання не з’явився, вимог ухвал суду не виконав, причини неявки в судове засідання невідомі.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представників відповідача в судових засіданнях 01.12.2009 року від останніх до суду не надходило.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю належним чином повідомлених про дату та час судового засідання представників відповідача, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 01.12.2009 року за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ :

07.04.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Хітрезерв»(Продавець) (надалі по тексту позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальна спілка промислової кооперації»(Покупець) (надалі по тексту відповідач) укладено Договір № 51-О (надалі по тексту Договір), відповідно до п.1.1 якого продавець зобов’язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти товар у кількості, асортименті та за ціною, що визначені в накладній та оплатити його вартість.

Відповідно до п.4.1. Договору ціна кожної одиниці товару та загальна вартість товару відповідно до погодженого замовлення зазначається в накладній та рахунку –фактурі.

Пунктом 4.2. Договору визначено, що покупець зобов’язаний оплатити вартість отриманого товару протягом 42 календарних днів з моменту його отримання.

          На виконання умов договору, позивач передав відповідачеві товар на загальну суму 137621,61 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно –матеріальних цінностей::

- накладна №ХТ-193 від 20.05.09 на суму 17891,90 грн. (довіреність ЯПЖ №864694 від 20.05.09)

- накладна №ХТ-197 від 20.05.09 на суму 11289,33 грн. (довіреність ЯПЖ №864694 від 20.05.09)

- накладна №ХТ-198 від 20.05.09 на суму 3686,40 грн. (довіреність ЯПЖ №864694 від 20.05.09)

- накладна №ХТ-250 від 29.05.09 на суму 11643,76 грн. (довіреність ЯПЖ №864699 від 29.05.09)

- накладна №ХТ-263 від 02.06.09 на суму 25324,16 грн. (довіреність ЯПЖ №864705 від 01.06.09)

- накладна №ХТ-334 від 24.06.09 на суму 7872,56 грн. (довіреність ЯПЖ №864708 від 24.06.09)

- накладна №ХТ-335 від 24.06.09 на суму 7640,57 грн. (довіреність ЯПЖ №864708 від 24.06.09)

- накладна №ХТ-464 від 21.07.09 на суму 26459,63 грн. (довіреність ЯПЖ №864717 від 21.07.09)

- накладна №ХТ-465 від 21.07.09 на суму 6812,76 грн. (довіреність ЯПЖ №864717 від 21.07.09)

- накладна №ХТ-493 від 28.07.09 на суму 561,00 грн. (довіреність ЯПЖ №864721 від 28.07.09)

- накладна №ХТ-514 від 31.07.09 на суму 18439,54 грн. (довіреність ЯПЖ №864721 від 28.07.09)

Як убачається з матеріалів справи, відповідач в повному обсязі за поставлений товар в установлені договором строки не розрахувався, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 34590,85 грн.

          На дату винесення рішення заборгованість відповідача перед позивачем не змінилась та складає 34590,85 грн., що підтверджується довідкою позивача за підписом комерційного директора та не спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи встановлений факт укладання між сторонами договору поставки.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 691 Цивільного кодексу України визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Факт поставки позивачем відповідачеві товару підтверджується матеріалами справи, зокрема підписом уповноважених осіб відповідача на товаророзпорядчих документах. Повноваження відповідних осіб щодо прийняття товару підтверджуються наявними у справі довіреностями на отримання матеріальних цінностей, що за формою відповідають вимогам законодавства України, підписані керівником і засвідчені печаткою підприємства відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає доведеним факт поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем на умовах, встановлених Договором.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище відповідач зобов’язався оплатити поставлену продукцію в строк не більше 42 календарних днів з моменту поставки продукції.

Відповідач в строки встановлені договором з позивачем в повному обсязі не розрахувався.

Враховуючи викладені обставини, господарський суд приходить до висновку щодо підставності вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.3 Договору у разі несвоєчасної оплати вартості отриманого товару в строк, передбачений договором, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,01% від вартості неоплаченого товару за кожен день порушення терміну оплати вартості товару.

Суд враховує зазначені положення договору, однак звертає увагу на наступні обставини.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, між іншим, регулюється Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Відповідно до ст. 1 зазначеного закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 зазначеного Закону передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду з урахуванням приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" в розмірі 1024,15 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків річних у розмірі 149,88 грн. є правомірними та підлягають задоволенню.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Відповідач наведених позивачем обставин не спростував, доказів погашення заборгованості в повному обсязі не надав.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальна спілка промислової кооперації»(04080, м. Київ, вул.. Новоконстянтинівська, 4-а, р/р 2600705260443 в філії „Розрахунковий центр „Приватбанку” МФО 320649, код ЄДРПОУ 33056778) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хітрезерв»(04073, м. Київ, вул. Фрунзе, 160-а, р/р 26009301234135 в філії Жовтневе відділення ПІБ в м. Києві, МФО 322067, код ЄДРПОУ 36421656) 35764,88 грн. (тридцять п’ять тисяч сімсот шістдесят чотири тисячі вісімдесят вісім гривень), з яких 34590,85 грн. (тридцять п’ять тисяч п’ятсот дев’яносто гривень вісімдесят п’ять копійок) –основного боргу, 1024,15 грн. (одну тисячу двадцять чотири гривні п’ятнадцять копійок) –пеня, 149,88 грн.(сто сорок дев’ять гривень вісімдесят вісім копійок) три відсотки річних, а також 357,65 грн. (триста п’ятдесят сім гривень шістдесят п’ять копійок) –державне мито та 230,81 грн. (двісті тридцять гривень вісімдесят чотири копійки) –витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                      О. С. Копитова